Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 16 лютого 2019 року

«Розкрилася земля і показалося пекло» (Злочин Москви у Вінниці)

Переглядів: 105591
Додано: 04.11.2006 Додав: Sviatoslav  тем: 23
Hi 0 Рекомендую 2 Коментарі: 339
  • 09:09 05.05.2009
    0 0

                                        ¹68

                   ІНФОРМАЦІЯ "МАСАКРА В ДРОГОБИЧІ"

                                                    3 серпня 1941 р.

       В Дрогобичі й околиці органи НКВД виарештували велику кількість "підозрілих" інтелегентів та свідоміших і заможніших селян. В Дрогобицькій тюрмі сиділо коло 300 в’язнів.З них мало хто врятувався.За містом,у найближчій околиці,масово розстрілювали.Між тими,що їх закатовано в тюрмі,є о.Бараник,відомий ігумен Дрогобицького монастиря оо. Василіян та визначний педагог,б.старшина Січових Стрільців Бурко Дмитро,вчитель місцевої середньої школи.
       В самому Дрогобичі знищення невеликі.Більшовики спалили тільки магазини.Зате в околиці Дрогобича і Борислава більшовицькі варвари до тла знищили вогнем і мінами шиби і копальні воску.
        В с. Підбужі розстріляно 70 українських селян,а між ними склепаря лісотартачної крамниці. Один з тих,яких розстрілювали,врятувався.Енкаведисти казали йому втікати й опісля стріляли за ним.Але він упав перед стрілом і так врятувався під стосом трупів.

       Стрийські вісті (Стрий),1941,¹4,3 серп.
     
  • 08:17 06.05.2009
    0 0

                                        ¹69

                   ІНФОРМАЦІЯ "КРИВАВА МАСАКРА В ДОБРОМИЛІ"

                                               3 серпня 1941 р.

       До гекатомб жертв,що їх зложив наш народ в переддень визволення,належить і Добромиль з своєю тисячкою замучених українців Добромильського і і Перемиського повітів.Всіх в’язнів з Перемиської тюрми вивели в напрямі на Добромиль і Медику,бо з огляду на сильний удар німецької армії на Перемишль не було часу їх там закатувати. Ось про що це розказав п. Іван Ходань:"Нас вивели близько 1500 в’язнів і розділили на групи.Політичних спрямували на Добромиль,а всіх інших,ув’язнених за різні "прогули",на Медику.Тут за Медикою нашу групу,що складалася з 200 осіб,конвойовану сотнею енкаведистів,зустріло 6-8 німецьких вояків,які здалека крикнули на нас "нідер".Ми припали до землі,почалася стрілянина,а коли я побачив,що деякі енкаведисти стріляються,інші панічно втікають,утік і сховався в збіжжі.Те саме зробило багато моїх товаришів".
       Куди вели політичних в’язнів, ніхто не знав.Аж у суботу 28 червня мешканці Добромиля побачили жахливий вид на саліні в Ляцьку (село під Добромилем).Тут в одному з шибів знайдено повно трупів.Цей шиб був глибиною 36 метрів,а тому що з п’яти метрів витягнено 77 трупів,обчисляють,що число жертв перевищує 500.
        В самому місті всіх ув’язнених давніше і тих,що їх арештували після вибуху війни,замучено жахливим способом,що переходить всі звірства.У в’язниці знайдено 51 труп,далі далі дві могили в городі дирекції,врешті спалені трупи в будинку дирекції лісів.Числа всіх закатованих докладно не можна ствердити.
       Врятувалося тільки 5 осіб,з яких 3 тяжко ранені(куля в голові),не знати,чи вони досі живуть;селянин з Риботич Двуліт живе з перестріленою головою,як свідок цих кошмарних днів...
       Тіла страдальників були такі побиті,що багатьох із них не можна було розпізнати.Розпізнали оцих:
    о.Кебуз з Макової з поламаними руками і відтятим язиком,
    Войтович Іван з Губич,голова сільради,
    Тисовський Іван з Війська,
    Возний Микола з Ляцька,тіло його було пошматоване штиками,
    Корчак Адольф з Добромиля,
    Римарович з Добромиля,
    Фабрика з Риботич та ін.
       Вся екзекуція відбувалася в четвер,26 червня,а виконавцями були:
    голова міськради Петровський,
    секретар райпарткому Бубнов,
    місцевий жид - поліціянт Кремер.

       Між забитими знайдено також тіло їхнього прокурора.
        Останні відділи озвірілих відступаючих червоноармійців вбили у Княжополі о.Дутка Петра і 5 селян.Число вистріляних по дорозі під час відступу в кожному селі не можна тепер устійнити,але села,де нема жертв,належать до рідкости .В неділю,6 липня,при величезному здвизі народу з цілого повіту,о. дек.Маринович в асисті численного духовенства відправив урочисту панахиду.
       Якби не те,що вже в суботу 28 червня прийшла німецька армія,а наше духовенство,інтелегенція і сільський актив ховалися в стодолах і збіжжі,то ледве чи хтось із них був би сьогодні між живими.

       Українські щоденні вісті (Львів),1941,¹25,3 серп.
     
  • 08:48 06.05.2009
    0 0

                                    ¹70

       ІНФОРМАЦІЯ "ЩЕ ОДНА ЖЕРТВА БОЛЬШЕВИЦЬКО-ЖИДІВСЬКОЇ ЯЧЕЙКИ"

                                                 6 серпня 1941 р.

        25 червня 1941 р. енкаведисти заарештували молоденького 18-літнього українця Сириса Ореста-Родослава з Кропивника Нового,що лише цього року покинув шкільну лаву.Мати віднайшла його 3 липня замордованого в нелюдський спосіб у пивниці НКВД в Бориславі разом з іншими жертвами.Тіло його було облите квасом (кислотою),голова розбита знаряддям,що аж мозок виступив на верх,а з рук і ніг відпадало м’ясо.В такий нелюдський спосіб большевицько-жидівська банда,що на весь світ горлала про свою найпередовішу культуру,нищила цвіт українського народу.

       Вільне слово (Дрогобич),1941,¹13,6 серп.
     
  • 09:00 06.05.2009
    0 0

                                     ¹ 71

       ІНФОРМАЦІЯ "КОГО З МОБІЛІЗОВАНИХ ГАЛИЧАН РОЗСТРІЛЯЛИ КОМІСАРИ"

                                                         6 серпня 1941 р.

        В селі Брониці комісари розстріляли таких жовнірів:

    1)Василь Юрків з Букачовець біля Коломиї,розстріляний за те,що просив у селян води;
    2)Микола Лаба з Баковець біля Бібрки;
    3)Микола Лалак з Баковець біля Бібрки;
    4)Василь Войцеховський з Чорного Острова біля Ходорова;
    5)Петро Кравців з Струтина Нижнього біля Рожнятова.
       Знайдено убитими в житі Васькова Миколу з Чаплів і другого невідомого жовніра.Всіх похоронено на місцевому цвинтарі.


       Вільне слово (Дрогобич),1941,¹13,6 серп.
     
  • 09:13 07.05.2009
    0 0

                                        ¹72

         ІНФОРМАЦІЯ "В СТРИЙСЬКІЙ ТЮРМІ"

                                        6 серпня 1941 р.

       Я по матері українка.За большевиків працювала спочатку офіціянткою,а опісля на пошті.Часто-густо викликали мене в НКВД та розпитували про людей.Чи могла я їм що сказати,як сама про ніщо не знала,по-друге,з ніким ні про що не говорила,бо кожний боявся власної тіні? Намовляли мене вступити в комсомол - не пішла.
       22 червня вечором прийшли енкаведисти,зажадали пашпорт,оглянули. "В НКВД пойдьош",сказали і напівживу вкинули мене до авта.В обласному НКВД роздягнули мене,речі забрали і вкинули в малесеньку камеру,де вже і так сиділо 14 дівчат.За цілих 45 годин дали мені тільки 50 дека чорного,як землиця,хліба та води напитися.
       24 червня привезли нас всіх під коцами до Стрия."Така ... ваша мать,германа хочете!Ми вас всєх под стєнку,вистрєляєм,політічєская сволочь",-привітали нас зразу.На тюремному подвір’ї,обернені до стіни,дві години стояли на дощі та молились потихеньку Богу,поки нас не загнали в камери,де вже,крім нас,було 20 жінок.Уявіть собі,- крізь сльози говорить жінка,- нас 30 душ в приміщенні з невеличким отвором,на добу дають деколи по оселедцеві,деколи по півлітрі задимленої вонючої каші: ми почали душитися й пухнути.
       Ще день,як день,а коли надходила ніч,то тільки під гуркіт моторів було й чути жахливі крики та плач-розпуку,що морозила тіло.Кожна з нас тільки й ждала,наслухувала,що от-от заскрегоче ключ у замку і покажеться енкаведист.
       29 червня вночі вдерлось до нас п’ятьох енкаведистів та почали солідно обкладати нас напівпритомеих прикладами рушниць приговорюючи:
    "Ви хочете германа,от маєте й германа",потім вибрали 10 дівчат і розстріляли.
       На другий день почула я на подвір’ю божевільний жіночий крик.Останками сил дібравшись до віконця,побачила я жахливу картину:
    якусь стрийську жінку кинули бандити на землю,поранили важко штиками і ще живу кинули до каналу(згодом з цього каналу витягнули 120 помордованих українців).

       1 липня большевики,почувши,що в Дрогобичі вже є німці,почали панічно втікати.Про нас,очевидно,забули так що рано о 4-ій на тюремному подвір’ї не було вже нікого.Зразу заворушились в’язні,повиломлювали двері,почали виходити на волю.з 35 жінок в нашій камері осталось живими 16,але й тим довелося ще раз заглянути смерті у вічі.Большевики,побачивши нас на дорозі,почали густо обстрілювати з поблизького лісу; на щастя,не потрапили нікого.
       Оце я вам розказала тільки про себе,про своїх товаришок недолі,про одну камеру стрийської тюрми; по інших діялись ще жахливіші речі.

                                                      Степанія Ліська,
                                                        Дрогобич

       Вільне слово (Дрогобич),1941,¹13,6 серп.
       
     
  • 07:54 08.05.2009
    0 0

                                     ¹73

                     ІНФОРМАЦІЯ "ТРИ НОЧІ В ТЮРМІ НКВД"

                                                    6 серпня 1941 р.

       23 червня мене мобілізували до червоної армії,а вже 26 арештували.Трапився випадок,що один "боєць" проколовся штиком кріса.Це й стало причиною мого арешту.Мені й кільком арештованим разом зі мною закидали,що ми нібито сказали: "Так усі вороги України будуть проколені,всякі жиди,москалі,комісари й політруки..." Возили нас автами на вул.Солодову,але там прокурора не було (вже втік),опісля на пл.Бернардинську,ч.6,далі на вул. Баторія і знову на пл. Бернардинську,де й нас залишили.
       Почалось тюремне життя "защітніков родіни"..."Доблесні" і "героїчні" енкаведисти почали зразу ж катувати арештованих.Почався перший допит,який звичайно,за їх методою,був лагідний!..Закидували всякі проступки,яких нам і не снилось робити.Правда,нас ще не тортурували. Але ми чули вночі з 26 на 27 червня плачі,крики,зойки,стогони з сусідніх камер.Чути було голосні крики,потім харчання,яке ставало щораз тихішим,аж затихало зовсім.З уриваних окликів можна було пізнати,що катовані мученики українці.З 27 на 28 вночі та сама історія,тільки жертви видавали тихіші звуки,рідко чули голосніший крик.Значить "тєхніка ідьот впєрьод"...З 28 на 29-го чути було,як виносили трупів і пакували на авта. Ми не могли довше сидіти,і помолившись Богу,виважили двері й утекли з тюрми.Тоді утекло нас близько 20.

                                                               В.Ш.

       Українські щоденні вісті (Львів),1941,¹27,6 серп.
     
  • 00:24 09.05.2009
    0 0

                                        #74

       ІНФОРМАЦІЯ "РОГАТИН НАПЕРЕДОДНІ ВИЗВОЛЕННЯ"

                                               7 серпня 1941 р.

       З вибухом німецько-большевицької війни рогатинська большевицька влада почала арештувати місцевих людей,передовсім українців.Між іншими арештували вчителя української СШ ч.1 Леся Ковбуза за доносом депутатки Гоголь.Над в’язнями знущалися енкаведисти,як тільки знали.Всім грозили смертю.
       Над Рогатином літали вже німецькі літаки.Скидали бомби з літаків спершу поза Рогатином на залізничну колію,а одного ранку відразу в різних місцях на Рогатин.Серед большевиків постав переполох.
       Вони безуспішно стріляли по літаках з зенітних гармат,із скорострілів,а навіть із звичайних крісів.Може поява німецьких бомбовиків вирятувала і в’язнів у тюрмі НКВД. Саме того ранку,коли НКВД почало викликати в’язнів на розстріл,появилася над Рогатином більша кількість літаків.Налякані енкаведисти вирішили випустити в’язнів.В’язні, тримаючись один за одного,вибігли з тюрми між наставлені на них скоростріли та дісталися на волю,НКВД розстріляло тільки кількох в’язнів.
       Серед большевиків переполох,їх уряди пакуються.Через Рогатин переходить Червоноармійською вулицею все більше і більше большевицького війська.Ми дістали відомість від наших розвідувачів,що большевики задумують однієї ночі повбивати всіх українців у Рогатині,передовсім інтелігенцію. Але ми в це не вірили,бо не знали ще про страшні знущання над українцями у Львові та в інших містах.
       В останніх днях червня втекли всі большевицькі уряди.Виїхала з ними й депутатка Гоголь...
       А військо йде і йде,йде з-під Львова,з-під Станіславова,з Бережан.Вже видно щораз більше безладдя.
       Прийшов вівторок 1 липня.Переходять останки червоної армії.На Ринку біля будинку СШ ч.2 уставився танк.
       Червоноармійці грабують крамниці в місті.Пішла чутка,що більшовики хочуть висадити в повітря міську електрівню і млин.Серед мешканців,що живуть у сусідстві цих будівель,тривога. В полудень танк з Ринку переїхав на вул.Міцкевича.Там почав стріляти.Кажуть стріляв до своїх,що надійшли з правого боку Гнилої Липи,думаючи,що це йдуть українці й німці.Гарматні та скорострільні стріли чути щораз частіше.Люди ховаються по пивницях.Вкінці большевики віддаляються щораз більше.Відважніші виходять з криївок.Бачать:горить баня церкви Пресв.Богородиці в Ринку.Червоноармійці підпалили парохіяльний дім.Люди кинулися рятувати церкву й дім пароха.
       А гармати гримлять далі,стрільна летять уже понад Рогатином.Це вже німецькі стріли.На Рогатин не впав ні один стріл.Подірявили Рогатин большевицькі стрільна тоді,,як червоноармійці стріляли самі до себе.Під вецір появилася на Ринку перша німецька патруля:німці-віденці на колесах і два словаки.Люди обступили їх,радісні та веселі розмовляють з німецькими вояками.Далі відділи німців їдуть через Залуже до міста.Залужани обкидують німців квітами та квітчають їх.Неописана радість видніє на лицях всіх українців.
       Так доволі щасливо перебув Рогатин час боїв.Крім двох церков (церква св. Миколая зовсім знищена від бомби),потерпів будинок "Рідної школи"(33) і кількох приватних домів.
         Від большевицьких куль загинуло кілька громадян Рогатина,між ними сл.пам. Гаврилів,гарячий патріот,селянин із Залип’я.
        Українські щоденні вісті (Львів)1941,¹28,7 серп.
       
     
  • 00:39 09.05.2009
    0 0
    Цікава історія. З дружиною переглядали сімейний альбом. Зацікавила одна фотографія, дядька її дідуся, де він був сфотографований зі своєю сімєю десь в Китаї (на фото були ієрогліфи). Як потім почув, група інженерів поїхали працювати в Китай на Манчжурську залізницю (не знаю точно, але їхали в Шанхай). Питаю, а де він . Та ніхто не знає, ніби-то розстріляли зі всією сімєю. Випадково набрав в Інтернеті:

    http://lists.memo.ru/d26/f4.htm

    Патуля Антон Антонович

    Родился в 1893 г., Киевская обл., Сквирский р-н, д. Цаповка; дежурный по станции Екатериновка.. Проживал: станции Екатериновка РУ ж. д..
    Арестован ДТО ГУГБ НКВД РУ ж.д. 16 августа 1937 г.
    Приговорен: по постановлению НКВД СССР и Прокурора СССР 19 декабря 1937 г., обв.: за шпионаж.
    Приговор: ВМН. Определением ВТ Приволжского Военного Округа от 30.08.1957 года за отсутствием состава преступления. Расстрелян 29 декабря 1937 г. Место захоронения - г. Саратов.

    Источник: Книга памяти Саратовской обл. - подготовительные материалы


    Звичайного українського інженера.
     
  • 03:25 10.05.2009
    0 0

                                       ¹75

       КОРЕСПОНДЕНЦІЯ "МАСАКРА В’ЯЗНІВ У ЧОРТКОВІ"

                                           7 серпня 1941 р.

        Чортківщина положена в найдальшому кутку нашої вужчої батьківщини.Тому то червоні жидівсько-комуністичні кати з НКВД найдовше тут справляли свої оргії.
       Незважаючи на велику кількість українських громадян міста і сусідніх повітів,давно арештованих,що мучилися в тюрмі в Чорткові цілими місяцями аж до вибуху війни, НКВД на донос місевих жидівських комуністів зараз по вибуху війни арештувало в самому Чорткові ще багато українців,мі ними:
    професорів українсьої гімназії Барана Василя,Кужіля Михайла,марковського Михайла й Ільницького Володимира,далі кооператора Телепка Івана й ін.
    Всі вони й досі не повернулися додому.
        Коли ввійшла в Чортків німецька армія,очам німецьких вояків і місцевих громадян представився жахливий вид: у великій тюрмі за містом,окруженій високими мурами,лежало багато,жорстоко змасакрованих трупів.Приведені до праці жиди з міста стали під вартою розкопувати величезне подвір’я(3/4 гектара) і добувати з землі дальших трупів.Так у короткому часі все тюремне подвір’я виложено тілами нещасних українських в’язнів.При викопуванні тіл показалося,що як одна верства їх була доповнена,то енкаведисти посипали їх солею,присипали землею і - накладали другу верству, потім і третю,бо трупи лежали в землі в трьох шарах.А над ними звалкували землю,щоб не було нічого пізнати,і зверху посадили квіти.Чи не большевицька культура?
       Було також повно трупів у казематах і навіть під підлогою.В одній камері дали навіть долівку з бетону,щоб ніхто не здогадався,що під нею закопані жертви нелюдських кровопийців.Свідки оповідали,що купа трупів ще рухалася догори і опадала,чути було стогін,як енкаведисти вже накривали їх дошками і прибивали підлогу.Немало трупів знайдено також у ровах довкола в’язниці.
       Всіх трупів у чортківській тюрмі-різниці начислено ок. 800.Але пізнати вдалося дуже мало жертв: п-у Юрчинську (по характеристичних косах) і ще кількоро людей з сіл(по ноші,обуві тощо).Всі інш були в стані такого розкладу і так дико помасакровані,що ніяк не можна було дійти ,хто вони такі.А втім більшість в’язнів у Чорткові була з сусідніх повітів і навіть з Буковини.Хто їх мав впізнавати?
       Для характеристики,як садисти з НКВД знущалися над своїми жертвами,вкажемо на те,що багато трупів мало відрізані вуха,видовбані очі і т. д.Були між ними дві жінки,з яких одна мала відрізані груди,вирваний кліщами ніс і втятий язик,а друга була обкручена дротом перепханим через родні(статеві -забу) органи...
       Далі видно на подвір’ї зачеплений грубий дріт,а на ньому гаки.Мабуть,там вішали людей з колючим дротом на шиї(таких знаходили) і пускали електричний струм,щоб їх вбивати.Дусили також людей дошками,інших зв’язаних кидали згори в яму.
       В камерах було повно всюди окровавленої одежі.Кров бризкала аж на стелю.Видно як катовані й мучені дерлися по стінах - це сьогодні німі свідки недавніх кошмарних сцен.
       Ніяке перо не опише тих сцен,що розігралися на подвір’ї тюрми і перед входом до неї по приході німців.Родини тих в’язнів,що сиділи в ній до початку війни,оглядаючи змасакровані тіла,відходили від себе.Глибокім трагізмом віяло від такого образу:сотні селянок,жінок,дівчат і бабусь,надіючись застати своїх дорогих живими,чекали під мурами(поки їх пустили до середини)годинами і цілими днями,деякі з їдою в руках для увяяяяяяя’язнених...Що вони бідні переживали на вид тої гори трупів,між якими були певно їх найдорожчі,яких ніхто не був в силі пізнати!
       Крім вичислених на вступі громадян,арештованих вже в часі цієї війни,сиділи в чортківській до останнього часу між сотнями інших:

    м-р Пігут Володимир,
        Сось Степан,
        Піликівна Леонтина,
        Юрчинська Надія,
        Юрчинський Юрко,
        Брилинська Наталка,
        Старак,фотограф,
        Квасниця Микола,укінчений богослов,   :
        Сисак,матурист,                      :всі троє з села Дружина
        Шумега,молодий інтелігентний селянин :
        Багато наших молодих людей з с.Дзвиняча,Білого й ін.Крім того,кількох наших священників і старших інтелігентів.Ніхто з них додому не повернувся,їх рідні всі в розпуці.
       При відвороті гуляли більшовики в цій частині краю ще більше,як деінде.Між ін. в с.Угриню о. Ричаківського,якого знайшли люди в житі з підрізаною головою зараз по відступі червоних.
       Для повноти образу треба треба ще зазначити,що по втечі НКВД з Чорткова жидвсько-комуністичні боївки ще три дні гуляли по місті,стріляючи до невинного населення й сіючи жах наліво й направо.

       Тепер життя в місті й повіті наладнене.Відновлено кооперативи й інші українські установи,покликано до життя й нові.
       Чортківщина потерпіла в цій війні розмірно мало.Знищено в Чорткові військові казарми,так само спалена станція і старостово (будинок на рабінатській площі,в якому урядував большевицький суд).Зірвані теж всі три мости: 1 залізничний і 2 в місті.По селах знищення ще менші: столочено і стартовано тільки багато збіжжя при дорозі і спалено декуди по кілька хат.

       Тризуб(34) (Чортків),1941,¹4,7 серп.
     
  • 04:21 11.05.2009
    0 0

                                    ¹76

       ІНФОРМАЦІЯ "ЖЕРТВИ БОЛЬШЕВИЦЬКОГО ТЕРОРУ В КОМАРНІ"
                                   
                                             7 серпня 1941 р.

       У 7 числі нашого щоденника подали ми список деяких закатованих громадян у Комарні.Тепер дістаємо докладніші відомості про це пекло,що його пережили українці Комарна.
       В’язниця в Комарні є в самій середині міста,біля суду,навпроти церкви св.Петра і Павла.Вже під час війни,одної ночі почули сусіди крики в тюрмі,але під загрозою смерти ніхто не посмів виглянути на двір.Як тільки опівночі ввійшли німці, ёёёлюди вже в понеділок,30 червня,вдосвіта,знайшли на подвір’ї свіжу могилу.ЇЇ відкопували жиди.В могилі було 23 трупи,але такі змасакровані,що тільки з одежі і взуття родини розпізнали 6 своїх найближчих,яких окремо поховали.
       Серед розпізнаних:

    !. Микола Здерко,учитель,мав повиколювані очі і обгорілу голову,чорну як головня,
    2. Дмитро Радович,абсольвент гімназії,(відомий з мовчазної завзятости) мав одну ногу босу і обгорілу,а шкіру підошви закочену аж на литку.При цьому один бік обнажений,також припіканий,мав теж розтрощену долішню щоку.Взяли його в останній хвилині підступом.Веліли йому в середу 25 червня рознести картки по передмістях,щоб на другий день вранці виїхали підводи,і наказали прийти потім і здати звіт.Пішов до цього звіту і не вернувся.
    3. Андрій Соколовський,швець,лежав окремо,непохований в дивній позиції.Йому,мабуть,наказали викопати собі гріб.Він напів лежав,напів стояв до пояса в ямі.А погиб за необачне слівце.Надлетів німецький літак,а він на ринку,немов про себе,вимовив:"Везе большевикам сніданок".Це почули двоє жиденят,бо більше нікого не було.
       Закатовано їх усіх вночі з четверга на п’ятницю,а найпізніше з п’ятниці на суботу.

       Українські щоденні вісті,(Львів),1941,¹28,7 серп.
     
  • 10:23 12.05.2009
    0 0

                                       ¹77

       ІНФОРМАЦІЯ "СВІТАНОК ВОЛІ В с.ЯСНИСЬКАХ"

                                                  8 серпня 1941 р.

       Большевицький терор не минув і села Ясниськ біля Львова.Переслідування свідоміших громадян націоналістів і "кулаків" почалося вже з перших днів большевицької влади. Першою жертвою терору був був Жеребецький П..Його арештували в травні 1940 р. і від тоді немає про нього ніякої вістки.В серпні 1940 р.арештовано 10 націоналістів: 4 з них :
       Ковп’яка І.,
       Лозинського Ю.,
       Рогальського Д.,
       Маркевича І., засуджено на кару смерти; 6 - вивезено до тюрми в Бердичеві,вони вернулись додому.Один заможніший селянин,арештований перед самою війною і вивезений до Бердичева,досі не вернувся.В цій "роботі" помагали місцеві комуністи,за гроші видавали людей.

        На весну зорганізовано в нашому селі колгосп на грунтах,забраних силою від селян.Головою колгоспу був поляк.Селян змушувано вступати до колгоспу.Місцеві "активісти" погрожували Сибіром та накладали неймовіно високі податки.В Травні 1941 року вивезено рідню Єзерського,все її майно розділено між "активістами" та колгоспом."Активісти" постійно погрожували: "Кулаків (яких призначено було до вивозу) вивеземо,з церкви зробимо кіно,тоді заживемо щасливо".
       Всіх інших,яких вважали ворогами комунізму,забрали до війська, а радше до роботи.Старших та жінок від 16 років також забрали до копання окопів під границею.В селі залишалися тільки старші та діти.
       ...Невимовна радість огорнула наших людей,коли почули крісові стріли перших німецьких стеж 28 червня.Старі й малі з сльозами в очах і з квітами в руках вітали своїх визвольників,що в 8 год. рано вступили в наше село.
       Одначе не обійшлося і без жертв.Останки совєтських військ скрились у лісі разом з жидами та почали густо обстрілювати німецьких вояків і населення.Впало 24 німців та 6 місцевих цивільних.
    Але смерть зустрінула теж і большевицьких бандитів.
       З приходом німецької армії розпочалось в нашому селі нове,справжнє життя.

                                                                  Ж.М.

       Українські щоденні вісті (Львів), 1941,¹29,8 серп.
     
  • 07:49 13.05.2009
    0 0

                                          ¹78

        ІЕФОРМАЦІЯ "ДОБРОМИЛЬ - МІСЦЕ БОЛЬШЕВИЦЬКОГО СТРАХІТТЯ"

                                                      9 серпня 1941 р.

       Берлін 7 серпня. Нечувані жорстокості поповнили більшовики в Добромилі коротко перед приходом німців.Там знаходиться в одній копальні солі нечинна шахта,глибиною приблизно 40 метрів.Ту шахту виповнили большевики аж до верха тілами розстрілених мешканців з околиці.Вдень і вночі,як подають місцеві люди,звозили большевики ці трупи вантажними автами під доглядом міліції до копальні,щоб там вкинути їх у шахту.Військо оточило околицю так,що ані робітники,ані мешканці не мали туди доступу.За даними,скинено в шахту 600 трупів.Вмерлі мали переважно постріли в карк і рани від штиків.Скидували тіло на тіло.Більшість умерлих походила з в’язниці
    НКВД,яка знаходилася недалеко.Туди заганяли большевики чоловіків і жінок,старців і дітей,закатовували їх там на смерть,вбивали,кололи або розстрілювали.Тисячі мешканців розбіглися,коли большевики розпочали своє ремесло.Дальші тисячі забрали большевики перед приходом німецьких військ з собою і повбивали по дорозі.


       Українські щоденні вісті (Львів),1941,¹30,9 серп.
     
  • 09:01 14.05.2009
    0 0

                                        ¹79

    ІНФОРМАЦІЯ "УКРАЇНСЬКІ ЖЕРТВИ БОЛЬШЕВИЦЬКОГО ТЕРОРУ В КРАСНІМ"

                                                         10 серпня 1941 р

        Вночі 22 червня 1941 р. енкаведисти арештували в Краснім та околиці громадян:

       В Краснім:

    Тиктора Андрія,
    Майбу Василя,
    Букеду Олексу,
    Міляновського Василя;

    В Сторонибабах:
    Гасьошина Омеля,
    Гасьошина Гринька,
    Постолюка Андрія,учителя,
    Зданевич Дарку,учительку;

       В Куткорі:
    Мороза Степана,учня VII кл.,
    Бабуха Федора,
    Криштальского Федора,               :
    Майбу Дениса,українського інваліда, : Цих трьох арештували рік тому.
    Папроцького Івана;                  :

       В Безбрудах:
    Приставського,
    Олійника Прокопа,
    Війтовича Степана;

       В Острові:

    Лугового Андрія,
    Стойку.

       Всіх їх по-звірськи помордували в золочівській тюрмі.Багатьх з них рідня та близькі розпізнали.
       Та це ще не всі жертви з Краснянської околиці!

       За всіх їх ,помордованих тільки за те,що були українцями і любили свій нарід,о.Семен відправив у Краснім у неділю,27 липня,панахиду та виголосив відповідну промову перед великим здвигом народу.Смуток,що огорнув усіх,перемінився в постанову працювати в єдності,працювати,щоб невинна кров не пропала марно.

                                                             Міль

       Українські щоденні вісті (Львів),1941,¹31,10 серп.






     
  • 08:51 15.05.2009
    0 0
                                             ¹84
                                                                                         ІНФОРМАЦІЯ "КРИВАВІ ДНІ В СЕЛІ ВОЩАНЦІ"

                                                 14 серпня 1941 р.

        Село Вощанці Рудецького району пережило жахливі дні при відступі червоних банд.В п’ятницю,27 червня,через село почали переїзджати численні відділи з-під Перемишля,щоб у сусідніх лісах "защищати священні кордони" тюрми народів перед наступаючими німецькими колонами.Від’їхавши в село,застали селян при роботі в городах і на полях.Нараз почали падати стріли,але не до німецьких військ.Це були стріли "робітничо-селянської доблесної" до беззбройних невинних селян,що не вспіли ще скритися перед своїми "оборонцями".Стріляли без розбору,в усіх мужчин,що їм попали в руки.У звірській люті розстріляли оцих громадян:

    1)Петликовського Івана,років 73;
    2)Скочиляса Андрія,р.51;
    3)Тиманя Миколу,р.54;
    4)Полуліха Теодора,р.42;
    5)Граната Сенька,р.53;
    6)Помажака Теодора,р.46;
    7)Лазорака Теодора,р.39;
    8)Посівнича Івана,р.21;
    9)Хожемпу Володимира,р.20.

       Крім названих громадян села Вошанці,вбили ще двох з сусіднього села Бенькової Вишні,що під цю пору були у Вошинцях.Крім того ранено п’ять людей,трьох важко.

       В неділю,29 червня,вже після приходу німецької армії,відбувся невиданий в селі похорон помордованих нелюдами-азіятами.
        Нові могили стануть грядущим поколінням,дуже вимовною пам’яткою жахливого терору,нечуваної брехні і страшної неволі,що їх на наші землі несли люди,затроєні їддю марксизму-ленінізму.

       Українські щоденні вісті (Львів)1941,¹34,14 серп.

       
     
  • 09:39 15.05.2009
    0 0
    свідчення
    КНИГА ПАМ’ЯТІ „Із забуття -у безсмертя", м. Кам’янка-Бузька, 2004
    Свідчення Катерини Федорівни Короць.
    У кожного народу є свої видатні постаті, яких ніколи не прикриє пил віків, яких не зламають кайдани можновладців, яких не зможуть оббрехати діячі псевдонауки. До таких особистостей належать наші земляки, які в 1941 році стали жертвами більшовицького тоталітарного режиму. 22 червня 1941 року, у перший день війни, в якій схрестилися два страшні монстри - коричневий фашизм і більшовицький тоталітаризм, у нашому місті енкаведисти арештували 19 вірних синів України. Масовий наступ німецьких військ змусив армію Сталіна відступати, але більшовики не могли добровільно, без помсти залишити Західну Україну. Їх шлях був позначений кров’ю людських жертв.

    Уже 22 червня були заарештовані Мулькевич Роман, Мулькевич Богдан, Куць Андрій, Мельник Павло, Куровський Василь, Лукашевський Степан, Лукашевський Володимир, Лабай Михайло, Олексюк Михайло, Ярина Іван, Кузьменко, Литвин Михайло, Стефанович Теодозій, Хоїна Тадеуш, Юрковський Станіслав, Огурек Стефан, Язеницький, Ерд Рудольф та невідомий військовий. Вночі з 22 на 23 червня чекісти їх по-звірячому замордували. Серед закатованих були представники різних національностей: українці (вони становили більшість), чотири поляки, один німець, два із Східної України, національність яких не встановлено. За професією були вчителі, адвокат, агроном, офіцер, друкар друкарні Бернштейна, ковалі, працівники пошти та райвиконкому, власники свого господарства. Та незважаючи на національну неоднорідність, їх об’єднувала одна ідея — визволити наш край з більшовицької неволі. Вони прийняли мученицьку смерть, але не зрадили нікого, не просили помилування у катів, бо знали, що йдуть з життя за святу справу — за волю України.

    Щоб відгородитися від людей, вони включили мотори машин, гул сирен і по-звірячому у підземеллі в’язниці розправлялися з своїми жертвами: колючим дротом скручували руки, губи, у голови вбивали цвяхи, виколювали очі, розпеченим залізом випалювали на грудях і спинах п’ятикутні зірки, за нігті кололи голки. Важчих тортур кати, у грудях яких билися не людські серця, а серця тигрів або вовків, не могли придумати. Після втечі більшовиків у лісі, поблизу с.Тадані, було знайдено ще одну жертву - замордованого Василя Куровського з Дернова, відомого організатора Товариства "Сільський господар" у Камінці-Струмиловій. Їх мученицька смерть - це наша українська Голгофа. Розправившись зі своїми жертвами, більшовики-тигролови намагалися замести сліди свого жорстокого насильства. Вхід у підземелля в’язниці загатили камінням і землею, сподіваючись, що ніхто не здогадається, куди ділись ці люди. Та вони прорахувались. Через тиждень місто було звільнене від більшовицьких окупантів. Люди кинулися до тюрми, розчистили вхід і побачили страшне видовище - мертві тіла закатованих. У всіх здригнулися серця і наповнились гірким болем.

    За що більшовицькі кати так жорстоко розправились з цими людьми? Відповідь однозначна: за їх приналежність до української нації, за любов до рідної мови, за те, що вони били на сполох проти насильної русифікації у західному регіоні; а найголовніше за те, що вони понад усе любили Україну і хотіли бачити її вільною. У цьому сталінські карателі вбачали їх найважчу провину.

    Похорон святих мучеників відбувся 7 липня 1941 року. Такого велелюдного похорону наше місто не бачило. Попрощатися з ними прийшли не лише мешканці міста, а й усього повіту. Траурну похоронну процесію супроводжував церковний хор піснями: "Чуєш, брате мій", "Як ми умирали, нам дзвони не грали" та церковним піснеспівом. Захоронили їх на місцевому цвинтарі у братській могилі. Траурна панахида тривала довго. Промовці змінювали один одного. Та найбільше схвилював усіх виступ доктора теології-отця Ігнатія-Климентія Цегельського. Вітер-легкокрил розносив його промову на всі обшири нашого Надбужанського краю. Серця людей повнилися гірким болем, здригалася земля, тужливо шуміли смереки. Усі були переконані в одному: прощення катам не буде ніколи. Настане Страшний суд, на якому доведеться відповісти за свої криваві злодіяння. На суді Господь з Небесного престолу за порушення його святої заповіді "Не вбивай" виголосить їм найсуворіший вирок, бо кров людська не водиця і розливати її не годиться.

    І тепер, коли Україна стала незалежною, ці славні сини народу завоювали право перейти із забуття у безсмертя. Їх життєва дорога не кінчається біля братської могили, бо є ще одна дорога, яка ніколи не кінчається. Це дорога - у людське безсмертя, з якої завжди будуть доноситись такі слова:
    Хай роки проходять без ліку,
    І хвиля прибоями б’є,
    У наших серцях навіки
    Безсмертне кожного ім’я твоє.



     

«Розкрилася земля і показалося пекло» (Злочин Москви у Вінниці)

Наші Друзі: Новини Львова