Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року

«Розкрилася земля і показалося пекло» (Злочин Москви у Вінниці)

Переглядів: 107971
Додано: 04.11.2006 Додав: Sviatoslav  тем: 23
Hi 0 Рекомендую 2 Коментарі: 339
  • 06:44 27.04.2009
    0 0

                               ¹50

       ІНФОРМАЦІЯ "УКРАЇНСЬКІ ГЕКАТОМБИ"

                                        29 липня 1941 р.

       На мурах Львова появилася клепсидра ще таких закатованих у львівських в’язницях неповинних українських в’язнів:
       Стефанія Дулеба,літ 18,Марія Ярема,літ 19,Текля Бідула,літ 20,всі з села Лапшина,пов.Бережани,закатовані в Замарстинівській тюрмі 26 червня ц.р.Поминальне богослуження за них відправлено в понеділок 21 ц.р. в церкві оо.Редемптористів при вул.Зибликевича.
       Емілія Мадей,торговельна експедієнтка,член ОУН,уроджена в с.Волоч,пов.Березів,1917 р.,арештована 3 березня 1941 р.,вийшла з тюрми у Бригідках 28 червня ц.р.,померла 17 липня ц.р.Похорон відбувся 19 ц.м. на Янівському цвинтарі.

       Українські щоденні вісті (Львів),1941,¹14,22 лип.
       
     
  • 07:51 28.04.2009
    0 0

                              ¹54

       КОРЕСПОНДЕНЦІЯ "ПЕРЕСЛУХАННЯ В НКВД"

                                            24 липня 1941 р.

       У вересні 1940 р. тайні агенти НКВД прийшли до канцелярії,де працював інспектор Калиняк,поговорили з ним і вийшли разом з ним.Хто це був і про що говорили,ніхто з тих,які працювали разом з інсп. Калиняком,не знав.Цього дня ввечері кружляли по місті вістки,що інспектор Калиняк арештований.
       Його затримання органами НКВД дуже вразило тих,хто знав Калиняка особисто.Ми вважали,що його арешт помилковий і,коли помилка виясниться,його звільнять.
       Стрийські жиди з радості потирали руки і тішилися його арештом вони його підозрювали,що він служив в Українських Січових Стрільцях.
       Знаючи інсп.Калиняка як дуже чесну людину,зладив я на прохання його дружини письмо до вищої влади НКВД в Києві,в якім зазначив,що потвердили інші товариші,які це письмо підписали,що інсп.Калиняк,це людина дуже чесна і працьовита і не має на свойому сумлінні нічого такого,за що треба його судити,просимо про прискорення слідства.
       Це письмо по якомусь часі вернулося з Києва до стрийського НКВД на 9 год. вечора.Від часу,коли мене повідомлено про явку,аж до 9 години не міг я догадатися,чого мене кличуть.Але треба було йти.
       На вартівні спитав вартовий "фамілію",пустив в середину,а двері за мною зариглював.Казав мені пождати,бо того судді нема.Я хотів вийти,а за хвилину знову вернутися,але було "нєльзя".
       Надійшов суддя,покликав мене до себе і з законною чемністю казав сідати.По стягненні генераліїв,сказав мені таке:я пізнав Ваше письмо і знав про те,що це Ви писали.Я дуже здивувався,бо перший раз його бачив.
       За хвилю прийшов сам начальник НКВД тов.Басалаєв,сів навпроти мене і вичитував з лиця недосказані мною відповіді на питання, які мені ставив тов.Гентельман.
       Чи ви знаєте тов.Калиняка,як він поводився,чи ви даєте гваранцію за те,що в ваших очах він поводився так,а поза вашими очима інакше.
       На це я йому відповів,що інспектора Калиняка знаю вже років вісім,знаю його як чесну,пильну і працьовиту людину і що його поведення було таке,що ніхто не міг йому нічого закинути.До політики не мішався,а ввесь день працював в школі і для школи.
       А чи належав до "Просвіти"?
       Так,інсп. Калиняк належав до "Просвіти" і я сам належав.
       Я вам даю руку,що ми на громадянина Калиняка нагромадили стільки матеріалу,що ледве він побачить світ.
       Чому ви писали до Києва?Чи ви знаєте,що таких писем писати не вільно?
       Я боронився тим,що дружина інсп.Калиняка була дуже поденервована арештом її мужа,не могла зібрати своїх думок,щоб таке письмо написати,тому я допоміг її написати.В тім письмі нема нічого такого,що суперечило б правді,а зміст письма чемний і спокійний.
       На це він мені сказав,що таких писем писати не вільно.
       На тім покінчилося моє переслухання,я мусів ще підписати протокол,що нікому не буду розказувати,що був слуханий в НКВД,про що мене питали,що я відповідав.
       Дістав від нього перепустку,яку показав вартовому,цей відтягнув риглі і я побачив світ божий.


                                 * * *

        Начальник НКВД Басалаєв і суддя НКВД Гентельман виконали свою норму,розстріляли в місті кількасот невинних жертв,інших вивезли за місто,і над рікою,в лісах коло сіл Пили та Волі Задеревацької порозстрілювали.
       Самі "чесно" втікли,залишивши у своїх бюрах документи про особисте походження:
       Басалаєв Афанасій Калинович,1909 р. народження,з села Басалаєвка Мурманського района Кіровской області,з заводу слюсар-машиніст,освіта середня,національність російська.
       Гентельман Мойсей Беркович,1915 р. народження,жид,уроджений в Олевську Житомирської області,з заводу столяр.


                                                        Р.Лисович

       Стрийські вісті (Стрий),1941,¹2,24 лип.


       
     
  • 09:20 29.04.2009
    0 0

                                      ¹55

       КОРЕСПОНДЕНЦІЯ "З ОСТАННІХ ДНІВ БОЛЬШЕВИЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ В БОРИСЛАВІ"

                                                          25 липня 1941 р

       Темної квітневої ночі спокій Борислава був порушений гуркотом важких танків,автомашин гармат,що довгою гадюкою повзли через місто в гори.Хоч місто і перед тим було наповнене совітськими військами,в квітні їх кількість збільшилася в декілька разів.Бійці не вміщались в відведені будинки і розташовувались просто під голим небом або ставили намети в горах.Потік артилерії,танків,автомашин і кольон піхоти,які проходили через Борислав,невпинно зростав.А дощі також ішли невпинно.Брудні,промоклі до кісток і голодні червоноармійці мали далеко не войовничий вигляд.Боючись жидів-комісарів,вони не сміли попросити в місцевих мешканців ні погрітись,ні чогось з’їсти.
       Місцеві гендлярі-жиди по куточках перешіптувались,що буде незабаром війна і Совітська Росія в союзі з Англією розіб’ють раз і назавжди Німеччину і тоді всі "наші" (Абрами,Янкелі,Мойсеї,Лейби і т.д.) дістануть всі права в усьому світі.
       В квітні і травні по Бориславу і околицях була проведена часткова таємна мобілізація запасних,нібито на перепідготовку.В цей час декілька командирів запасу з Борислава було взято на перепідготовку до Житомира,а вже на початку червня їх перепровадили в Самбір.Ставало ясно,що московський самодержець Сталін з своєю жидівською клієнтурою готувався до агресії на Німеччину,щоб,розгромивши останній оплот єврейської культури і цивілізації,об’єднати міжнародний жидівський капітал і підкорити йому народи цілого світу.Для всіх партійних у Бориславі був відкритий курс військового навчання.Ще в травні секретар міському партії Андрієнко ,одержавши таємне розпорядження,наказав своїм найближчим прихвосням,щоб не купували ніяких речей: важко брати з собою.
       Готування до війни були очевидні,але всі газети заховували вперту мовчанку і навіть,навпаки,кричали про мирну політику батюшки Сталіна і дотримання Росією договору.Навіть коли після від’їзду англійського посла Кребса з Москви в Льондон,англійці не змогли утримати від радощів язик за зубами і надрукували в газетах про напад червоної армії на Німеччину в найближчий час в союзі з Англією,совітські централі,а за ними і обласні газети набрались нахабства "спростувати" це повідомлення,щоб утаїти шило в мішку і заспокїти "громадську" думку.(Слово "громадську" взяти в лапки тому,що тільки безнадійно хворі на голову люди могли вірити в її існування в Совітської Росії).
       Підготовка до нападу велась гарячково;ніж уже був занесений,але удар його був паралізований.Німецька армія попередила напад і почала свій переможний наступ на царство Сталіна,царство темряви,гніту,неволі і голоду.
       Атмосфера недовіри і шпигунства панувала в Бориславі,як і в цілій імперії Сталіна.Арешти і спровадження людей невідомо куди проходили весь час,особливо інтенсивними вони стали напередодні війни.
        Однієї травневої ночі з Борислава було вивезено 200 родин,переважно українських,а їх майно,хати й речі розпродано.Стратили їх чи повезли в Сибір - не відомо.
       Широка агентура "освєдомітєлєй" НКВД слідкувала за кожним рухом і доносили про все.Навіть люди,вся провина яких полягала в тому,що вони співали українських пісень або святкували Різдво,були на обліку НКВД і підлягали арешту.
       В перший день війни були проведені нові масові арешти,також переважно українців.
       До речі, в перший же день війни всі бориславські крамарі-жиди позамикали свої крамниці і ховали всі продукти.Але жоден з них не був заарештований за саботаж і приховування продуктів .Цим большевицько-жидівська диктатура відкрито продемонструвала,чиї інтереси їй близькі і кого вона захищає.
       Бойових дій близько Борислава не було,але всі бачили польоти німецьких літаків над Бориславом і стрілянину совітських зенітних гармат по них.Шрапнелі розривались за 1-2 кілометра від літаків,не заподіючи їм ніякої шкоди,одначе на другий день політкомісарами була створена легенда,що нібито над Бориславом збито 12 німецьких літаків.Ці політкомісари,навіть в останні дні існування сталінського режиму,не переставали бути базарними перекупками і розводили нерозважні теревені.Одночасно вони показали своє боягузство перед народом,який два роки тому "визволили" від хліба,від одягу,взуття і т. д.
       Всі партійні цивільні показались на вулицях лише озброєні до зубів,скрізь були виставлені озброєні пікети,які підозріло оглядали кожного громадянина або грубо відганяли геть.
       Не менше недовір’я було і до рядових червоноармійців,яким політкомісари і командири заборонили навіть вступати в розмови з цивільним населенням. Тим часом в будинку НКВД по вул.Костюшка відбувалися страшні мордування людей,допити і розстріли.
       По пішоходу мимо будинку забороняли ходити,щоб ніхто не міг чути зойки і стогін катованих.Тортури середньовіччя не були такими жорстокими і не проводились в таких широких розмірах,як тортури цих варварів ХХ століття.

       Всі криваві дії "третього відділу його імператорської величності власної канцелярії" Миколи І - жандарма Європи,здаються дитячою забавкою порівняно з діями особистої варти Сталіна і його жидівських прихвоснів - НКВД.
       Кидаючись в смертній агонії,мов скажені пси,енкаведисти накидались на кожного,кого тільки можна було підозрівати в нелояльності,або хто не досить голосно кричав про перемогу Сталіна.Але це були останні дні.Вже 27 червня вночі почалася паніка.Всі "відповідальні",партійні,військові,міліція кинулись тікати,б’ючи один одного,щоб вирватись наперед,проявляючи самий низький тваринний егоїзм навіть по відношенню до своїх близьких,знайомих,рідних.Пізніше паніка вщухла і деякі знову повернулись до Борислава,але повернулись вони не не в добрий для себе час і позбавили себе можливості втечі.
       Останнім злочином оскаженілих червоних банд було нищення народного добра.
        Через кілька днів в глибокому льоху будинку НКВД відкопали 42 трупи замучених.Виколоті очі,відрізані язики,вирвані ніздрі і інші сліди катувань викликали справедливий гнів народний до большевицьких виродків роду людського,які в безсилій люті замордували невинних людей.Загальна кількість жертв ще не відома.Можливо,ще є багато таких льохів по Бориславу,де московсько-жидівська зграя ховала сліди своєї злочинної діяльності. Але сам Борислав - то ще порівняно невелика частка горя українського народу.Чим далі на схід,тим більше трупів і кістяків замордованих.А там, де большевицько-жидівська влада панувала 23 роки,число жертв незлічене.

                                                         Г.Т.

       Вілне слово (Дрогобич),1941,¹8,25 лип.


     
  • 08:28 30.04.2009
    0 0

                                        ¹57

       ІНФОРМАЦІЯ "ОСТАННІ СУДОРОГИ БОЛЬШЕВИКІВ У БИТЬКОВІ"

                                                  26 липня 1941 р.

       Битьків це котловина в горах,14 км за Надвірною,з копальнями нафти,розкиненими на узбіччях гір.Мов блискавка серед темряви рознеслася серед нафтовиків і населення давно леліяна і сполівана вістка про вибух німецько-совєтської війни. Большевицькі керівники битьківських копалень склали негайно "штаб" з членів з директором Онищенком і начальником "спецвідділу" НКВД Шульженком на чолі.
       Від 22 червня не було вже праці на копальнях і в бюрах,тільки наради і шалені роз’їзди.Озброєно членів партії та їх прихвостнів-комсомольців.Щодня "мітинги",брехливі "доклади" про положення на фронтах,погрози наганами-револьверами і розстрілами.Терор робив своє.Люди не спали в домах,тільки в корчах.Це їх рятувало.
       Для більшої відваги "штаб" спровадив собі пограничників із зеленими шапками,але й вони боялися та ховалися по більшій часті у варстатах.За викликування паніки погрожували карою смерти,та паніку викликував сам "штаб",коли почали вивозити документи і речі з фабричної контори,геологічний архів,касу та своїх жінок з дітьми."Штаб" ще вештається днями і ночами по горах,приїхали партійні та військові з Станіславова.Вистрашені очі "штабу" кажуть нам здогадуватись,що грізне висить у повітрі.Серед такої непевности і паніки пройшов тижднь.
       В ніч з неділі на понеділок 31 червня о 10.40 червоні заграви пожежі прорізали темряву ночі: горів Битьків."Штаб" підпалив копальні.Гасити вогню не дозволили,до копалень замкнули доступ.Від вибухаючих газів та від горіючої газоліни,спущеної в долину потоком,попарилися люди.Змія вогню погнала потоком,запалюючи доми,мости,варстати,контору з геологічними архівами та лабораторіями,столярню,сушарню матеріалів,бензинову станцію,склади, і збірники з нафтою.
       Море вогню все більшає:хмари диму,пекло,крісові стріли - паніка.Жертвою паліїв впав невинний чоловік Дмитро Головка,пострілений крісовою кулею."Штаб" виїздить панічно з Битькова,відстрілюючись густо,хоч ніхто до них не стріляв.У вівторок вернувся ще раз,спалив ще кілька вантажних авт,решту мостів і магазинів.
       Жертв у людях було небагато тільки тому,що близькість гір і корчів допомогли скритись перед жорстокими енкаведистами.Тільки декілька людей тяжко попарилось,декількох забрали з собою.Живцем хотіли спалити Фабричних сторожів,відібравши їм перед тим зброю,або до гасниць налили бензину.Одначе притомність ума врятувала їх.
       На загал Битьків мав щастя.Що не згорів до тла,то це треба завдячити тільки топографічному положенню.
                                                            Г.Л.
       Українські вісті (Львів),1941,¹18,26 лип.


         
     
  • 08:45 01.05.2009
    0 0

                                       ¹58

        ІНФОРМАЦІЯ "УКРАЇНСЬКІ ГЕКАТОМБИ"

                                        26 липня 1941р.

       На мурах Львова появилися ще клепсидри таких закатованих НКВД українцйів:
       Осип Курилко,довголітній службовець Центросоюзу і громадський діяч Львова,перший кооперативний організатор Станіславщини і Борщівщини,арештований 21 грудня 1940 р. у Львові,закатований 23 червня ц.р. в тюрмі при вул.Сапіги-Лонцького.Поминальне Богослуження
    за душу покійного відправлено заходом дружини і сина в суботу 26 ц.м. в катедральному храмі св. Юрія в 7 рано.
       Катерина Сопотух,літ 18,з села Оглядів біля Лопатина,арештована в липні 1940 р. і засуджена на 5 літ,вийшла з Бригідок 28 червня ц.р. Перевезена з шпиталю при вул.Гловінського на вул.Театинську,ч.І,померла 20 ц.м.Похорони відбулися 22 ц.м. на Янівському цвинтарі.

       Українські щоденні вісті (Львів),1941,¹18,26 лип.
     
  • 12:22 01.05.2009
    0 0
    Дійсно, кожен раз дивуєшся,
    які ж засранці, той "народ",-кожен дивиться
    тільки за власною матнею і чекає, щоб за нього ризикував
    хтось інший. Хто не бере до рук зброї, той і заслуговує
    рабської долі.
    Америкоси он, не дивлячись ні на які випадки,
    відстоюють у конгресі своє право на зброю, а ці....
    "хоч ніхто до них не стріляв." От і є смердюхи.
     
  • 05:34 02.05.2009
    0 0

                                       ¹59

       ІНФОРМАЦІЯ "СВЯЩЕННИК-МУЧЕНИК"

                                        26 липня 1941 р.

       В особі бл. п. о.Прокопа Тиса українська суспільність як рівнож і Христова Церква втратили великого Борця-Громадянина.Покійний вийшов з-під селянської стріхи.Як гімназист,а потім як студент св.Богословія гуртує біля себе "менших братів" - навчає та виховує їх. Бере чинну участь в боротьбі за український університет.Перебувши польську тюрму в Перемишлі і Модліні (1919),вертається в своє рідне село Ременів біля Львова,де кожну хвилину свого життя присвячує народній справі - гуртує біля себе молодь та свідоміших селян,організовує курси,закладає товариства та інституції - "Драматичний гурток молоді",т-во "Сокіл"(30),кооперативу,молочарню,очищає село від жидівської язви.Завдяки йому село Ременів здобуває собі одно з перших місць у Львівському повіті.Показовий факт - ціле село під проводом о.Тиса заявило свій протест проти першої конскрипції в Польщі.Як засідатель Шоломинич Рудецького повіту,гуртує біля себе майже зовсім неграмотних селян,і в часі кількох тижнів виростає новий просвітянський дім.Як парох Торчинова Самбірського повіту,13 літ ніс тяжкий Хрест...Безсилі запроданці червоної Москви вдалися до підлих засобів.В 1933 р. о.Тиса побили місцеві большевицькі бандити(Шайда і тов.).Хоча його переслідувала польська поліційна,судейська та шкільна влада,він не зважав на це і працював далі.З приходом большевицької влади він мусів опустити парохію і переселитися на Пісок-Бірче Комарнянського району.Тут знову,незважаючи на перешкоди нікчемних запроданців Москви,гуртує біля себе молодь і старших.
         Загинув 28 червня 1941 р. від рук большевицького ката-жида на 58 році життя,повний життєвої енергії до дальшої праці для свого народу.Не дождався того,в що так свято вірив і за що все життя боровся.Та пам’ять про нього(о. Прокопа Тиса) в нас залишиться назавжди,а земля,яку так щиро любив і для якої себе жертвував,нехай йому буде пером.

       Українські щоденні вісті (Лвів),1941,¹18,26 лип.
     
  • 05:58 02.05.2009
    0 0
           
                                    ¹61

           ІНФОРМАЦІЯ "ШАНА ТЛІННИМ ОСТАНКАМ ГЕРОЇВ"

                                              27 липня 1941 р.

       23 липня 1941 р. о 3-ій год. відбулися похорони 24 нововідкритих жертв озвірілого московсько-жидівського садизму,що їх знай
     
  • 06:19 02.05.2009
    0 0

                       ¹61

         ІНФОРМАЦІЯ "ШАНА ТЛІННИМ ОСТАНКАМ ГЕРОЇВ"

                                                 27 липня 1941 р.

         23 липня 1941 р. о 3-ій год.пополудні відбулися похорони 24 жертв озвірілого московсько-жидівського садизму,що їх знайдено в дрогобицькому лісі Тептюжі. Хоч цього дня природа немов оплакувала ці невинні жертви,сіючи дрібним дощем - сльозами,українське громадянство взяло масову участь,щоб віддати належну шану тлінним останкам героїв.Після похоронних церемоній один з-поміж священників виголосив зворушливу промову та висловив якнайщирішу подяку представникам Німецької Армії за визволення з-під енкаведистського терору.Мішаний хор відспівав панахиду та декілька революційних пісень.
       Цікаво,що двох польських священників із асисти не захотіли залишитись до кінця і при перших словах пісні "Не пора,не пора" покинули похорони.

                                                        Василик

       Вільне слово (Дрогобич),1941,¹9,27 лип.
     
  • 06:30 02.05.2009
    0 0


                                        ¹62

       ІНФОРМАЦІЯ   "УКРАЇНСЬКІ ГЕКАТОМБИ"

                                     27 липня 1941 р.

       Ольга Зачкевич,матуристка гімназії СС.Василіанок(31) у Львові (Длугоша,17а),учителька,арештована 20 грудня 1940 р. у Львові,закатована в тюрмі при Казимирівській 27 червня 1941 р.
       Емануїл Козловський,працівник "Маслосоюзу" у Львові,арештований 22 грудня 1940 р.,закатований у тюрмі на Казимирівській 27 червня 1941 р.
       Д-р Василь Пашницький,професор гімназії в Станіславові,замордований там в тюрмі НКВД при кінці червня ц.р.

       Українські щоденні вісті (Львів),1941,¹19,27 лип.
     
  • 08:29 02.05.2009
    0 0

                                        ¹63

           ІНФОРМАЦІЯ "ЖЕРТВИ БОЛЬШЕВИЦЬКОГО ТЕРОРУ В ГОРОДКУ"

                                                     29 липня 1941 р.

       Читаючи в часописах про звірства жидо-большевицьких банд по всіх міста і селах над невинним українським населенням,переконуємося,що Городок належить розмірно до щасливіших місцевостей.Одначе і тут не обійшлось без жертв.
        24 червня вдосвіта бачила учителька п.Ольга Цапівна,як до в’язниці в Городку ввійшли начальник міліції Шай і прокурор ЛітвішкоюПо хвилині вийшов з в’язниці на волю одинокий жид Майзелес,а пойого відході почула вона з в’язниці чотири стріли.Громадяни Городка знали,що жертвою впало четверо людей,але ніхто не міг довідатися,хто вони.
       27 червня,коли НКВД і партійні не стерегли вже в’язниці та в панічному страху сховалися по лісах,29 в’язнів виломилося з більшовицької тюрми,а чотири жінки звільнив коваль п.Кальмук Іван.НЕ вийшли,на жаль,ув’язнені 4 громадяни,а то:Мельник Євстахій,студент прав з Городка,Марутяк Михайло,кооператор з села Мавковичі,селяни Козак Петро з села Порічча Любінське і Кравець з села Завидовичі.З того часу аж до 19 липня родини шукали безуспішно своїх свояків.Тільки випадково п.Мельник Василь,батько замордованого,Євстахія,довідався від б. міліціянта Антонова з села Зашковичі,що він чув,що чотирьох замордованих 24 червня большевики закопали в шопі в’язниці.Батько повідомив про це повітову владу,яка дійсно відкрила замордовані і змасакровані чотири жертви.

       Маніфетаційні похорони жертв при величавім здвизі населення і представників німецької влади відбулися в Городку,Мавковичах,Завидовичах і Поріччі Любенськім.

       Українські щоденні вісті (Львів),1941,¹20,29 лип.
     
  • 21:15 02.05.2009
    0 0

                                           ¹64

                      ІНФОРМАЦІЯ "ГЕРОЇ БУДНІВ"

                                                  30 липня 1941 р.

       Хто б хотів знати,як червоні варвари півночі знущалися над українським народом,мусів би перейти всі тюрми,де пробували в’язні.Одначе,щоб уявити собі муки в’язнів,вистачає одна в’язниця в Станіславові.
         Зо страхом входжу я у в’язничні мури разом з п. Підлуським Василем з Ямниці.Невеличке подвір’я обведене високим,почорнілим від українського горя муром,наводить на душу невимовний сум.Подвір’я отінює значна кількість вишень,а під їх тінню спочиває біля 700 убитих і замучених в’язнів,зложених до спільної могили в чотири ряди.Свідчить про це висипана могила з чорним хрестом.Скирти одягу свідчать про велику кількість в’язнів та їх походження.Видно тут одяг Бойківщини,Гуцульщини,Поділля,Волині,Опілля,а теж Закарпаття.На цьому ж подвір’ї є глибока яма,куди кидали всю їжу,яку приносили для в’язнів знайомі,рідня і близькі.В келії,де де розстрілювали в’язнів,на стінах видніє засохла кров.В іншому місці є збудована будка,де в’язнів палили електрикою.
       Живе і яскраве оповідання п.Підлуського В. про муки в’язнів мимоволі витискає з очей сльози,а рівночасно до глибини душі проймає ненавистю до диких монголів.Страшні тортури,що їх переносили в’язні,є героїчнними подвигами в нерівній боротьбі.Вони любили народ свій,Україну свою,бажали для Неї жити і терпіли.Хоч лютий варвар скоротив їх життя,та пам’ятьпро них буде вічно жити в українському народі,а їхня могила з’єднає увесь український народ до боротьби,до пімсти з кровожадним хижаком.

       Липиця Долішня                             Т.Семиген

    Рогатинське слово(32) (Рогатин),1941,¹3,30 лип.
     
  • 22:37 02.05.2009
    0 0

                                        ¹65

    ІНФОРМАЦІЯ "МОСКОВСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКИЙ ТЕРОР У ПІДБУЖІ"

                                                      31 липня 1941 р.

       Неділя.Понад Підбужем(Дрогобич) в гарну червневу погоду пролетіло високо кілька бомбовиків.Таке,добре знайоме ще з польської війни "гуркотіння",і стріли гармат - війна! В селі пожвавлення.Товариші з РПК на ввесь голос запевняли:"напевно маневри".Та справжні вояки - селяни пізнали,що не стріляють "сліпаками,а "гострими".
       Година 6 ранку.Наче стріла пролетіла селом:війна з німцями...Говорить радіо...
       Почався рух жидків енкаведистів.
       Народ спішив до церкви (Боже тіло).Біля церкви на лавочці присіли: начальник НКВД - Соломка,заст.начальника Півнєв і з РПК - Руденко.
       З церкви вийшли на обхід.Енкаведисти обсервували.Викликано з церкви зараз селянина Матиса Василя,заст. голови сільради і двох братів Онацьких.Хотіли ще й секретаря сільради Соломчака,але цей відповів післанцеві,що в нього тепер Служба Божа (а по Службі Божій втік), Руденко забрав їх з собою,а Соломка і Півнєв пішли зараз до школи,зробили трус у дир.Юринця А. і також забрали його з собою.
       В тих днях арештували ще в Підбужі:Завпеда Трускавецького П.,Кузика В. -бухг. ліспромгоспу,Куціра - інсп.держстраху,господарів:Горінечка,Фаб’яка,старого Бараняка і Залокоцького.
       З району:село Сторонка - дир.школи Кункевича,
                село Урож     - працівника водопров. Чучкевича,
                село Бистриця - дир. школи Качаровського,
                село Старий Кропивник - голову сільради і ССТ,
                                        секретаря сільради і зав.клубом,
                село Новий Кропивник - голову сільради Цуцурака,
                село Довге - дир. школи Деленка.
       По двох-трьох днях випустили:Трускавецького,Кузика,Куціра,Залокоцького,Кункевича,добре скатованого Качоровського.(Нагай оставили!) Закатували:Матиса В.,двох Онацьких,Дрогобицького і Камінського з Нагуєвич -учителів,Юринця.Матисові очі вибрали.Онацьким руки поламали та лице вирізали.Їх пізнали,і родина поховала в Підбужі.Місцем катування були "багна" недалеко Нагуєвич.Одного з трупів не можна впізнати,бо був дуже порізаний,а в кишенях мав вложений мозок.(це різання від чола аж до ніг,з мізком в кишенях відбулось правдоподібно на особі Юринця).
       А інші?Інші стелили шлях своїми трупами від с.Нагуєвич аж до Дрогобича.В ровах по два,три трупи.

       Чудом спаслись:Горічнечко,Фаб’ян.Їх прямо забули в келії ч.4 .Ранком по втечі НКВД,розбивши замки,врятували їх.Це були живі побілілі,наче трупи, -люди.
       Так розправлялись озвірілі бандити з нашими людьми.

                                                                Вуко.

       Стрийські вісті (Стрий),1941,¹3,31 лип.




     
  • 01:07 03.05.2009
    0 0

                                           ¹66

       ІНФОРМАЦІЯ "ЖЕРТВИ БОЛЬШЕВИЦЬКОГО ТЕРОРУ"

                                               31 липня 1941 р.

       В лісі Пила-Станьків знайдено п’ять ям.З них 3 ями вміщали біля 50 трупів,а 2 ями були зовсім порожні.Нещасні жертви,видно,мусіли наперед копати ями,щоб опісля впасти до них від катівської руки.Трупи були вже так розложені,що комісія і приявні не иали змоги їх розпізнати.Перед замордуванням нещасних роздягали,бо знайдено й одежу.Були це переважно селяни з гірських околиць,мужчини,а між ними одна жінка.

                                   * * *

       Ріка викинула біля моста в м.Стрий два трупи мужчин.Характерно,що один із них мав голову пов’язану дротом.Трупів не вдалося розпізнати.

       Стрийські вісті (Стрий),1941,¹3,31 лип.
     
  • 08:44 04.05.2009
    0 0

                                        ¹67

                          ІНФОРМАЦІЯ "З ПРОЦЕСУ 62-х"

                                                      3 серпня 1941 р.

       7 травня 1941 р. обласне дрогобицьке НКВД посадило на лаву підсудних 62-ох молодих українців Дрогобицького,Добромильського,Стрийського і Турківського районв під замітом контрреволюційної діяльності в рядах української підпільної організації ОУН.При закритих дверях відбувся енкаведівський суд.Хоч,незважаючи на всю жидівську рафінованість у катуванні людей,хлопці держались добре і не сказали лишнього слова,хоч й у "суді" до нічого не признавались, московсько-жидівські бандити,"оборонці" трудящих всього світу,видали вирок: 30 - на розстріл,а вісьмома провести наново слідство і 24 по 10 літ важкої тюрми.Оборона внесла касацію і Верховна рада змінила вирок:20 - на розстріл(між ними 3 жінки), 13 - по 10 літ, 19 - по 8, 5 - по 7.Чотирьом відновлено слідство і тільки Марчишина Василя з Гаїв Нижніх звільнено від вини і кари.
       - З цих людей,- говорить учасник цього ж процесу,- 20 розстріляних,а саме:
    1) Зарицький Степан з Тустанович,
    2) Сорочич Атанас з Ластівок,
    3) Данилишин Петро з Трускавця,
    4) Тоживець Осип з Ліска,
    5) Суботяк Федь з Орова
    6) Костище Олекса з Орова,
    7) Кисиличник Юрко з Станилі,
    8) Стефанців Степан з Доброгостова,
    9) Герасим’як Василь з Доброгостова,
    10) Кулинич Степан з Сільця,
    11) Цап’як Осип з Княжополя,
    12) Мудра Марія з Добромиля,
    13) Іванчук Філько з Щирця,
    14) Левкун Степан з Ісаїв,
    15) Мацюрак Теофіля з Дрогобича,
    16) Войцехович Степан з Конюхова,
    17) Хован Василь з Унятич,
    18) Білий Михайло з Унятич,
    19) Скоропад Олекса з Гаїв Вижніх,
    20) Гук Іван з Гаїв Вижніх.
       Крім цього,в самбірській тюрмі вбито Журавчака Івана з Східниці й Гурія Василя з Лужка Долішнього,від ран померли Хомин Андрій з Ісаїв та Полюга Степан з Княжополя.
    Про трьох - Сов’яка Василя та Сов’яка Івана з Лішні і Приріза Степана з Ластівок очевидець нічого не знає тому,що їх вивезено з дрогобицької тюрми в невідомому напрямі.Всі інші,дуже правдоподібно,залишилися живими.
       Це короткий огляд жертв процесу 62-ох.Докладніший опис ходу слідства та самого процесу помістимо згодом на підставі докладнішого аналізу судових актів в окремій статті.

                                        Учасник процесу 62-ох
                                          Куций   Василь з Солонська.

       Вільне слово (Дрогобич),1941,¹12,3 серп.
     

«Розкрилася земля і показалося пекло» (Злочин Москви у Вінниці)

Наші Друзі: Новини Львова