Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 22 січня 2020 року

З ким і проти кого воювала Червона Армія

Переглядів: 17534
Додано: 03.05.2005 Додав: Нахтігаль  тем: 12
Hi 0 Рекомендую 0 Коментарі: 77
  • 20:16 03.05.2005
    0 0
    Ось уривок однієї актуальної статті.

    Одночасно з наближенням 60-ї річниці завершення Другої Світової війни та посиленням вимог відновити історичну справедливість стосовно вояків УПА і підпілля ОУН в Україні спостерігається активізація діяльності інформаційної “п’ятої колони”. На сьогодні існує низка серйозних сил, які спеціалізуються на перманентному паплюженні національно-визвольної боротьби українського народу та дискредитації його минулого. Іманентна потреба у комплексній фальсифікації історії виявляється в безперервному відтворенні потворних міфологем про “колаборацію” українського визвольного руху з гітлерівською Німеччиною. Вибудовуючи єдиний смисловий образний ряд із “посібниками гітлерівців” та політикою організованого геноциду нацистської Німеччини, фахівці з брудних технологій прагнуть реанімувати призабуті стереотипи сталінської пропаганди, наново вкорінивши їх у суспільній свідомості. Аби припинити інформаційне зомбування, достатньо пригадати елементарні факти. Друга Світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року вторгненням військ німецького Вермахту в Польщу, чий суверенітет гарантували Франція і Великобританія. На такий крок, який призвів до радикальної переструктуризації європейського політичного простору, А.Гітлер зважився лише після тривалих дипломатичних маневрів, які завершились зближенням із СРСР. Основою радянсько-німецької співпраці у переділі Європи став пакт про ненапад (підписаний 23 серпня 1939 року міністрами закордонних справ із таємним додатковим протоколом) та договір про дружбу і кордони (підписаний 28 вересня 1939 року). Відповідно до цих злочинних документів СРСР отримував частину Польщі, у зону стратегічних радянських інтересів потрапии Литва, Латвія, Естонія, Північна Буковина, яка належала Румунії, та Фінляндія. Всі ці території, окрім Фінляндії, яка чинила героїчний спротив, були окуповані радянськими військами у 1940 році, а Німеччина отримала можливість окупувати континентальну Європу, не переймаючись потенційною небезпекою зі сходу.

    Вночі 16—17 вересня 1939 року радянське угруповання із 8 стрілецьких, 5 кавалерійських і 2 танкових корпусів (всього 21 стрілецька і 13 кавалерійських дивізій, 16 танкових і 2 моторизованих бригади) перейшло кордон і розпочало окупацію Польщі. Оперативна конфігурація розташування польських військ, яка склалася на той час, не дозволяла організувати ефективний опір проти агресії зі сходу, тому із відкриттям другого фронту незалежній Польщі залишалися лічені дні існування. Надвечір 17 вересня польський уряд виїхав до Румунії, що дало привід радянській пропаганді стверджувати, начебто “Червона Армія вступила у межі Польщі лише 17 вересня, коли управління державою і армією було порушено, місце перебування уряду і головного командування невідоме, а країна стала некерованою”. Зазначалося також, що завданням радянських військ було “взяти під охорону життя та майно населення Західної України і Західної Білорусії”, які нібито були відторгнені від Радянської Росії у 1920 році. Зазначимо, що міждержавний радянсько-польський кордон було встановлено на основі Ризького мирного договору 1921 року, а, наприклад, Галичина “Радянській Росії” ніколи не належала. Характерно, що подібне виправдання збройної агресії “гуманітарною” визвольною місією традиційно використовується імперіалістичними державами в ситуації тотальної відсутності легітимної зовнішньополітичної аргументації. Подібна практика цинічної брехні у поєднанні з гуманістичною риторикою яскраво демонструвалася впродовж останніх десятиліть при ідеологічно-пропагандистському забезпеченнізбройних інтервенцій США. Це, зрештою, вкотре підтверджує спільну генетичну природу універсального імперського менталітету—червоного, брунатного, чи зоряно-смугастого.

    На момент вступу радянських військ Польща продовжувала чинити опір загарбникам. Польська армія “Познань” і частина сил армії “Поможе” 9—18 вересня 1939 року намагалися контратакувати німецькі війська на захід від Варшави, завдавши удару по стиках флангів ворожих 8-ї і 10-ї армій на р.Бзура. Несподіваний польський контрудар призупинив просування німецького угруповання на Варшаву, і лише завдяки масованим атакам літаків “Люфтваффе” вдалося оперативно ліквідувати польський прорив. Оточені в районі Радом—Кутно польські частини чисельністю до 170000 вояків продовжували чинити опір до 18 вересня. Гарнізон Варшави капітулював 28 вересня, гарнізон фортеці Модлін—29 вересня, а залога військово-морської бази на косі Хель поблизу Ґдині—лише 2 жовтня 1939 року. Організований опір польських військ припинився 6 жовтня 1939 року, коли склала зброю оперативна група “Полісся”—відтак слід визнати, що радянський наступ став підступним і вирішальним ударом у спину Польщі. Між іншим, 22 вересня 1939 року у щойно окупованому Бресті відбувся спільний радянсько-німецький військовий парад, який приймали комбриг С.М.Кривошеїн і генерал Г.Гудеріан. Цей парад мав відзначити перемогу військ Червоної Армії і Вермахту над Польщею і символізував збройне братерство вояків обох країн. Звичайно, сьогодні цю подію прийнято подавати як тимчасовий епізод, зумовлений геніальними геополітичними комбінаціями найвидатнішого полководця в історії, “найкращого друга фізкультурників” Й.Сталіна. Мовляв, паранормальні здібності Сталіна дозволили йому спрогнозувати подальший розвиток подій, в якому альянс із Гітлером був лише вимушеним тактичним маневром, а взагалі політика СРСР була спрямована виключно на “боротьбу з фашизмом”. Подібним чином виправдовується і штучний голод 1932—1933 років, який нібито став побічним ефектом грандіозної індустріалізації, необхідної, звичайно ж, для належної збройної відсічі “німецько-фашистським загарбникам”. От тільки українські селяни в реальності сотнями тисяч вмирали від голоду ще перед тим, як А.Гітлер очолив німецький уряд. Взагалі будь-які спроби реабілітувати сталінізм під приводом параноїдально-месіанського міфу “боротьби проти фашизму” не витримують критики через активну співучасть СРСР у злочинах нацистської Німеччини та в реалізації аналогічної злочинної політики.

    У результаті неспровокованого нападу на Польщу на основі таємних домовленостей з Німеччиною СРСР отримав 50,4% польської території з населенням близько 13 мільйонів чоловік. Щодо “захисту життя населення Західної України і Західної Білорусії”, то у період радянської окупації із вересня 1939 року по травень 1941 року включно органами НКВС було заарештовано 107140 осіб, серед яких було 24186 українців, 42948 поляків і 23590 євреїв. Перспективи їх виживання у гігантській імперії концентраційних таборів ГУЛАГ коментраів не потребують.Оперативно-чекістські групи, сформовані при військових округах, отримали завдання захопити під контроль урядові установи, провести арешти “реакційних представників урядової адміністрації” і “керівників контрреволюційних партій”—словом, продублювати аналогічну роботу німецьких колег з абверу і СД у їх зоні окупації. Масові депортації цивільного населення окупованих територій до віддалених регіонів СРСР охопили близько 500000 осіб. Особливо ганебною акцією стало цілеспрямоване знищення польських офіцерів-військовополонених, що було грубим порушенням міжднародних конвенцій. Тисячі офіцерів збройних сил і поліції, зосереджених у таборах в Козельську, Осташкові і Старобільську, відповідно до рішення Політбюро ЦК ВКП(б), було розстріляно, зокрема у Катинському лісі поблизу Смоленська. Однак ці та інші злочини не завадили радянській пропаганді, контрольованій і керованій спецслужбами, творити міф про те, що окуповані у спілці з гітлерівцями території “зовсім недавно звільнилися від шляхетсько-капіталістичного ярма і почали жити новим, вільним, радісним життям ”. Діаметрально протилежну думку з приводу “визвольного походу Червоної армії” мала польська політична еліта, яка чітко кваліфікувала радянські дії як агресію з усіма відповідними наслідками. Польський еміграційний уряд, сформований у місті Анжер (Франція) з представників політичних сил, опозиційних колишньому режиму “санації”, проголосив за основу своєї діяльності конституцію 1935 року та сформував підпільні збройні сили для опору окупації (“Союз збройної боротьби”, пізніше “Армія Крайова”). У листопаді 1939 року цей уряд оголосив стан війни з СРСР, офіційно декларуючи польську позицію з приводу агресії радянських військ.
    А поміж тим тісна і взаємовигідна співпраця СРСР і Німеччини набувала якісно нової динаміки, полегшуючи функціонування німецької економіки, що як повітря потребувала імпорту промислової сировини. З початку вересня 1939 року німецькі торгівельні кораблі, що не могли дістатися до батьківщини через англійську морську блокаду, отримали можливість розвантажуватися в радянському порту Мурманськ, звідки контейнери залізницею перевозились до Ленінграду. Відтак вантажі доставляли до німецьких портів через безпечне для плавання Балтійське море. Відповідно до домовленості, досягнутої між міністрами закордонних справ Й. фон Ріббентропом і В.Молотовим 28 вересня 1939 року, було забезпечено вільний транзит для німецьких стратегічних перевезень залізницею із Румунії через Коломию і Львів до Верхньої Силезії. Крім того, передбачалося забезпечення транзиту з Іраном, Афганістаном та Далеким Сходом. На додачу Молотов пообіцяв розчуленому німецькому колезі, що половина нафтовидобутку із щойно окупованого непереможною Червоною армією Дрогобицько-Бориславського басейну постачатиметься до Німеччини. У обмін на постачання німецького озброєння, високотехнологічного устаткування і окремих стратегічних матеріалів СРСР експортував до Німеччини сільськогосподарську продукцію, лісоматеріали, промислову рудну сировину і кольорові метали, нафтопродукти на суму в десятки мільйонів марок. Без цих поставок, в умовах англійської морської блокади і втрати традиційних торгівельних партнерів, німецька економіка, зокрема військово-промисловий комплекс, виявилась би паралізованою ще у 1940—1941 роках. Відтак Третій Райх фізично не зміг би продовжувати агресивну війну без радянського економічного сприяння.

    Спільна німецько-радянська декларація, підписана 28 вересня 1939 року, закликала уряди Англії та Франції, які раніше гарантували безпеку Польщі, якомога швидше укласти мир з Німеччиною. В іншому разі, стверджувалося у декларації, “Англія і Франція несуть відповідальність за продовження війни, причому у випадку продовження війни уряди Німечини й СРСР будуть консультуватися один з одним стосовно необхідних заходів”. Таким чином Радянський Союз на дипломатичному рівні відверто задекларував свої союзницькі відносини із нацистським Третім Райхом. Беручи до уваги незаперечний факт участі радянської армії в агресії проти Польщі на боці гітлерівської Німеччини, військово-політичне керівництво Франції і Великобританії безпосередньо у вересні 1939 року розглянуло можливості адекватного реагування. Восени 1939 року було розроблено плани повітряних бомбових ударів авіацією далекої дії із французьких аеродромів у Сирії та британских баз в Єгипті та Ірані проти об’єктів радянської нафтопереробної промисловості, зосередженої в районі Баку і Батумі. Напад СРСР на Фінляндію у листопаді 1939 року викликав різкий осуд світової громадськості, внаслідок чого Радянський Союз у грудні виключили з Ліги Націй. Таким чином СРСР поповнив список держав, які активно сприяли розвалу міжнародної системи безпеки і поставили себе поза сферою морального імперативу європейської політики, опинившись в товаристві Німеччини та Італії. Агресивний характер радянської зовнішньої політики та очевидна змова з гітлерівською Німеччиною змушував країни Заходу трактувати СРСР як потенційного супротивника. Для допомоги Фінляндії передбачалося висадити англо-французький десантний корпус у районі Мурманськ—Петсамо та розпочати бойові дії з метою послабити натиск Червоної Армії на фінську оборону. Між іншим, до складу експедиційного корпусу включили і польську піхотну бригаду, адже поляки закономірно трактували радянські війська як ворогів і прагнули розрахуватися за підступний удар в спину у вересні 1939 року. Планування цих операцій продовжувалося в контексті розвитку радянської агресії, однак практичній їх реалізації завадив брак політичної волі керівництва Англії та Франції і капітуляція Фінляндії навесні 1940 року, яка позбавила західних союзників формального приводу для військової операції проти СРСР. Активізація бойових дій у західній Європі в квітні-травні 1940 року і окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландів і Франції призвели до кардинальної зміни ситуації. Відтепер, коли німецький Вермахт готувався висадити десант на територію “туманного Альбіону”, а літаки Люфтваффе бомбардували англійські міста, уряду її величності довелося займатися проблемами іншого гатунку. Початок німецько-радянської війни у червні 1941 року взагалі сприяв переходу СРСР до блоку антигітлерівської коаліції, тому про події вересня 1939 року “демократичні” уряди Великобританії і США воліли не згадувати. Не надто популярною була ця делікатна тема і після переможного для союзників завершення Другої Світової війни та суду над нацистськими військовими злочиняцями у Нюрнбергу. Німецький міністр закордонних справ Й. Фон Ріббентроп, який підписував “пакт про ненапад”, був повішений за те, що своїми діями активно реалізовував розв’язування агресії, тоді як В.М. Молотов спокійно засідав у Політбюро до пенсії. Німецьких керівників визнали винними у злочинах проти людства (розв’язування та ведення агресивних воєн), у воєнних злочинах (порушення звичаїв і законів війни), злочинах проти людяності (вбивство мільйонів людей, переслідування і знищення людей за політичними і релігійними мотивами). Їх радянські партнери, замість бути покараними, метали блискавиці із високих трибун, викриваючи жахливі злочини нацизму, та творили міф про те, як “рятували світ від фашистської чуми”. На жаль, стійкість історичних стереотипів дозволяє ідейним спадкоємцям тих, хто проводив спільні паради з гітлерівцями в окупованому Бресті у 1939 році, продовжувати зомбувати масову свідомість українців.

    Нахтігаль.
     
  • 21:40 03.05.2005
    0 0

    "ЗА ЗДОРОВЬЕ ФЮРЕРА!"
    23 августа 1939 г. во время встречи с И. Риббентропом в Кремле Сталин произнёс тост: "Я знаю, как немецкий народ любит своего фюрера. Я хотел бы поэтому выпить за его здоровье". Второй тост Сталин произнёс за Гиммлера, "человека, который обеспечивает безопасность германского государства". Представляя гостю Л. Берию, Сталин шутливо сказал: "Это наш Гиммлер". Риббентроп немного позднее делился впечатлениями со своим итальянским коллегой: "Я чувствовал себя в Кремле, как среди старых партийных товарищей".


    Парад переможців. Брест, 1939 р. У центрі Гудеріан і Кривошеїн.
     
  • 15:01 05.05.2005
    0 0
    2 Нахтігаль
    Дуже багато сенсаційної інформації я надибала на цю тему на сайті:
    http://www.volk59.narod.ru
    Викриває радянську міфологію нещадно. Гадаю, вас це теж зацікавить.
     
  • 15:20 05.05.2005
    0 0
    ще цікавий портал http://1939-1945.net
    на жаль, російською, але подивитись варто!
     
  • 15:27 05.05.2005
    0 0
    архівні документи, листи, накази! (все, що пов"язано з партизанською війною на Україні і не тільки - в розділі "По роду воооруженных сил/ Разведка, диверсионные подразделения и партизаны/ Коллаборационизм и партизанское движение
     
  • 20:44 05.05.2005
    0 0
    2 Наталка

    Дякую, сайт "Легенди і міфи..." справді один з найкращих, і його автора, журналіста Володимира Старостіна я знаю вже декілька років.
     
  • 21:55 05.05.2005
    0 0

    Молотов: «не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму, котра прикривається фальшивим прапором боротьби за "демократію"»
    http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukrayinarus106...
     
  • 19:21 06.05.2005
    0 0
    2 п. Наталка

    Пригадую, Ви якось казали, що маєте певний стосунок до сайту www.mignews.org.ua. Із задоволенням побачив там декілька статей на військово-історичну тематику, які, щоправда, трохи лаконічні, але цікаві. До питання про колабораціонізм хотів би додати, що перша рота "добровільних помічників" (так звані "Hiwi") на території України була створена восени 1941 року при штабі 49-го гірськострілецького корпусу Вермахту у...Донецькій області. Саме так, у Донецькій.

    Нахтігаль.
     
  • 17:50 08.05.2005
    0 0
    Ни один выродок не должен избежать возмездия.
    Каждый полицай, нацист и нквдэшник должен быть расстрелян.
    Но их и так уже почти нет.
    А мы есть.
    Правда известна всем, и нечего искажать историю.
    Надо просто строить новую жизнь.
    Обсасывание, с кем встречался Молотов и что говорил - не имеет никакого смысла уже.
     
  • 17:56 08.05.2005
    0 0
    Адміни, заблокуйте тому підару совковому доступ по IP.
     
  • 21:27 21.01.2009
    0 0
    Син Юрія Шухневича, Герой України змушений по суду відстоювати честь свого батька від Симоненка і Табачника, які обливають грязюкою Романа Шухевича. І Табачник і Симоненко забрехались. Симоненко слізно просить Москву, звернувся також і до Чорномирдіна з проханням надати архівну довідку, яка б підтвердила його вигадки.
     
  • 21:42 21.01.2009
    0 0
    "Германо-советская дружба теперь установлена окончательно. Обе страны никогда не допустят вмешательства третьих держав в восточно-европейские вопросы. Оба государства желают, чтобы мир был восстановлен и чтобы Англия и Франция прекратили абсолютно бессмысленную и бесперспективную борьбу против Германии.Если, однако, в этих странах возьмут верх поджигатели войны, то Германия и СССР будут знать, как ответить на это". Риббентроп.
    http://trst.narod.ru/rogovin/t7/ii_ii.htm
     
  • 22:41 21.01.2009
    0 0
    Правильно москалям нада обсасувать щось інше.
     
  • 23:50 21.01.2009
    0 0
    Цитата:
    блокуйте підару

    Нахтігаль !
    Ну навiщо секс у серйозних темах ???
    Може вiн не москаль - просто не хочет обсасувати Рiббентропа...
    А кохає живих дiвчат ....

    Дарма що темка (без образ ) - Канаццкий боян
     
  • 00:21 22.01.2009
    0 0
    Справдi, боян, ось, дивись, сайт 2005 году, менi його ще на першом курсi редiректнули
    http://pobeda.rambler.ru/brest.html?id=4264

    to Наталка-Чорнобилянка
    медалько за ссилку - мiй брат фанатеє з цiх тем

     

З ким і проти кого воювала Червона Армія

Наші Друзі: Новини Львова