Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 19 квітня 2021 року

Подорож емігранта на батьківщину

Переглядів: 6073
Додано: 09.04.2004 Додав: Орчик  тем: 22
Hi 0 Рекомендую 0 Коментарі: 26
  • 07:59 09.04.2004
    0 0

    Востаннє я бачив Львів у вересні 1991 року. Ще існував Радянський Союз, хліб у магазинах продавався по 16 копійок, а перед Оперним театром тільки недавно знесли пам'ятник людині, яка довго вважали вождем всесвітнього пролетаріату...

    Зустріч з Україною розпочалася з літака Українських Авіаліній, що летів з Франкфурта до Києва через Львів. Сніданок був смачніший, ніж пропонували на борту Air Canada, і - о радість! - можна було курити в салоні. Доброзичливі німці з сусіднього ряду подарували мені запальничку (свою я був змушений викинути у Монреалі - минуло лише п'ять днів після атентату 11 вересня і поліція у аеропорту Дорваль виконувала свої функції надзвичайно старанно).

    Назагал сервіс в літаку справив дуже добре враження. То вже я сам винуватий, що дівчата перестали мені посміхатися - ну навіщо було ото весь час повторювати «Дякую» та «Будь ласка», я ж не депутат Верховної Ради, говорив би по «чєловєческі»... Так і не вдалось мені поспілкуватися з чарівними стюардесами українською мовою, що би там там не говорили у своїх виступах в Монреалі високошановні гості з України. Декларацію мені дали теж в російській мові. В українській, напевне, не знайшлося...

    Львів зустрічав дрібним дощем. Здавалося, що будинок аеропорту втиснувся в землю щоб не змокнути. Через вікно було видно обшарпаний трактор, що тягнув такий самий обшарпаний причеп, на який мали повантажити наш багаж. Виходу з літака чекали хвилин двадцять - прикордонник у тамбурі літака перевіряв паспорти. Завантажились в автобус і за пару хвилин були вже в будинку. Знову паспортний контроль. Після велетенського аеропорту у Франкфурті здавалося, що ми знаходимося в клітці. Я стояв другим в черзі і спиною відчував, як кожному з присутніх кортить якнайшвидше вийти на волю.

    Дівчина, яка знаходилась попереду, мала проблеми. Вона пробула 4 роки в Німеччині і її віза (та і паспорт, здається) не були вже дійсними. Черга понуро стояла. Всі мовчали. Тут звідкись з-за наших спин виринув лейтенант і прудко витягнув з черги двох своїх знайомих.

    – Пропусті іх пєрвимі. Ето свої, – звернувся він до прикордонника, що стояв у будці. «Своїх» почали пропускати. Німець, що стояв за мною, щось роздратовано сказав. В цю мить ззаду пропхався якийсь дядько з валізкою і попросив нас пропустити його, інакше він запізниться на останній автобус до Івано-Франківська. Я погодився. Поки пояснював ситуацію німцю, який знову щось пробурмотів, підійшла і моя черга. Паспорт перевірили досить швидко і видали картку посадки-висадки, яку треба було зберігати протягом всього перебування на Україні (я так і не зрозумів навіщо - може, щоб туристи не залишалися нелегально в Україні?).

    Багаж був вже розставлений на підлозі. Дядьки-вантажники стояли біля нього, як матері біля колисок з немовлятами. Я взяв свою напівпорожню валізку і підійшов до митника. Той попросив мене показати гроші задекларовані в декларації. Про цю цікаву національну особливість мене попереджали усі мої монреальські друзі, особливо ті, що передавали через мене гроші своїм рідним на Західній Україні, отже я приготувався. Усі гроші були акуратно складені у п'ять пачок з купюрами однакової вартості і туго перетягнуті паперовою стрічкою. І рахувати легко, і цікавим, що скупчились в залі чекання аеропорту і спостерігали всю сцену крізь двері, не видно яка сума. Ще мене спиталися, чи моя родина живе у Львові. Так, моя родина живе у Львові. Після цього я був вільний. Пройшовши крізь двері, я побачив моїх батьків.


    П'ятиповерховий будинок на околиці Львова, де ми жили, був побудований у 1976 році. Я не сподівався побачити його таким занедбаним. Розписані стіни, провалені сходи, попалені вимикачі, скривлені поруччя - цього і слід було чекати, ніякий ЖЕК не в змозі так доглянути будинок як це міг би його власник. При світлі дня околиці виглядали ще куди не йшло. Але коли зайшло сонце, стало по-справжньому моторошно - принаймні у перший вечір. Абсолютно темні вулиці - жодного ліхтаря, велетенські чорні силуети дерев, холодна болотяна сирість. Уночі я прокинувся. Першою думкою було, що мені ще сниться якийсь кошмар. Але це була реальність.

    Ранок не приніс особливих сюрпризів. Графік подачі води по три години уранці і увечері був встановлений ще перед моїм від'їздом (беручи до уваги, що кожна сім'я набирає повну ванну води вранці і увечері, я не вважаю цей графік чимось дуже мудрим). Відсутність гарячої води (ще один не дуже дійовий засіб впливу на тих, хто не сплачує комунальних внесків і на їх сусідів) мене абсолютно не турбувала. Я звик обливатися ранком холодною водою і не уявляю собі житття без холодного ранкового душу. Лишилося тільки купити електрофен, щоб сушити волосся, що і було негайно зроблено. Тепер можна було «вибиратися до міста», як кажуть у нас мешканці житлових масивів на околицях Львова, збираючись у центр.

    Далі читай
    http://www.geocities.com/uno_montreal/travel_lviv.htm

    Гарні спогади, може є і вам щось додати?

     
  • 05:29 13.04.2004
    0 0
    Я, прилетів до Львова. Трошки більше,ніж рік не бачив України. Перше враження - я в дома. Все говорило про те. Кричало. Волало. Люди,які недочекавшись вантажників накинулись на візок із своїми пакунками,не звертаючи уваги на вимоги прикордонника залишити все,як є. В Польщі вони всі поводились інакше. Там же Польща,цивілізація,а тут можна все. Ми так і стояли на летовищі,поки прикордонник намагався вгамувати жінок. Через 10 хв ,після аргументованих погроз прикордонника, все вгамувалось. Нас посадили в автобус і ми поїхали до приміщення аеропорту. А там мені влаштували обшук,ніби,я виявився агентом спецслужби. Митник рився в торбах,я рахував гроші,бо ж економіка України може постраждати,якщо я ввезу більше ніж 10 тис дол. Але всі були чемні. А далі,я побачив Львів і подумав,що там недавно була війна. Про такі відчуття мене попереджали друзі але я їм не вірив. Все здавалось зовсім інакшим. Цього ж всього не було,думав я. Дороги,штукатурка на будинках,криві лінії тротуарів. Все це ,рік тому,виглядало краще. Тепер - руїна. Але за 2 тиждні я вже звик і все знову стало на свої місця.
     
  • 23:07 24.04.2004
    0 0
    Через це проходить багато з нас. Ті хто залишив Україну на пару днів, місяців чи років повертаючись з роздратуванням дивляться на тих хто каже "Пропусті іх пєрвимі. Ето свої" намагаються пояснити "ситуацію" німцю що позаду, чи іспанцю, що попереду в черзі. повезло побувати в Франції в 98 і тоді 18 річним сприймав усе спокійно думаючи "скоро і у нас буде культурно і гарно та чисто як ото там у Парижі". Відтак була Британія в 2002, але таможня зустрічала так же, хоча тепер був уже не Львів а Бориспіль. Через рік все те ж. Тиждень у Парижі не мали такого імпакту як ото майже рік у Лондоні, не встиг відвикнути від пересічного українського громадянина, маю на увазі вигляд і відношення оточуючих-всі в сірих темних відтінках з застившою мімікою кілера з голівудського фільму. тепер хоть частіше чуєш "будь ласка" та "дякою". думаю це завдяки таким як ми, тим яким з тих чи інших причин довелось побувати на заході чи сході, півночі чи півдні; тим, що несуть усе добре в Україну з цілого світу, бо злого думаю сюди не занесеш більше чим є. але добре воно завжди привабливіше і рано чи пізно емігранти чи просто заробітчани, мандрівники чи везунчики наповнять нашу землю тим що так приваблює в розвинуті країни.
    Подорожуймо бо хтось це має робити.
     
  • 11:20 26.04.2004
    0 0
    *Востаннє я бачив Львів у вересні 1991 року. Ще існував Радянський Союз, хліб у магазинах продавався по 16 копійок, а перед Оперним театром тільки недавно знесли пам'ятник людині, яка довго вважали вождем всесвітнього пролетаріату...*

    Дивуюсь ,що Ви ката українського народу бланка назвали людиною, коли він нелюд та перевертень.

    А як Вам подобається графіті по всих західно-європейських та й інших американізованих країнах. Чи не у них вчаться наші підлітки?
     
  • 13:29 27.04.2004
    0 0
    Частина 1...Очікування...
    Мені вже не терпиться замазюрити певну частину цієї теми...
    Після тривалої(навіть дуже тривалої...) перерви буду мати за щастя приїхати до рідного міста під Високим Замком...
    Тільки-но підійшов до вокзальної каси...і промовив сакраментальні слова...прошу пані,а до Львова на 91 на четвер є квиточки?...як одразу щось в середині аж прокинулося після довгої сплячки...Та й зараз руки ляцкають по клавіатурі,а серце вже там...Вдома...
     
  • 19:07 27.04.2004
    0 0
    А менi залишилося ще 64 днi до вiдпустки.
     
  • 22:45 27.04.2004
    0 0
    БРУДНИЙ ЯНГОЛ
    А то пан є києвська діяспора?
    Ну і как тім сталічниє?
     
  • 10:26 28.04.2004
    0 0
    Да нормально їм тут живеться...
    Села не менше ніж у нас...
    "Зірковості" тотожно з кількістю "товстих татусів" депутатів та бізнесменів...
    Але швидко скисають...
    Та ше й із своєю Оболонню пхаються....
    А так хочеться свого Львівського...свіженького...на розлив....     
     
  • 16:00 29.08.2006
    0 0
    XO4 MEHE J "GUINNESS" HE FYST DAWYT, ALE DO LOTU-2 MIS.
     
  • 01:20 04.09.2007
    0 0
    Ніколи не думала , що засумую за своїм рідним містечком, а тут після вісьми місяців закордоном твердо вирішила їхати у відпустку в свое рідненьке болотце.Квитки замовила неділі за дві і весь цей час подумки вже була в дорозі, пакувала речі, обдзвонювала друзів...
    З подорожі запамяталось те як я з однією дівчиною пили в Польщі "Хенекен" запевняли одна одну , що неодмінно требі скуштувати НАШОГО пива)))
    Україна мене а ні трішки не здивувала, все так як було так і залишилось: чудова природа, привітні люди і прекрасне небо(особливо вночі, коли багато зірок), дикий запах лісів, теплий та веселий дощ.
    Бар яким був таким і лишився, що взагалі то мені і подобається. Ні звісно будівель усіляких понастроювали, дорогу навіть у мене на вулиці зробили, але атмосфера залишилась такою якою була.
    Весь цей час я провела дуже добре, так добре, що навіть вертатись назад не дуже хотілось, але обов’язок .
    Дивлячись зараз за вікно на залиту холодним дощем вулицю, я згадую теплі, ясні, літні ночі і на душі мені стає також тепло.
     
  • 16:47 04.09.2007
    0 0
    Не здивуюся, якщо і цю тему наші модери витруть геть.
    Я дедалі частіше став їздити до України. Не реарую так гостро на всякі невигоди в дорозі, але скажу, що летіти треба тільки через Київ. Там все більш-менш цивілізовано. Жаль, що з бронюванням помешкання вийшло не все так затишно, як планувалося - в Києві стояла велика жара, таксі розпечені, ось, нарешті і код від підїзду і ви - в квартирі. Умови далеко не такі грайливі, як на інтернеті, але сил вже нема, гупнув валізами в коридорі і - в душ. Літо - час великого руху, то було зовсім не даремне простояти в черзі, в залізничних касах відразу - квитків просто немає, вдалося купити майже останній, десь в проході, на "третій" полиці.
    Але додому можна їхати і на "третій".
    Ще днів зо три-чотори настроював в голові часові пояси. Не спішив, бо попереду було ціле літо. Місто росло на очах - будівництво повсюди, і в суботу, і в 9-й годині вечора. Чув я вислів - Діра (про Косів). Поміхнувся, бо де, в якій дірі ви знайдете на одному кв.км представництва 11 крупних банків. За центр не говорю - майже все вже поділено і куплено, а от 500м від центру, через річку, сотка коливається від 2-х тис. у.о, до 7-ми. Маєш лишню копійку - скуповуй землю, сказав знайомий архітектор.
     
  • 17:15 04.09.2007
    0 0
    До: Windshield - #118126


    Цитата:
    Не здивуюся, якщо і цю тему наші модери витруть геть.


    Думаю нi, не витруть. Серед модерiв немає косiвслих земельних спекулянтiв, це я точно знаю.

     
  • 01:13 05.09.2007
    0 0
    До Windshield #119121

    А чому тільки через Київ летіти? З Франкфурта до Львова, а потім до Косова кілька годин автом. Моя власна думка, бо не люблю Бориспіль.
     
  • 09:18 05.09.2007
    0 0
    Дякую, текст читати було цікаво.
     
  • 12:50 07.06.2010
    0 0
    Доброго дня форумчани.Я житель села Дорошівці Заставнівського району Чернівецької області кличуть мене Іван прошу вибачення за відхилену тему але якщо маєте таку можливість підкажіть як можливо в місті Торонто віднайти родичів.У мене є там три двоєрідні сестрі і чотири брати,правда режим і роки роз"єднали нас давно ,десь у 1984р одержали останнього листа.Якщо маєте хоч якусь інформацію про такі випадки прошу підкажіть.Дякую.
     

Подорож емігранта на батьківщину

Наші Друзі: Новини Львова