Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 05 червня 2020 року

Корчинській - надія нації!!!

  • 09:42 08.04.2004
    0 0
    Ну це жарт звичайно.
    Дядько старається, але дивними методами.
    Як ви вважаєте ідеологія братства
    http://bratstvo.info/
    є необхідною, корисною, чи шкідливою для України?
     
  • 10:12 08.04.2004
    0 0
    Переморожені провокатори, що підривають їмідж України. Купка кугутиків на патичках що тримає Медведчуркіс
     
  • 17:50 08.04.2004
    0 0
    ...в регіональному центрі наукових досліджень зібралось регіональне коло ідіотів.
     
  • 03:39 11.04.2004
    0 0
    Р-р-революційний" цинізм

    Дмитро Корчинський. Вибране:

    — Союз незалежної української молоді (СНУМ), який ви очолювали, протягнув недовго. Чому?

    — "Тиск властей... Адже МОЛОДЬ ЗБИВАЄТЬСЯ В УГРУПУВАННЯ, ЩОБ ВІДЧУТИ ВЛАСНУ ЗНАЧУЩІСТЬ в очах оточуючих, відчути дух колективізму, АЛЕ ТІЛЬКИ НЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ПОТРАПИТИ У В'ЯЗНИЦЮ...

    Ще Корчинський:

    — Сама ідея (створення озброєних формувань УНСО — авт.) зародилася навесні 1991 року. До її реалізації нас підштовхнули події 19 серпня. Тоді, після невдалого путчу ГКЧП, почалося створення перших структур УНСО з метою оборони України. МИ проводили військовий всеобуч, ВИГОТОВЛЯЛИ ВИБУХІВКУ, ПРОВОДИЛИ ПІРОТЕХНІЧНУ ПІДГОТОВКУ "НОВОБРАНЦІВ". Через стройові та інші команди прищеплювали їм смак до вивчення української мови, РОБИЛИ (виділено мною — авт.) з них патріотів Батьківщини..."

    І ще:

    — У 1992 році, нарешті, Бог (! — авт.) послав нам війну (у Придністров'ї — авт.), яка у той час була нам украй необхідна. Це була тиха, домашня, дуже приємна війна. Ми взяли під свій захист українців Придністров'я. У боях під Кошицею одному унсовцю відірвало руку — це, мабуть, єдина втрата з нашого боку. Всього ж у тій війні, під моїм керівництвом, встигло взяти участь близько 150 чоловік. Цього цілком досить, наприклад, щоб захопити Кишинів. Шкода, що не віддав тоді подібного наказу. Потім військовослужбовці 14-ої армії генерала Лебедя висадили у повітря наш склад з боєприпасами та зброєю, які ми готували до відправки в Україну. Самі ми благополучно дісталися до Батьківщини...

    Чого бійці Корчинського воювали в Грузії та в Чечні:

    — Ми... вважали, що уникнути конфліктів на Півдні і Сході нашої країни вдасться лише за умови розпалювання розбрату на Кавказі. Для реалізації наших планів треба було терміново відшукати відповідну місцевість (хай навіть далеко від України), де можна було б сконцентрувати велику кількість людей, зброї, ресурсів. У перспективі заважала дрібна, але неминуча залежність від союзників. Хоча, наприклад, у вдячність чеченців у вигляді надання нам окремої автономії я ніколи особливо не вірив..." (джер. "Сегодня", 30.06.1999 р., Сергій Іщенко).

    Резюмуємо.

    По молодості слави хотілося Дмитрові, а у в'язницю — ні.

    Вибухівку виготовляли, мінну справу вивчали, але у в'язницю не потрапили.

    Мрія здійснилась — повоювали. Відірвана рука — дрібниця, "побратимів" багато. Про вбитих противників — жодного слова, можна познайомитися з в'язницею, але туди не хочеться, хочеться слави.

    Кишинів таки не взято (з недомислу "полководця"? — авт.).

    Спасибі Лебедю, що роззброїв "ополченців", яким зброя для чогось знадобилася в Україні.

    Потім рятували Україну, знайшовши "місцевість" на... Кавказі, і там же "розпалюючи розбрат". У вдячність чеченців "полководець" не вірив, тому легко пережив відсутність української автономії в Ічкерії.

    Війна для Дмитра — не горе. Вона, якщо вірити йому — від Бога...

    http://www.grani.kiev.ua

     
  • 03:40 11.04.2004
    0 0
    "Р-р-революційна" фронда

    Дмитро народився...

    Мабуть, це єдиний цілісний акт буття в його біографії. Все, що він не робив потім, цілісністю та завершеністю процесу не відзначалось.

    Вступив до інституту харчової промисловості на спеціальність “променергетика”, але пішов з другого курсу. Постійної роботи не мав: влітку — в археологічних експедиціях, взимку — техніком на заводі будматеріалів. Після служби в армії вступив до київського університету на істфак. На першому курсі став членом дисидентствуючої організації Український культурологічний клуб. У 1988 взяв участь у створенні радикальної студентської організації "Громада" (не та "Громада", не плутати! — авт.). Брав участь у перших масових студентських мітингах. Після розколу СНУМ очолив його радикальну частину — Українську міжпартійну асамблею.

    З 1991 р. до 1999 р. — один з лідерів УНА-УНСО.

    Воював у Молдові — на боці Придністровської республіки, в Абхазії — на боці абхазів, у Чечні — на боці чеченців.

    У 1997 р. вийшов з керівництва УНА-УНСО.

    З весни 1999 р. — генсек партії "Братство".

    З осені 2000 р. — голова всеукраїнського об'єднання "Щит Батьківщини".

    Чого покинув УНА-УНСО? За словами самого Корчинського, сподівався, що після цього МВС перестане переслідувати його товаришів(!), а образ партії стане менш радикальним. Щоб партнери могли запросити (!) партію брати участь у передвиборних блоках.

    А от ще одне пояснення на цю ж тему:

    — ...Вимальовувалися дві перспективи — або перетворитися на нормальну політичну партію, що було б нудно і нецікаво, або трансформуватися на підпільну терористичну організацію (що, погодьтеся, цікаво і ненудно — авт.). Але глибокої конспірації все одно б досягти не вдалося, таке було б можливо лише на зорі нашої діяльності. Тому я вирішив відійти від справ... Мені сумно бачити моїх товаришів після того, як у нас відібрали війну. Хоча... Я не люблю поринати у спогади. Вважаю, що найбільш інтригуюче лише починається..." (джер. "Сегодня", 30.06.1999 р., Сергій Іщенко).

    Всі зачинання Корчинського зазнають розколів, розмежування, розвалів.

    http://www.grani.kiev.ua

     
  • 03:42 11.04.2004
    0 0
    Р-р-револіция з присмаком криміналу

    Дмитро ніде і ніколи — до кінця.

    У тій самій Чечні воював лише в першу, вдалу для чеченців, кампанію. У другу, коли російська армія буквально шматувала повстанців, обмежився лише моральною підтримкою. Вмирати не хотілося?

    Втім, свої кавказькі зв'язки Корчинський завжди полюбляв афішувати. Але — не всі. Наприклад, особисті стосунки з бандитом Саїдом Аслахановим, двоюрідним братом Умара Джабраїлова, власника готелю "Редіссон Слов'янський" (екс-кандидата у російські президенти — авт.)

    Аслаханову вдалося сформувати свої кримінальні "філії" у 6 обласних центрах України. Спеціалізація банди — торгівля зброєю, захоплення заручників з метою отримання викупу. Наприкінці 1997 року Аслаханов був арештований в Києві — за здирство двох мільйонів доларів (!) як викуп за російського бізнесмена, що працював в Україні.

    Про серйозність персони Саїда свідчить хоча б такий факт: у Росії Аслаханов контролював частину тіньового бізнесу "ЛогоВАЗу", тобто Бориса Березовського. Після того, як конкуренти видавили чеченців з цієї прибуткової "ділянки", в боях за автозавод у Тольятті загинуло понад 70 бойовиків різних російських злочинних угрупувань.

    Саїда Аслаханова (він же "Саїд", він же "Старий — авт.) посадили лише в 2000 р. і засудили до 5 років позбавлення волі за ст. 144 ч. 2 (здирство). Але через рік випустили — амністували, згідно з указом президента Кучми... (джер. "Україна кримінальна", "Мафія і амністія", 21.10.2001 р.)...

    Дмитре, скажи мені, хто твій друг...

    http://www.grani.kiev.ua
     
  • 03:42 11.04.2004
    0 0
    Шоу, "Проте"

    Формулювання публічних, документованих виступів Корчинського в тих випадках, коли йдеться про його ОСОБИСТУ участь в озброєних конфліктах, юридично бездоганні.

    Розуміє, що можуть знайтися бажаючі надати його діянням юридично законне оформлення? І в'язниця гостинно розчинить перед ним браму? А чом би й ні?

    Мені зі слів очевидця відома одна історія. Трагічна.

    Розповіла її Олена Петрова, тележурналістка харківської компанії "ЛІТА-ТБ". Незабаром після цього вона загинула в Чечні. У серпні 1996 р.

    Я так запам'ятав її розповідь:

    ... В аеропорту приземляється літак. З якихось причин, Олена була впевнена, що це був борт українських ВПС. Чеченці почали вивантажувати зброю. При цьому був присутній нібито якийсь український генерал з прізвищем, яке закінчувалося на "..альський" ("Скіпальський? — авт.) та бойовики УНА-УНСО, які прилетіли на війну.

    Українці вишикувалися. Їм назустріч вийшли польові командири. Пройшли вздовж строю і... Тут таке почалося! Крики, лайка, чеченці стали хапатися за зброю...

    Виявилося, що на злітній смузі зустрілися старі вороги по абхазькій війні, які знали один одного на обличчя!

    Чеченці витягнули своїх "знайомих" зі строю і у всіх на очах їх розстріляли!

    Помовчимо...

    А зараз мені хочеться спитати Корчинського. Не про те, чого він не поніс відповідальності за найманство, ні. А про те, як Дмитро відповість перед батьками тих, кого він загубив своєю божевільної риторикою, закликавши "до зброї!"? Як він відповість перед Богом за загублені душі хлопців, що довірилися йому?

    Втім, це питання не лише до Корчинського, а й до власників та продюсерів телеканалу "1+1", що надав ефірний час колишньому "заклятому" опозиціонеру...

    http://www.grani.kiev.ua
     
  • 03:43 11.04.2004
    0 0
    Майонез — зброя блазня

    Напрочуд швидко, проте, Корчинський пройшов дистанцію від українського "Че Гевари" до маркітантки при обозі тих, кого нещодавно вважав за ворогів нації та Вітчизни; від бойовика до блазня...

    Але, проте, Корчинський залишається вірним собі і звичці воювати чужими руками. Ну пішов би й сам кинув у Сороса майонез...

    Ба ні, самому не до снаги. Послав "братчиків".

    Добре, цього разу хоч не на смерть!

    http://www.grani.kiev.ua

     
  • 03:58 11.04.2004
    0 0


    Space Monkey (Fight Club)

    Ваші коментарі до фото
     
  • 04:03 11.04.2004
    0 0
    Коментар: хльопці а де тут можна сі накачати аби мене в армію взєли?

     
  • 04:36 11.04.2004
    0 0
    коментар до фото:
    Мамо, я дурний, купи мені фузею і пакацік майонезу.
     
  • 09:06 12.04.2004
    0 0
    Допис ще про одне таке "братство" , правда російське. ї
    Але тим влада відмовилася кинути кістку


    "Прошли президентские «выборы», в повестке дня дальнейшая борьба с путинским режимом. Не худо бы оглядеться по сторонам - кто наши союзники в этой борьбе.
    Во время выборов чрезвычайно активно набивалась в союзники к демократам скандально известная Национал-большевистская партия Эдички Лимонова. Был как бы некий повод набиваться: как и мы, они тоже выступали за бойкот выборов. И навязывались в «союзники» настолько успешно, что, как писал Кагарлицкий, листовка НБП «Я положил на выборы» висела аж в редакции «Новой газеты».
    Несомненно, эти попытки со стороны лимоновцев будут продолжаться и дальше - под лозунгами о якобы «общей борьбе против полицейского государства», за права и свободы, и т.д. Так что интересующимся выбором союзников стоило бы почитать некоторые интересные вещи про НБП из первоисточника.
    В 2002 году, когда Эдичка еще томился на нарах за подготовку вооруженной агрессии своих боевиков против Казахстана, в петербургском издательстве «Амфора» вышла его книга «Моя политическая биография», написанная им также уже в тюрьме (в СИЗО ФСБ «Лефортово»). Вот что он там вполне откровенно пишет о своем разговоре с генералом ФСБ В.В. Прониным, курирующим их партию. Разговор происходит 7 февраля 2000 года на улице возле здания ФСБ на Лубянке.
    «Владимир Васильевич, - сказал я, - не надо нас подслушивать, разрабатывать, Надо с нами дружить. Давайте работать вместе».
    Он ухмыльнулся и покачал головой.
    «Погодите возмущаться. Есть же сферы, куда государство не может вмешиваться, нельзя уронить престиж, наехать на посольства, организовать манифестации здесь и там, хоть в Латвии, хоть на Украине, а мы это можем! А государство пусть нас официально порицает, мы будем выражением гнева русского народа».
    Тут уж он посмотрел на часы. Хотя я и по сей день считаю, что мое предложение было разумным. В свое время то, что я ему предложил, - делал спецотдел КГБ. Сегодня это могли бы делать мы» («Моя политическая биография», СПб, «Амфора», стр. 233.)
    Вы поняли, да? Мелкая гебешная сявка Лимонов в приступе самоупоения не стесняется, сидя уже на ФСБ-шных лефотовских нарах, рассказывать об искреннем предложении от имени всей своей 10-тысячной партии (т.е. с ее одобрения) наняться в качестве "эскадронов смерти" - потому что спецотдел КГБ уж во всяком случае не организацией манифестаций занимался... Его ведь никто не вербовал - по крайней мере, на тот момент. Нет, он радостно прибежал сам - предлагать услуги путинскому диктаторскому режиму, с которым нынче воюет. Услуги в делах наиболее грязных, на которые только этот режим способен: в его имперско-реваншистской политике в отношении своих бывших колоний, в подготовке их новой оккупации.
    А возможно - и впрямь в политических убийствах собирался Эдичка со своей бандой отморозков помогать Путину. Во всяком случае, не мог не понимать, что именно об этом могут попросить хозяева. На эту мысль наводит не столь давнее покушение в Риге на Айвара Гарду - лидера Национального Фронта Латвии, непримиримого борца против русской оккупации Латвии. Он был зверски избит на улице четырьмя молодчиками в масках и в одинаковой черной униформе. А возможно - в политически убийствах не только вне России, но и в ней самой, не только лидеров оккупированных народов, но и внутренних противников режима Путина. Тех самых, к кому он нынче набивается в союзники.
    Есть в этой откровенной лимоновской книжице и еще интересные места. Вот, не угодно ли - о III-м съезде НБП, 22 февраля 2000 года?
    Часть моего выступления была посвящена необходимости смены тактики. «Собственно говоря, тактику мы уже сменили, - констатировал я. Поскольку в России власть возвращается к тоталитарным методам подавления инакомыслящих, политическая деятельность становится все более рискованной, партии лучше сосредоточиться на защите русских в странах СНГ. <...> Три наиболее перспективных для нашей борьбы страны ближнего зарубежья - это Латвия, Украина и Казахстан. И потому, что там наличествуют крупные массы русских и русскоязычных, соответственно 900 тысяч, 11 миллионов и 5,5 миллиона, но еще и потому, что политика русофобии, официально проводимая властями этих стран, делает жизнь русских трудновыносимой. Особенно это касается Казахстана и Латвии и таких областей Украины, как Крым и Западная Украина» (там же, стр. 236-237.)
    То есть, нынешние несгибаемые национал-большевистские «борцы за права и свободы» в 2000-м элементарно струсили бороться с наступающей диктатурой. Вместо этого они, как настоящие трусливые ублюдки и мразь, решили отыграться на более слабых - на странах, вчера только освободившимися от русской оккупации до сих пор еще расхлебывающими ее последствия. А по лимоновским «понятиям», освободиться от русской оккупации и не позволять русским снова себя оккупировать - это уже есть страшная и ужасная «русофобия». Совершенно естественно, что Лимонов решил, так сказать, «совместить приятное с полезным» - генетическое, утробное стремление своей банды ублюдков унижать и топтать чужие, непокорные народы Эдичка надумал превратить еще и в доказательство своей лояльности - чего там, даже сверхлояльности! - к Кремлю и Лубянке. Еще бы - не каждый день генералам ФСБ поступают подобные предложения: несколько тысяч бесплатных, «идейных» помощников - погромщиков, провокаторов и террористов!..
    После описания беседы с генералом ФСБ на многих следующих страницах лимоновских мемуаров сквозит, где плохо затаенная, а где и прямая обида: не поняли! Не оценили порыв! Своя своих не познаша... Более того - взяли и упрятали вскоре самого за решетку!... Действительно, холуйская доля подчас бывает незавидна, и чем больше холуйствуешь - тем чернее хозяйская неблагодарность...
    Вот такая вот фашистская мразь, мечтающая оккупировать соседние с Россией страны, считающая, что «наши танки на чужой земле» - это правильно и хорошо, сегодня набивается в друзья демократам, либералам и правозащитникам. Правда, особо горячего стремления к союзу с этой партией никто здесь не стремится - обычно при разговорах и в интервью с Эдичкой демократы вспоминают старый партийный лозунг НБП «Сталин, Берия, ГУЛАГ!", как нельзя лучше выражавший самую глубинную суть этой организации. Лимонову приходится отмахиваться, говоря, что «это давно уже неактуально». Но о том, что это вообще-то и по сути неправильно, что сталинизм - страшное зло, чума ХХ века, причина смерти десятков миллионов безвинных людей, - заметьте, Эдичка не говорит даже после того, как сам побывал уже в сегодняшнем ГУЛАГе/ГУИНе.
    Оно и понятно: все фашисты, коммунисты и прочие тоталитаристы очень быстро становятся самыми пламенными поборниками свободы, демократии и прав человека, как только власти хоть чуть-чуть прищемят хвост им самим. При этом, естественно, перемены эти только внешние, вынужденные обстоятельствами, и поверить в чудесное превращение вчерашних бериевцев в агнцев-правозащитников и поборников свободы совершенно немыслимо. Все дело в том, чтобы не поддаваться на уловки этих фашистских и сталинистских подонков и гнать их поганой метлой, как только они заведут речь о каком-то сотрудничестве и какой-то совместной борьбе за свободу...
    Фашисты под маской «правозащитников». Хочется добавить стандартное: «волки в овечьей шкуре». Вот только это не волки, - это шакалы.
    Увы, многие наши нынешние демократы и правозащитники способны - хотя бы чисто теоретически - на лимоновскую демагогию купиться. Особенно это касается такой уродливой, извращенческой фракции «оппозиции», как «либеральные империалисты» по Чубайсу и вообще «просвещенные русские патриоты» типичной СПС-ной закваски. Воистину, ничего более гнусного не порождала еще история русской политической оппозиции во все века. У этих людей чего-то не хватает - то ли совести, то ли мозгов; они то ли не понимают, что ходить веками по кругу, раз за разом пытаться «а a Петр I» провести модернизацию и вестернизацию во спасение и укрепление кровавой тоталитарной империи вместо ее разрушения, - идиотизм, то ли все понимают, но специально дурачат своих сторонников.
    Корень зла не в Лимонове и не в его партии. Проблема в том, что вся русская история со времен Ивана Калиты убеждает: русский патриотизм - это мерзость и фашизм в любом его варианте, при любом раскладе, и если даже наши просвещеннейшие и либеральнейшие душки-патриоты, типа Немцова-Хакамады, быть фашистами вовсе даже не хотят - логика их собственных убеждений и неумолимая логика исторического процесса все равно их именно туда и приведет. В один лагерь с Лимоновым, проще говоря. И лить воду наши «просвещенные патриоты» и «либеральные империалисты» все равно будут на мельницу именно самых настоящих русских фашистов и империалистов, коих гораздо больше не только в политическом бомонде, но и просто среди населения России.
    Достаточно вспомнить, что ведь не только в неприятии путинской диктатуры сходятся эти 2 течения: ведь, допустим, и на тот же самый вопрос о якобы «угнетении русскоязычных в странах Балтии» все «либеральные» дешевки типа Немцова, Хакамады, Явлинского и т.д. всегда смотрели, в сущности, так же, как и лимоновцы. Только что бандитов в Ригу не посылали захватывать колокольню Домского собора, а так, на словесном уровне, в качестве повода для предвыборной раскрутки, для завоевания и перетягивания электората всяких «родин», жириков и «единых россий» - это выдуманное «несоблюдение прав русских в Прибалтике» у наших «демократов» шло прямо-таки на ура! Продемонстрировать быдлу, населяющему Россию, что они, «правые» - такие же точно, как это быдло, что великодержавно-имперский шовинизм этого быдла им не чужд, что они точно так же, как и это быдло, в душе не приняли и не признали за все прошедшие 12 лет независимость стран Балтии - это и СПС, и «Яблоко», и все прочие подобные проделывали, буквально визжа от восторга...
    Это и есть причина того, почему к ним сейчас так расположен Лимонов. Дерьмо липнет к дерьму, грубо говоря. А вот к настоящей - антиимперской и антифашистской - либеральной оппозиции это дерьмо не прилипнет. Потому что настоящая радикально-либеральная оппозиция считает, что русские оккупанты должны быть полностью, поголовно вышвырнуты вон из стран Балтии, куда они попали только благодаря сталинской оккупации, принесшей коренным народам этих стран геноцид и рабство; и что ни о каких «правах» для русских оккупантов в этих странах не может быть и речи. (Украины, Казахстана и всех прочих бывших имперских колоний это касается точно в той же мере.) Лимонов ведь откровенно признает во все тех же своих мемуарах, что «только небольшая часть русскоязычных, проживающих в Латвии, имеют право воспользоваться избирательной урной. 600 тысяч русских лишены такого права. Если отвоевать для них избирательные права, легко добиться прихода к власти пророссийского правительства».
    Вот именно по этой причине пятая колонна путинской Москвы в лице местных русских колонизаторов, заселявших Прибалтику по разнарядкам ЦК КПСС и Совмина СССР, и должны быть депортированы из освободившихся стран Балтии. Главное, фундаментальное, чего не понимает оппозиция правозащитников и всяких немцовых-явлинских - это то, что корни нынешней путинской диктатуры, как и всех прошлых здешних диктатур, от Ивана Грозного до Сталина - в самом народе, населяющем эту страну, в его генетическом рабстве и генетической же агрессивности, в самом фундаменте русской государственности, куда это рабство и эта агрессия, неизбывная тяга к постоянной экспансии и слащавые нелепые мечты о «третьем Риме» и «особом пути» заложены изначально. То есть, нынешний путинизм есть просто очередное конкретное воплощение изначально, исторически присущих этой стране и ее государственности пороков, проявление той необратимой страшной мутации, которая начала происходить с Московской Русью сразу после монгольского нашествия.
    То есть - бороться надо именно за разрушение этой государственности, за упразднение ныне существующего государства РФ, а не только путинской диктатуры, за полный и необратимый роспуск империи, за то, чтобы сделать невозможными процессы ее очередного возникновения и укрепления, как это произошло уже в начале 20-х годов прошлого века и пытается произойти сейчас.
    Давно уже бессмысленно «спасать Россию» - все равно ее не спасти. Этой обреченной издохнуть скотской, бесформенной туше не поможет ничто - она агонизирует, и чем скорее сдохнет, тем лучше. Спасать надо не Россию, а ОТ России. Спасать всех, кого еще можно - и нужно! - спасти, и народы бывших русских колоний стоят в этом списке на первых местах.
    О подвергаемых 10 лет страшному, изуверскому геноциду чеченцах совесть у наших «просвещенных либеральных патриотов» не болит, чеченское Сопротивление они привычно именуют «бандитами». Украинцы, беларусы, литовцы, эстонцы, латыши, грузины, азербайджанцы, казахи, молдаване, - тоже не являются для них предметом особой заботы. Наоборот, традиционно эти персонажи защищают как раз «права» русских оккупантов в этих странах. То ли искренне верят в «права» оккупантов на оккупированной территории, то ли ради предвыборного пиара придуриваются...
    Что ж, Лимонов им в помощь. А мы постараемся, в меру наших скромных сил, сделать все, чтобы защитить и отстоять права именно коренных народов бывших русских колоний (на которые снова зарится хищный русский медведь-мутант); чтобы помочь этим народам убрать со своей земли так заботливо опекаемую лимоновцами пятую колонну Москвы, а самой российской империи помочь поскорее сдохнуть и закопать ее смердящий фашизмом труп как можно глубже.
    Увы, даже тотальный проигрыш и сход с политической сцены не отрезвит уже наших «легальных либералов». «Спасение России» пребудет их единственным и любимым занятием до самого конца. Правда, пока не совсем понятно, до чьего конца - их или России. Но второй вариант выглядит все-таки куда более заманчивым, да и вероятным тоже.
    А пока что лимоновщина торжествует в России, - правда, не в лице самого Лимонова, но в лице его идей. Истерика по поводу вступления трех балтийских стран в НАТО вышла у русских знатная - от Кремля до самых до окраин, причем такая дружная и всенародная, какой давно не бывало. В середине 90-х такой отборный, ядрёный бред про НАТО только и могли нести, что одни лимоновцы да анпиловцы, теперь этот бред стал официозом путинского режима и его верных служак-журналистов. Одно радует: НАТО для всей этой путинско-лимоновской агрессивной мрази представляет довольно-таки серьезное препятствие на пути новой оккупации балтийских стран. И мы очень надеемся, что если всякие бахуры, соловьи и прочие лимоновские ублюдки, защитнички сталинских карателей из НКВД, еще раз полезут в Латвию - встреча им там будет устроена еще более горячая, чем была в прошлый раз, и отпор будет дан жесткий суровый и справедливый. От души желаем латышам стойкости и мужества для такого отпора!
    Самому Эдичке, кстати, тоже нечего жаловаться на арест и срок в 2001-2003 годах, - с ним обошлись очень гуманно, он книжки писать в камере имел возможность. Хотя за доказанную подготовку агрессии против Казахстана и оккупации части его территории Россией его следовало выдать в Казахстан, где он по справедливости должен был бы сидеть на зоне и по сей день...
    Русские фашисты понимают только язык силы, и чем скорее с лимоновскими ублюдками заговорят на этом языке их потенциальные жертвы - тем лучше. "

    Борис Стомахин
     
  • 12:36 12.04.2004
    0 0
    Корчинський - виродок. Навіть і не зрадник, а радше наочний приклад того, що корінь слова "радикал" - не "ради", а "кал".   Подібним "націоналістам" абсолютно байдуже, за чиї гроші воювати за "Націю". Сподіваюсь, що Ющенко таки стане Президентом, і тоді цього виродка, раз він так любить майонез у пакетиках, влаштують пакувальником на молокозавод.
     
  • 21:38 12.04.2004
    0 0
    Перша думка, яка прийшла надумку, коли прочитав назву теми - "Тоді я - надія світу!!!". На стогодіншній день цілком ясно, що сенс виникнення УНА-УНСО - визначення "неблагонадійної" молоді, взяття її "на олівець" відповідними службами. Проект пройшов на ура. Та ресурс вичерпався.

    Корч отримує нове завдання, на ту ж тему. Виникає "Братство". Кінець передбачається аналогічний. "Братки" живеть самі по собі - Корчинський у стороні.

    І останнє. ПРО ЯКУ ОПОЗИЦІЮ МОЖЕ ЙТИ МОВА, КОЛИ ЛЮДИНА МАЄ ПРОГРАМУ НА КУЧМАКІВСЬКОМУ КАНАЛІ!!!!!!!!
    -----------------------------------------
    З повагою
    Крук
    http://www.kruk.com.ua
     
  • 00:44 13.04.2004
    0 0
    "На штурм Європи!

    БРАТСТВО готує пропагандистський рейд на Європу. На початку травня маршрутами чотирьох українських фронтів наші агітаційні групи без віз і закордонних паспортів пішим маршем підуть через всі столиці європейських держав, аби, діставшись Брюсселя, під стінами Європарламента, 9 травня 2004 року рішучо заявити:
    · ми вимагаємо відкритого кордону з Євросоюзом;
    ·ми вимагаємо скасування віз для українців;
    ·ми вимагаємо відшкодування втрат і збитків, понесених Україною і українцями під час визволення Європи від фашизму.
    БРАТСТВО оголошує запис добровольців до агітаційних груп.

    Деталі на сайті
    http://www.bratstvo.info"

    Без візи - до Брюсселя , маршрутами чотирьох українських фронтів - я записуюся.

    "Артєлєрісти, Діма дал пріказ ..."
     

Корчинській - надія нації!!!

Наші Друзі: Новини Львова