Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 13 грудня 2019 року

Україль - геноцид з майбутнього :)))))

  • 08:51 26.03.2004
    0 0
    Украиль


    ― Часы добровльного энтузиазма вас не касаются, молодой человек? ― проблеял Самуил Маркович перегнувшись через стол и посмотрел на Василя как генерал ГРУ, провожающий сострадательным взглядом коллегу-предателя в печь.

    ― Мне же в ульпан * сегодня, Самуил Маркович, ― соврал Василь, пытаясь унять такую несвоевременную дрожь в коленях, ― Я потом отработаю!

    Последнее замечание видимо подействовало и мэмуне * решил ограничиться краткой лекцией на предмет важнейшей роли часов добразма в жизни каждого труженника.

    В честь годовщины Воссоединения, максимальная продолжительность рабочего дня была официально сокращена до 4 часов в сутки. Чтобы компенсировать потерю рабочего времени, на торжественном заседании Еврейской Национал-Большевистской Партии был провозглашен народный почин. Каждый работник нетитульной национальности должен добровольно проявлять энтузиазм по добавлению к продолжительности своего рабочего дня 10-ти сверхурочных часов. Добровольный труд духовно обогащает простого труженника и позволяет приблизиться в культурном развитии к уровню титульной нации.

    А Василь Поцюк сейчас пытался улизнуть с рабочего места, недоработав 2-х часов добразма. Само по себе, это уже подсудное дело. Любой зеленый категор * в две секунды докажет отсутствие стремления к духовному совершенствованию и неуважение к культуре титульной нации. Он знал чем рискует. Но твердо решил, что сегодня сделает ЭТО. Сделает то, перед чем прогул часов добразма бледнеет как Эстер перед Ахашверошем.

    Ни в какой ульпан он, конечно же, сегодня идти не собирался. Потом перепишет у кого-нибудь конспект, а для морэ * напишет обьяснительную. Мол, так и так, проявлял энтузиазм на работе по сдаче правительственного заказа к Рош Ходешу. Глядишь, и пронесет.

    Василь не боялся пропустить в ульпане сложную тему. По правде говоря, сложных тем там отродясь не было. Так, зубрежка одна. Даже разговорный Иврит новые хозяева не спешили преподавать бывшим украинцам. А зачем? Главное основные устные комманды понимать и уметь в программах опции меню прочесть. На время Переходного Периода (который, по всей видимости, установился всерьез и надолго) Суржик был обьявлен вторым государственным языком. Все надписи на Иврите должны дублироваться кириллицей, однако направлены они должны быть справа на лево из уважения к культуре титульной нации и для единообразия. Например, в конторе, где работал Василь, табличка в корридоре гласила:

    корагиц яннаткомс ялд ецсиМ

    Самуил Маркович закончил произносить свою поучительную речь и отметив часы прогула в типуль * -карте Василя, сосредоточил все свое внимание на руководстве по оптимизации налоговых отчислений. Василь вежливо удалился. Пока все складывалось удачно.

    ― Стоять! К стене! ― это толстая Дина на проходной, как обычно, зорко следила за выносом недозволенных предметов. Облапав Василя, она удовлетворенно причмокнула развесистыми губами и пнула его к выходу, ― Смотри у меня!

    На улице стояла нестерпимая зимняя духота. Правительство решило приблизить климат к условиям Исторической Родины и вскоре большие города украсились мачтами огромных электрообогревателей. Подразделение, где работал Василь, даже принимало участие в разработке программы по расчету зимнего теплового баланса. От перемены климата почему-то сдохли все воробьи. Их трупики не разлагались в таком сухом воздухе. И долго еще маленькие пернатые мумии покрывали улицы в городах. До сих пор их часто можно встретить на крышах домов, подоконниках и балконах.

    Василь остановился у зеркальной витрины магазина бытовой техники, изображая крайнюю заинтересованность речью цадика Шмоэля, доносившейся из стоявшего там телевизора. "Действительно на улице сегодня патрулей больше, чем обычно?", ― думал Василь, ― "Или это нервы совсем расшалились?". На лбу его проступили капли липкого холодного пота. Негнущимися пальцами поправил Василь кипу на потных волосах и протер рукавом блестящий тризуб на лацкане пиджака, имеющий значение желтого магендовида. Чтобы возвыситься до уровня титульной нации, украинцы должны испытать все тяготы и лишения выпавшие когда-то на долю титульной нации. Тризуб на лацкане позволяет безошибочно выделять в толпе представителей украинской национальности и дает возможность гражданам следить за тем, чтобы украинцы не занимали сидячих мест в общественном транспорте, не становились в очередь к кассам для титульной нации и так далее.

    В это время цадик Шмоэль по телевизору цитировал Тору:

    ― Вот кровать царя Соломона: шестьдесят бойцов вокруг нее, все ― еврейские силачи.

    Странно, ― подумал Василь. Что этим силачам нужно в кровати Соломона и зачем их там целых 60 человек собралось? Слушать разьяснения цадика Шмоэля по этому вопросу Василь не стал. Удовлетворившись своим отражением в витрине и слегка приободрясь он двинулся дальше. Сегодня у него была ЦЕЛЬ!

    Миновав синагогу, открытую в бывшей школе, повернув направо и пройдя еще несколько кварталов вверх по улице, Василь оказался на продуктовом рынке. Не без труда отыскал он неприметный киоск под вывеской:

    "евеиК моьсв у ацам аччуЛ .хозаМ ат рехаЗ"

    Рядом с киоском стоял кавказец с длинными пейсами, торчавшими из-под большой клетчатой кепки.

    ― Да-арагой, ― зазывно протрубил кавказец, ― За-амечательный кашерный маца бери. Са-авсем дешево отдаю.

    Василь вначале хотел убежать. Бежать долго и не оборачиваясь. Но подавив спонтанный порыв страха он озирнулся несколько раз по сторонам и убедившись в отсутствии патруля одними губами произнес:

    ― Есть?

    Кавказец испытующе сверлил Василя глазами несколько бесконечно долгих секунд. Затем взгляд его смягчился и сделав широкий жест рукой он сказал:

    ― Па-айдем!

    И они пошли. Дойдя до противоположного конца рынка они оказались перед большой надписью:

    "яньларс аньлипсуС"

    Внутри находился, в точном соответствии с надписью, общественный туалет. Напротив строя заполненных до краев писуаров располагалось несколько кабин. Кавказец жестом указал Василю на одну из кабин и Василь занял позицию внутри нее. Через некотрое время в проем над полом между кабинами просунулась рука и нетерпеливо подергала пальцами. Василь достал из подкладки пиджака стопку мятых шекелей и положил в протянутую руку. Рука взяла деньги и исчезла в проеме. Затем рука появилась снова, сжимая в пальцах небольшой пакетик, упакованный в презерватив. "Господи, неужели это ОНО!" ― подумал про себя Василь, спуская штаны. Пакетик оказался довольно обьемным и вначале никак не хотел пролазить в задницу. Но Василь смазал презерватив припасенным для этого случая вазелином и пакетик наконец удалось протолкнуть вовнутрь.

    Василь Поцюк двигался по направлению к метро. Что-то в его походке неуловимо изменилось. Это уже не был прежний Поцюк. Несмотря на чудовищную опасность, грозившую ему со всех сторон, Василь больше не чувствовал страха. Ибо в его заднице лежало ОНО, слегка натирая при ходьбе. От этого он даже испытывал странное удовольствие и походка его стала размашистей и решительней, что позволяло острее ощутить трение ЭТОГО о стенки прямой кишки.

    Василь вышел из метро на станции Майдан Воссоединения. Он три раза обошел вокруг памятника Жаботинскому, чтобы убедиться в отсутствии слежки. Все было спокойно. Только патруль методично воспитывал сапогами невнимательного прохожего, перешедшего улицу в неположенном месте. Теперь он точно правила будет соблюдать, если выживет, конечно.

    Путь домой лежал мимо здания обкома ЕНБП. Место, безусловно, интенсивно патрулируемое и охраняемое. Но другого пути не было. Василь решительно пошел вперед, демонстрируя своей твердой походкой полную лояльность и отсутствие страха перед полицейскими постами. Но едва только миновал он крупнокаллиберную пулеметную туррель на дальних подступах к обкому, как услыхал впереди необычный шум и заметил большое скопление людей на улице. Сразу было видно что там стряслось нечто чрезвычайное. По мере приближения к месту действия вырисовывались детали происходящего. Даже издалека в толпе лекго угадывались плечистые сотрудники миштара-хашаит * в штатском. Несколько передвижных телевизионных установок вели прямую трансляцию. Байкеры из общества Воинствующих Хасидов восседали на своих огромных сверкающих мотоциклах с никелированными магендовидами на бензобаках. Подойдя ближе можно было разглядеть инкрустированные рукоятки автоматов Узи, торчащие из-под длинных черных плащей с металическими заклепками. Да, это те еще звери. Такие вначале стреляют, а потом думают. Посмотришь косо ― и в морг. После того как главный реб Украиля обьявил автомат Узи частью тела представителей коренной нации и разрешил стрелять даже в субботу, на улицах от них совсем неспокойно стало.

    Посреди улицы стоял средних размеров танк. Вокруг танка расположился батальон десантников из элитного подразделения Мирхац-дамим * . В руках они держали карабины, нацеленные на окна обкома. Из верхнего люка танка выглядывал человек в фуражке и погонах полковника госбезопасности. В руке он держал мегафон, устало повторяя: "Мы гарантируем вам жизнь в обмен на информацию о месторасположении бомбы! Проявите благоразумие!"

    ― Что там произошло? ― вполголоса спросил Василь у стоявшего рядом человека с тризубом на лацкане.

    ― Несколько часов назад какой-то несчастный, который только сегодня приехал из села, зашел в обком и по привычке перекрестился. А там же камеры наблюдения и все такое. Конечно, сразу квалифицировали как потенциальный теракт. Служащих уже эвакуировали, а с ним сейчас ведут переговоры.

    Жаль беднягу, ― подумал Василь. Но это даже к лучшему. Все внимание сейчас на обкоме сосредоточено и случайных прохожих обыскивать не станут. Быстрым шагом он миновал толпу, тщательно потупил взгляд, проходя мимо Воинствующих Хасидов. Один из них запустил в него пустой банкой из-под пива. Василь поднял банку, церемонно откланялся и отнес ее в урну.

    Больше ничего необычного по дороге домой с ним не случилось. Вот уже и дом показался. Лицо Василя пылало как в горячке, руки и ноги дрожали от напряжения, а спрятанный пакетик напоминал о себе при каждом шаге.

    Дверь открыл сгоравший от нетерпения Петро.

    ― Принес? ― спрсил он.

    ― Тише ты, дурак. Дверь закрой вначале ― ответил ему Василь.

    Петро тщательно закрыл дверь на два замка, задернул шторы и запрыгал вокруг Василя в критической стадии возбуждения.

    ― Не дергайся, Петрусь. Тащи пинцет быстрее, ― приказал Василь приятелю.

    Василь ловко поддел пакетик принесенным пинцетом, вытащил его и положил на журнальный столик. В этот самый момент в дверь позвонили и тут же нетерпеливо заколотили в нее ногой. "Это конец", ― догадался Поцюк. Петро тихо всхлипнул и без чувств повалился на ковер. Перед внутренним взором Василя водночасье пронеслось его босоногое детство, отрочество, тот роковой матч, Историческое Воссоединение, образование государства Украиль, 100 грамм кактусовой водки на Пурим, сдача годового отчета, кавказец в кепке...

    Амплитуда ударов по двери нарастала. "А вдруг это простая проверка паспортного режима?" ― мелькнул у Василя слабый лучик надежды. Шанс на спасение призрачный, но он есть и непременно нужно попытаться его использовать. Василь решительно сунул пакетик в рот за щеку. Подойдя к двери, он открыл замки и быстро лег на пол лицом вниз, сложив руки за головой.

    Дверь с грохотом распахнулась и в комнату влетела запыхавшаяся Марьяна:

    ― Как же так, мальчики? Неужели без меня хотели начать?

    Как же он мог забыть? Чудовищное нервное напряжение сыграло с ним злую шутку. Он совершенно забыл, что Марьяна должна была прийти.

    Сердце, бешенно колотившееся в груди, постепенно стало успокаиваться. Петро уже успел подняться с пола и сел в кресло возле журнального столика. Марьяна примостилась там же у столика, стоя на коленях. Четыре страждущих глаза уставились на Василя.

    Василь извлек пакетик из-за щеки и аккуратно снял с него презерватив. Затем он размотал обертку и увидел ЭТО! Даже на расстоянии вытянутой руки по запаху чувствовалось, что продукт первоклассный. На журнальном столике перед друзьями лежало самое настоящее СВИНОЕ САЛО. Белое, студенистое, с розовыми прожилками, оно красовалось посреди стола как дорогой бриллиант. Василю даже показалось, что из глубины этого беломраморного параллепипеда исходит мягкое и благородное сияние.

    Первой опомнилась Марьяна. Ловко орудуя лезвием бритвы, она отсекла от кусочка две тонких белых полоски и протянула их Петру. Петро скрутил в ладонях длинную узкую свечу для Марьяны, а для себя сделал покороче, но немного толще. Затем он вставил свою свечу в нос и откинулся на спинку кресла, закатив глаза. Марьяна последовала его примеру и затолкав себе в нос свечу, положила голову Петру на колени. Василь не торопился. Все под контролем. Сегодня он король. А разве не может король позволить себе две свечи сразу? Сказано ― сделано. Скатав две больших толстых свечи, Василь глубоко затолкал их в ноздри с помощью корпуса от старой шариковой ручки.

    Василь озирал свою комнату сверху, как если бы он лежал спиной на потолке. Он видел белый параллепипед на столе, видел Петра, обмочившегося в кресле. Рядом с креслом он видел Марьяну, в экстазе кусающую собственный сосок. Видел он и себя, развалившегося на ковре с блаженной улыбкой на изможденном лице.

    Затем сознание его стало расширяться. Он увидел свою улицу, а за ней и весь город, утыканный мачтами электрообогревателей. В это время Петро тихим голосом запел:

    Зеленеє жито, зелене,
    Хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито женці жнуть,
    Хорошії гості в хату йдуть.

    А сознание Василя все расширялось и расширялось. Уже пролетали перед его глазами дремучие леса на Волыни и звонкие прозрачные потоки, бегущие с карпатских гор. Ожили и зашевелились пласты Донбасского угля. Исчезла индивидульность. Она растворилась в водах Днепра и понеслась со всей его мощью навстречу морю. Нет больше Василя Поцюка. Есть только глубокое черное море, отрыгивающее сероводородом и облизывающее Крым, как цыганский ребенок на ярмарке облизывает сахарного петушка. Откуда-то издалека все громче доносилось пение Петра и Марьяны:

    Зеленеє жито, зелене,
    Хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито за селом,
    Хорошії гості за столом.

    "Это все неспроста" ― догадался Василь. Предчувствие чего-то грандиозного нахлынуло на него. И вот уже он видит всю Украину сразу. Все города ее и села. Слышит голос каждого отдельного человека и хор всех голосов сразу. Перед ним проносится вся история страны. А ведь если бы Динамо не проиграло тот матч клубу Маккаби из Хайфы, то все могло бы сложиться по-другому. Идет пятая, добавленная арбитром минута второго тайма. Кульминация. Болельщики ревут. Игрок Маккаби навешивает мяч в штрафную. Шовковский выпрыгивает далеко вперед, пытаясь выбить мяч кулаком, но промахивается и пролетает мимо мяча. Метвая тишина устанавливается на Олимпийском. Слышно как нападающий Маккаби обрабатывает мяч себе под удар, чтобы в следующий миг вколотить его под самую штангу. Но что это? Внезапное озарение словно током пронзает все тело Василя. Да как же раньше никто этого не заметил? Он же рукой себе подыграл! Нападающий сыграл рукой, гол нельзя было засчитывать. Значит все направда! Нас обманули!

    Жжение в ноздрях еще не прошло. Нечеловеческая доза сала все еще действовала, теплыми волнами разливаясь по телу. Голова кружилась, а ноги не держали отяжелевшее тело. Но превозмогая головокружение, Василь приподнялся и отталкиваясь локтями пополз к балкону. Просунув голову в балконную дверь он собрал все свои силы и заорал прямо в черноту знойной зимней ночи:


    — Люды! Схамениться! Вас же дурять! Цэ все брехня! Нэ було там гола, нэ бу-у-у-ло-о-о-о!


    С неба падал снег. Снежинки таяли, не долетая до земли. Большими солеными каплями покрывали они лицо Василя Поцюка. А из комнаты доносилось тихое пение:

    Не поправлять сльози щастя,
    Серцю легше буде,
    Хто щасливим був часочок,
    По смерть не забуде…

    THE END





    Перевод с Иврита некоторых непонятных слов, встречающихся в тексте:

    Ульпан курсы такие
    Мэмуне начальник
    Категор прокурор, обвинитель
    Морэ учитель
    Типуль работа, присмотр
    Миштара хашаит тайная полиция
    Мирхац-дамим кровавая баня


     
  • 08:58 26.03.2004
    0 0
    Вибачайте, що на російській, але і я хотів допомогти якось в боротьбі проти сіонізму на цьому форумі - виклавши твір автора в оригіналі

    Люди - ось, що нас чекає Не було там гола!
     
  • 13:04 26.03.2004
    0 0
    Дуже смішно. Давайте я напишу про Великий Український Райх, де жиди просять дозволу поцілувати в дупу Бригаденфюрера Українських Збройних СС.

    Вони не сплять.
    Нахтігаль.
     
  • 16:06 26.03.2004
    0 0
    Ya dymay wo takogo nikolu ne byde. Lbviv we *uvuu!
     
  • 22:11 26.03.2004
    0 0
    ...На проспекті Степана Бандери стояла приємна ранкова прохолода і панцегренадерський курінь імені Симона Петлюри. У прозорому квітневому повітрі над містом басовито гуділи мотори важких винищувачів "Джміль", що здійснювали звичний ранковий обліт Мертвої Зони.Бадьоро наспівуючи "Ще не вмерла Україна" натренованими горлянками, десятки трудових батальйонів Добровільних Помічників поспішно виповзали нескінченною шеренгою через броньовані ворота Зони....Довкола майоріли десятки червоно-чорних стягів із гаслами: "Рішення 30-го Великого Збору ОУН--в життя!", "Всі на українізацію!", "Хто не працює, той не житиме в Україні".
    Поминувши чотири ряди загороджень з колючого дроту і металеві протитанкові "їжаки", Сруль Абрамович Сруленко обережно поправив кашкет-"мазепинку", і критично оглянувши ряди своїх одноплемінників, крикнув: "Стій!Струнко!".Стиха обклавши матюками на ідіші тих, що надто апатично співали Гімн України, Сруленко подумав: "Знову хорунжий Байда змусить шикуватися в колони по двоє, марширувати під звуки "Маршу Петлюри" і вголос повторювати Декалог Українського Націоналіста....А все через тих засранців, яким, бач, мало дали по шиї..."
    Проте Сруленко помилився цього разу. Хорунжий Байда минулого вечора добряче розважився в товаристві Роксоляни Горицвіт, за якою мрійливо задивлялися чи не всі старшИни елітної Третьої Панцерної дивізії, розташованої в столичному гарнізоні стародавнього Львова. Вродлива волинянка з очима кольору індіго та дипломом Академії Генерального Штабу ЗС України після довгих умовлянь Байди нарешті погодилася повечеряти разом у фешенебельному ресторані "Чугайстер" із колєжанкою із СБ та приятелем Байди з штабу Галицької Повітряної Армії. Тож настрій у Байди наступного ранку формувався у лірично-мрійливому ключі, адже перед очима дотепер стояла зваблива посмішка Роксоляни та глибокий виріз на її червоно-чорній сукні.
    ...Сруленко поквапливо оббіг ззаду стрункі ряди вбраних у темне "хакі" бійців 5-го Батальйону Добровільних Помічників, і, пересвідчившись, що все гаразд, чемно виструнчився перед джипом хорунжого Байди. На задньому сидінні чорного відкритого "Борисфена" армійського зразка зручно розтягнувся хорунжий Байда, та робив вигляд, що ретельно вивчає папірці в зеленій папці. Водій Байди і його адьютант тримали напоготові кулемети системи "МГ-91" та похмуро розглядали натовп вчорашніх господарів життя.

    "Слава Україні!"--вигукнув Сруленко і підніс руку до кашкета.

    Байда недбало кинув погляд на рудого вайлуватого уродженця Бердичева й іронічно подивився на годинника.
    "В чому справа, Сруленко? Знову не поспішаєш? Коли їздив на "Лендкрузері", то гасав як навіженний, а як працювати на користь Української Самостійної Соборної Держави, то де там...Треба було тебе, Сруленко, відправити на фортифікаційні роботи десь так на Рязанський фронт, разом з отим недисциплінованим кодлом.Не вмієте ви гуманізму цінити..."

    Сруленко чемно посміхнувся: "Служу народу України!!!"
    За три роки свого знайомства з Байдою він знав, що коли хорунжий жартує десь такими словами, то він у непоганому гуморі. А отже, працювати сьогодні доведеться не на кар'єрі чи танкоремонтному заводі, а, може, десь на будівництві нового житла під Оброшином. Робота неважка і приємна, та й годують непогано. А клімат який....довкола ставки, озера, верби з очеретами, соснові переліски та дубові гаї, а серед них--білосніжні котеджі робітників заводу "Сільмаш"...."Живуть же люди",-подумав раптом із заздрістю Сруленко-"Не те що ми свого часу..."
    Він пригадав останні декілька років свого життя перед Великою Катастрофою. Відрядження до Києва, переговори з російськими партнерами, розширення "бізнесу", відпустки на Коста дель Соль, дружина Маріна, коханки Лєна з Пєтєрбурга і Таня з Маріуполя, солідний рахунок у банку. Звичайно, не обходилося без нервів, хвилювання та ризику--"розборки" з конкурентами, виклик "бригади" з Дніпропетровська, нарвані есбеушники в шкірянках, що "мочили" тих львівських рагулів...Потім були ті вибори, аж досі є про що згадати...грошей тоді вклали неміряно, бо серйозні дяді з Києва дали точні вказівки і директиви. Звичайно, тих "опозиціонерів" тоді замочили досить легко, бо частину з них просто купили, інших залякали, когось просто пристукнули...а решта були добре оплачуваними агентами режиму. Тож поагітувати їм, звичайно, дали для годиться, але потім закрутили гайки і всьо стало чікі. Наступні кілька років були золотою добою для нормальних людей, що робили свій бізнес. Ті сволочі з Москви, звичайно, не давали розвернутися, зате нафти дешевої гнали нам достатньо, а шо столицю з Києва до Єнакієва перенесли, так то закони ринку диктують. Стабільність, ефективність, надійність. Але вже і тоді траплялися якісь навіженні малолєткі, що з автоматом і трьома пляшками з бензином пробували зробити "революцію". Ну їх по голові звичайно не погладили, але крім Львова, Тернополя і Франківська чомусь полізла всяка нечисть з Черкас, Полтави і Харкова. Починалося у них все, як колись давно у піонерів--строєм ходили, пісні якісь співали, вогонь в лісі палили, ну там по голові могли дати комусь. Нам шо до того--мають той, як його, інститут один педагогічний, школи там свої, дві газети на "мові" і одне ФМ радіо по годині в день, хай тішаться. Але щось таке сталося тоді...словом, почалася якась чортівня: підривали офіси, стріляли по вікнах, джип спалили мені, ссуки, під домом прямо, сусіда Васю, авторитета, грохнули в сауні. Нафтопроводи підривали, в Житомирі банк захопили, трассу міжнародну в Карпатах блокували на тиждень. Прийшлося їх трошки притиснути, благо спеціалістів російських прислали з Твєрі, ФСБ разом з нашою "конторою" почало зачистки, але то слабо помагало, бо вони ніякої організації не мали, просто відморожені націоналісти, яким втрачати нічого. А потім вони зв'язалися з кримськими татарами, ті щось там в Москві підірвали таке, словом, з чеченцями кооперативчик зробили, прийшлося їх вивозити вдруге, але за них араби по всьому світу встали. Посольства підривали, аеропорти, літаки і т.д.Ну і Ізраїль, само собою, почав наводити порядок по своєму. І тоді ці нацики наші зовсім озвіріли, їм гроші з всього світу йшли, вони вже вертольоти збивали, а добровольців у них неміряно було, почали натуральну громадянську війну. Ясно, що частина нашої доблесної "бєзопасності" позорно злила, і в тих появилася бронетехніка і кадри справжні. Тим часом в Росії почалися масові виступи татар, калмиків, кавказців, і сепаратизм на окраїнах, а китайці скористалися і ввели війська в Примор'я--от ми і залишилися без ограниченого контингенту на Лівобережжі. Словом, потім Ізраїль рознесли ракетами з Ірану і Пакистану за повний геноцид палестинського народу, Штатам надоїло за таких лузерів вписуватися, і вони почали з Китаєм Росію ділити. А в нас--відомо що: Київ взяли без бою, Севастополь вирізали, Донецьк штурмували три тижні...таки дотиснули, гади...і не зупинилися, полізли далі. Де вони там зараз стоять? Краснодар--Рязань--Вологда? А тут--українізацію провели. Хто не говорить державною--на шахти або в зону окупації "К"--там татари порядкують, від Криму до Бердянська. Повну люстрацію провели, переатестацію всіх службовців. Ні і трибунал у Чигирині чи де там працював два роки--судили поголовно, розстрілювали без міри. Економіку підняли, що сказати? Гроші з рахунків наших їм віддали, європейські демократи хренові, побоялися нестабільності. Ну і плюс державне регулювання, безробіття не то що скоротили-- з Польщі до них їдуть, працюють на Херсонщині і Слобожанщині.
    От прізвище мені поставили, конешно, не дуже.Ну і що ж? Добре, що живим залишили, не поставили до стіни за співучасть у злочинах проти української нації. Правда, працювати на відбудову державності ще років двадцять залишається, так може ще амністують за сумлінну працю."

    "А русизми в мене все-таки трапляються", незадоволено подумав Сруленко. "Чи то ввечері почитати літературку?Щось попрощє, Нечуя-Левицького там, ще у них цей був, як його, Глібов...А то знову на виховній годині в суботу Байда скаже двадцять раз статтю Донцова "Єдине, що є на потребі" вголос читати. Потім крос 5 кілометрів бігати. Нема дурних, мову треба вчити. Не засипатися би..."

    Перекинувши ноги через борт броньованого "Борисфена", Байда пружно зіскочив на акуратно виметену бетоновану поверхню дороги. Заклавши руки за шкіряний пасок портупеї, він на мить задумався, оглядаючи мальовничу околицю. Потім запалив цигарку "Бескид" і кинув: "Так, Сруленко, зараз будуть вантажівки хвилин за 10, готуй своїх нафталінів, поїдете щебінь носити...."
    День у Байди обіцяв бути напруженим. По-перше, до обіду панькатись з цими злочинцями, потім заняття з тактичної підготовки в штабі полку, тоді нарада з контррозвідкою...Конспекти з політичної підготовки та історії національного відродження України теж треба написати. А ввечері--з Роксоляною на новий історичний блокбастер з елементами любовної драми "Влітку 1919"--у "Кінопалац", красень на 2000 місць....

    /З неопублікованого./
    Торін.      
     
  • 22:38 26.03.2004
    0 0
    Модератори, я вас ніжно прошу, не витирайте цей пасаж Торіна. Він--це моя совість. Якщо хочете, можу частину другу відштампувати.

    Слава нації.
    Нахтігаль.
     
  • 02:40 27.03.2004
    0 0
    Імхо, пришпильно

    Сподобалася роксоляна. Маю сильний сексуальний потяг до червоно-чорного з вирізами та військових дипломів.

    А от з кримськими татарами не сподобалося, не розумію я того хоч і фантастичного союзу з мусульманами. Я
    думаю при такому союзі скоріше можливий перший текст, що я подав але на арабський мотив. Не потрібно шукати
    спільників в мусульманах - не забувайте як та шваль окуповує ринки і породжує кримінал.

    Але продовжимо далі жартувати ...
     
  • 02:40 27.03.2004
    0 0
    Давай другу частину.
     
  • 11:12 27.03.2004
    0 0
    2 Торін Дубощит
    чому неопубліковане? читаєш і мов всесильним бальзамом душа обливається, з-за хмар починає виглядати сонце і життя починає набирати нових сил...
    Прошу продовжувати...

    А взагалі можна було б зробити і не тільки 2 частини.

    СЛАВА НАЦІЇ
     
  • 11:22 27.03.2004
    0 0
    2 Нахтігаль
    А забацайте про рейх, але щоб без татарів і чорних і щоб в гумористичному літературному стилі
     
  • 17:12 27.03.2004
    0 0
    2 Alex Бандерштадтський
    молодец
     
  • 18:55 27.03.2004
    0 0
    Дотримуючисть триметрового інтервалу, до виструнченої шеренги під'їхали три десятки критих брезентом вантажівок ""
    --Ну що, зрадники Батьківщини, запроданці, рекетири, злодюги? Готові розпочати трудовий тиждень на благо українського народу?

    Не чекаючи відповіді, Байда витяг аркуш паперу і підкреслено бадьоро зачитав витяг з нового наказу про посилення трудовї дисципліни і запровадження відповідальності за невиконання місячної норми виробітку.Оглянувши принишклі шеренги, він продовжив:

    --В рамках підготовки до визначного загальнонаціонального свята--Дня Другої Полтавської Битви--Директорія Українських Національних Зборів оголошує про початок амністії для осіб, позбавлених громадянських прав, які щиросердно розкаялись у злочинах проти народу та змили свою провину кров'ю, воюючи у тилових підрозділах Українських Збройних сил. Ну, вас, потвори, це безперечно не стосується...А от за новим розпорядженням командування Галицького Військового Округу в нашому регіоні здійснюватиметься оновлення дорожно-транспортної мережі, від сьогодні і до липня працюватимете щодня на ділянці Львів-Борислав.    
    Хто злісно саботуватиме трудовий процес, завтра буде пускати бульки на каналі Полтва-Дністер. Там, кажуть, бракує робочих рук. Тож, Сруленко, ловитимеш гав--буде тобі і твоїм засранцям повний детермінант, синойкізм і параллакс!

    Поет за покликанням, Байда любив вставляти в свої філіппіки різні сторонні терміни з арсеналу природничих наук. На його думку, це стимулювало його підопічних до прискорення мисленнєвого процесу.

    --І ще одне...Байда похитався на каблуках і життєрадісно кинув: "Як не почую українських народних пісень дорогою--порву всіх, як мавпа газету!"

    Конвой вантажівок і бронетранспортерів зупинився на перехресті, пропускаючи довгу колону танків з десантом. Четверта Гвардійська Панцерна Бригада повертається з маневрів. Хлопці як дуби, всі на підбір, здоровані у чорних беретах, співають "Гей, видно село".

    Скориставшись вимушеною зупинкою, Байда взяв із заднього сидіння декілька ранкових газет. Треба ж знати, про що пишуть. "Шлях Перемоги", двадцяь сторінок з ілюстрованим додатком. Ага, вчора ліквідовано спробу прориву ворожого угруповання з району Тамбов--Липецьк, знищено до 250 одиниць ворожої бронетехніки. Наступ наших моторизованих частин в напрямку Нижнього Новгорода розвивається успішно, окремі контрудари росіян відбиваються на землі і в повітрі. Вчора штурмова авіація та гелікоптери підтримки здійснили 2000 вильотів в смузі дій групи армій "Північ", бомбардувальна авіація атакувала Саратов, Казань, Оренбург, про втрати не повідомляється. В Архангельску висадився обмежений контингент морської піхоти США та скандинавські миротворчі підрозділи для запобігання безладу серед цивільного населення, генерал Айронсайд надіслав вітальну шифрограму в Ставку Східного фронту у Воронежі. Наказ Верховного Вождя про звільнення всіх ворожих військовополонених, здатних довести українське походження, з таборів тимчасового утримання. Заява Комітету Національного Возз'єднання в Курську про бажання ввійти до складу Української Самостійної Соборної Держави. Підтверджено повідомлення світових інформагенств про прибуття двох російських атомних підводних човнів з балістичними ракетами до зони інтернування в районі Землі Франца-Йосифа, українське консульство обіцяє заопікуватися українцями зі складу екіпажів роззброєних ракетоносців. Адмірал Черевиченко провів спільний брифінг з командуванням коаліційних морських сил в районі Баренцевого моря; повідомляється, що в звязку зі зменшенням загрози українське командування виведе авіаносець "Гетьман Дорошенко" з театру бойових дій. За даними супутникової розвідки, передислокацію російських військ з Уралу припинено: за словами оглядачів, це пов'язано з антивоєнними демонстраціями, що відбулися вчора у всіх великих містах Російської Федерації.Так, зрозуміло.....Що в нас далі? Центральна Росія, на фото--командування Галицької Бригади Смерті вручає нагороди бійцям диверсійного загону "Помста Покуття" за успішне виконання бойового завдання за лінією фронту. Київ, Верховний Вождь вручає полковникові авіації Роману Олійнику Хрест імені Степана Бандери, на рахунку льотчика з Кіровограда--50 ворожих літаків. Міжнародний огляд--на зустрічі в Стасбургу було досягнуто згоди про форми участі України у повоєнному врегулюванні в Євразії, представники Китайської Народної Республіки та України підписали угоду про гарантії суверенітету Української Народної Республіки Зеленого Клину зі столицею в Хабаровську. Тривають переговори про статус українсько-китайських тимчасових стабілізаційних сил в районі Омськ-Барнаул.
    Тепер--дайджест іноземної преси...Передова в "Die Welt"--"Український Райх--щит проти світового варварства", "Le Figaro": "Центральноєвропейська імперія", "Corriere della Sera": "Перспективи українсько-італійської дружби", "New York Times": "Нові горизонти демократії?"...Що, хлопці, не чекали? Отож бо....

    Тепер--столичні "Київські Вісті": "Завершується будівництво найбільшого в Європі аеропорту у Черкасах", "Верховний Вождь відкриває останню чергу автостради Ліссабон--Мелітополь", "За результатами соціологічних опитувань, 75% населення Перемишля виступає за перехід міста під українську юрисдикцію". Новини науки: фахівці Центру Інформаційних Технологій в Білій Церкві розробили принципово нову архітектуру процесорів надвисокої швидкодії, очікується, що вже цього року розробка вийде на міжнародний ринок. За словами директора Національнлї Лабораторії Ядерних Досліджень в Прилуках, наступного року Україна матиме в розпоряджені декілька десятків термоядерних зарядів. Представники США висловили глибоке розуміння з приводу розширення ураїнської програми озброєнь "Яйце-Райце 5000", спираюичь на досягнуті у Монреалі домовленості.
    Культура: надійшло в продаж академічне 200-томне видання "Українська класика", довгоочікувану новинку презентував патріарх української літератури Михайло Письменний. За його словами, перший тираж видання становить 7000000 примірників, проте очікується, що вже в листопаді на полицях книжкових крамниць з'явиться друге видання серії. Лауреатами Міжнародної Премії імені Василя Стуса цьогоріч стане, швидше за все, відомий латиноамериканський письменник і правозахисник українського походження Пабло Майстренко. Церемонія нагородження відбудеться завтра у столичному палаці "Україна"; розмір премії імені Василя Стуса становить 1,5 міліони нових українських гривень.

    В рамках благодійної акції "Країна моєї мрії" розпочали концертний тур ветерани колишньої російської естради Олег Газманов та Микола Розторгуїв; заплановано, що митці дадуть від 80 до 100 концертів у таборах російських військовополонених на Слобожанщині. До програми виступів увійдуть переважно пісні з нового альбому співаків "Любіть Україну, мать вашу!". Нагадаємо, що обидва виконавці були затримані свого часу фронтовими органами безпеки за ряд злочинів проти духовності українського народу та неодноразову антиукраїнську агітацію і пропаганду, проте з огляду на похилий вік і зразкову трудову діяльність обох було достроково звільнено з ВТК ім.Макаренка.

    Приязно помахавши рукою вслід останньому танку, Байда дав наказ продовжувати рух. Конвой, набираючи швидкість, виїхав за межі передмістя і наближався до величного меморіального комплексу.
    Мимоволі Байда відклав газети подалі і набрав серйознішого вигляду. Навіть здаля "Храм Героїв" навівав ясний смуток і теплу печаль.
    Монументальний штучний пагорб було споруджено три роки тому, працею двохсот тисяч полонених та Добровільних Помічників, і тепер його обриси можна було розгледіти здаля за десятки кілометрів. Місце розташування меморіалу було вибране таким чином, що, їдучи до Львова будь якою з чотирьох магістральних автострад, обминути його було неможливо. Хоча зараз конвой на чолі з "Борисфеном" Байди проїздив за кілька кілометрів від підніжжя пагорба, хорунжий чітко уявляв вічнозелений смерековий ліс, посаджений на схилах, кришталево чисті водограї, що спускалися гранітними скелями. На вершині пагорба було побудовано гранітний пантеон, на стінах якого було вибито імена всіх, хто загинув у боротьбі за Відродження. Власне, колись на цьому місті було розстріляно десятьох львівських студентів--першу організацію руху Опору, що поклала початок кривавій війні за Визволення. Перед Пантеоном на бетонному постаменті було встановлено сталевий хрест заввишки 50 метрів--подарунок металургів визволеного Донбасу--біля якого несли почесну Варту бійці Гайдамацького Полку. Байда разом із своєю частиною не раз брав участь в урочистостях, присвячених пам'яті загиблих, і образ простого широкораменного хреста над символічною могилою глибоко врізався у його свідомість.
    Добровільні Помічники, що бадьоро тягнули дорогою "Ой на горі два дубки", мимоволі принишкли, і не, чекаючи команди, скинули кашкети-"мазепинки"...

    Повертаючись по обіді з пропускного пункту Мертвої Зони, де він під розписку передав натруджений і нагодований загін Сруленка військам внутрішньої охорони, Байда відпустив штабного "Борисфена" і пішки вирушив вулицями Львова.

    Позавчора на обіді в штабі полку хтось висловив "оригінальну" ідейку--свіжу, як онучі російського танкіста на Східному Фронті. Мовляв, в сучасних умовах примусова праця скоро стане вкрай неефективною. Дзуськи! Задоволено поглядаючи довкола, Байда не стримував захоплення від футуристичних споруд на зразок нового хмарочосу "Просвіти" чи презентабельного магазину "Маківка"....

         
     
  • 18:59 27.03.2004
    0 0
    Дякую тим, хто відгукнувся, за теплі слова. Якщо дозволятимуть обставини, літературна інкарнація у вигляді Торіна Дубощита працюватиме й надалі.

    Слава нації.
    Нахтігаль.
     
  • 08:43 29.03.2004
    0 0
    Здається читав щось подібне в молодіжному журналі Торба, цікаво чи він існує зараз?
    Знаю що був він під Молодою Просвітою
    http://prosvita.iatp.org.ua/files/menu.php?mn_n=1&mn_num=molod
     
  • 23:24 29.03.2004
    0 0
    Не знаю, про що Ви...Автором двох наведених уривків я є, Нахтігаль, та моя літературна інкарнація, Торін Дубощит.

    Слава нації.
    Нахтігаль
     

Україль - геноцид з майбутнього :)))))

Наші Друзі: Новини Львова