Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 05 серпня 2020 року

Волю Галичині!

  • 01:28 13.05.2004
    0 0
    "Сенеко, ви давали лінк "поступ.брама"? Ага, спробуйте-но на нього зайти. Одержите відповідь, що доступу до нього немає, бо там, начебто, була порнографія. так от, порнографія - це те, що зараз діється в сітці. "

    Як це порнографія? Я спробував зайти ще раз і зайшов. Ніякої понографії там немає. І небуло там її ніколи. Там ще досі є інтерв"ю Гузара газеті Поступ. Може це у вас глюки якісь або неправильно настроєний браузер?
     
  • 20:56 27.05.2004
    0 0
    Інтерфакс-Україна17 травня, 13:18
    Большинство украинцев выступают за сотрудничество с Россией Большинство граждан Украины (51%) считают, что Украина должна иметь открытые границы с Россией и не вступать в Европейский союз. Такое мнение респонденты высказали в ходе социологического опроса, выбирая между альтернативой: вступление страны в ЕС (с установлением визовых границ с Россией) или открытые границы с Россией (без вступления Украины в ЕС). В то же время 44% участников опроса высказали мнение, что Украине следует интегрироваться в Единое экономическое пространство с Россией, Белоруссией и Казахстаном только на условиях, что это не повредит ее дальнейшему вступлению в Евросоюз.
    Об этом свидетельствуют данные социологического опроса, которые Украине.Ru 14 мая сообщили в фонде «Демократические инициативы».
    http://ukr.for-ua.com/world/2004/05/17/131806.html

    Українці підозрюють, що президентом може стати Янукович, але голосували б за Ющенка pravda.com.ua, 27.05.2004,
    36% українців вважають, що наступним президентом України стане прем'єр-міністр Віктор Янукович, 17% переконані, що ним буде лідер блоку "Наша Україна" Віктор Ющенко.
    При цьому у випадку виходу їх у другий тур виборів за Ющенка готові проголосувати 34%, за Януковича - 28%.
    Число тих, хто вважає, що Ющенко переможе на виборах президента в січні складало 21%, у квітні - 16%, а в травні - 17%.
    Частка тих, хто вважає, що президентом стане Янукович у січні складала 19%, у квітні - 30%, у травні - 36%.
    http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/may/27/news/5.shtml


    Українці не вірять у себе 26 травня 2004 р Поступ
    Українці переважно не схвалюють дій влади -- до того ж як виконавчої, так і законодавчої -- і не надто вірять, що можуть якось на владу вплинути. Такі результати соціологічного опитування Центру політичних досліджень імені Разумкова. Загалом опитування підтвердило тенденції, які сформувалися раніше, тільки чіткіше їх окреслило.

    Якщо говорити про ставлення наших співгромадян до персоналій, то українці й надалі найкраще сприймають двох політиків -- Віктора Ющенка та Віктора Януковича. Натомість найменше, за даними опитування, симпатизують українці партії СДПУ(о) та її лідерові Віктору Медведчуку.

    Підтвердили опитування й раніше відомий факт, що лідер "Нашої України" має більшу підтримку на Закарпатті, Рівненщині, Львівщині та в Києві. А також те, що ставлення до нього в Україні є неоднорідним. Цілком прогнозованим є також негативний рейтинг Ющенка: найбільший він у Донецькій області. Ставлення є до Януковича є більш однорідним, але менш позитивним. Лише громадяни Донеччини та Миколаївщини ставляться до прем'єра позитивно.

    Окрім двох Вікторів, позитивне ставлення громадяни виявили до Юлії Тимошенко у Львівській області. Інші ж відомі політики не отримали гарних відгуків у жодній з областей України. Найбільше разів респонденти казали "важко відповісти" на запитання про ставлення до Центральної виборчої комісії. Найбільш визначеними люди були у ставленні до міліції та Леоніда Кучми. Наприклад, вкрай негативно до президента ставляться 19% громадян, а до міліції -- понад 13%.

    До того ж більшість українців переконана, що влада в державі діє неправильно: таких майже 58% опитаних. Водночас лише 20% респондентів заявили, що дії влади є правильними. Решті опитаних важко відповісти на це запитання. Під час опитування українці також могли назвати найважливіші проблеми держави. Результати засвідчують, що передусім громадян турбує бідність, безробіття, корупція, підвищення цін на товари та послуги першої потреби та рівень злочинності. Натомість найменше люди переймаються використанням силових методів у політиці, тероризмом і ситуацією зі свободою слова.

    Традиційно, опитування підтвердило, що громадяни не довіряють народним обранцям. Лише 2,5% опитаних вважають, що народні депутати України намагаються розв'язувати проблеми в інтересах виборців. Водночас понад 38% українців переконані, що народні обранці швидше діють у власних інтересах, а не в інтересах виборців.

    І, нарешті, центр імені Разумкова вкотре підтвердив стереотип про українців, які не вірять у власні сили. 0,6% респондентів впевнені, що істотно впливають на дії та політику органів влади. Понад 70% громадян безнадійно вірять, що зовсім не спроможні вплинути на владу
    http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=24684
     
  • 21:02 27.05.2004
    0 0
    це вірш з одного Львівського сайту призначений для розповсюдження

    ПРОБУДІТЬСЯ УКРАЇНЦІ!

    Закрилися всі заводи,
    Давно не працюють.
    Наші славні українці
    По світі мандрують.

    Іде Хима аж до Рима
    Панам ноги мити,
    Бо на рідній Україні
    Ніде заробити.

    Іде Влотко до Росії
    Москву будувати,
    Щоб було за що у Львові
    Дітей годувати.

    Їде Ніна до Берліна
    Тілом торгувати,
    Захотілося їй дуже
    «Мерседеса» мати.

    А Марійка у Мадриді
    Вже живе з іспанцем.
    Просить мужа: «Прости Грицю,
    Будь моїм коханцем».

    Роз’їхалися селяни
    Бакси заробляти,
    Поля неньки-України
    Нікому орати

    Поля неньки-України
    Поросли травою,
    Бо тепер ми харчуємось
    Польською лапшою.

    П’єм підроблену горілку,
    А нам кажуть – бренді.
    Нема власної одежі,
    Ходим в секонхенді.

    З нас деруть страшні податки
    Лихії азари,
    Замість фабрик і заводів
    Будуєм базари.

    Бо сьогодні не вигідно
    Добре працювати,
    Вигідніше пільги мати,
    Красти й продавати.

    Без грошей на Україні
    Не вчать.не лікують.
    Лікар, вчитель на подачках
    Хворі жебракують.

    Так Вкраїну сплюндрували
    Наші депутати,
    Ті прокляті «комуняки»,
    Й славні демократи.

    Вони разом з бандитами
    Державу грабують,
    Возять бакси в чужі банки
    І вілли купують.

    Наплодили сотню партій
    Сваряться до згуби,
    Бо це просто різних «кланів».
    Політичні клуби.

    Вони продають державу
    Нишком від народу,
    Чужим купцям із півночі,
    Заході і сходу.

    А сьогодні в час виборів
    Ще і галасують,
    Себе хвалять-вихваляють,
    І блоки формують.

    Ой ви славні українці,
    Брати, галичани!
    Пригадайте, як з обкомів
    Партократів гнали!

    А тепер чомусь притихли,
    Мовчите роками,
    Нема духу, нема руху,
    Будемо рабами.

    Бо нас свої.ж яничари
    Закули в кайдани,
    І почали панувати
    Й знущатись над нами.

    Пробудіться українці,
    Візьміть владу в руки,
    Не ждіть милості від неї
    Матимете муки.

    Захищайте права свої
    Кожен і всі разом.
    Щоб кров нашу не смоктала
    Усяка зараза.
     
  • 21:07 27.05.2004
    0 0
     
  • 13:45 30.05.2004
    0 0
    http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=24884
    Минулі і майбутні міфи Галичини Ігор МЕЛЬНИК Поступ 29 травня 2004

    Тема семінару незалежного культурологічного часопису "Ї", який відбувся 27 травня у Королівській залі Львівського історичного музею звучала так: "Багатокультурність Галичини: міт минулого чи шанс для майбутнього?" Доповідач, директор Інституту "Мости на Схід" (Краків) Ян Пєкло намагався представити візію галицької міфології, бачену з боку Західної Галіції. Адже міф (чи міт) Галичини можна відчути в Кракові, зокрема в портретах милостивого цісаря Франца Йосифа І. На думку пана Яна, Галичина за австрійських часів стала зародком того, що нині називають ЄС.

    "Світ приречений на багатокультурність, яка є великим даром, вона дозволяє черпати з різних джерел... Багатокультурність Галичини сягає поза її межі, до Торонто, до Чикаго..." -- вважає Ян Пєкло.

    Кожний по-своєму бачить межі Галичини у просторі та часі. Вона може сягати часів білих хорватів чи королів Данила та Коломана, хоча, як сказав Тарас Возняк, генеалогія сучасного галицького міфу походить не з Галицько-Волинського князівства, а з австрійських часів.

    Професор Мирослав Маринович звернув увагу, що спільним в Австро-Угорщині та нинішньому ЄС було існування об'єктивного та справедливого арбітра, який утримував рівновагу в тому багатокультурному, вірніше багатостановому і поліетнічному суспільстві.

    Однак попри симпатії до найяснішого цісаря та ностальгію за його правлінням варто зауважити, що для Галичини ті часи не були вже такими ідеальним. Слова "галицька біда" не були лише образним епітетом, а змушували десятки тисяч галичан їхати на заробітки в Америку та Європу. Галичани, маючи справедливого арбітра у Відні, потерпали від сваволі польських можновладців у своєму краї. 150 років тому галицькі русини були поставлені перед вибором між полонізацією чи омоскаленням і вибрали врешті-решт українську орієнтацію. Були спроби галичинізувати Україну: у 1918-1919 рр., 1941 р., у 1989-1991 роках. Однак, йдучи на Київ, найдіяльніші галицькі елементи залишали беззахисним власний Львів. Зараз твориться міф про перемогу "наддніпрянця з галицьким духом". А що буде, якщо знову забракне сили?..
    http://www.brama.com/news/
     
  • 17:21 31.05.2004
    0 0
    П`ятий Кубок "Шахтаря" 30.05.2004
    http://www.champion.com.ua/football/?football-40530-6

    "Карпати" тягнуть на дно.. 29.05.2004
    http://www.champion.com.ua/football/?football-40529-6





    Галиция умерла! Да здравствует Донбасс! 27 Мая 2004
    http://news.region.dn.ua/details/4847/
    Президент Центра "София" (Киев) Андрей Ермолаев считает, что галицкий проект исчерпал себя за 2-3 года.
    Ермолаев назвал онтологические, исторические причины, по которым галицкий проект рухнул.
    Ермолаев считает, что среди причин падения галицкой идеологии находятся проблемы менталитета украинцев и социальная структура общества.
    "Это было время долгого экономического прагматизма" - говорит Ермолаев.
    По его оценке, пик следующего этапа заключался в формировании новой национальной идеи - идеи экономического благосостояния, эффективных реформ.
    Эта идея звучала не только из уст политиков, она звучала из уст экспертов, экономистов, на мнения которых ориентируются регионы.
    "Спецификой нашего времени условно-экономической стабилизации является возникновение внутренних ресурсов роста. Обратите внимание на 1998 год, когда глобальный кризис захватил частично Украину. 1999-2000 годы, это годы наращивания преимуществ", - говорит Ермолаев.
    Затем на фоне общей стабилизации возникли технические, экономические локомотивы в регионах. Именно это возникновение воплощало в себе первичный экономический успех. "Донбасс как целое волей случая и обстоятельств оказался в форматоре воплощения вот этого успеха. Донбасс после грустного образа техногенной зоны, оказался воплощением экономической амбиции, внутренних инвестиций и добился экономических успехов. Другое дело, история сейчас играет на руку этому региону", - сообщил Ермолаев.
    Он продолжает: "Новая экономическая административная единица буквально по закону мультипликатора получает новую возможность на общенациональном уровне.
    Конвертация этого успеха конвертируется в экономический успех. Она становится с одной стороны воплощением возможности и надежд, что можно двигаться дальше, что страна может оказаться в условиях экономического успеха. С другой стороны этот же проект Донбасс начинает складываться в определенные запросы: покажите свой национальный проект, Галицкий не сработал, переходной технократический не сработал, где же новый проект корой может предложить для страны новый возникший сейчас локомотив, на который обращено внимание, внимание очень критичное и в плане единого общественного сознания, и в плане экспертной, и в плане политической."
    "Запрос требует четких ответов, пока эти ответы не даны не на политическом уровне, те проекты, которые репрезентовал Донбасс в ходе партийного строительства.
    Как источник Донбасс пока не является креативным двигателем, таким образом возникает эффект "схлопывания" воплощения успехов и отсутствия ответов. Мы с вами находимся в эту секунду перехода. Задача наша попытаться обрисовать основные проблемы и возможные формулы продвижения, потому что угроза отката разочарования очень реальна", - сказал Ермолаев.

    Смерть Галичини Хавич Олег Листопад 2003
    http://www.molodaukraina.org/news.asp?Id=574&IdType=12

    Галичина померла, і цей клінічний факт мало хто заперечує. Залишилося тільки поховати її розчленоване тіло у Карпатському і Подільському краях. День похорону стане для Галичини третім (і останнім) днем злуки з «братами зі Сходу». Два перших (у 1919-му і 1939-му роках) принесли галичанам мільйони людських жертв.

    ....
    головне - галичани не мали реального впливу на стан справ не лише в інших західноукраїнських землях, але й у самій Галичині - все вирішувала Москва. Та тут несподівано прийшла перебудова...

    Першим «дзвіночком» стали вибори народних депутатів СРСР навесні 1989-го, коли в більшості галицьких округів перемогли кандидати, як сказали б тепер, від «поміркованої опозиції».

    Проте, це виявилося тільки квіточками. У 1990-му «радикальні опозиціонери» (багато з яких зовсім недавно повернулися із заслань і таборів) склали переважну більшість не лише у «галицькій делегації» до ВР УРСР, але й у всіх місцевих радах Галичини. Апофеозом стало обрання головою Львівської обласної ради полум’яного В’ячеслава Чорновола, котрий одразу ж став реалізовувати свої ідеї земельного (читай - федеративного) устрою України. Створена ним Галицька Асамблея (об’єднання Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської обласних рад) фактично стала першим з 1918 року Галицьким Сеймом. Здавалося, саме час активізувати галицьких «аґентів впливу» в інших західноукраїнських областях та у Києві і перетворювати цей реальний плацдарм в формальний - хоча б у формі автономії, як в Криму. Але як виявилося, для самого Чорновола Асамблея була не плацдармом, всього лише трампліном до Києва. Та ще й «відповідальному за роботу з Рухом» секретарю ЦК КПУ Леоніду Кравчуку вдалося переконати Чорновола в «небезпеці сепаратизму», що для сентиментального наддніпрянця стало найвагомішим аргументом. Дійсно, на відміну від керованих з Москви кримського, донецько-криворізького, закарпатського сепаратизмів сепаратизм галицький дійсно був небезпечним для комуністичного режиму - адже він спирався на реальну силу і енергію мас. І ось цю силу і енергію майстерно переключили на підтримку зовсім іншої ідеї - «розбудови держави Україна». Понад п’ятдесятимільйонного квазідержавного утворення, де п’ять мільйонів галичан навіть теоретично не могли мати жодного впливу. Приблизно як у своїй рідній Галичині за часів СРСР...

    Проте, головна проблема полягала в тому, що галичани бачили цю державу зовсім по-іншому, ніж київські владці, контрольовані Москвою. І неодноразово підтверджували це голосуванням: 98% - за незалежність і майже 70% - за Чорновола (у 1991-му), понад 94% - за Кравчука (у 1994-му). Решта України (навіть Західної) голосувала трохи, а то й зовсім по-іншому. Таким чином, Київ отримав матеріальне підтвердження: знищити галицьку окремішність не вдалося. Тим більше, що до традиційних мови, культури і корпоративності додався ще один дуже потужний фактор - з кожним днем міцніла Українська Греко-Католицька Церква, яка з 1946-го по 1989-й перебувала в підпіллі. Одним словом, треба було щось із цим некерованим народом робити. Тим більше, що традиційна для галичан в усі часи (австрійські, польські, радянські) реакція самозахисту після проголошення незалежності «ґасударства Україна» стала слабшати.

    І тоді (перепрошую за розлогу цитату з Андруховича): «Вони завжди діяли тихою сапою, щоденно і перманентно, думається мені. Їхня стихія - це стабільність, хоч якою жахливою вона є. Головне, чим вони займалися, поки ми пиячили по своїх фестивалях, - це скуповували. Для нас це як гра на чужому полі, до того ж за невивченими правилами, ми слабкі в накопиченні, тяглості та комбінаториці, важелі наших відрухів незґрабні і найчастіше призводять до протилежних бажаним наслідків, тоді як їхні - безвідмовні: пітбуль - кіоск - міні-маркет - базар - стадіон - інформаційний простір - а відтак уже і весь простір загалом, простір як такий. Ми оживаємо лише з нагоди подій - тому нам життєво потрібні революції (або те, що ми ними вважаємо, тобто оксамитові революції), вибори (і що достроковіші, то кращі), індивідуальні жертвоприношення. Подій у цій (перепрошую, ніяк не можу назвати її нашою) країні завжди катастрофічно бракує, у зв’язку з чим ми легко погодилися на роль провінції, марґінесу, околиці. До того ж, на будь-якій із наших демонстрацій саме вони є силовиками. Це трохи стримує наше завзяття. Єдине, чим можна було б їх подолати - це кількістю, але звідки вона візьметься, коли постійно меншає? Мені розповідають, що вони скуповують найкращі «австрійсько-цісарсько-польські» помешкання у центрі Львова. Через три-чотири роки тут жоден пес не гавкне по-українському. Нам залишається пролетарське животіння спальних масивів, планові й не зовсім відключення струму, опалення та води, Степан Гіга, макова соломка, соняшникове насіння, виїзд на заробітки до Псковської області, смерть у празькому метрополітені, їм - офшори, мисливське спорядження, братнє російське плече і запліччя». Від лірики - до економіки: нинішня податкова і взагалі державна політика Києва спрямована на підтримку гірничо-металургійної, хімічної та іншої енерговитратної і експортно-орієнтованої промисловості сходу України. Тобто у традиційних для Галичини агропромислової та рекреаційної галузей не було жодних шансів. А «ділитися» надприбутками від «золотої» ґазової труби з мешканцями Галичини (адже саме там знаходиться головна складова вартості української газотранспортної системи - підземні ґазосховища) київські владоможці навіть не думали. Результат не забарився: масове безробіття, мільйони трудових еміґрантів, копійчана в порівнянні з Києвом і сходом України зарплата. І все це - під супровід російськомовних телеканалів та радіостанцій, ліцензії яким з садистським задоволенням штампує Національна (!) рада з питань телебачення і радіомовлення...

    Все вищенаписане таки спрацювало - в листопаді 1999-го та у квітні 2000-го інформаційно окупована і економічно покарана Галичина проголосувала «как нада». І кара Божа не забарилася: у травні того ж таки 2000-го у Львові співробітники українських (!) збройних формувань до смерті забили відомого композитора Ігора Білозора лише за те, що той співав українські пісні !!! Цього галичани не могли подарувати навіть «вистражданій державі»: похорон Білозора перетворився у антивладну демонстрацію, яких у Львові не було з початку 90-х (навіть зникнення восени того ж року Ґеоргія Ґонгадзе, якого львівська політична тусовка вважала «своїм», не струснула Львів настільки сильно). Відтепер масова участь галичан в акціях опозиції стала лише питанням часу. І тоді режим зробив хід у відповідь: Галичину, дух котрої потроху почав підноситися до втрачених вершин, вирішили не просто розділити, але й приєднати «продукти розділу» до інших - негалицьких - земель.

    Власне, нічого нового нинішня київська влада не вигадала. Інше питання, що вона планує скористатися інструментом, традиційним для окупантів (від шумерів і китайців до тов. Сталіна): розділити підвладну територію на частини та прив’язати їхні нові назви не до історії, а до ґеоґрафії. Не вірите ? Читаємо газету «Урядовий кур’єр» (2 жовтня 2002 року): «Вимоги статті 132 Конституції України щодо «... соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій» не можуть бути реалізовані в межах наявного територіального поділу. На заміну мережі областей пропонується структурувати територію України на втричі меншу кількість країв... Карпатський край - Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області... Подільський край - Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області...» Одним словом, є у вашій області кілька гір і перевалів - будете Карпатським краєм, немає - будете Подільським. І ніякої тобі історичної пам’яті про королівське минуле Галичини (а назві цієї землі, до речі, понад дві тисячі років). Ви скажете, що це приватна думка докторів наук Ковальчука і Тулуба? Перепрошую, в УРЯДОВІЙ газеті (тим більше в посткомуністичній державі) приватної думки не може бути за визначенням. Тим більше, що процес триває: 20 січня 2003 року в придворній газеті «Влада і політика» один з авторів «стратегічного планування території України», професор Національного університету архітектури і будівництва В.Нудельман договорився до того, що «до революції на території України було дев’ять губерній... На мій погляд, раніше число адміністративних одиниць було більш розумним.» Ностальгія за «матушкой-Расєєй» для киянина Нудельмана цілком природна, проте, куди він подів з «території України» Королівство Галичини і Володимерії, Велике Герцоґство Буковини і ту частину Королівства Угорського, яка у 1945 році стала Закарпатською областю? Ну, чого тільки не «забудеш», аби уніфікувати територіальний поділ України з майбутнім Союзом... Ви думаєте, Европейським ? Та ні, тоді б говорили про землі, провінції чи префектури, а на губернії у нас відомо яка «европейська» держава поділена. Так що ласкаво просимо до радянського..., перепрошую - Російсько-Білоруського Союзу. Тим більше, що й «бацька» забув свої образи на Путіна за пропозицію інтеґруватися в Росію губерніями, і рубель «в Союзі» скоро буде тільки один - російський. Правда, білоруський «зайчик» і раніше рублем тільки в банківських довідниках називали, а українська гривня після санкцій країн FATF, схоже, теж скоро лише на папері іменуватиметься «валютою»...

    Очевидно, подібної логіки дотримувалися й організатори опитування львів’ян у грудні 2002-го, коли пропонували їм можливі варіанти поведінки «у випадку входження України до Російсько-Білоруського союзу». 34,3% опитаних висловили готовність боротися за незалежну Галицьку державу, ще 11,1% згодні задовольнитися автономією від Києва. Прикметно, що за два роки кількість прихильників галицької незалежності зросла майже на 5%. Зазначимо, що Квебек у 70-х роках минулого століття розпочинав свою боротьбу за незалежність від Канади зі значно нижчими «стартовими показниками». Але чи зможуть понад триста тисяч львів’ян, які виступають за незалежність чи автономію Галичини (всього у Львові близько 800 тисяч мешканців), стати реаніматорами для всього п’ятимільйонного краю? Чи для повноцінної реанімації державного статусу Галичини необхідний буде «прямий укол в серце» дози політичного адреналіну у вигляді радикального сепаратизму? Або застосування для запуску цього самого серця «струму високої напруги» у вигляді зовнішніх (насамперед - европейських) факторів впливу? Наразі, це невідомо, але з клінічної смерті, в якій нині перебуває Галичина, є лише два виходи: реанімація або смерть біологічна. Звичайно, у другому випадку ніхто галичан розстрілювати чи виселяти (як у 1939-54 роках) не буде. Просто років через десять на запитання соціолога «хто Ви є?» вони дадуть відповідь, притаманну для більшості нинішнього населення України: «ми - мєстниє»...
    http://www.molodaukraina.org/jurnal.asp?Act=Show&Id=26

    Українська мова в небезпеці 24 травня 2004
    Майже годину на останньому засіданні члени Львівського міськвиконкому обговорювали питання засилля російської мови у мовному середовищі Львова. Доповідаючи з цього питання, начальник управління промисловості та підприємництва Василь Щеглюк зазначив, що ситуація у нашому місті є критичною, адже російська мова займає 75% радіоефіру, російською надруковані більшість книг на книжкових розкладках, програмне забезпечення комп'ютерів також російськомовне.

    У зв'язку з цим пан Щеглюк запропонував цілу низку заходів, які дозволили б покращити ситуацію, проте члени міськвиконкому відкинули їх як занадто масштабні для Львова і вирішили зосередитися на проблемі засилля російськомовних пісень у барах та маршрутних таксі. Міський голова висловив пропозицію відбирати ліцензії у перевізників, водії яких занадто захоплюються слуханням по радіо російської попси.
    http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=24571
     
  • 08:40 02.06.2004
    0 0
    <<Інтерфакс-Україна17 травня, 13:18
    Большинство украинцев выступают за сотрудничество с Россией Большинство граждан Украины (51%) считают, что Украина должна иметь открытые границы с Россией и не вступать в Европейский союз.>>

    Ви тільки майте на увазі, що подібні дослідження проводяться на замовлення. І згадайте, скільки у нас робилось різноманітних фальсифікацій з даними, а особливо перед виборами.

    ЗІ: Не розумію, чому ця тема ще й досі не в смітнику?
     
  • 09:40 02.06.2004
    0 0
    2 Curiozita

    У нас тут ДЕМОКРАТІЯ.
    Шкода такі теми в смітник відправляти.
     
  • 09:41 02.06.2004
    0 0
    2 Сuriozita


    @@@Не розумію, чому ця тема ще й досі не в смітнику?@@@

    Маєш якусь аргументацію проти відділення Галичини, чи щодо актуальності теми?

     
  • 13:25 04.06.2004
    0 0
    Ви краще скажіть, що робитимемо з Кокотюхою?
    http://www.molodaukraina.org/news.asp?Id=578&IdType=12
    Адже якщо галичани - "укр. жиди", то й кривди маємо пам'ятати, як жиди.
     
  • 15:37 10.06.2004
    0 0
    А чим погана ідея поділу? Ми ж всеродно як Чехословаччина.
    Нас зєєднаои то тільки на початку 20 століття.
    Люди надзвичайно різні. І цю різницю можна побачити саме в регіонах.
    Так чому ж не розєднатись по регіонах? Нехай кожен має те, чого собі бажає: захід - Європу, схід - Росію. Як на мене, то гірше від цього нікому не стане. Не стануть же одні від одних залізні кордони робити?
    Будемо їздити в гості в братську рєспубліку
     
  • 20:05 10.06.2004
    0 0

    ... власне, я не проти
     
  • 03:13 11.06.2004
    0 0
    Ага,і , уявляєте собі, українська мова буде державною у декількох країнах .
     
  • 04:15 11.06.2004
    0 0
    Дорогенькі мої,
    проводимо референдум і стаємо автономною землею Австрії, на кшталт-Українська автономія Австрії. Бо з цього гімна ніколи не виліземо....
     
  • 11:14 11.06.2004
    0 0
    Я не думаю, що східна Україна буде мати державною мовою українську. Вони уже давно бажають замінити її російською, думаю і замінять швиденько.
    А навіщо ставати автономією Австрії? Що, самим слабо? Не хватає розуму чи характеру? Чи обидві руки ліві?   
    В загальному ж це є дуже проблематично, відєднатись. Думаю, влада великої унітарної незалежної України згадає про свою територіальну недоторканність і направить на сепаратистів "маленьку" армію. А "дружні народи" владі допоможуть. Чи я не права?
     

Волю Галичині!

Наші Друзі: Новини Львова