Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 05 червня 2020 року

Дивізія

  • 04:18 10.04.2004
    0 0
    Події у Донецьку 31 жовтня ще раз болюче нагадали про те, що Україна продовжує жити чужими історичними міфами. Більшість населення все ще вірить у казки про Київську Русь як колиску трьох братніх народів, добровільне возз'єднання України з Росією, ОУН-УПА як нацистських колаборантів. Окремі спроби переосмислення історії є швидше винятком, аніж правилом.

    Поодинокою, але досить яскравою спробою розвінчати нав’язані міфи став показаний улітку на каналі "1+1" дев'ятисерійний документальний фільм режисера Сергія Буковського "Війна. Український рахунок"У стрічці, хіба-що не вперше у вітчизняній документалістиці, було здійснено спробу подивитися на історію Другої світової війни з української перспективи.

    Наприкінці вересня, цього разу в Північній Америці, вийшла ще одна документальна стрічка про Україну у війні. Прем’єрний перегляд фільму режисера Славка Новицького "Між Гітлером і Сталіним: Україна в Другій світовій війні, замовчувана історія", знятого на замовлення Українсько-Канадського дослідницько-документаційного центру відбувся 10 листопада у столиці США.

    Кінотеатр "Авалон" у Вашингтоні був ущент заповнений зацікавленою публікою і привернув небачену кількість глядачів, як на українську тематику.

    На відміну від 9-серійного фільму Буковського, 58-хвилинна стрічка Новицького розрахована, в першу чергу, на західну аудиторію та покликана специфічно розвіяти міфи, усталені щодо українців серед певних кіл на Заході, зокрема, про колаборанство українців з нацистами у знищенні євреїв.

    До фільму включено інтерв’ю з Давидом Кагане, равином військово-повітряних сил Ізраїлю, врятованого особисто українським митрополитом Шептицьким, і свідчення жінки, яка допомагала переховувати євреїв у греко-католицьких монастирях під час окупації. Автори детально зупиняються на постаті Андрея Шептицького і його ролі у порятунку львівських євреїв від знищення.

    Фільм починається з моменту підписання Версальського миру 1919 року й розшматування українських земель між більшовистською Росією, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Далі – про голодомор у центральній Україні, полонізацію в Західній, виникнення національного руху опору, пакт Молотова-Ріббентропа, УПА, німецьку окупацію, і, нарешті, "війну після війни" – збройну боротьбу в західних регіонах України, що тривала майже до середини 50-х років.

    Робота над стрічкою продовжувалася довгих десять років. При відсутності будь-якої фінансової підтримки з боку офіційної України, гроші збиралися українською громадою в Канаді й Америці, що називається, копійка до копійки. За свідченням самого режисера, він працював над кіно у вільний від основної роботи час. Зараз гроші збираються для підготовки україномовної версії фільму.

    Документальні фільми Буковського та Новицького є важливими кроками у створенні для України саме україноцентристської концепції історії Другої світової війни, тобто концепції, де події тих років розглядалися б саме з української точки зору, а не з точки зору нав’язаних радянських міфів.

    У першу чергу потрібно переглянути концепцію про "велику вітчизняну війну", тому що на території України відбувалося дві війни: перша – це війна нацистської Німеччини проти Радянського Союзу, а друга – це війна українців радянських проти українців антирадянських. Війну, де українці з одного боку фронту стріляли в українців з іншого, слід було б називати війною громадянською, а не вітчизняною.

    По-друге, потрібно усвідомити, що для українців війна тривала не з 1941 по 1945 роки, як нас вчили у школі, а з 1939 по 1954, тому що збройний опір установленню радянської влади на території західної України тривав ще довгий час після того, як офіційно закінчилася Друга світова війна.

    По-третє, потрібно переосмислити кількість жертв, яких зазнала Україна у цих війнах. Цифра у 20 мільйонів загиблих радянських людей, за твердженнями багатьох істориків, є, по-перше, заниженою, по-друге, не розкриває того факту, що саме українці втратили під час війни найбільше людських життів.

    При всьому захваті від титанічної роботи, яку втілили на екрані автори обох фільмів, не залишає враження, що окремими героїчними зусиллями скелю не зрушити. Незнання власної історії поглиблює протистояння українців на Сході й Заході країни, заважає процесу національного примирення.

    І теперішньому міністру освіти Кременю, разом з президентською адміністрацією, замість того, щоб підбурювати одних українців проти інших, споювати горілкою петеушників і студентів та виганяти їх на вулиці в Донецьку та Сумах під антиукраїнськими гаслами й символікою, варто було б спрямувати зусилля на краще викладання своєї власної української історії. Тоді, можливо, фашистська символіка ніколи не з'явилася б у Донецьку
     
  • 04:24 10.04.2004
    0 0
    http://ssgalicia.onestop.net/main.html

    Досить інтересний сайт
     
  • 04:48 10.04.2004
    0 0
    2 Zdravko
    Йоу - я вже подавав його на попередній сторінці, погано оглядаєш тему
     
  • 05:16 10.04.2004
    0 0
    Я сі вібачєю, про...гавив.
     
  • 08:47 28.04.2004
    0 0
    Вітаю всіх галичан!!!

    В цей день у 1943р У Львові проголошено формування дивізії «Галичина».


    Героям Слава!!!


     
  • 19:47 08.06.2004
    0 0
    Як один з представників національного питання, я хочу докинути своє бачення питання про дивізію "Галичина".

    Я вважаю, що це була одна з велих помилок Західної України.

    1. Німці нічим не кращі за комуняк, хіба що культурніші і европейськіші.

    2. Слов'янська раса підлягала знищенню, зокрема, особливо українська, фашиською Німеччиною.

    3. Вступ у ряди SS "Галичина" рахую за ЗРАДУ, так як всі українці складали присягу на вірність Гітлеру. Тобто з таким самим успіхом вони могли скласти присягу Сталіну.

    4. Зрада, зрада і ще раз зрада, так як на той час була альтернатива. Стати вояком ОУН-УПА і дати присягу на вірність Україні.

    5. Мені напевно не потрібно Вам розповідати про приставку СС. Вона сама за себе каже.

    6. Ще раз підкреслю. Я розумію всі мотиви нашої тогочасної молоді при вступі в "СС Галичину", але це не мусить бути нашою гордістю, так як вони вибирали між комуняками і фашистами - однаковими ворогами України.

    7. І нема чого реабілітовувати вояків "Галичини" тільки із-за того, що вони лупили москалів. Вояки ОУН-УПА зовсім інша справа.

    8. Можна виділити тільки один добрий момент. Символіка була українською. Москальські українці такого не мали. Це ще раз показує забитість хохлів. Про "Галичину" хоч сперечаються, в той час як про східняків ніхто і не згадує. Хіба москалі, так, між іншим: "Да, да, біло. Но войну віігралі рускіє понятно".

    9. Я б не ставив тризуба навпроти СС Галичини.

    Слава ОУН-УПА і Україні.
     
  • 20:19 08.06.2004
    0 0
    "2. Слов'янська раса підлягала знищенню, зокрема, особливо українська, фашиською Німеччиною."

    Брехня. От існували ДВІ СЛОВ'ЯНСЬКІ держави--Словацька з 1939 року та Хорватська з 1941 року.
     
  • 20:29 08.06.2004
    0 0
    Кальтенбрунне

    Я не буду сперечатися на рахунок знищення, бо не знаю чи це правда. Може бути москальська пропаганда. Але все рівно вони нас серйозно не сприймали. Тільки із-за цього не можна було підписуватися на роль вояка Німеччини.
     
  • 05:41 09.06.2004
    0 0
    """"""3. Вступ у ряди SS "Галичина" рахую за ЗРАДУ, так як всі українці складали присягу на вірність Гітлеру. Тобто з таким самим успіхом вони могли скласти присягу Сталіну.

    4. Зрада, зрада і ще раз зрада, так як на той час була альтернатива. Стати вояком ОУН-УПА і дати присягу на вірність Україні.   """""


    Мені розповідали,що ОУН Бандери не противилась тому,що створювалась дивізія. ТОбто,неофіційно це ,навпаки,схвалювалось.
    І ще одне. Розмовляв з багатьма людьми,котрі пам"ятають час створення дивізії. Вони говорять,що,коли німці відступали,то люди відчували панічний страх перед наступаючими москалями. Багато покидало свої домівки і вирушало з німцями на захід. І це не були ті,хто співпрацював із нацистами напряму. Це були господарі,тодішні "бізнесмени",прості люди,а також ті на котрих у архівах НКВД ,по приходу німців,були знайдені "скерування" на Сибір чи до буцегарні. Москалів вважали небезпечнішими ніж німців. Потрібно зауважити,що прихід німців населення Галичини чекало і вітало,а повернення москалів - страшенно боялось.
    Тому це не дивно,що у дивізію записувались молоді люди для оборони своєї малої Батьківщини. Це не зрада. Можливо,можна назвати це помилкою але аж ніяк не зрадою.

    А на рахунок того,що німці нас не сприймали серйозно,то це не повністю так. На початку війни в оточенні Гітлера перемогли противники України,хоча існували і прихильники. Та й УПА і українське підпілля залили їм сала за шкіру. Вони сприймали нас серйозно,особливо Галичину.
     
  • 07:28 09.06.2004
    0 0
    "Але все рівно вони нас серйозно не сприймали. "

    Ну не судіть так строго , краще поставте себе на роль бідного гітлера. Обєктивно, а як серйозно сприймати перспективи держави на основі того що називалося рейхскомісаріатом Україна з огляду на попередні результати правління урядів грушевського та Директорії на той час
    Та й зараз ("коли прастори космосу бороздять ...") я б подумав на місці навіть найгуманнішого окупанта такої держави, а чи варто то робити Вони ж німці "тупиє" як каже Задорнов, не розуміють, що можна просто дати фіктивну незалежність певній території і не важливо хто нею там буде правити (хоч Кучма, хоч Кравчук, хоч Грушевський, хоч Містер Бін), а реально знімати свою ренту. Слава богу хоч америкоси на пару з росією виявилися тепер розумніші - то маємо те що хотіли з помпою. Так наприклад ті самі колгоспи як найефективніший засіб викачування с.г продукції, а що було робити - війна. Ну розігнали б колгоспи в той час, а де господарі - з 33 в землі! То, що може з польщі возити, чи ще один голодомор починати
    Будьмо відверті самі з собою і то дасть можливість уникнути помилок й надалі!

    Щодо Галичини і відповідно дивізії - це вже зовсім інша історія Адже якось кидається одразу в очі , що дивізія називається не "Україна" - до чого б це
     
  • 08:22 09.06.2004
    0 0
    ". Тільки із-за цього не можна було підписуватися на роль вояка Німеччини. "
    "Зрада, зрада і ще раз зрада, так як на той час була альтернатива. Стати вояком ОУН-УПА і дати присягу на вірність Україні.   "

    Очевидно пан думає, що ситуація виглядала так тоді в 43-му. Я молодий галицький хлопака, але вже добре знаю що таке московська держава. Тоді молодь була трохи свідоміша і не чекала з нетерпінням на окупацію і концерти групи Слівкі в львівській опері Я не хочу жити в варварській державі за варварськими законами. Отже в загальному ясно мотив...
    Отже певно думаєте був вибір
    1. Йду у військомат німецький неподалік, там мене довго вчать військової, обмундировують, кормлять, відправляють на фронт під керівництвом німецьких офіцерів. Ні значить, то не наш шлях - зрада то.
    2. Сідаю на електричку Львів - Глухі Карпати, де на великій поляні мене урочисто так само приймають в партизани і я даю присягу на вірність Україні.

    Скажу вам чесно - другий варіант відпадає. Електрички не їздили
    Крім того пересування по країні в військовий час справа небажана, а зі зброєю - смертельно-небезпечна!

    Мій дід був в УПА. ----------------------------------------------
    В 1939 році втікає з в"язниці, куди потрапляє за більшу ніж в інших господарку.
    - повернення в попереднє життя не можливе - москалі розстріляють;
    - до того ніколи не тримав зброї в руках, а працював на землі;
    - немає ніде не гвинтівки, ні чумойдана з баксами на закупку зброї і боєприпасів;
    - немає довідничка з найближчими адресами і телефонами пункту запису в УПА та й смутно уявляє, що то таке
    На щастя після пару років поневірянь і багато завдяки тому бардаку який зумовила німецький наступ і хаотична втеча окупантів, вдалося знайти спільників, автомат, посягнути ази військової науки. А далі на роки "голодні карпати", деколи без керівництва централізованого, війна в сліпу, де кожна операція це або новий досвід або смерть.
    Так виникали і жили боєві загони УПА.
    -----------------------------------------------------------


    Так що Маркіян не спрощуйте вже так. Бо йшли ті хлопці з дивізії на смерть, про що знали. На той час всі знали, що німці відступають - тобто це був зовсім не той мотив як у сучасних українських військових в Іраку - відбити бабло нехтуючи інтересами держави, а захистити сім'ю, дім, землю, Галичину. І не мали вони вибору часто куди піти. Бо зброя, навчання, постачання, керівництво було все у німців в комплекті та ще вкупі з гаслами за оборону галичини від варварів в національній дивізії.
    Я пишаюся тою молоддю,(бо зголосилося тоді набагато більше ніж взяли) для яких не було страшно завтра опинитися в пеклі війни.
    Навряд чи з сьогоднішніх галичан вдалося зібрати добровільно дивізію

    БІЛЬШОЮ ЗРАДОЮ Є ДАВАТИ ПРИСЯГУ УКРАЇНІ І ВОЮВАТИ ЗАРАЗ ЗА ІНТЕРЕСИ ОЛІГАРХІЧНИХ КЛАНІВ ОПЛІЧ З ОКУПАНТАМИ ІРАКУ, МАРКІЯН.
    Так що не в присязі слава і зрада.

    Про взаємодію між УПА і дивізією вже сказав сенека. В результаті після розгрому дивізії УПА отримало досвідчених військових, які отримали бойове хрещення в нерівному бою, німецьку зброю, набої.
     
  • 18:24 17.06.2004
    0 0
    Diakyy za informatsiy. Bydy teper matu 4um moskalukiv zatukatu. A to vonu mene prumywyvalu kazatu wo duviziya - kozlu. Ya ne zdavsia ale i sam ne byv vpevnenuu y ixnix motuvax....
     
  • 17:55 29.06.2004
    0 0
    В Естоніїї відбувається суспільна реабілітація легіонерів Waffen SS...
    В Пярну памятник вже є...
    Тепер буде в Талліні...
    (дані Корреспондент)
     
  • 18:25 29.06.2004
    0 0
    "В Естоніїї відбувається суспільна реабілітація легіонерів Waffen SS...
    В Пярну памятник вже є...
    Тепер буде в Талліні...
    (дані Корреспондент)"

    А москалів аж трусить.... Вони ж не розуміють, що краще СС але свій, чим НКВД але чужий
     
  • 09:57 08.08.2004
    0 0
    Естонія все-таки встановить пам’ятник своїм воякам в селищі Ліхула.

    На пам’ятнику зображений солдат у формі німецької армії і з німецьким залізним хрестом на грудях. На постаменті вибито текст «Усім естонським солдатам, які загинули у другій визвольній війні за батьківщину і вільну Європу».

    Росіяни як завжди ваняють. Але здається маленькій країні - то в дупі, адже не можна "продавати" свою історію як то робимо ми в Галичині
     

Дивізія

Наші Друзі: Новини Львова