Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 12 листопада 2018 року

Література :: Біографії

Володимир Гжицький

Переглядів: 4746
Додано: Додав: 小説  1652
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Володимир Зенонович Гжицький (15 жовтня 1895 — 19 грудня 1973) — український письменник, публіцист, перекладач. Брат Степана Гжицького. Член СПУ (1956).

 

Біографія

Народився в с. Острівець, нині — Теребовлянського району, в сім'ї вчителя. Від 1900 жив у селі Довге на Теребовлянщині. Вчився у Тернопільській українській гімназії (1907-1914, 1917).

Війна 1914 р. перервала навчання, закінчив гімназію у 1917 р. В. Гжицький воював в Українській Галицькій Армії — у чині поручника.

Перейшов Збруч, добрався у 1919 р. до Харкова. Там працював на різних роботах — робітником у млині, розносив газети і т. ін. Вчився в Харківсьуому інституті сільського господарства. Закінчив 1926 року. Був членом Спілки селянських письменників «Плуг», потім, як виходець з Галичини, — організації «Західна Україна».

 

Початок творчості

В. Гжицький починав як поет і драматург. Про це свідчать поетична збірка «Трембітині тони» (1924), драматичні твори для дітей, які успішно ставили у Харкові: «По зорі»(1925), «Вибух» (1927), п'єса «Наступ» на тему класової боротьби на селі часів колективізації (1931). І все ж найбільше талант В. Гжицького розкрився як прозаїка. Перша повість «Муца» вийшла 1928 р. Невдовзі побачили світ знаменитий роман «Чорне озеро» (1929, нова ред. 1957), збірка оповідань «Цісарське право», роман «Захар Вовгура» (1932).

1928 року Гжицький у складi кiнописьменницькоï експедицiï, яку очолював О. Довженко, вирушив на Алтай для вивчення життя тамтешнiх жителiв ойротiв. Наслiдком поïздки став роман «Чорне озеро» (1929), що завоював письменниковi всесоюзне визнання.

 

Арешт і заслання

Проте постановка гостроï проблеми нацiональних взаємин у Радянському Союзi вже тодi була страктована органами ДПУ як «викривлення полiтики, яку проводив Сталiн щодо нечисельних народностей СРСР». I хоча в 1932 роцi В. Гжицький випустив актуальний роман «Захар Вовгура» про шахтарiв Донбасу, доля письменника була визначена тимчасовим перебуванням у лавах УГА та романом «Чорне озеро».

7 грудня 1933 року в Харкiвському облуправлiннi держбезпеки був виписаний ордер № 32 на арешт В. Гжицького. У постановi на арешт йому iнкримiнувалася приналежнiсть до контрреволюцiйноï органiзацiï УВО (Украïнська вiйськова органiзацiя) та участь у терористичнiй дiяльностi.

1 сiчня 1934 року на черговому допитi Гжицький змушений був «визнати», що належав до УВО з осенi 1930 року, входив до складу Харкiвськоï групи пiд керiвництвом С. Пилипенка. До того ж осередку нiбито належали А. Панiв, М. Дукин, Д. Грудина та А. Головко.

В обвинувальному висновку оперуповноважений Грушевський i начальник секретно-полiтичного вiддiлу ДПУ УРСР Долинський виносили справу В. Гжицького на розгляд судовоï трiйки ДПУ УРСР i пропонували ув'язнити його на п'ять рокiв у виправно-трудових таборах.

Роман «Чорне озеро» ліг на терези, коли «трійка» вирішувала його долю, ліг разом з біографічними даними письменника — походження з Галичини, участь в УГА і т. ін.

Судова трiйка при колегiï ДПУ протоколом вiд 23 лютого 1934 року постановила: «Гжицького Володимира Зеноновича заслати до виправно-трудового табору термiном на ДЕСЯТЬ рокiв…»

Вiдбував заслання письменник у республiцi Комi. 1946 року спецiальним табiрним судом був знову засуджений на 4 роки ув'язнення. Але й пiсля вiдбуття цього покарання В. Гжицький лишався з тавром контрреволюцiонера, а тому мiг влаштуватися до працi лише в обмежених регiонах краïни.

Пiсля смертi Сталiна засланець Гжицький звернувся до Ради Мiнiстрiв СРСР з проханням переглянути його справу. 17 травня 1954 року старший слiдчий КДБ Гребньов, вивчивши ïï матерiали, дiйшов висновку: заяву про перегляд справи «залишити без задоволення».

 

Реабілітація та післятабірний час

Ще два роки потрiбно було всiляких перетрактацiй, поки трибунал Киïвського вiйськового округу на засiданнi вiд 21 лютого 1956 року ухвалив: «Постанову судовоï трiйки при колегiï ДПУ УРСР вiд 23 лютого 1934 року щодо Гжицького Володимира Зеноновича скасувати i справу про нього провадженням припинити за вiдсутнiстю в його дiях складу злочину».

У «післятабірний» час В. Гжицький написав автобіографічну трилогію «У світ широкий» (1960), «Великі надії», «Ніч і день» (обидві 1963).

Перші дві частини трилогії — це романи про шлях молодої людини, Миколи Гаєвського, українця з Галичини. Письменник відтворив долю героя від початку Першої світової війни, провів його через перебування в австрійській армії, в УГА.

Художню автобіографію продовжено у творі «Ніч і день». Найцінніше у цьому творі — достовірність фактів, котрі пов'язані з табірними жахами. Автору вдалося викликати враження повної незахищеності героя і знецінення людського життя в умовах безпрецедентного в історії людства беззаконня, політичного цинізму, злочину перед мільйонами людей.

Потім В. Гжицький написав не менш відомі історичні романи «Опришки» (1962), «Кармелюк» (1971), автобіографічну повість «Слово честі» (1968); ряд творів для дітей та про природу.

Хрестоматійним вже стало оповідання письменника «Лось». Написання його датоване 1946 — 1956 рр. Багатоманітна жива природа постає і з етюдів про птахів. Чотирнадцять таких етюдів В. Гжицький об'єднав у книжечці «Петрикові чорногузи» (1966). Пізніше уже більше їх надруковано у посмертній збірці «Пролог до осені» (1978). Ці його своєрідні природознавчі етюди насичені цікавою інформацією, багатьма влучними спостереженнями і, головне, перейняті й зігріті добрим почуттям до всього живого.

Писав В. Гжицький і мемуари про літературно-мистецьке життя 20-х років, про колег по перу. Був перекладачем. Помер письменник 19 грудня 1973 р. у Львові. Реабілітований.

 

Творчість

Автор збірок:

  • поезій «Трембітні тони» (1924),
  • новел «Цісарське право»,
  • нарисів «Комуни в степах» (обидві — 1930),
  • оповідань і повісті «Повернення» (1958),
  • оповідань «Помста» (1960),
  • творів для дітей «Петрикові чорногузи»,
  • нарисів, новел та етюдів «Пролог до осені» (1978);
  • повістей « Муца» (1928), «Пустинний берег» (1963), «Кармелюк» (1968);
  • романів «Чорне озеро» (1929, нова ред. 1957), «Захар Вовгура» (1932), «Опришки» (1932, ч. 1; 1962), «Слово честі» (1968);
  • автобіографічної трилогії «У світ широкий» (1960), «Великі надії» (1963) та «Ніч і день» (1965 опубл. у ж. «Жовтень»; повна ред.: Л., 1989);
  • п'єс «По зорі» (1925), «Вибух» (1927), «Наступ» (1931), «Пісня про „чорних хлопців“» (1932, не опубл., рукопис втрачено), «Скарби» (1970, рукопис);

Автор перекладів творів Г. Запольської, А. Міцкевича, Болеслав Пруса, Ю. Словацького, Ю. Тувіма, Б. Ясенського та інших письменників, сербо-лужицьких нар. пісень;

Автор мемуарних творів «Мої побратими» (1973) та «Спогади про минуле» (опубл. 1995 в часописі «Літературний Львів»).

 

Вшанування пам'яті

1995 на Тернопільщині відзначалося 100-річчя від дня народження Гжицького.

У селі Острівці у приміщенні ЗОШ відкрито кімнату-музей Гжицького, на батьківській хаті встановлено меморіальну таблицю на честь братів Гжицьких.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова