Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 26 червня 2019 року

Література :: Біографії

Ван Чун

Переглядів: 5954
Додано: Додав: 小説  1652
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Ван Чун (кит. 王充, піньїнь: Wáng Chōng; 27 — бл. 98) — китайський філософ.

 

Ван Чун є досить унікальним явищем в китайській культурі. Він не належав до жодної з філософських течій — ні формально (як член школи), ні змістовно. Він був видатним представником інтелектуальної опозиції, члени якої часто самоучки чи люди, що зневірились у конфуціанстві, знаходили у собі сміливість протистояти авторитетові школи урядовців, підкріпленому силою держави. До нас дійшов тільки один твір "Лунь-Хен" і численні посилання ка нього в працях інших філософів. Однією з особливостей вчення Ван Чуна є полемічний стиль викладу, де положенням конфуціанства відповідає його власна думка.

Ось як будується текст. Спочатку констатується положення конфуціанства, далі воно співвідноситься з власним поглядом на проблему, після чого Ван Чун шукає внутрішні протиріччя в позиції опонента. І, нарешті, критиці піддаються висновки з цього положення, причому залучається матеріал з медицини, астрономії та інших галузей знання. Наприклад, конфуціанці вважають, що небонаділене волею, а Ван Чун — що небо, земля і людина походять природним шляхом, тобто небо не може щось відчувати, бажати або впливати на людину. Тоді виникає протиріччя — якщо небо має волю і може впливати на правителя, який порушує його волю, то чому воно обрало такого поганого правителя і т.ін.

Ван Чун особливу увагу приділяє критиці положення про безсмертя душі. Він вважає, що якщо людина є поєднанням темних та світлих частинок і тільки їй притаманний розум, то свідомість є результатом цього поєднання і за межами його не існує. «Якщо в Піднебесній не буває одного палаючого полум'я, то як можіть існувати одні частинки свідомості без форми (тобто без тіла)?». Цю думку вш підсилює наступним міркуванням: якщо до народження немає свідомості, то й після смерті її не може бути. Водночас він критикує віру у можливість осягнення безсмертя. Логіка Ван Чуна проста: не вмирає лише те, що не народжувалося, — темне та світле начало, а всі предмети та істоти утворилися з них, коли-небудь у них і перетворяться. «З факту народження істоти стає відомою і необхідність й смерті».

У теорії пізнання Ван Чун дотримувався позиції, близької до Хань Фея. Він визнавав досвід як головне джерело знань, проте знання досягає «ясності» тільки після пояснення їх розумом. Тому так важко правильно навчати. Пророкування Ван Чун пояснював міркуванням за аналогією, коли розумна людина, роблячи висновки «за схожим», може «на самому початку бачити кінець». Критерій істинності він вбачав у можливості застосування знань.

Ван Чун вважав, що якщо сутність людини природна, то вона завжди була однаковою. Тому намагання піднести давнину не має під собою підстав. Навпаки, люди за час свого існування багато чому навчились і живуть зараз краще, аніж у давнину, коли носили шкури та іли сире м'ясо. Проте, визнаючи прогрес у матеріальній сфері, Ван Чун вважав незмінним політичний устрій, а головну причину зростання чи занепаду держав вбачав у змшенні сільськогосподарських умов.

Але й самому Ван Чуну не вдалося уникнути суперечностей. Заперечуючи існування душі, він визнає існування духів. Усі розділи його вчення проникнені фаталізмом. Людина — іграшка в руках долі. Доля суспільства також не залежить від людей, тому що визначається примхами природи.

Незважаючи на ці вади, Ван Чун був видатним мислителем епохи Хань, з яким змушена була рахуватися офіційна ідеологія в обличчі конфуціанства. Його праці відіграли важливу роль у збереженні культурної традиції доциньської філософії.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова