Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 квітня 2019 року

Література :: Біографії

Аркадій та Борис Стругацькі

Переглядів: 4405
Додано: Додав: 小説  1652
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Аркадій та Борис Стругацькі (брати Стругацькі) — брати Аркадій Натанович (28 серпня 1925, Батумі — 12 жовтня 1991, Москва) та Борис Натанович (15 квітня 1933, Ленінград), видатні радянські письменники , співавтори, сценаристи, класики сучасної наукової та соціальної фантастики. Лідери фантастики у СРСР, найбільш відомі радянські фантасти на Заході.

 

 

 

 

Біографія

1925-1956

Аркадій Натанович народився 28 серпня 1925 року в Батумі, Грузія. Борис Натанович народився 15 квітня 1933 року у Ленінграді (тепер – Санкт-Петербург, Росія), куди сім'я Стругацьких переїхала відразу після народження Аркадія.

Після початку Другої світової Аркадія Стругацького разом з батьком було евакуйовано до м. Ташле біля Чкалова (тепер – Оренбург), згодом до них приєдналися мати разом з братом Борисом.

Аркадія було призвано до лав Радянської армії, навчання він проходив в Актюбинському артилерійському училищі, звідки 1943 року його було відправлено до Московського військового інституту іноземних мов, який він закінчив з дипломом перекладача японської мови. До 1955 року Аркадій продовжував службу в Радянській армії, переважно, на Далекому Сході. Після демобілізації переїхав жити до Москви, працював у видавництвах «Детгиз» та «Гослитиздат» (був редактором перших науково-фантастичних книжок С. Гансовського, А. Громової, Е. Войскунського, І. Лукодьянова та інших авторів радянської наукової фантастики, редагував збірку «Мир приключений»).

Борис Натанович Стругацький після закінчення війни повернувся до Ленінграду, де закінчив механіко-математичний факультет Ленінградського державного університету. Працював на Пулківській обсерваторії.

1956-1962

Власну літературну кар'єру Аркадій Стругацький почав першим, надрукувавши 1956 року у співавторстві з Л. Петровим нефантастичну повість «Попіл Бікіні» («Пепел Бикини»), присвячену випробуванню першої водородної бомби на атолі Бікіні. За висловом польського літературознавця і дослідника творчості братів Стругацьких Войцеха Кайтоха, перша повість була «типовим для того часу прикладом «антиімперіалістчної прози“»[1]. Вже з початку 60-х Аркадій активно займається перекладами (під власним іменем та під псевдонимом С.Бережков): найбільш відомі переклади з японської Акутаґави Рюносуке, Кобо Абе, класичних творів 15-16 століття, а також переклади з англійської Джона Віндема, Айзека Азімова та ін.

1958 року в журналі «Техника — молодёжи» було опубліковано першу спільну роботу братів — науково-фантастичне оповідання «Ззовні» («Извне»), яке пізніше було перероблено в однойменну повість. Так виник творчий тандем, який існуватиме до самої смерті Аркадія Стругацького.

1959 року виходить повість «Країна багрових хмар» («Страна багровых туч»), яку пов'язували спільні герої з наступними повістями «Шлях на Амальтею» («Путь на Амальтею», 1960), «Стажери» («Стажёры», 1962), а також оповіданнями першої збірки братів Стругацьких «Шість сірників» («Шесть спичек», 1960) і які поклали початок циклу творів про «Світ Полудня».

Вже перші літературні роботи братів Стругацьких, незважаючи на їхню відповідність принципам «соціалістичного реалізму» значно відрізнялися від тодішних зразків фантастики. Більший психологізм, «несхематичність» персонажів, сміливі наукові і соціальні ідеї, гумор, загальний високий художній рівень вигідно відрізняли ці твори від інших фантастичних творів тих часів. Саме у перших оповіданнях брати Стругацькі вперше вдало випробували метод побудови власного цілісного світу майбутнього – це була перша подібна спроба в радянській фантастиці. На відміну від аналогічних масштабних побудов Роберта Хайнлайна, Урсули Ле Ґуїн, Пола Андерсона, Ларі Нівена та ін. майбутнє Стругацьких не мало чіткої хронологічної схеми, воно вибудовувалося поступово через "наскрізних" персонажей, які дрейфували з книжки в книжку інколи як повноцінні герої, інколи епізодично, щоб згодом такі фрагменти вибудовувалися в яскраву, внутрішньо логічну й органічну мозаїку – світ «Полудня ХХІІ століття».

Програмним твором цього раннього періоду стала повість «Повернення (Полудень, ХХІІ століття)» («Возвращение (Полдень, 22-й век)», 1962), в якій намальовано захоплюючу перспективу майбутного людства, представники якого – світлі, розумні люди, завзяті дослідники космосу, шукачі, творчі особистості.

Ця повість відзначає собою закінчення першого, досить романтичного етапу творчості братів Стругацьких, за яким почався період значної літературної еволюції, рух до більш складних соціальних і філософських ідей.

1962-1968

Вже у наступній повісті, сюжетно пов'язаній з попереднімі, «Далека райдуга» («Далёкая Радуга», 1963) ми бачимо новий творчий почерк братів Стругацьких. Замість ідеалістичних картин майбутнього – катастрофа на далекій планеті внаслідок непродуманих наукових експериментів. Саме в цьому творі на передній план виходить одна з головних тем всієї подальшої творчості Стругацьких – важкий моральний вибір людини, яка вимушена вибирати між поганим і дуже поганим. У цій же повісті вперше позначається проблема, яка займатиме авторів у подальших творах і яка засвідчує появу більш складних побудов у творах: що робитимуть і як почуватимуть себе в новій світлій реальності Полудня люди, позбавлені творчого початку. Суттєвий розрив між блискавичним науковим прогресом і інертною людською свідомістю, що дуже повільно і неохоче змінюється, вічний конфлікт між авангардом людства, що «бажає дивного», і безмежною сірою масою ми знаходимо в повісті «Спроба втекти» («Попытка к бегству», 1962). Цю тему Стругацькі ще детальніше розробляють в наступному, багато в чому програмному творі – «Важко бути богом» («Трудно быть богом», 1964). У повісті «Хижі речі сторіччя» («Хищные вещи века», 1965) Стругацькі звертаються до актуальних проблем сучасності, малюючи гротексну модель майбутнього суспільства споживання – таким, яким може стати світ, якщо рухатиметься за тенденціями середини 60-х. Композиційно цей твір, за словами Войцеха Кайтоха, став «специфічно радянською антиутопією», першою в радянській літературі «антиутопією в утопії».

Паралельно Стругацькі пишуть низьку творів, що не вкладалися в межі стандартних на той час жанрів і виходили за тематику «Світу Полудня»: сповнену гумору і оптимізму казку для молодших наукових співробітників «Понеділок починається в суботу» («Понедельник начинается в субботу», 1965) та її продовження – повість «Казка про Трійку» («Сказкой о Тройке», 1968), де легкий гумор змінюється жорсткою сатирою на бюрократичний казармений соціалізм. Вихід навіть урізаного, відцензурованого варіанту «Казки» мав швидкі і безпосередні наслідки для авторів. Цей твір потрапив під заборону, а іркутський журнал «Ангара», що він її мав необережність надрукувати, припинив своє існування. «Казка про Трійку» позначила новий етап у творчості братів Стругацьких – період майже повного зникнення з офіційної літератури, перехід у статус письменників самвидаву, або, точніше, самодруку, оскільки їхні твори відтепер циркулюють серед інтелігенції в вигляді принтерних роздруківок.

Офіційна ж критика Стругацьких загострюється, все частіше з'являються рецензії такого гатунку: «Розгул машин, технічний прогрес, який все пожирає і подавляє у своїй нелюдяності в «Равлику на схилі». Страшна сила речей над спустошеними душами у «Хижих речах сторіччя». Масове ошукання людей за допомогою досить примітивних технічних засобів в ім'я якихось туманних цілей в «Заселеному острові». Насправді, всі ці моделі не виглядають такими вже й нетрайльними щодо теперішнього світу. Малюючи як щось фатальне, невблаганне, непідвласне соціальній волі людей це торжество речей, автори – свідомо чи ні – знецінюють роль наших ідей, сенс нашої праці, всього того, що дороге нашому народу.».

1968-1986

Вже наступну повість Стругацьких – один з найскладніших у філософському плані їхній твір – «Равлик на схилі» («Улитка на склоне», 1968) було опубліковано лише частково. Радянська консервативна критика відразу відчула, як легко впізнати за безладом Управління тодішню радянську політичну систему. Втім, крім відвертої сатири на радянські реалії була в повісті і тема набагато глибша, до якої Стругацькі ще не раз повертатимуться в своїй творчості – прогрес невблаганний і позбавлений морально-етичних мук, він зноситиме все, що опиниться на його шляху. Саме таким суперечливим предстає перед нами фантасмагоричний світ «Равлика». Він «складається з найсуперечливіших тенденцій суспільного буття. Це неймовірний світ. Світ різного гатунку суспільних потенцій, часом досить похмурих. Перед нами ніби ембріони тих чи інших ймовірних феноменів майбутнього – того майбутнього, яке можливе, якщо дати цим ембріоном розвитися.».

Не викликала захоплення у радянської критики і наступна сатирична повість «Друге нашестя марсіан» («Второе нашествие марсиан», 1967): імена персонажів, запозичені з грецької міфілогії, не могли приховати алюзії на сучасність. Головним питанням твору стало не дуже політкоректне для тих часів «Чи можна застосувати поняття честь, гідність, гордість до всього людства?» Схожу проблему: чи готове людство до зустрічі з невідомим (зокрема з інопланетною цивлізацією) – готове перш за все в інтелектуальному, соціальному і моральному планах, ми знаходимо в повісті «Готель "У Загиблого Альпініста"» («Отель „У Погибшего Альпиниста“», 1970). В цій повісті Стругацькі також спробували нову для себе форму фантастичного детективу, до якої вони ще повернуться пізніше у романах «Жук у мурашнику» та «Хвилі гасять вітер».

Поексперементувавши на "нових пасовищах" Стругацькі повертаються у наступних творах до теми «Світу Полудня». Вони пишуть повісті «Заселений острів» («Обитаемый остров», 1969), «Малюк» («Малыш», 1971), «Хлопець з пекла» («Парень из преисподней», 1974). Радянська цензура важко сприйняла появу цих творів. Так під час підготовки «Заселеного острова» до публікації в першому зібранні творів 1991 року авторам прийшлося поновити більш ніж 900 цензурних редагувань, які було внесено в текст редакторами.

Нові твори виходять або у край урізаному вигляді (як наприклад, «Пікнік на узбіччі», який з'явилися у відомій і надзвичайно популярній «Бібліотеці сучасної фантастики» у вигляді кількох глав), або в малодоступних журналах на кшталт «Даугави» чи «Знание-сила».

Вже згадувана вище повість «Пікнік на узбіччі» («Пикник на обочине», 1972), черговий дрейф Стругацьких від теми далекому майбутнього Полудня, розповідає про Зону – територію, на якій після Прибуття інопланетян починаються дивні речі. На цьому тлі Стругацькі прокручують нові грані тем, піднятих у «Другом нашесті марсіан», «Готелі "У Загиблого Альпініста"» і навіть «Спробі втекти»: неоднородність людства в інтелектуальному і моральному плані, неготовність до пізнання і розуміння, важкість переходу на новий інтелектуальний рівень існування.

У повісті «За мільярд років до кінця світу» («За миллиард лет до конца света», 1976) Стругацькі повертаються до улюбленої теми – теми вибору, який вимушена робити людина. Герої повісті стикаються з жорсткою необхідністю вибирати між творчістю і можливою загибеллю, яка неминуче станеться, якщо вони не відмовляться від своїх пошуків істини. У ці ж роки було написано роман «Приречене місто» («Град обреченный», 1975, опубл. у 1988—1989), в який «у декораціях штучного «міста в табакерці», точніше, у пробірці, збираються заблудші душі з найрізноманітніших часів і частин світу... Стругацькі відпрацювали відмінну, живу й здатну до еволюції модель людської генерації, народжену комуністичним Експериментом. Вони досить витончено й заощадливо демонструють різні стадії життєвого циклу «радянської Психеї», її мандрів ідеологічними просторами і лабіринтами».

Для цього твору, як і для наступного роману «Кульгава доля» («Хромая судьба», 1982, опубл. у 1986) характерне наділення головних персонажів автобіографічними рисами.

У наступних романах Стругацькі підбивають остаточний підсумок утопічній тематиці «Світу Полудня». У романах «Жук у мурашнику» («Жук в муравейнике», 1979; премія «Аеліта» 1981 рок) та «Хвилі гасять вітер» («Волны гасят ветер», 1985) Стругацькі ясно демонструють переконання, до якого вони прийшли внаслідок багаторічних досліджень можливостей і ймовірностей майбутнього: ніякий технічний прогрес не принесе і не може принести щастя людству, якщо не зміниться саме людство, не позбудеться «внутрішньої мавпи». Такий невтішний висновок фактично закриває радянськи «цензурний» період творчості Стругацьких.

1986-1991

Тема «виховання справжньої Людини» знаходить розвиток у романі «Обтяжені злом, або Сорок років потому» («Отягощённые злом, или Сорок лет спустя», 1988), дія якого відбувається паралельними потоками у минулому, теперішньому і майбутньому. Російський критки Федор Снегірьов так характеризує основний мотив роману: «Сенс всіх цих екскурсів... бачиться ось в чому. Один Вчитель (навіть екстра-класу) не здатний однією лише силою своїх знань, своєю власною переконаністю незворотньо підштовхнути соціум до прогресу (як його розуміє Вчитель) і при цьому застраховувати свою педагогічну концепцію від спотворень у часі. Але й не спробувати це зробити він не може.».

Останнім спільним твором Стругацьких стала п'єса «Жиди міста Пітера, або Невеселі бесіди при свічах» («Жиды города Питера, или Невесёлые беседы при свечах», 1990) – попередження занадто гарячим й оптимістичним надіям 90-х, передчуття, що всі демократичні зміни не є процесом незворотнім – передчуття, яке багато в чому справдилося в сучасній Росії.

Незважаючи на такий потужний і міцний творчий союз протягом всього свого літературного життя брати Стругацькі писали й окремо один від одного. Так, Аркадій Стругацький під псевдонимом С. Ярославцев написав бурлескну казку «Експедиція в пекло» («Экспедиция в преисподнюю», 1974, частини 1-2; 1984, частина 3) (твір за своєю фентізійною суттю радикально не схожій на традиційні філософські роботи Стругацьких), а також повісті «Подробиці життя Нікіти Воронцова» («Подробности жизни Никиты Воронцова», 1984) та «Диявол серед людей» («Дьявол среди людей», 1990-91, опубл. в 1993). Нікіта Воронцов, герой повісті «Подробиці життя Нікіти Воронцова» потрапляє в кільце часу і багаторазово переживає одне йі те саме життя, не в силах щось по-справжньому в ньому змінити. Герой повісті «Диявол серед людей» Кім Волошін, пройшовши важкі випробування, стає всемогутнім деміургом, здатним міняти долі людей, але, «обтяжений злом», він не здатний зробити світ хоч трошки кращим. Тема «Диявола серед людей» знайде своє продовження в романі «Пошук призначення, або Двадцять сьома теорема етики» («Поиск предназначения, или Двадцать седьмая теорема этики», 1994—1995), який під псевдонимом С.Вітицький Борис Стругацький видасть вже після смерті брата Аркадія 1991 року.

Після 1991

Смерть Аркадія, звадалося б, поставила крапку в існуванні неповторного творчого тандему під назвою «Брати Стругацькі». І, дійсно, на кілька років Борис Стругацький замовк. Утім, він, очевидно, знайшов в собі сили продовжити, за власним визначенням, «пилити грубу колоду літератури подвійною пилою, але без напарника». 1995 року виходить вже згаданий вище роман «Пошук призначення, або Двадцять сьома теорема етики», в сюжетну основу якого лягає ідея про практичне застосування двадцять сьомої теореми етики Спінози, що звучить таким чином: «річ, визначена до якоїсь дії, необхідно визначена таким чином Богом. Не визначена Богом, така річ сама себе визначити до дії не може». 2003 року виходить роман «Безсилі світу сього» («Бессильные мира сего», 2003), в якому Борис Стругацький продовжує дослідження теми невблаганної долі і обмежених можливостей навіть найкращих і найталановитіших впливати на навколишню дійсність.

Інший творчий доробок

Брати Стругацькі є авторами кількох кіносценарієв, а також великої кількості перекладів з японської та англійської мов, що виходили під власними іменами, а також псевдонимами С. Бережков, С. Вітін, С. Победін.

Для повного зібрання творів Стругацьких Борис Натанович підготував «Коментарі до пройденого» («Комментарии к пройденному», 2000—2001), де він докладно описує історію створення творів, деталі творчого процесу та інші цікаві подробиці світу братів Стругацьких. З червня 1998 року Борис Стругацький регулярно веде онлайн інтерв'ю на офіційному сайті. Твори братів Стругацьких було перекладено на 42 мови у 33 країнах світу, включаючи українську.

Основна думка, яку своєю творчістю довели брати Стругацьких, полягає в тому, що фантастика є лише формою, одним з можливих жанрів, література не розділяється на фантастику і нефантастику, радше – на літературу якісну і літературу неякісну.

 

Бібліографія

Вказано рік першої публікації

Романи та повісті

1958 — Ззовні (рос. Извне)
1959 — Країна багрових хмар (рос. Страна багрових туч)
1960 — Шлях на Амальтею (рос. Путь на Альматею)
1962 — Полудень , XXII сторіччя (рос. Полдень, ХХІІ век)
1962 — Стажери (рос. Стажеры)
1962 — Спроба втекти (рос. Попытка к бегству)
1963 — Далека Райдуга (рос. Далекая Радуга)
1964 — Важко бути богом (рос. Трудно быть богом)
1964 — Понеділок починається в суботу (рос. Понедельник начинается в субботу)
1965 — Хижі речі сторіччя (рос. Хищные вещи века)
1990 — Неспокій (перший варіант Равлика на схилі , написаний у 1965 році) (рос. Беспокойство)
1968 — Равлик на схилі (рос. Улитка на склоне)
1987 — Гидкі лебеді (написана у 1968 році) (рос. Гадкие лебеди)
1968 — Друге нашестя марсіян (рос. Второе нашествие марсиан)
1968 — Казка про Трійку (рос. Сказка о Тройке)
1970 — Готель "У Загиблого Альпініста (рос. Отель «У Погибшего Альпиниста»)
1971 — Населений острів (рос. Обитаемый остров)
1971 — Малюк (рос. Малыш)
1972 — Пікнік на узбіччі (рос. Пикник на обочине)
1972 — Приречене місто (рос. Град обреченный)
1974 — Хлопець з пекла (рос. Парень из преисподней)
1976 — За мільярд років до кінця світу (рос. За миллиард лет до конца света)
1978 — Повість про дружбу та не дружбу (рос. Повесть о дружбе и недружбе)
1980 — Жук у мурашнику (рос. Жук в муравейнике)
1982 — Кульгава доля (рос. Хромая судьба)
1985 — Хвилі гасять вітер (рос. Волны гасят ветер)
1988 — Обтяжені злом, або Сорок років потому (рос. Отягощенные злом, или Сорок лет спустя)
1990 — Жиди міста Пітера, або Невеселі розмови при свічках (п’єса) (рос. Жиды города Питера, или Невеселые разговоры при свечах)

Збірники оповіданнь

1959 — Шість сірників (Шесть спичек)

  • «Шість Сірників» (Шесть спичек) (1958)
  • «Спонтанний рефлекс» (Спонтанный рефлекс) (1958)
  • «Забутий дослід» (Забытый експеримент) (1959)
  • «Випробування СКИБР» (Испытание СКИБР) (1959)
  • «Особисті припущення» (Частные предположения) (1959)
  • «Надзвичайний випадок» (Чрезвычайное происшествие) (1960)

1962 — Полудень , XXII сторіччя (Полдень, ХХІІ век)

  • «Майже такі» (Почти такие же) (1960)
  • «Перестарок» (Перестарок) (1961)
  • «Зловмисники» (Злоумышленники)(1962)
  • «Хроніка» (Хроника) (1961)
  • «Двоє з „Таймиру“» (Двое с «Таймыра») (1961)
  • «Дороги, що рухаються» (Самодвижущиеся дороги) (1961)
  • «Скатерть-самобранка» (Скатерть-самобранка) (1959)
  • «Повернення» («Возвращение») (1962)
  • «Томління духу» (Томление духа) (1962)
  • «Десантники» (Десантники) (1959)
  • «Глибокий пошук» (Глубокий поиск) (1960)

Під псевдонимом С.Ярославцев

  • «Експедиція в пекло» (Экспедиция в преисподнюю)
  • «Подробиці життя Нікіти Воронцова» (Подробности жизни Никиты Воронцова)
  • «Диявол серед людей» (Дьявол среди людей)

Під псевдонимом С.Вітицький

  • «Пошуки призначення, або Двадцять сьома теорема етики» (Поиск предназначения, или Двадцать седьмая теорема этики)
  • «Безсилі світу сього» (Бессильные мира сего)

Кіносценарії

  • «День затемнення» (День затмения)
  • «Чародії» (Чародеи)
  • «Машина бажань» (Машина желаний)
  • «Сталкер» (Сталкер)
  • «Справа про вбивство» (Дело об убийстве)
  • «П'ять ложок елексіру» (Пять ложек эликсира)
  • «Хмара» (Туча)
  • «Листи мертвої людини» (Письма мертвого человека)

 

Фільмографія

1979 — Готель "У Загиблого Альпініста" (рос. Отель «У Погибшего Альпиниста»), реж. Г. Кроманов)
1979 — Сталкер, реж. Андрій Тарковський
1982 — Чародії (рос. Чародеи), реж. К. Бромберг
1989 — Важко бути богом (рос. Трудно быть богом), реж. П. Фляйшман
1990 — Спокуса Б. (рос. Искушение Б.), реж. А. Сиренко
2006 — Гідкі лебеді (рос. Гадкие лебеди), реж. Констанін Лопушанський
2008 — Важко бути богом, (рос. Трудно быть богом), реж. Алексій Герман мол.
2008 — Населений острів (рос. Обитаемый остров), реж. Федір Бондарчук мол., в Україні вийшов у прокаті 1 січня 2009 року під назвою "Залюднений острів".

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова