Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 23 липня 2019 року

Література :: Біографії

Михайло Брайчевський

Переглядів: 4283
Додано: Додав: andreusDADA  62
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Брайчевський Михайло Юліанович (6 вересня 1924, Київ — 23 жовтня 2001, Київ) — український історик та археолог. Лауреат премії ім. М. Грушевського, лауреат премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів, член Української вільної академії наук (США), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, голова Київського осередку Українського історичного товариства ім. М. Грушевського, заслужений діяч науки і техніки, почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

 

Біографія

Народився Михайло Брайчевський у сім'ї корінних киян — Юліана Карловича і Віри Архипівни Брайчевських. За його спогадами, пращури по батьківській лінії належали до ополяченої української шляхти католицького віросповідання, родичі по матері (у дівоцтві Виноградова) були етнічними росіянами.

Середню освіту М. Б. отримав у 83-й школі, закінчив у 1948 р. історичний факультет [[Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де заснував Наукове студентське товариство і став першим його головою. Був організатором 1-ї студентської наукової конференції в КДУ, виступив на її пленарному засіданні з доповіддю «До питання про походження українського народу». Університет закінчив з відзнакою, ще за два роки до його закінчення був зарахований у штат Інституту археології АН УРСР. Працюючи в Інституті археології вів археологічні дослідження на Переяславщині, Волині, Поділлі, досліджував слов'янські пам'ятки Пастирське, Леськи, Дахнівка, Черепин-Корсунський, Переяслав-Хмельницький, Іванківці.

У 1955 р. М. Б. захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території України» (вийшла книгою у 1959 р.). Активно друкувався, написав великі розділи до колективних монографій «Нариси стародавньої історії Української РСР» (1957) та «Історія Києва» (1959). Але подану до захисту у 1960 р. докторську дисертацію "Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів)", у якій підкріплювалася археологічними даними теза М.Грушевського про виникнення державності у східних слов'ян вже в «антський» період, було «завалено».

Працюючи з 1959 по 1968 рр. в Інституті історії, М. Б. брав участь у створенні низки фундаментальних колективних досліджень — «Історія українського мистецтва» (1962), «Історія вітчизняної математики» (1966), «Історія селянства Української РСР» (1967), «Історія Української РСР» (1969), написав десятки статей до енциклопедій. Його монографії цих років «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов'янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968) стали справжніми віхами в історичній науці і принесли М. Б. світове визнання.

Михайло Брайчевський міг зробити блискучу академічну кар'єру, досягти найвищих звань на ниві науки і культури. Своєю ерудицією у різних галузях знань він нагадував мислителів середньовіччя: історик і археолог поєднувалися в ньому з мистецтвознавцем і філософом, поетом і художником. Написаний ним ще в молоді роки підручник з історії філософії вийшов у фінал всесоюзного конкурсу на кращий навчальний посібник у цій галузі. М. Б. першим з українських археологів збагнув перспективи, які відкриває перед археологічною наукою використання в ній комп'ютерних технологій, був представником від України у складі всесоюзної комісії АН СРСР «Кібернетика і питання методології та методики історичного дослідження», брав активну участь в організації першої наукової конференції, присвяченої використанню досягнень кібернетики в суспільних науках.

Але як справжній громадянин і патріот, М. Б. не стояв осторонь і суспільно-політичних процесів, які відбувалися в Україні. У період хрущовської «відлиги» він став відомим у колах освіченої інтелігенції своїми лекціями з історії України, які читав у Клубі творчої молоді «Сучасник»; під час першого відзначення на державному рівні 150-літнього ювілею Т.Шевченка провів автобусну екскурсію шевченківськими місцями (за що був нагороджений «шевченківською» грамотою за підписом М.Бажана). У 1966 р. Михайло Брайчевський написав трактат «Приєднання чи возз'єднання?», де блискуче викрив фальш «Тез до 300-річчя возз'єднання України з Росією». Робота спочатку поширювалася «самвидавом», а у 1972 р. вийшла брошурою в Канаді. За це й за підпис під протестним зверненням інтелігенції до керівництва СРСР («Лист 139-ти») у 1968 р. ученого було звільнено з роботи. Компартійна влада вимагала від Михайла Брайчевського. визнання у пресі помилковості власних висновків, публічного «каяття», а не домігшись свого, зробила все, щоб науковий світ забув ім'я вченого: понад десятиліття його не друкували, забороняли посилатися на його праці, не допускали на наукові конференції, не давали працювати за фахом. Продовжуючи писати «в шухляду», М. Б. створив у ці роки низку монографічних досліджень і десятки статей, частину з яких не опубліковано й досі.

У роки національного відродження України М. Б. знову був у вирі суспільно-політичного життя: виступив на Установчому з'їзді Руху зі співдоповіддю «Про перспективи української державності» (1989), після здобуття Україною незалежності намагався спрямувати діяльність цієї організації в економічну сферу («Відкритий лист до керівників Руху» (1992)), одним із перших виступив на захист державної мови в Україні («Відкритий лист до Президента України Леоніда Кучми» (2000)). У цей час він активно друкувався, читав курси лекцій в університеті «Києво-Могилянська академія», написавши для цього два підручники — «Конспект історії України» (1993) та «Вступ до історичної науки» (1995).

Киянин у третьому поколінні, Брайчевський належав до найкращих представників київської культурної еліти, був духовним хранителем і ревним захисником тієї міської культури, яка дійшла до нас із минулих століть. Він був одним із засновників Товариства охорони пам'яток історії та культури України; його енергією було врятовано в епоху «соціалістичних реконструкцій» архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низку культових споруд та інших пам'яток історії і архітектури України. Брайчевський був співавтором проекту Рішення про заповідні історико-архітектурні зони в Києві, написавши ґрунтовну історичну довідку про Поділ (коли виникла загроза його знесення й зведення на цьому місці «мікрорайону»). Саме він першим підняв і питання про відбудову Михайлівського та Успенського соборів.

Автор понад 600 праць, низки монографій, з яких частину надруковано уже після його смерті. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова