Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 26 червня 2019 року

Література :: Біографії

Борис Мартос

Переглядів: 3872
Додано: Додав: 小説  1652
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Борис Миколайович Мартос (20 травня 1879, Градизьк Лубенського повіту — 19 жовтня 1977, США) — громадсько-політичний діяч, учений-економіст, кооператор і педагог, голова Ради Міністрів УНР (1919 р.).

 

 

 

 

 

Політична кар'єра до початку ПВЗ

Походив зі старого козацького роду. По закінченні гімназії в Лубнах продовжив навчання на математичному факультеті Харківського університету, де вступив до Української студентської громади і став членом Революційної Української партії. За політичну діяльність тричі сидів у царській тюрмі. Через арешти і ув'язнення закінчити університет вдалося лише в 1908 р. У 1906—1910 рр. викладав у гімназіях та на вищих курсах Харкова, але як «неблагонадійний» був позбавлений педагогічної практики. Протягом 1910—1913 рр. працював у кооперативних організаціях Волині, Полтавщини та Кубані. Протягом 1913—1917 pp., з незначними перервами, працював у Полтавському губернському земстві інструктором кооперації, став організатором кредитних і споживчих спілок та кооперативних курсів. Активну участь у кооперативному русі поєднував з політичною діяльністю в Українській соціал-демократичній робітничій партії.

 

Перші Визвольні Змагання

Після Лютневої революції 1917 р. включився у розбудову Української держави. На І Всеукраїнському селянському з'їзді обраний до складу УЦР, член Малої Ради від фракції УСДРП, член і заступник голови ЦК Селянської Спілки, редактор тижневика УСДРП «Воля». У першому українському уряді посідав пост генерального секретаря земельних справ. Був одним із авторів земельного закону УЦР. На відміну від інших соціалістів, виступав проти скасування інституту земельної власності. Попереджав, що такий крок спричинить земельну анархію: «кожний селянин буде брати для себе землі стільки, скільки йому захочеться, посилаючись на те, що земля є всенародна». Відстоював думку, що «широке громадянство просто не доросло до соціалізму», «селяни розуміють соціалізм як перенесення майна із панського двору до свого власного».

За гетьманату очолював управу Українського кооперативного комітету, викладав у Київському комерційному інституті, був одним із засновників Кооперативного інституту ім. М. Туган-Барановського у Києві, членом ради директорів «Дніпросоюзу» і «Українбанку». Після утвердження Директорії у грудні 1918 р. призначений міністром продовольчих справ в уряді В. Чехівського; з 9 квітня по 27 серпня 1919 р. очолював Раду Народних Міністрів УНР і водночас обіймав посаду міністра фінансів. Сприяв упровадженню української грошової одиниці — гривні.

 

Еміграція

У 1920 р. емігрував до Німеччини, згодом — до ЧСР. Займався науковою роботою та підготовкою фахівців для української кооперації. Автор праць: «Теорія кооперації» (1924 р.), «Кооперативна ревізія» (1927 р.) та ін. Був одним із організаторів та професором (з 1924 р.) Української господарської академії в Подєбрадах. У 1936—1938 рр. працював директором Українського технічно-господарського інституту. В 1945 р. переїхав до Мюнхена, де став засновником і ректором Української вищої школи економіки (1945—1949 рр.) та Українського господарського інституту (1949—1954 pp.), працював в Інституті вивчення СРСР (1954—1958 pp.). З 1958 р. жив у США. Незважаючи на похилий вік, брав посильну участь у роботі Української Вільної академії та Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Помер на 98-му році життя. Спочиває на православному цвинтарі у Баунд-Брук.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова