Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 18 липня 2019 року

Література :: Біографії

Антін Кущинський

Переглядів: 3945
Додано: Додав: 小説  1652
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Антін Андрійович Кущинський (14 лютого 1897, м. Лохвиця, Полтавська область — 22 травня 1992, м. Чикого, США) — нащадок давнього козацько-священичого роду, підполковник Армії УНР, Генеральний значковий УВК, один із організаторів Українського Вільного Козацтва на Полтавщині, пізніший дорадник Гетьмана Павла Скоропадського, Військовий і Кошовий отаман УВК, редактор часопису «Українське Козацтво», письменник, історик та публіцист.

 

 

 

 

Антін Кущинський народився у м. Лохвиця (Полтавська область) 14 лютого 1897 р.

Після переїзду родини Кущинських до Кремечука, Антін закінчив Кременчуцьку реальну школу, а згодом і Київську військову школу імені князя Костянтина. Під час Першої світової війни він був начальником команди розвідки, а після третього поранення – начальником навчально команди 240-го Ваврського полку, пізнішне у чині штас-капітана став старшим ад’ютантом оперативної частини штабу 60-тої пішої дивізії, на базі українізованих частин якої пізніше було створено Український полк імені гетьмана Пилипа Орлика.

Після повернення на Полтавщину у грудні 1917 р. Антін Кущинський записався до Кременчуцької „летючої сотні” Вільного козацтва, а згодом став командиром сотні 47-го Кременчуцького полку.

Після 1921 р., коли Армія УНР остаточно відійшла за кордони України, проживав у Закарпатській Україні. Навчався в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехословаччина), захистив дисертацію на тему: «Лісові кооперативи в Карпатах». Працював учителем у школах сіл Кевелів (нині у складі с. Кваси) та Кваси (нині село Рахівського району Закарпатської обл.), де брав активну участь у діяльності товариства «Просвіта».

У березні 1939 р. як командир Гуцульського коша Карпатської Січі брав участь у боях з угорськими військами, захищаючи Карпатську Україну. У Рахові потрапив у полон, перебував у концентраційному таборі Варіо-Лопош в Угорщині. Завдяки клопотанню П.Скоропадського перед угорською владою за його долю був звільнений і переправлений до Відня, звідки переїжджає до Праги (Чехія).

У 1940-1945 рр. Кущинський працював адміністатором гетьманських видань на еміграції, був членом Вищого проводу Гетьманського Руху, очолював військову референтуру Гетьмана Павла Скоропадського на еміґрації.

У 1945 р. разом із дружиною виїхав до Німеччини. По завершенні війни підполковник Армії УНР Антін Кущинський перебував в таборі ДП в Міттенвальді (ФРН).

У 1948 р. на заклик полковника В.Дітеля та проф. Якова Моралевича, які за дорученням генерала В.Трутенка завітали в табір з метою відновлення діяльності УВК, знову вступив у ряди Українського Вільного Козацтва. Було створено станицю УВК. Станичним отаманом став генерал Палій-Неїло, його заступником – Антін Кущинський, а станичним писарем інж. Ів.Пояшник. Пізніше Кущинський емігрував до Франції.

Наприкінці 1940-х рр. емігрував до Парагваю. Був організатором Спілки української молоді в Парагваї, Уругваї та Аргентині. У 1958 р. переїхав до Чікаго (США), продовжив там свою діяльність як вихователь Спілки української молоді. Брав активну участь у церковному житті як член братства при соборі св. Володимира, з 1965 – голова братства. Був одним з ініціаторів та активних діячів відродження Українського Вільного Козацтва (УВК) в США, генеральним писарем УВК, з 1969 р. – член редакційної колегії та редактор журналу «Українське козацтво».

У 1971-73 рр. – Військовий отаман УВК.

У 1974-76 рр. – Кошовий отаман УВК та голова Генеральної булави УВК (м. Чикаго, США).

Автор історичних розвідок з минулого українського козацтва та розвідок і спогадів про діяльність Вільного козацтва в Україні доби української революції 1917-21 рр. та на еміграції: «Невмирущість та актуальність козацької ідеї» (1968), «Козацьке свято Покрови» (1968), «У 310-ту річницю козацької слави під Конотопом» (1969), «Гетьман Іван Мазепа і його державницькі ідеї» (1969), «Українське Вільне Козацтво в 1917-1918 роках» (1971), «Про українську мову в богослужбах Задунайських Січовиків» (1971), «“Літаюча” сотня УВК в Кременчуці» (1972), «Козацька слава Гетьмана Сагайдачного» (1973), «Ідеологічні й організаційні особливості УВК» (1973), «Спогад з 1917 року» (1974), «Два брати козацькі генерали» (1975), «Українська традиційна державницька сила» (1977), «Парамілітарність, єдність і соборність в Українському Вільному Козацтві» (1979).

Ідеологічні статті Кущинського, присвячені відродженню та плеканню козацької ідеї, друкувалися не тільки в часопису «Українське козацтво», а й у «Віснику», «Свободі», «Православному українці» й ін. виданнях української еміграції. Автор книжок з історії козацтва та гетьманського руху в Україні та в еміграції: «Гетьман Павло і Гетьманич Данило Скоропадські» (Чикаго, 1968), «Вояцькі заслуги і лицарські чесноти Гетьмана всієї України Павла Скоропадського» (Чикаго, 1973), «Патріот і державний муж України» (Чикаго, 1974), а також збірника спогадів з часів Карпатської України «Закарпаття у боротьбі» (Буенос-Айрес, 1981).

Нащадки не забули свого славного земляка. Наприкінці 2008 р. на центральній вулиці м. Лохвиці на Полтавщині було встановлено пропам’ятну дошку Антіну Кущинському, публіцисту, редакторові часопису “Українське Козацтво”, визначному військовикові, церковному діячеві УАПЦ й великому патріотові України та своєї вужчої батьківщини – Полтавщини.

Помер Антін Кущинський 22 травня 1992 р. у м. Чикаго, похований на цвинтарі Ельмунд.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова