Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 22 жовтня 2019 року

Література :: Біографії

Василь Горват

Переглядів: 4337
Додано: Додав: 小説  1652
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Горват Василь (16 серпня 1961, с. Пушкіново) — український письменник і журналіст.

 

Народився 16 серпня 1961 року в селі Пушкіново Виноградівського району. Закінчив Ужгородський державний університет за спеціальністю "українська мова і література". Працював учителем, з 1985 року на журналістській роботі: спочатку в районній газеті, з 1991 році в газеті "Новини Закарпаття". Член Національної спілки журналістів.

Ідейно-естетичні (в традиційному розумінні) смаки та погляди Василя Горвата формувалися на зразках світового мистецтва, а то часто в той спосіб, що знайомство з ними відбувалося опосе­редковано – "філологічним" шляхом. Тобто в часі університетських студій автор черпав чимало для себе суттєвої інформації з наукових праць Д. Затонського, В.Кукаркіна та багатьох інших. Літе­ратурні уподобання формувалися у спілкуванні з Іваном Чендеєм, Олександром Тесленком, Пет­ром Скунцем, Юрієм Станинцем, Миколою Мато­лою, Миколою Славинським, Валерієм Шевчуком, Миколою Рябчуком, а також колегами-"вісімдесятниками".

Публікував фантастичні оповідання, вірші, літературні статті в журналах "Київ", Дзвін", "Швет­лосц"(Новий Сад), "Екзиль", альманахах та збірниках "Вітрила", "Пригоди. Подорожі. Фантас­тика", "Суботній Ужгород", газеті "Друг читача", обласній періодиці. Брав участь у всесоюзних, всеукраїнських письменницьких семінарах у Москві, Юрмалі, Києві, Дніпропетровську. Фан­тастичне оповідання "Тарган" було відзначене третьою премією на Всеукраїнському конкурсі "Зоряний ключ".

У 1994 році вийшла поетична збірка "Сьогодні опівночі у Виноградові тихо-тихо завив вовк", у 2009 році – фантастична повість "Великий похід" (Ужгород: "Ґражда"), в альманасі "Суботній Ужгород" та журналі "Екзиль" друкувалися поезії та поема "Полювання на сина", літературознавчі статті. Рецензії на вірші Василя Горвата (автори – Петро Скунць, Василь Басараб, Наталія Вигодованець, Іван Ребрик) публікувалися в газеті "Літературна Україна", часописі "Екзиль", обласній пресі.

...як зерня збираю коштовні секунди
щоб купити з лотка п'ять щасть...

– в одному з віршів писавВасиль Горват. Не знаю, чи купив Горват усі п'ять щасть, але одне – велике і яскраве – письменницьке – він, безперечно має. Кілька десятків Горватових віршів – на всі найвишукані­ші смаки і на всі найдовші часи.

бачиш
на столі моя щирість розкладена
по тарілках і салатницях
на спинці крісла честь на виріст
а від цноти залишилися ратиці
обгризені
обгризені мабуть життям
на дивані возсідає пам'ять
а поряд совість повна плям
а за дверима і сам я... –

хіба не класика? Або таке:

Господи страшно мені я нікого не любив

Чи таке:

коли прийду
й обнявши мрію
сконаю весело
мов сніг
ніхто сказати не посміє
що я нічого ще не встиг

* * *
ніч ніжна
тиша ніжна
в кінці села спалахує черешня
липневий місяць випнув жовті клешні
стою біля вікна
і все
і все

* * *
нічим я не живу
ніким не марю
і ні до кого яблуком скотитися до ніг
як гіркохолодно
як сумновесело
як жовтозоряно
але десь там десь там
де не я
де смертна течія
і повіває вітер по очах
де є любов печаль і страх
і потерчата повзають в траві
шукають дня а дня нема
лиш хворобливий колір місячного погляду
гладить гілку горду
високої високої високої
тополі
і шепчуть юрби смерекові
а по калюжах бродить туман
мов душа недозріла і т. д. і т. п.

Тож як не погодитись із твердженням Наталії Вигодованець, що Василь Горват – „поет від Бога", на поезіях якого – „печать легкої граціозності – імпресіоністична гармонія думки і кра­­си..." чи із зауваженням Петра Скунця, що твори Василя не піддаються осмисленню, але „враження від них залишається небуденним".

Горватова поезія – це справжня поезія, велика, за словами Оксани Пахльовської, „особистісна", тобто така, що протиставляє насильницьким "системам" (влади, філософії, естетики) „альтернативу свободи в різних її еманаціях". Через те актуальнісь Василевих віршів не вичерпується в часі. Адже культура – це збереження пам'яті людства, – тобто те, що рятує людство від небуття. Як на мене, Василь пише про вічні речі: людські біль і страх, навіщо приходимо на цей світ і що залишимо по собі, байдужість і „дим голодної вітчизни", „куди стікає Стікс" і „чи хтось когось діждесь", тлінність життя і самотність серед ніби людей, про вічне бажання дрібних заощаджень, щоб купити з лотка „п'ять щасть"... Горватова творчість антиміметична, вона не є і не намагається бути ані мірилом досвіду, ані відповіддю на культурно-історичні обставини. У нього маємо насичення символами, вічний обмін смисла­ми, коли стирається межа між „своїм" і „чужим" словом, і текст стає водночас таким, що під ним і самому хочеться підписатися, тобто текст належить усім, насамперед усім читачам, бо кожен з них стає до певної міри його співавтором. Увесь сенс Горватової поезії в тому, що вона творить власні самодостатні канони прийдешньої класичності.

Тож Україна в особі Горвата-поета має образ української літературної ідентичності, а його вірші за онтологічними і аксіологічними параметрами можуть запросто ідентифікуватися в Європі як Слово-Логос вічного мистецтва.

 

Джерело: zakarpattya.net.ua

Наші Друзі: Новини Львова