Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 жовтня 2020 року

Література :: Біографії

Володимир Антонович

Переглядів: 9545
Додано: Додав: 小説  1652
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Володимир Боніфатійович Антонович (18 (30) січня 1834, Махнівка — 21 березня 1908, Київ) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.

 

Батько Дмитра Антоновича. Дружина — Антонович-Мельник Катерина Миколаївна.

 

Біографічні відомості

Народився у містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер Козятинський район, Вінницької області). Навчався у першій (Рішельєвській) і другій гімназіях м.Одеси (1845-1850). Закінчив медичний (1855 р.) та історико-філологічний (1860 р.) факультети Київського університету. Після закінчення останнього у 1861 працював учителем латинської мови в першій Київській гімназії, у 1862-1865 викладав історію в Київському кадетському корпусі. Одночасно з 1863 - секретар, а у 1864-1880 - гол. ред. "Тимчасової комісії для розгляду давніх актів" при канцелярії київського, волинського й подільського генерал-губернатора.

У 1861 році приєднався до так званих «хлопоманів». Один з організаторів Київської громади. З 1878 р. — професор російської історії Київського університету, голова Історичного Товариства Нестора-літописця (з 1881 р.), організатор археологічних з'їздів в Україні.

Помер Антонович 8 (21) березня 1908 р., похований у Києві на Байковому кладовищі.

 

Наукова діяльність

Антонович — автор понад 300 праць з історії, археології та етнографії України. Зібрав, зредагував і видав 9 томів «Архива Юго-Западной России», що стосуються історії Правобережної України 16—18 століть. Вступні статті Антоновича до цих томів присвячені

історії козацтва

  • «О происхождении козачества», 1863;
  • «Последние времена козачества на правом берегу Днепра по актам 1679—1716 гг.», 1868),

гайдамаччини

  • «О гайдамачестве», 1876 і
  • «О мнимом крестьянском восстании на Волыни в 1789 г.», 1902),

селянства

  • «О крестьянах в Юго-Западной России по актам 1770—1798 гг.», 1870),

шляхетства

  • «О происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России», 1867),

міст і міщанства

  • «О городах в Юго-Западной России по актам 1432—1798 гг.», 1870),

церкви

  • «Об унии и состоянии православной церкви с половины 17 до конца 18 в.», 1871).

Інші головні праці Антоновича:

  • «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти великого князя Ольгерда» (1877-78);
  • «Киев, его судьба и значение с 14 по 16 ст.», (1882);
  • «Уманський сотник Іван Гонта» (1882);
  • «Монографии по истории Западной и Юго-Западной России» (1885).

За редакцією Антоновича вийшли також

  • «Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей» (1874);
  • «Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной России» (1888);
  • «Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси» (1890—1896);
  • «Дневник Станислава Освенцима» (1643—1651) та інші.

Антоновичу належать історичні примітки до видання М.Драгоманова «Исторические песни малорусского народа» (1874—1875).

Найважливіші праці Антоновича з археології:

  • «Раскопки в земле древлян» (1893);
  • «Археологическая карта Киевской губернии» (1895);
  • «Археологическая карта Волынской губернии» (1902);
  • «Описание монет и медалей, хранящихся в нумизматическом музее Университета св. Владимира» (1896.

Матеріали досліджень про Шумськ і його околиці опубліковані у праці «Про місцезнаходження літописних міст Шумська і Пересопниці» (1901).

 

Сучасні перевидання

Антонович В.Б. Про Козацькі часи на Україні - К.: Дніпро, 1991. - 238 с.

 

Громадсько-політична діяльність

Антонович був представником народницької школи в українській історіографії. Він створив так звану «київську школу» істориків, що в особі учнів Антоновича з Київського університету (Дмитро Багалій, П. Голубовський, Михайло Грушевський, М. Довнар-Запольський, Іван Линниченко та ін.) заклала підвалини сучасної історичної науки.

У своїх працях Антонович уникав синтези, документально досліджуючи окремі історичні явища. Лише в своїх науково-популярних лекціях («Бесіди про часи козацькі в Україні» (1897); «Виклади про часи козацькі в Україні» (1912) Антонович дав загальний огляд української історії від часів сформування козаччини. Антонович був видатним українським громадським діячем. Належачи до так званих «хлопоманів», він надрукував у відповідь польському публіцистові Зенону Фішеві (псевдонім Падалиця) відому статтю «Моя исповедь» (1862), де подав обґрунтування ідеології «хлопоманів». Майже півстоліття Антонович стояв на чолі українського громадсько-політичного життя, був головою київської Старої Громади, і за його ініціативою 1890 року в Галичині дійшло до «угоди» між поляками й українцями у Львівському сеймі. Антоновичу належить велика роль в реалізації плану переїзду Михайла Грушевського до Львова і створення там наукового осередку.

Створив українську археологію як науку, розробивши нову методику ведення розкопок. Дослідив стоянки періоду палеоліту, неоліту, провів розкопки поселень Трипільської культури, древлян та розробив їх класифікацію. Видав археологічні карти Київської й Волинської губерній (1895, 1900). Учасник багатьох загальноросійських археологічних з'їздів, міжнародного археологічного конгресу в Лісабоні (1880).

Мешкав у Києві за адресою вулиця Жилянська,20 (з 1860-х рр. до 1908 року; будинок не зберігся).

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова