Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 15 жовтня 2019 року

Література :: Біографії

Овідій

Переглядів: 6237
Додано: Додав: 小説  1652
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Публій Овідій Назон, або Овідій (лат. Publius Ovidius Naso; 20 березня 43 до н. е., Сульмон, Апенніни — 17 н.е, м. Томи) — останній з поетів «золотої доби» римської літератури, твори якого мали суттєвий вплив на пізнішу європейську літературу з Середніх віків по наш час.

 

 

 

 

 

 

 

 

Життя

Згідно автобіографічного твору «Скорботні елегії», Овідій народився в забезпеченій провінційній сім’ї вершницького стану. Із братом Луцієм, який був на рік старший, спочатку навчався в граматичній школі в Римі, а потім отримав звичайну для того часу риторичну освіту. Виявивши непересічні здібності до риторики, займався політикою: був одним з нижчих міських урядників у колеґії тріумвірів, — а опісля членом судової колеґії децимвірів. Проте потяг до віршування узяв верх: став членом гуртка Марка Валерія Мессали, мав нагоду зустрітися з Вергілієм на декламуванні Горацієм його віршів, підтримував дружні зв'язки з Пропорцієм й Тибуллом. Освіту завершив у Афінах, після чого здійснив подорож східним Середземномор’ям з поетом Емілієм Макром, а потім, до повернення до Риму, побував у Сицилії.

У грудні 8 н. е. імператор Октавіан Авґуст несподівано заслав поета в Томи — у грецьку колонію біля гирла Дунаю (нині м. Констанца в Румунії). Причинами для вигнання були «образа та помилка»: «образою» стала поема «Мистецтво кохання», яка з’явилась вісьмома роками раніше, що сам поет підкреслював неодноразово — вихід поеми випадково збігся зі скандалом, пов’язаним з подружньою невірністю дочки імператора Юлії. Проте натяк Овідія, в чому полягала «помилка», залишився нерозгаданим. Був якийсь безпосередній привід, щось «ненароком побачене», можливо, якийсь факт, що копрометував Авґуста або його сім’ю. Дослідники вважають, що Овідій був довіреною особою в любовному зв’язку Юлії, інші, що він був утаємничений в династичні інтриґи, з метою позбавити Тиберія, сина імператриці Лівії від попереднього шлюбу, прав наслідника.

Коли це сталося, Овідій перебував на острові Ельба. Невідомо, чи відбувався якийсь суд, можливо, таємний. Проте майно поета не конфісковано і його третя дружина, Фабія, рідня імператора, залишилась у Римі, щоб домогтися помилування. Перед від’їздом вигнанець спалює «Метаморфози», хоча саме цей твір поет вважав запорукою свого безсмертя, своїм пам’ятником; на щастя, друзі зберегли копії твору. На засланні лише віра в відданість дружини та сподівання на милість імператора слугували Овідію єдиною втіхою. Після смерті Авґуста у 14 н. е., з’явилась надія на швидке звільнення, проте у Тиберія, до якого поет звертався через його племінника Германіка, розуміння не знайшов. Під кінець життя Овідій, вочевидь, змирився з долею.

 

Творчість

Овідій виховувався в атмосфері імперії Октавіана Авґуста, коли по закінченню громадянських воєн надзвичайно зросла заможність італійських землевласників. Поет відобразив у своїй творчості ідеологію вершницького стану, що досяг в той час свого найвищого економічного розвитку. Соціальна та філософська проблематика, характерна для попереднього літературного покоління (Вергілій, Горацій), Овідієві чужа. В його творчості переважають еротичні теми, в яких головним є не глибокі почуття, а дотепна іронічна гра традиційними літературними мотивами, з постійними переспівами як попередників, так і самого себе. Твори Овідія відрізняються віртуозною легкістю і гнучкістю стилю, яким він володів досконало.

Блискучій поетичний дебют Овідія ("Любовні елегії") пов’язаний з еротичною елегією, поширеним жанром в його час. В цьому жанрі відбилися настрої середніх верств суспільства, які поринали від суспільної діяльності в сферу особистого життя. Поет згадує своїх попередників - Корнелія Галла, Альбія Тібулла та Секста Пропорція; однак він не був лише наслідувачем, свої елегії він складає в цілком іншій тональності, грайливого, часом легковажного трактування теми кохання. Публічні декламації "Любовних елегій" відразу принесли їх авторові загальне визнання. Несподівано елегії отримали політичну забарвленність, коли поет полемізував проти тенденцій Октавіана Авґуста законодавчим шляхом відновити суворість сімейних звичаїв. Нову форму для варіації елегії поет створює в збірці "Героїди", де у вигляді скаржень міфічних героїнь на своїх коханців та чоловіків, з якими вони були в розлуці, майстерно розкривається психологія окремих героїнь. Овідій бере матеріал з трагедій Евріпіда та творів еліністичної літератури й мистецтва, проте міфологічні образи модернізує, зберігаючи лише традиційні імена та ситуації.

Присвятивши любовній елегії майже десять років, Овідій викінчує три книги дидактичної поеми "Наука кохання", що містить практичні поради для закоханих, й "Засоби від кохання". Елегії написані в іронічно-повчальному тоні у витонченій риторичній техніці своєю композицією пародіюють наукові трактати. Поет не приховував свого зверхнього ставлення до офіційного прославляння стародавніх чеснот. Суто практичним твором "Про косметику", Овідій підвів підсумок своїй діяльності як поета любові і звернувся до більш серйозних тем.

Овідій береться до здійснення справді величезного задуму: розпочинає поему "Фасти", де, йдучи за календарем, від свята до свята, хоче описати сотні міфів та історичних подій, пов’язаних з історією Риму. Цей твір набував державної ваги, тому що імператор Октавіан Авґуст дбав про відновлення храмів та релігійних свят, відчуваючи себе послідовником Юлія Цезаря. Овідій виступає в ролі охоронця державної ідеології. Одночасно з "Фастами", що мали включати дванадцять книг поет створює ще обширніший епічний твір - поему "Метаморфози", в якій у вигляді зв’язної поеми на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого "перетворення" хаоса на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку.

Через зіслання "Метаморфози" залишились не відшліфованими остаточно, а "Фасти" були завершені тільки наполовину. Сумна метаморфоза спіткала самого поета, на зісланні творчість носила переважно ліричний характер. П’ять книг твору "Скорботні елегії" та чотири книги "Послань з Понту" містять переважно нарікання на долю вигнанця; "Ібіс" - гнівна відповідь проти якогось недоброзичливця; дидактична поема "Наука рибальства", що залишилась незавершеною.

З творів Овідія, що не дійшли до нас, в античності високо цінувалася трагедія "Медея", де розкривається постать непогамовної в своїх пристрастях жінки. Популярність Овідія в античності та в середні віки була величезною. "Метаморфози" сприймалися як язичницька Біблія, що підлягяла алегоричному тлумаченню. Для світської поезії Овідій був вчителем любові, а навколо життя складалися легенди. Епоха Відродження принесла з собою численні новелістичні переробки овідієвих міфів, а в XVII-XVIII ст. ці міфи слугували невичерпним джерелом оперних та балетних тем. Цитуваннями з Овідія підкріплювали свої настанови автори поетик, читаних в Києво-Могилянській академії. В цьому середовищі (свідоцтва Б. Коннора, Шерера) вважалося, що могила Овідія знаходиться десь на території України, і це переконання дожило до доби Просвітництва. Овідія наслідував Г. Сковорода ("Похвала астрономії")

В XIX ст. образ поета-вигнанця звертав увагу О. Пушкіна, захоплено відгукувався про нього Т. Шевченко, називаючи "найдосконалішим творінням всемогутнього творця вселенної".

 

Перелік творів

Твори, що дійшли до нас

(10 до н. е.) Любовні елегії (Amores), п’ять книг, пізніше (бл. 1 н. е.) перероблених в три.
(5 до н. е.) Героїди (Heroides або Epistulae Heroidum, "Послання героїнь", 21 послання (листи 16–21 складені бл. 4-8 рр. н. е.).
(5 до н. е.) Засіб від кохання (Remedia amoris).
(5 до н. е.) Про косметику (Про жіночі косметики або Засіб з догляду за жіночим обличчям) (Medicamina faciei femineae) , збереглося 100 рядків.
(2 до н. е.) Наука кохання (Ars amatoria ), три книги (частково написані пізніше).
(8 н. е.) Метаморфози (Methamorphoseon), 15 книг.
(9 н. е.) Ібіс (Ibis), поема.
(10 н. е.) Скорботні елегії (Tristia ), одна книга.
(10 н. е.) Послання з Понта (Epistulae ex Ponto), чотири книги.
(12 н. е.) Фасти, або Римський календар (Fasti), збереглося шість книжок, перші шість місяців року.

(Дати досить приблизні)

Твори втрачені або сумнівного походження

Медея (Medea), втрачена трагедія про Медею.
Горіхове дерево (Nux) - вважається сумнівним.
Втішення, адресоване Лівії або Траурна пісня на смерть Друза (Consolatio ad Liviam або Epicedium Drusi ) - часто помилково приписується Овідію.
Наука рибальства (Haleutica) - твір сумнівного походження.

 

Українські переклади

У журналі "Зоря" (Львів, 1880-97) було опубліковано декілька перекладів з "Метаморфоз"; перекл. Олена Пчілка та О. Маковей. Д. Николишин у 1920-х роках виконав переклад першої пісні шумковим віршем, в якому твір набував української народної форми, що посилювалося переробленням імен (напр. "батько Сатурненко", "Дафна Пенеївна" тощо). Суттєвим кроком стали переклади елегій Миколи Зерова, гекзаметр під рукою майстра став могутнім виражальним засобом, а не лише монотонним поєднанням дактилів. Окремі уривки з "Метаморфоз" здіснила Ю. Кузьма. Повний і довершений переклад "Метаморфоз" належить А. Содоморі.

 

Афоризми

  • "Сказано — зроблено"
  • "Навчатися дозволено й у ворога"
  • "Заборонений плід солодкий"
  • "Мистецтво полягає в тому, щоб в творі мистецтва його не було помітно"
  • "Ми захоплюємося старовиною, але живемо сучасністю"
  • "Ніщо так не приваблює жінок, як обіцянки"

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова