Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 18 листопада 2019 року

Література :: Біографії

Бальтасар Грасіан

Переглядів: 6671
Додано:
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Бальтасар Ґрасіан-і-Моралес (ісп. Baltasar Gracián y Morales; 08 січня 1601, Бельмонте — 06 грудня 1658, Таррагона) — іспанський письменник.

 

Біографія

Народився в арагонському селищі Бельмонте неподалік від батьківщини свого улюбленого поета Маршала, міста Калатаюда, в сім'ї лікаря. Три його брати та сестра прийняли чернецтво. І Бальтасара також готували до духовної кар'єри. Життєвий шлях його був ззовні гладким, але нелегким. Здобув початкову освіту в колегії єзуїтів у Толедо і продовжував навчання в сарагоській колегії цього ж ордену. У травні 1691 р. вступив послушником до єзуїтського «випробувального дому» в Таррагоні, який функціонував у режимі суворої бідності. Вивчав теологію та філософію. Його літературні дебюти — два некрологи братам по ордену. Робив достатньо швидкі успіхи: став помічником ректора сарагоської колегії, потім викладачем латинської граматики в Калатаюді, в якому на три тисячі мешканців припадало дев'ять чоловічих і три жіночі монастирі, вів курс «моральної теології» в каталонській Леріді (1631— 1633) і курс філософії у Валенсії, яка вважалася іспанською Сорбонною (1633-1636).

В обов'язкових для членів ордену характеристиках неодмінно підкреслювався його нелегкий характер. Лише в 35 років він був допущений до «прийняття чотирьох обітниць» — бідності, цнотливості, смиренності та цілковитого послуху. Через рік Ґрасіан-і-Моралес отримав посаду проповідника та сповідника при єзуїтській колегії в Уеску — культурному центрі Арагону. Там він увійшов у світське товариство літераторів і книголюбів, здобув впливових покровителів. Відтоді розпочався період його літературної творчості.

У 1637 р. в Калатаюді вийшов перший моральний трактат Ґрасіана-і-Моралеса «Герой» («El heroe»), який був схвально зустрінутий і тричі перевиданий ще за життя Ґрасіана-і-Моралеса: в 1639,1640 і 1646 pp. У 1645 р. був зроблений його французький переклад, а в 1652 р. — англійський. З'явилися літературні наслідування: «Французький герой» (1645), «Португальський герой» (1670). Удвадцяте главах трактату тлумачились двадцять найважливіших, пріоритетних (primores) якостей людини, яка претендує на здійснення великих справ, — Героя. Це були потайність, самовладання, проникливість — якості, вивищені винятково барочною традицією, які набули специфічного значення в XVII ст. Багато з аналізованих якостей і понять розвивались услід за ренесансною етикою: смак, воля, вміння відбирати краще і творити нове.

Другий твір Ґрасіана-і-Моралеса — «Політик» («El politico»), який вийшов у 1640 р. в Сарагосі, задуманий як продовження і практична ілюстрація «Героя», але виявився слабким. Нечасто бували вдалими спроби пов'язати ідеали із земним людським життям.

У 1642 р. вийшов друком трактат-антологія «Дотепність» («Arte de ingenio, tratado de la Agudeza»), який у розширеному виданні набув додаткового підзаголовку «Мистецтво витонченого розуму»(«Agudeza, у arte de ingenio»). Цей твір став своєрідним маніфестом бароко, який апелював до інтуїції та протистояв «Поетичному мистецтву» Н. Буало як маніфесту класицистичної раціональності. До вирішення поставленого завдання — висвітлення проблеми дотепності — Ґрасіан-і-Моралес узявся швидше як учений, аніж як художник. У своєму трактаті він спробував розмежувати два ці різні способи пізнання — науковий, підпорядкований правилам (preseptos), і художній, підпорядкований художньому смакові (gusto). Ґрасіан-і-Моралес прагнув дати ключ до мистецтва гострого розуму і водночас стверджував, що «гострі думки були швидше витворами творчого поривання, аніж майстерності». Ґрасіан-і-Моралес визначив дотепність як майстерність, вищу, ніж діалектика — мистецтво правильної побудови міркування, — і ніж риторика — мистецтво створення красномовних зворотів. «Витончений розум, на відміну від здорового глузду, не задовольняється однією лише істиною, але прагне до краси». Ґрасіан-і-Моралес підкреслює, що однією з обов'язкових властивостей дотепності є швидкість розуму — здатність зіставити різні предмети чи явища швидко, не перебираючи: «Майстерність дотепності полягає у витонченому поєднанні, в гармонійному зіставленні двох чи трьох далеких понять, пов'язаних спільним актом розуму».

У 1646 р. в Іспанії вийшов друком новий етичний трактат Ґрасіана-і-Моралеса «Розсудливий» («Еl discreto»), який переборює ілюзії «Героя», більш пов'язаний із сучасністю і містить протиставлення «волі» (природи) та «розуму» (духу), а також возвеличує «розсудливість» — безнастанно посилену увагу до себе та навколишнього світу.

У 1647 р. була опублікована збірка оригінальних афоризмів «Кишеньковий оракул, або Мистецтво розсудливості»(«El Oraculo manual у arte de prudencia») — найпопулярніший твір Ґрасіана-і-Моралеса, у якому в трьохстах афоризмах розглядається й ілюструється антиномія природи та розуму. При цьому до кожної тези додається назва, в якій відображена її тема: «5. Нехай тебе потребують»; «8. Панування над своїми пристрастями — ознака найвищої величі духу»; «48. Наскільки людина глибока, настільки вона особистість»; «54. Бути розсудливо відважним»; «69. Не піддаватися банальній мінливості настрою»; «40. Вміти відмовляти»; «84. Отримувати користь з ворогів»; «80. Не всьому вірити»; «76. Не потрібно завжди говорити дотепи»; «120. Жити, не сперечаючись з віком».

Мова Ґрасіана-і-Моралеса афористична: «Життя людини — боротьба з підступами людини»; «Немає вищої влади, ніж влада над собою». У цих афоризмах ємнісно виразилися багато постулатів перших трактатів Г.-і-М. Інколи його афоризми парадоксальні. Так, даючи визначення одній із основоположних категорій естетики — смаку, Ґрасіан-і-Моралес пише: «Для смаку, як і для розуму, необхідна культура. Хто тонко відчуває, той гостріше прагне кращого. Глибина розуміння впізнається за висотою устремлінь».

Трактати про поведінку Ґрасіана-і-Моралеса поєднують у собі риси середньовічних і ренесансних трактатів, різниця між якими була підкреслена О. Веселовським у праці «З історії особистості». Цілком у традиціях Відродження він спробував дати загальний опис аналізованого явища, але збивався на розгляд конкретних ситуацій і намагався сформулювати правила, повертаючись до середньовічної традиції. Окрім такого об'єднання двох підходів до створення трактатів про правила поведінки, в його творах є риси цілковито нові, притаманні лише XVII ст.: змішаність при описі того чи іншого явища наукового, раціонального підходу з інтуїтивним, властивим більше мистецтву; спроба систематизувати аналізовані поняття, як у середньовіччі, але в Ґрасіані-і-Моралесі науковість вже не була наукоподібністю, а художність не слугувала для затемнення смислу.

Літературна слава Ґрасіана-і-Моралеса зростала, але ускладнювалося його становище в суспільстві й особливо в ордені, оскільки він публікував свої твори без санкцій ордену, що було заборонено. До того ж, він взяв на виховання незаконнонароджену дитину свого друга і був помічений у самовільному відпущенні гріхів, тобто у відсутності пасторської суворості. У 40-х pp. Ґрасіан-і-Моралес розширив коло своєї діяльності: він став армійським проповідником на каталонському фронті, він надихав воїнів, і солдати прозвали його «Батьком Перемоги».

Останні десять років свого життя Ґрасіан-і-Моралес працював над найбільшим своїм твором, філософським романом «Критикой» («El criticon»). Ґрасіан-і-Моралес склав опис життєвого шляху людини, яка накопичує життєвий досвід і мудрішає на цьому шляху. Цим він знову розвивав ренесансні ідеї пріоритету дослідницького знання над книжним. Герой роману — Критило — намагався опиратися на свій розум, розуміючи, що світ мінливий і правила також непевні. Опертя на свій гострий розум, як показало Відродження, часто призводило до невдач, поразок і було просто небезпечним, як були небезпечними і для навколишніх, і для нього самого вчинки хитромудрого ідальго Дон Кіхота. Ґрасіан-і-Моралес розпочинає пошуки контролю над гострим розумом. Але форми такого контролю носять досить незрозумілий, умовно-символічний характер: падають стіни Палацу без дверей, на героя проливається божественне світло прозріння. Умовність, алегоризм тих випробувань, які очікують на героя, співвідносять твір із бестселером XVII ст. — «Шляхом Паломника» (1684) Дж. Беньяна.

Одні лише назви розділів роману свідчать про це: «Великий Театр Світобудови», «Стромовина життя», «Вхід у Світ», «Фонтан облуд», «Болото розпусти», «Збройниця мужності».

У романі Г.-і-М. виявляється узагальненим весь його письменницький досвід. Він прагне до повного і систематизованого охоплення життєвих ситуацій, в яких на людину чекають найрізноманітніші випробування. Він, як і раніше, намагається бути афористичним, стислим і ділить глави роману, які він називає кризами, на підглави, кожній з яких дає свою назву. Ґрасіан-і-Моралес продовжував міркування про відмінності між освіченістю та справжньою вченістю. Так, у сьомій кризі другої частини роману в нього з'являється розділ «Удавана вченість», де йдеться про лицемірного солдата: «В голові у нього з текстів намішане тісто. Вчить їх невтомно і без найменшого сумніву видає чужі думки за свої, тому й купує книжки».

Роман складається з трьох великих частин, у кожній з яких зображений певний етап життя людини: від приходу у світ людей через осмислення того, що відбувається, до здобуття права відправитися на Острів Безсмертя.

Інший герой роману — простак Андреніо не бачить небезпеки там, де бачить її Критило, який не знає виходів зі всіх ситуацій, але здатен сумніватися. Темою роману стає формування особистості, яка виростає з бажання бути несхожою на інших.

Л. Пінський в академічному виданні творів Ґрасіана-і-Моралеса російською мовою присвятив цілий розділ значенню «Критикону» для європейського роману нового часу і порівняв його роман з творами Д. Дефо, Дж. Свіфта, Г. Філдінґа, Монтеск'є, Вольтера, «Вільгельмом Мейстером» Й. В. Гете, а також притчеподібною й алегоричною за суттю своїх образів повістю О. де Бальзака «Шагренева шкіра», «Портретом Доріана Грея» О. Вайльда, романами Г. Веллса й О. Хакслі.

Врешті-решт Ґрасіан-і-Моралес був покараний за сміливість друкувати твори без цензури ордену і за зарозумілість, побачені в його бажанні повчати тому, якою повинна бути людина. У 1658 р. Ґрасіана-і-Моралеса позбавили кафедри, заборонили викладати, вислали із Сарагоси і зобов'язали до суворого покаяння. Потім йому дозволили бути сповідником у Таррагоні, але без права проповідувати і викладати. Наприкінці того ж року він помер у віці 58 років.

 

Джерело: Є. Чорноземова

Наші Друзі: Новини Львова