Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 квітня 2019 року

Література :: Біографії

Георг Гейм

Переглядів: 4582
Додано:
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Георг Гейм (нім. Georg Heym; 30 жовтня 1887, Гіршберг — 16 січня 1912, Берлін) — німецький поет.

 

Біографія

Гейм — німецький експресіоніст, творчий шлях якого обмежується неповними трьома роками.

Сам Гейм називав себе «німецьким Рембо». Можливо, доля митця означилася вибором такого зразка — поетичне життя А. Рембо було яскравим і коротким. Гейм навчався на юриста, але, так і не здобувши освіти, подався у столицю. Там він зазнайомився із творчою молоддю, разом з іншими юними поетами виступаючи в літературних кабаре Берліна. У 1900-х pp. у мистецтві Німеччини зародився експресіонізм. Поезія Гейма стала голосом цього напряму.

Так трапилося, що перша збірка Гейма «Вічний день» («Derewige Tag», 1910-1911) стала й останньою прижиттєвою книгою поета. Агресивна образність експресіонізму — «візитівка» книги. Для Гейма метафора перестає бути «образним засобом», вона «реалізується» у віртуальній дійсності. Виникає паралельний світ — фантастичний, фантасмагорійний, побудований на абсурді та гротеску. Та за цією химерною фантазією приховане сучасне Гейма життя. Поет відчував апокаліптичні настрої своєї епохи; місто стає головним героєм «Вічного дня».

Великі міста колінкують перед черевом Ваала; величезні демони бредуть по морю дахів, намацуючи будинки, задуваючи світло, засуваючи руки в людську гущу, як у драглисте болото; вони пильнують породіллю, лоно якої змикається, а новонароджений малюк, облившись кров'ю, розривається навпіл. На землі, поміж кварталів, розчавлених у пилюці, — мешканці міста, напівпримарний натовп приречених людей. Бідні, сліпі, божевільні, голодні... А у небі хмари перетворюються у рухому низку потопельників, вішальників, мертвонароджених. Світ несе людині загибель. Природа байдужа до страждань людей. Пленерний пейзаж такий же катастрофічний, як і міський. У вірші «Сплячий у лісі», навіяному Ш. Бодлером, герой — мертв'як із проламаним черепом, мозок якого стає святковою стравою для черв'яків. Метелик, що залітає у кривавий пролом, впевнений, що це — «оксамит троянди», «бутон квітки».

Апокаліптичною є й історія. У сонетах Гейма воскресає епоха кривавих тортур, торжества гільйотини. Образ Офелії, котра пливе у глибині річки повз підйомні крани, сталеві мости, вищання машин, стає символом загибелі прекрасного — замість квітки у волоссі Офелії гніздо болотного щура.

Друга книга віршів Гейма вийшла друком уже після смерті автора — «Тінь життя» («Umbra vitae», 1912). Головні мотиви цієї збірки колишні: місто — «похмурий морг», поля — «голі пустелі», довкола — «маска смерті». Але, на відміну від першої книги, тут з'являється «я» ліричного героя, що свідчить про перехід поета від експресивної мови до екзистенційної. «Я» поезії Гейма може бути представлене і як «ми», і як «він», але це завжди вираження його власного стану, коли життя — цілковита безвихідь. У «Тіні життя» виникає тема самогубства, завжди пов'язана з водою:

Не витріщай очисьок, жабо, прийшов

померти я сюди.

Не тріпочися, очерете, і не хвилюй

гладінь води...

Вночі повіє прохолода — злилися тіні

вже давно.

Я ще важкий і сірий камінь, що тихо

падає на дно.

І дотик риб, що пропливають,

уже далеко від землі.

Усе, усі ви прощавайте — мости,

хмарини, кораблі.

Коли влітку 1911 року Гейм познайомився з 19-річною Хільдегардою Крон, котра стала його коханою в останні півроку життя, він і почуття до неї порівнював із загибеллю у воді:

Вир довгих чорних вій твоїх,

Очей безмежна глибина —

Дозволь зануритися в них,

Дай досягнути аж до дна.

Любовна поезія Гейма сповнена естетики смерті. Поцілунки — червоні кинджали, що вцілюють просто у серце, а вежа «під містом Місяця», у якій ховаються закохані, — притулок забуття, де «багряні губи» дають «напитися вічного сну». Есхатологічні мотиви не зникають у його творах, а стають домінантою його творчості. Гейм не кличе смерть, але відчуває її присутність у кожному явищі життя. За кілька днів до катастрофи він написав похмурий вірш — про місто у променях заходу («Вечірніх міст вибоїсті провулки»). Герой і його кохана бачать, як «двоє в жовтому» несуть їхні відрізані голови. Життя на очах перетворюється у смерть. 16 січня 1912 р. так трапилося і з Геймом — він провалився під кригу на річці Хафель в околицях Берліна.

 

Джерело: За Є. Абрамовських

Наші Друзі: Новини Львова