Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 20 жовтня 2014 року

Література :: Біографії

Йосип Струцюк

Переглядів: 3917
Додано:
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Йосип Георгійович Струцюк (17 липня 1934) — український письменник.

 

 

 

 

 

Струцюк Йосип Георгійович - народився 17 липня 1934 року в селi Стрiльцi на Холмщинi (Польща). У листопадi 1944 року разом з батьками депортований до Запорiзької областi, а в 1946 роцi сiм'я Струцюкiв переїхала на Волинь у село Глинище Рожищенського району. Тут навчався у Глищенськiй початковiй, Копачiвськiй семирiчнiй, Рожищенськiй середнiй школах. Пiсля закiнчення Луцького державного педагогiчного iнституту iменi Лесi Українки (1958р.) вчителював у Бiлостоцькiй середнiй школi, обiймав посаду наукового спiвробiтника Колодяжненського краєзнавчого музею-садиби Лесi Українки i Волинського краєзнавчого музею, працював у мiсцевих газетах, редактором Волинського будинку народної творчостi, режисером народної самодiяльної кiностудiї, очолював обласну органiзацiю Всеукраїнського Товариства "Просвiта" iм. Тараса Шевченка. Нинi - керiвник органiзацiї творчої молодi "Лесин кадуб".

Член Нацiональної Спiлки письменникiв з 1970 року. Лауреат лiтературно-мистецьких премiй iм. Агатангела Кримського, Богдана-Нестора Лепкого, "Благовiст". Твори перекладалися польською, бiлоруською, росiйською мовами.

Ще в юнацькi роки Йосип Струцюк визначив свою земну дорогу, взявши з собою Богом дане йому обдарування. Про це в своїй автобiографiчнiй довiдцi з легкою iронiєю зокрема пише: "Поскiльки у сполонiзованiй i частково зросiйщенiй Холмщинi поетiв було не густо, а Митуса, котрий потрапив у неласку князя Данила, жив давно, та й то аж у Перемишлi, то ми з Володимиром Лучуком, який мешкав у селi Матче, що за 6 кiлометрiв вiд Стрiльцiв, домовилися писати вiршi. На противагу Станiславу Бжозовському, котрий перед нами нудьгував у рiднiй Мазярнi, ми вирiшили писати по-українському, бо саме так розмовляли нашi батьки, односельцi i майже уся схiдна Холмщина. Признаюсь, що пройнятись українською iдеєю було не трудно. Село дуже спiвоче. I все ж з-помiж сотнi пiсень видiляв особливо тi, де були такi риторичнi фразеологiзми: "Стрiлецькая слава лунає по свiту"; "Йшли стрiльцi до бою та й в Галичину"; "А ми тую червону калину пiднiмемо, а ми тую стрiлецькую славу збережемо". Я був переконаний, що то спiвають про моїх односельцiв, а вiдтак i про мiй родовiд, представники якого ходили з князем Романом за Вислу, а з його сином гордо стояли на золотоверхих Київських горах. I хоч мiй рiд з дiда-прадiда тяжко гнув спину, все ж був гордий, бо коли вiдривав од землi очi, вiдчував над рiдною церквою українське небо, а на Пречисту йшов до Холма, аби поклонитися Чудотворному образу Холмської Богоматерi. Богородиця, Спас, Молитва - де ще так набожно називали села? Мiсто Холм лiтописець нарiк "Богом дане". Але кому? Влiтку 1651 року Ян Казимир зi своїм вiйськом перед битвою молився перед iконою Пречистої Холмської Дiви i перемiг пiд Берестечком. Згодом лютий кат українського народу Стефан Чарнецький, притиснутий коалiцiєю трьох держав, вознiс тремтячi руки до Ченстоховської (нашої Белзькоi) iкони - i назавше перемiг могутнього гетьмана Богдана". Коли в 1918 роцi холмщаки поверталися з "бiженства" поляки на їх очах пiдпалювали їхнi хати. Дiд Йосипа Георгiйовича поселився з великою сiм' єю у церковнiй дзвiницi, перезимував, а весною "закопався" в землю. Батько показував синовi мiсце, де колись стояла землянка. Дiд Василь з дев'ятьма дiтьми i дружиною повернувшись з Казанi, теж не мав де жити. В Богутичах, Молодятичах почали горiти церкви. В Заборцях палили храм, але австрiйськi вояки загасили. В 1928 роцi в Павловичах зруйнували церкву. У 1938 роцi не поминули Стрiльцiв. Церковний староста намагався заступиись за святиню, але його вiдтiснили багнетами. Тим старостою був дiд Й. Струцюка Василь Вовчук. Травневої ночi I943 року горiло село Стрiльцi. Горiло першим на всю Холмщину, а всього за один рiк лише в Грубешiвському повiтi їх було спалено понад 50. Польськi бандити нiби змагалися з фашистами i не без успiху. Про це в романi "Гучва". В жовтнi 1944 року пiд важкий ритм колiс, що розхитували продiрявлений кулями товарняк, родина Струцюкiв їхала на Запорiжжя. Нацiонально свiдоме село було депортовано першим iз Холмищини. Цi подiї лягли в основу повiстi "Цвiт дикої шандри". А невдовзi його земляки втiкали вiд голоду на Волинь, втiкали в надiї повернутися на рiднi спалениська, побудувати хати й церкви. В червнi 1946 року сiм' я Струцюкiв поселилася на Волинi, де довкруж змагалися вояки УПА з енкаведистськими бандами ("Стохiд" "Коливо" та iн). Майбутнiй поет без особливого ентузiазму навчався в Копачiвськiй семирiчнiй та Рожищенськiй середнiй школах. Пiсля закiнчення Луцького педагогiчного iнституту учителював в селi Бiлостiк, де ходив стежками Йова Кондзелевича, а в Колодяжному - стежками Лесi Українки. Потiм був краєзнавчий музей i газети в Луцьку, народна самодiяльна кiностудiя в Кiверцях. Там встиг зробити до десяти стрiчок. вiдзначених на республiканських, всесоюзних i мiжнародних конкурсах. Та де не працював - всюди шугала тiнь агентури КГБ, що не було нiчим оригiнальним у тiй системi. Про початки вiршування Йосип Георгiйович згадує: "Я писав про багато що, але найбiльше про змагання воякiв УПА. Писав крадькома, нерозбiрливо, поспiхом, зрiдка наближаючись до майстерностi. Першу збiрку мене заставив видати Володимир Лучук. Це був 1965 рiк, вiдомий гонiннями на творчу iнтелiгенцiю. Зачепило й мене, але не дуже. Вiд тої пори почав задумуватись не лише над тим, як писати, а й де ховати написане. Це дало менi можливiсть зберегти якийсь доробок. Тим, що в умовах пiдозри i диктату не написав жодного доносу i не був членом злочинної органiзацiї, що зветься КПРС - горжусь, хоч розумiю, що це лише рефлекс звичайнiсiнької порядної людини Не можу не вiдзначити людей, котрi помiтили й вiдчутно допомогли менi в лiтературi. Це в першу чергу Лiна Kocтeнко, Микола Бажан, Микола Вiнграновський, Володимир Лучук. Поетiв шаную багатьох, але для мене як українця - найближчий Шевченко. Бо вiн - вождь народу. Вождь - а не пророк. Пророк не повинен би виголошувати: "Загинеш, згинеш, Україно, не буде й знаку на землi!" Це, звичайно, зажорстоко навiть для такого народу, котрий мав найганебнiших у свiтi зрадникiв i найогиднiших лакеїв. До речi, i серед нашого нещасного письменства. Бо нiхто так не обливав брудом наших нацiональних героїв, як "инженеры человеческих душ", а привселюдно покаявся тiльки один". "Творчiсть Йосипа Струцюка часто поєднує фольклорнi елементи з елементами поетичної школи, яку репрезентують найкраще Микола Вiнграновський, Iван Драч. Йосип Струцюк - митець тендiтний, мислячий пiвтонами, структури його поезiй не завжди вiдкритi навстiж, але того, хто увiйде в них, чекає справжня радiсть" - вiдмiтив Дмитро Павличко, а Михайло Стельмах так репрезентував колись творчiсть волиняка: "Справдi красне, справдi неповторне слово! Так би я коротко визначив основу поезiї Йосипа Струцюка: У його важливе дослiдницьке начало, грунтовне вивчення рiдного краю, iсторiї, пiснi, природи допомогло осягнути глибин сучасностi. Iз власною пiснею увiйшов Йосип Струцюк в українську поезiю". Щодо пiснi, то їх Й. Струцюк написав понад 200 з такими вiдомими композиторами, як А. Кос-Анатольський, А. Пашкевич, О. Бiлаш, О. Некрасов, В. Лiфанчук, М. Стефанишин, О. Сенютин та iн., видав авторський пiсенник "Ти - моє терпке пiсенне диво", а також упорядкував збiрник народних пiсень Холмщини та Пiдляшшя "Ти не згасла, зоре ясна". Наприкiнцi життєпису вiн пише: "Не менi оцiнювати свiй доробок. Але я гордий вiд того, що народився (пам'ятайте!) на українськiй землi. I коли виконують славень "Ще не вмерла України i слава, i воля" - я пошепки пророкую: "Якби хтось там не казився - не умре вже Україна!".

Рекомендовані твори:
Бузьків вогонь: Вірші. – Київ, 1969
Гостинець од зайця: Вірші. – Київ, 1971
Я не шевчик і не кравчик: Вірші. – Київ, 1973
Вареники: Вірші. – Київ, 1974
Червень – місяць тиші: Оповідання та етюди. – Львів, 1980
Гомін Турового урочища: Повість. – Київ, 1981
Безконечна казочка: Вірші. – Львів, 1984
Романко і Трубач: Повісті. – Київ, 1984
Іди , іди дощику: Вірші. – Дубно, 1992
Буб: Повість. – Луцьк, 1996
Жайворінковий Великдень: Пісні. – Луцьк, 1999
Помста козацька: Оповідання. – Луцьк, 2003
Зозулині черевички: Вірші. – Луцьк, 2004
Йде в гості Миколай: Поезія. – Луцьк, 2004
Крилата квіточка: Казки. – Луцьк, 2004
Лісовий гість: Розмальовки з лічилками, загадками. – Луцьк, 2005
Стохiд :Роман. – Луцьк, 2004
Мiсячний зайчик:Вiршi й драматичнi поеми.Т.1. – Луцьк, 2005
Воронько:Повiстi й оповiдання. Т. 2. – Луцьк, 2005

Наші Друзі: Новини Львова