Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 22 вересня 2019 року

Література :: Біографії

Богдан Рубчак

Переглядів: 6806
Додано:
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Тексти Автора

Рубчак Богдан (6 березня 1935, Калуш) — поет, літературознавець, есеїст. Автор збірок поезій, співредактор і співупорядник книжок, представник модернізму в українській поезії 1960-их років, член Нью-Йоркської групи. З 1948 у США: з 1968 викладач у Рутґерському, з 1973 – в Іллінойському університетах.

 

Життєпис

Його батько був кооператором, а дядько — актор Іван Рубчак. Початкову освіту здобув у Калуші, у 1943 році з батьками виїхав до Німеччини, де в нього помирає батько. Він залишається в таборі Ді-Пі в Діллінгені, там продовжує свою освіту до 1948 року, а відтак виїздить з матір'ю до Америки.

 

Еміграція, університети, перші літературні спроби

У 1948—1952 роках проживає в Нью-Йорку, опісля переїздить до Чикаго, де успішно закінчує середню школу — і продовжує свої студії в університетах Нейві-Пір та Рузвельта. Вивчає мови та порівняльну історію світової літератури. Коли йому виповнилось 21 рік, виходить його перша поетична збірка «Камінний сад», присвячена матері, яка весь час працювала, забезпечуючи йому освіту. Навзаєм вдячним, не покидаючи школи, перейшов на праці-підробітки. У 1958 році Рубчака призвали до американського війська — і він два роки служив у Кореї. Повернувшись з війська у 1960 році, готує другу збірку поезій — «Промениста зрада». Поновлює свої студії спершу в університеті Рузвельта, далі — в Чиказькому університеті, коли й виходить третя його збірка поезій — «Дівчина без країни» (1963).

 

Післядипломна освіта і праця

У 1964 році Манітобський університет запрошує Рубчака на викладача славістики. Опісля він переїздить до Нью-Йорка, працює в престижному видавництві «Гарпер-енд-Ров», згодом стає директором української редакції Радіо «Свобода» в Нью-Йорку. У 1967 році виходить його четверта збірка поезій «Особиста Кліо», присвячена дружині Мар'яні. Через кілька років стає викладачем славістики в університеті Ратгерс, починає працювати над докторатом з порівняльної літератури: дисертацію «Теорія метафори» завершив і захистив у 1977 році. А в 1974 році стає професором славістики й україністики в Іллінойському університеті. Довгі роки співробітничав із літературним журналом «Сучасність». Перекладає з англійської, німецької, французької. Вважається одним із видатніших поетів української діаспори, його творчість — яскравий приклад природної еволюції національного ментального генотипу, неураженого лабораторними експериментами радянської доби.

 

Творчий доробок

Окрім збірок поезій написав понад 100 статей та есе, разом з Богданом Бойчуком упорядкував антологію сучасної української поезії на заході, яка вийшла у 1969 році в двох томах під назвою «Координати». Перед цим, у 1967 році, зредагував разом із Святославом Гординським «Зібрані твори» Богдана-Ігоря Антонича, упорядкував разом із Б. Бойчуком антологію поезії «Координати» (І — II, 1969).

 

Збірки поезій

  • «Камінний сад» (Нью-Йорк-Чикаго, 1956; Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перевидання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; Київ, 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
  • «Промениста зрада» (Нью-Йорк-Чикаго, 1960; Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перевидання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; Київ, 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
  • «Дівчина без країни» (Нью-Йорк-Чикаго, 1963; Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перевидання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; Київ, 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
  • «Особиста Кліо» (В-во Нью-Йоркської Групи, Нью-Йорк, 1967; Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перевидання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; Київ, 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
  • «Марену топити» (Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — перше видання у книзі «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії»; , Київ, 1991 — перевидання у книзі «Крило Ікарове»).
  • «Крило Ікарове — нові й вибрані поезії» (Мюнхен-Нью-Йорк, 1983 — діяспорна підсумкова збірка, до якої ввійшли всі раніші видання поетичних книжок).
  • «Крило Ікарове» (Київ, 1991 — київська підсумкова книга, до якої увійшли всі раніше видані збірки разом із додатковим циклем під назвою «З нових віршів»).

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова