Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року

Література :: Біографії

Василь Мисик

Переглядів: 7652
Додано:
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Василь Олександрович Мисик (24 липня 1907, Новопавлівка Дніпропетровської області — 3 березня 1983, Харків) — український поет, перекладач. В'язень сталінських концтаборів.

 

 

 

 

 

Біографія

Ранній дебют

Народився в сім'ї священика. 1922 закінчив семирічку, де йому пощастило навчатися мови й літератури в талановитого педагога Аркадія Казки, який запримітив поетичне обдарування юнака. Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра Миколі Зерову, Максиму Рильському, Павлу Филиповичу. Відтоді після піблікації (1923) кількох поезій у журналі «Червоний шлях» Василь Мисик став входити в літературу.

1926 переїхав до Харкова, влаштувався коректором у друкарні, а згодом став бібліотекарем у Будинку літератури імені Василя Блакитного. 1927 побачила світ його перша збірка «Трави».

Одночасно з творенням оригінальних поезій Мисик багато перекладав. Ще навчаючись у школі, виявив неабиякий інтерес до чужоземних мов: самотужки оволодів німецькою, французькою. Живучи в Харкові, став відвідувати курси англійської. Там же вступив до технікуму сходознавства. Мисик перекладав з російської, білоруської, єврейської, польської, німецької, французької, а найбільше — з англійської, перської і таджицької.

На час утворення Спілки письменників СРСР (1934) 27-річний Мисик уже був автором поетичних збірок «Трави», «Блакитний міст», «Чотири вітри», «Будівники», збірки оповідань «Ґалаґанів сон», двох книжок нарисів про Схід, численних перекладів. Він належав до літературної організації «Плуг», але за своєю творчою позицією був близьким до групи так званих «неокласиків».

Кримінальне переслідування

Уночі 4 листопада 1934 Мисика викрали з власної квартири наймити Харківського ДПУ СРСР. За свідченням Василя Минка, який жив у тому ж будинку поверхом вище, Мисика заарештували помилково - ордер був виписаний саме на нього.

За постановою Бордона, оперуповноваженого СПВ УДБ НКВС УРСР у Харківській області, від 9 листопада 1934, його направили в Київ, де було сконцентроване слідство у справі зі звинувачення великої групи української інтелігенції у приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду, що інкримінувалося й Мисикові як членові «харківської терористичної групи» (крім Мисика, за фальшивими показаннями А. Біленького-Березинського, до «харківської групи» належали Р. Сказинський та Р. Шевченко). 13—15 грудня виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Ульріха засудила 28 звинувачуваних у цій справі до розстрілу — зокрема Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Костя Буревія, Олексу Близька, Івана і Тараса Крушельницьких, Р. Шевченка, Р. Сказинського. Справу Мисика, який, попри всі тортури слідчого Грінера, категорично відмовився визнати себе винним, направили на додаткове розслідування — разом із справами ще восьми звинувачуваних.

26 лютого 1935 затверджено обвинувальний висновок. Через брак достатніх даних, щоб віддати Мисика до суду, слідство у його справі припинили. Водночас постановлялося направити справу на «особливу нараду» при НКВС СРСР з клопотанням про ув'язнення його у виправно-трудовий табір строком на 5 років — «беручи до уваги, що Мисик виходець з попівської родини і був зв'язаний з українськими націоналістичними елементами, а тому є особою соціально небезпечною і його перебування в Україні в нинішній час небажане»... 19 липня 1935 Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до 5 років виправно-трудових таборів. Незаслужене покарання Мисик відбував на Соловках.

Навесні 1940 поет, після відбуття каторги, оселився в рідному селі. Від 1941 у сталінських військах, потрапив у полон. Навесні 1945 разом із групою солдатів, виведених на розстріл, утік із німецького табору для сталінських військовополонених.

Повернення в літературу

Після репатріації до СРСР почалося, як не дивно, поступове творче відродження поета. 1956 з Мисика раптом зняли всі звинувачення. 16 жовтня 1956 ухвалою військового трибуналу Київського військового округу його реабілітували.

Починаючи з 1958 одна за одною виходять поетичні книжки Мисика.

 

Літературні премії

1977 — Республіканська премія імені Максима Рильського за переклади українською мовою поезій Роберта Бернса, Джорджа Гордона Байрона, Гете, Персі Біш Шеллі, Джона Кітса, Волта Вітмена, Рудакі, Нізамі, Гафіза, Джамі, Омара Хайяма.

 

Видані книги

Власні твори

«Трави» (1927).
«Блакитний міст» (1929).
«Чотири вітри» (1930).
«Галаганів сон» (1930).
«Тисячі кілометрів» (1932).
«Казахстанська магістраль» (1932).
«Будівельники» (1933).
«Турксиб» (1934).
«Знайко» (1960).
«Борозни» (1962).
«Верховіття» (1963).
«Чорнотроп» (1966).
«Біля криниці» (1967).
«Берег» (1972).
«Планета» (1977).
«Брянський ліс» (оповідання, 1978).

Переклади

«Пісні та поеми» Роберта Бернса (1932).
«Вибране» Роберта Бернса (разом із Миколою Лукашем, 1959).
«Вибране» Рудакі (1962).
«Королі і капуста» О'Генрі (1962).
«Тимон Афінський» Вільяма Шекспіра (1964).
«Рубаї» Омара Хайяма (1965).
«Вибрані поезії» Джона Кітса (1968).
«Лан» (вибране, 1970).

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова