Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 17 лютого 2019 року

Література :: Біографії

Ярослав Барнич

Переглядів: 6026
Додано:
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Ярослав Васильович Барнич (30 вересня 1896, Балинці — 1 червня 1967, Клівленд, штат Огайо, США) — український композитор, диригент, педагог, скрипаль, громадський діяч.

 

Біографія

Ярослав Васильович Барнич народився 30 вересня 1896 року в селі Балинці поблизу Коломиї, нині Снятинського району Івано-Франківської області в сім’ї директора школи.

У 1906—1914 роках навчався в Коломийській гімназії. 1914 року добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У жовтні 1915 року склав гімназичний іспит зрілості у Відні.

Разом із Михайлом Гайворонським Ярослав Барнич організував смичковий квартет Українських січових стрільців, до складу якого увійшли Антін Баландиж і Роман Лесик. 1916 року Барнич став диригентом Українського театру товариства «Бесіда» у Львові (керівник А. Будзинськимй). Було поставлено «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Гальку» та ін.

1921 року працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» Василя Коссака (Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б. Овчарського (Львів).

У 1921—1924 роках Барнич знову диригував в Українському театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника.

1924 року Барнич закінчив Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка (викладачі Е. Зуна, О. Ясеницька-Волошин, Василь Барвінський). Ще декілька років пішло на пошуки роботи. Носили його дороги то в Ужгород, де був диригентом оркестру місцевого театру, то в Самбір, де вчителював. В 1929 р. – переїзд до Станиславова, вчительська праця в школах, гімназіях, семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім. С. Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф. Шопена, диригування тамтешнім "Бояном”. Це був особливо творчий період композитора.

Ось що пише про нього дружина композитора Ярослава Барнич: “Праці було багато, але він жив нею. Особливо успішною була праця зі шкільною молоддю. Із молодими співаками-учнями чоловік творив дива. Кожний шкільний концерт був подією у Станиславові... Саме в той час він розпочав компонувати музику легкого жанру. Пригадую, коли я з дітьми повернулася з одних вакацій додому, то Ярослав зробив нам несподіванку. Сів біля цитри (фортепіано ми ще не мали) і заграв дві свої композиції до слів проф. Романа Савицького – два танго: “Ой, соловію” та “Хлопче мій, хлопче”. Ми були в захопленні і просто примусили його далі щось таке легке й мелодійне творити. За короткий час з’явилися такі його твори, як “О, гарна крале”, “Запізно”, “Молоді емерити”, “Лист” і врешті – славне танго – пісня “Гуцулка Ксеня”.

В 30-ті рр. з’явилися й усі оперети композитора («Дівча з Маслосоюзу» (1932), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936), «Гуцулка Ксеня» (1938).

З осені 1939 р. Ярослав Барнич працював диригентом Станиславівського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації він обіймав посаду диригента Львівської опери. Перед приходом "других совітів”, будучи вже відомим композитором і диригентом, подався на еміграцію. Західна Німеччина (1944–1949), США (з 1949р.), праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти і т.ін. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут і а в одній із його філій — у містах Клівленді і Лорейні працює Я. Барнич, де викладає гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років (1951–1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому "Золоту батуту” із слонової кості та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий.

А 1 червня 1967 р. Я. Барнича не стало. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота митця — п’єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». На прохання його дружини, Ярослави Барнич текст «Чародійної сопілки» був дописаний Л. Полтавою, а музика — Б. Сарамагою та В. Овчаренком.

 

Пам'ять

У селі Балинці, в якому народився композитор, йому відкрито меморіальну дошку. В Коломиї іменем Барнича названо вулицю.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова