Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 липня 2019 року

Література :: Біографії

Павло Филипович

Переглядів: 7660
Додано:
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Тексти Автора

Павло Петрович Филипович (2 вересня 1891, Кайтанівка — 3 листопада 1937, ур. Сандармох, Карелія) — український поет і літературознавець.

 

 

 

 

 

Біографія

Народився у с. Кайтанівці Звенигородського повіту Київської губернії. (тепер Катеринопільського району Черкаської області) у родині священика. Середню освіту здобув у Златопільській гімназії та у Колегії Павла Галагана у Києві. У 1910-15 навчався на правознавчому та історико-філологічному ф-ті Київського університету.

Середню освіту закінчив Филипович у відомій Колегії Павла Галагана в Києві і потім студіював слов'яно-російську філологію на історично-філологічному факультеті Київського унінерситету св. Володимира, як учень акад. В. М. Перетца. Після студій залишився працювати в університеті як стипендіат (його тогочасна праця про життя і творчість російського поета Е. Баратинського була нагороджена золотою медалею і в 1917 вийшла окремим виданням), приват- доцент і згодом як професор до 1935 р. В цьому університеті, що в 1920 р. був перейменований на ІНО (Інституг Народної Освіти), разом із проф. М. К. Зеровим Л. Филипоиич вів семінар з історії української літератури, керуючи працею над темами, що стосувалися кінця 19-го ст. і початку 20-го ст. Свою поетичну діяльність почав російською мовою в 1910 під псевдонімом Павел 3орев, але від 1917 перейшов виключно на українську мову. Як літературний критик виступив уперше в редагованому В. Старим і М. Зеровим журналі «Книгар». Широку літературознавчу працю розгорнув як співробітник ВУАН, публікуючи низку праць з історії української літератури і редагуючи ряд літературознавчих збірників. У caoїх працях дотримувався порівняльно-історичного методу і був одним із найвидатніших представників цієї школи в українському літературознавстві. За редакцією П. Филиповича був виданий ряд збірників — «Т. Шевченко» в 1921 р. (ДВУ, разом з Є.Григоруком), «Шевченківський збірник» 1924 (вид. «Сорабкоп»), два томи «Шевченко та його доба». В 1925 і в 1926 (разом з акад. С.Єфремовим і М. Новицьким), «Іван Франко» 1926 (з І. Лакизою та П. Кияницею), «Література» 3б. І., 1928 (спільно з акад. С. Єфремовим і М. Зеровим). Крім того, він брав участь у складанні коментаря до акад. видання Шевченкового «Щоденника» (К., 1927), в 10-томовому виданні творів Лесі Українки та в інших виданнях. Важливіші літературознавчі і критичні праці Филиповича: «Шевченко і романтизм» (ЗІФВ, IV,1924), «До історії українського романтизму» (Укр., 1924, Кн. 3), "Генеза Франкової легенди «Смертъ Каїна» (вступна стаття до твору «Смерть Каїна», К., 1924), «О.Олесь» (вст. ст. до вид.: О. Олесь. Вибрані твори, К., 1925), «Шевченко і Гребінка» (Укр., 1925, кн. 1-2), «До студіювання Шевченка та його доби» (у зб. «Шевченко та його доба», І, К., 1925), «Рилеєв і Державін» (У зб. «Декабристи на Україні», К., 1926), «Шляхи Франкової поезії» (у зб. «Іван Франко», К., 1926), «Шевченко і декабристи» (окр. вид., К., 1926), «Спустошена ідилія» (вст. ст. до вид.: О. Кобилянська. Земля, К., 1926), «Європейські письменники в Шевченковій лектурі» (Прол. Правда, 1926, № 56), «Переклад Котляревського із Сапфо» (ЗІФВ, XII — XIV, К., 1927), «Історія одного сюжету» (вст. ст. до вид.: О. Кобилянська. «У неділю рано зілля копала», К., 1927), «Ольга Кобилянська в літературному оточенні» (Ж.. і Р., 1928, № 2), «Нові праці про І. Котляревського» (Ж.. і Р., 1928, кн. ХІІ), «Перший переказ з Шевченка російською мовою» (З6. Шевченко, І, К., 1928), «Аналіз образу Прометея в творах Лесі Українки» (Ж.. і Р., 1928, кн. IX), "Українське літературознавство за 10 років революції (у зб. «Література», І, К., 1928 і окр.), «З новітнього українського письменства». Історично-літературні статті (1929). Науковець європейської міри, задивлений в щонайкращі зразки класичних і західноєвропейських й українських традицій, поет-неокласик Павло П. Филипович був чужий і далекий до настанов і директив комуністичного режиму в літературі і тому теж цілком несприйнятний і ворожий для нього. Незважаючи на те, що Филипович ніколи не належав до будь-якої політичної партії і не брав надто активної участі в громадському житгі, його заарештовано в cepпні 1935 року і суджено разом із Зеровим з початком 1936 року за приналежність до …шпигунсько-терористичної організації, що нею мав бути нібито семінар української літератури в Київському ІНО. 3асуджений на 10 років заслання в концентраційні табори, перебував спочатку на Ведмежій Горі (на північ від Ленінграда) і потім на Соловецьких Островах, де після виконання норми примусової праці намагався працювати літературно й науково. Із Соловок був вивезений в 1937 р. до інших канцтаборів, де йому додано ще 10 років ув'язнення і де він, мабуть, і загинув. Була засуджена і заслана в 1938 р. на 5 років в Караганду також дружина П. Филиповича, Марія Андріївна, хвора психічно від переживань, зв'язаних із засудом і засланням чоловіка. 1935 заарештований і засланий на Соловки, де загинув за невідомих обставин. Після XX з'їзду КПСС реабілітований. Найповніше вид. поетичної спадщини Ф.: «Поезії», Мюнхен 1957.

 

Творче сходження і основний творчий доробок

Почав друкуватися рос. мовою з 1910 під псевдонімом П. Зорєв у журналах «Вестник Европы», «Заветы», «Куранты». Ранні поетичні твори Ф. позначені впливом символізму. Публікувалися у збірнику «Музагет» (1919), що об'єднував поетів-символістів. Перша значна наукова праця — «Жизнь и творчество Е. Баратынского» (1917). З 1917 — приват-доцент Київського університету, в 1920-33 — професор Інституту народної освіти (тогочасна назва Київського університету). Був членом комісії ВУАН зі складання біографічного словника українських діячів, секретар історично-літературного товариства при ВУАН, що його очолював академік Єфремов, редактор різних наукових збірників та ін.

Автор збірок поезій «Земля і вітер» (1922), «Простір» (1925). Належав до літературної групи «неокласиків». Вважав, що гармонійному розвитку національної літератури необхідне підґрунтя класичного світового письменства, не сприймав кон'юнктурної офіційної ідеологічної лінії в тогочасній поезії, виступав за підвищення культурного та художнього рівня літературних творів. Поетична творчість Ф. відзначається культурологічною насиченістю, осмисленням загальнолюдських етичних та естетичних цінностей. Здійснив переклади з французької (Ш. Бодлера, П. Верлена, П. Ж. Беранже), російської (О. Пушкіна, В. Брюсова, Є. Баратинського). Літературознавчі праці Ф. присвячені питанням західноєвропейської літератури, сучасного українського літературного процесу, проблемам методології науки про літературу. Ф. — автор статей про І. Франка, О. Олеся, Лесю Українку, О. Кобилянську, М. Коцюбинського, представників молодої української поезії (П. Тичину, Я. Савченка, М. Рильського, М. Семенка). Один із фундаторів сучасного шевченкознавства, автор спеціальних досліджень «Шевченко і романтизм» (1924), «Шевченко і Гребінка» (1925), «Шевченко і декабристи» (1926), «До студіювання Шевченка та його доби» (1925). Своїми працями Ф. заклав наукові основи українського літературознавства (ст. «Українське літературознавство за 10 років революції», 1928). Восени 1935 заарештований органами НКВС, звинувачений у причетності до терористичної групи і засуджений до страти. Невдовзі вирок було замінено на 10-річний термін ув'язнення. Засланий на Соловки, де і загинув.

Як поет Ф. належав до групи неокласиків, позиції яких захищав у «літ. дискусії» 1925. Його невеликий літ. доробок — дві зб. поезій: «Земля і вітер» (1922) і «Простір» (1925), відзначаються високою літ. культурою, глибиною думки й досконалістю форми. Ранні його вірші позначені символізмом, поетику якого Ф. засвоїв, ще пишучи рос. мовою. Філос. підвалинами його поезії є насамперед людина, її місце в природі й історії. З цього походить його виразний універсалізм, тяжіння до безмежних, майже космічних просторів («Дивись, дивись, безмежні перелоги»). Прикметне для його поетичного мислення також уміння конфронтувати сучасність з далеким минулим і майбутнім. Важливіші літературознавчі праці Ф.: «Шевченко і декабристи» (1926), «Пушкін в укр. літературі» (1927), «Укр. літературознавство за 10 років революції» (1928), «З новітнього укр. письменства» (1929, про творчість І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської).

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова