Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 14 квітня 2021 року

Література :: Біографії

Степан Процюк

Переглядів: 11237
Додано:
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Тексти Автора

Степан Васильович Процюк (13 серпня 1964) — сучасний український письменник.

 

 

 

 

 

Біографія

Степан Процюк народився на Львівщині. Закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті (Івано-Франківськ).

 

Творчість

Літературна біографія розпочалася 1992 року, коли була надрукована перша поетична збірка Процюка «На вістрі двох правд» (збірник літгурту «Нова дегенерація», передмова Юрія Андруховича). Далі з'явилася збірка віршів «Апологетика на світанку» (Ужгород, 1996) та збірка поем «Завжди і ніколи» (Львів, 1999). Згодом перестає писати вірші, переходячи винятково на прозу і есеїстику, зокрема, так звані письменницькі колонки у газетах України.

1996 року вийшла збірка літературних есеїв Процюка «Лицарі стилосу і кав'ярень» (Київ), а також перша книжка прози «Переступ у вакуумі». 2001 року тернопільське видавництво «Джура» друкує збірку повістей «Шибениця для ніжності», що заслужила чимало взаємовиключних своєю апологетичною патокою або іронічним чи навіть агресивним несприйняттям відгуків та рецензій. У 2002 році друкується чергова збірка повістей «Серафими і мізантропи», де, як вказувала пізніше критика певного штибу, посилюються декадентські кольори, а також нездоровий інтерес до зображення межових невротичних станів людини чи «неопшибишевщина».

Також 2002 року Процюк дебютує як романіст, друкується твір «Інфекція». Як завжди, критичних контроверсій вистачало: від тверджень про появу роману «національної честі» до роздратованих реляцій у порожнечу, мовляв, справжній українець не міг би бути таким жорстким щодо критики національних негараздів і ментальних недоладностей. Також писалося про те, що «Інфекція» є поступом щодо композиції та поетики українського роману і про те, що це взагалі не роман.

У 2005 році вийшов третій роман — «Тотем». У цьому творі помітне посилення інтересу до онтологічних питань: смерть і страх, фетишизація і неврози, відчай і пошуки можливих рецептів гармонії.

У 2007 році було видано збірку есеїв Степана Процюка «Канатоходці». Наступний роман письменника «Жертвопринесення» також вийшов цього ж року у цьому ж видавництві. Він є своєрідною відповіддю на питання, чому Процюк-поет «заморозив» власне існування.

Крім того, автор починає роботу над літературою для підлітків. Так, в 2008 році у київському видавництві «Грані-Т» світ побачила трилогія про кохання «Марійка і Костик», «Залюблені в сонце» (Друга історія Марійки і Костика"), «Аргонавти» (Третя історія Марійки і Костика). Також у цьому ж видавництві у серії «Життя видатних дітей» вийшла книга «Степан Процюк про Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Архипа Тесленка, Карла-Густава Юнга і Ніку Турбіну».

Автор мав літературні вечори у багатьох містах України (Києві і Харкові, Львові і Ялті, Тернополі й Ужгороді і т. д.), а також у Кракові (на запрошення Ягеллонського університету) та Берліні. Є лауреатом багатьох національних літературних премій: 7-разовий лауреат премії журналу «Кур'єр Кривбасу» (1998—2003 рр. включно), премії «Благовіст» (2000 р.), а також міської літературної премії ім. І.Франка (2002 р.) та обласної літературної премії ім. В. Стефаника. 2003 року за роман «Інфекція» був номінованим на здобуття Шевченківської премії.

Окремі твори, переважно вірші, перекладені кількома іноземними мовами (німецькою, російською, словацькою). А наприкінці 2008 р. в столиці Азербайджану Баку накладом 1000 примірників вийшов роман письменника Степана Процюка «Тотем». Перекладав книгу відомий азербайджанський письменник та видавець Ельчин Іскендерзаде. Зараз роман перекладається ще кількома іноземними мовами.

Проза Процюка є одним із найконтроверсійніших елементів сучасної української літератури. Автора часто звинувачують у натуралізмі та фізіологізмі. Автора підхвалюють за екзистенційну сміливість. Автору закидають вульгарність та імітацію щирості. Проте багато читачів вважає, що так звана вульгарність у Процюковому виконанні — це лише страсті за чистотою духу. Процюку закидають як і хворобливий патріотизм, так і відсутність будь-якого патріотизму. Його не пестить як традиційна, так і постмодерна критика. Хоча про творчість Степана Процюка написано чимало. Автор має низку читачів у різних містах України, з яких можна створити віртуальний фан-клуб. Деяка частина читачів стверджує, що ненавидить його прозу. Проте сам автор вважає, що найбільше потенційних читачів ще недостатньо познайомилося як і з його книжками, так і з творами його колег.

2010 року була видрукувана збірка есеїв "Аналіз крові". Як слушно висловився Євген Баран, "Процюк не боїться говорити про свої комплекси. Але не багатьом вдається із своїх комплексів створити літературу. А створивши, він вже переміг, бо є тим письменником, який давно вже не старається нікому сподобатися, але як чиста і наївна дитина (образ Білого Хлопчика не випадковий у естетиці Процюка), прагне допомогти змінитися іншим, оскільки сам зазнав благотворних змін через і завдяки літературі".

Роман «Троянда ритуального болю» про Василя Стефаника вийшов 2010 року.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова