Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 25 вересня 2020 року

Література :: Біографії

Володимир Набоков

Переглядів: 5714
Додано:
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Тексти Автора

Володимир Володимирович Набоков (англ. Vladimir Nabokov, виступав також під псевдонімом «Сірін»; 22 квітня (10 квітня ст. ст.) 1899, Санкт-Петербург, Російська Імперія — 2 липня 1977, Монтре, Швейцарія) — російський і американський (писав англійською мовою з 1940) письменник.

 

 

 

 

 

Твори Набокова характеризуються складною літературною технікою, глибоким аналізом емоційного стану персонажів у поєднанні з непередбачуваним, деколи майже триллерним сюжетом. Серед відомих зразків творчості Набокова можна відзначити романи «Машенька», «Захист Лужина», «Запрошення на страту», «Дар». Популярність у широкої публіки письменник здобув після виходу в світ скандального роману «Лоліта», за яким згодом було зроблено декілька екранізацій.

Коло інтересів Набокова було надзвичайно різностороннім. Він вніс значний внесок до лепідоптерології (розділ ентомології), викладав російську і світову літературу й видав декілька курсів лекцій літературознавства, створив переклади «Євгенія Онегіна» і «Слово о полку Ігоревім» на англійську мову, серйозно захоплювався шахами: був достатньо сильним практичним гравцем і опублікував ряд цікавих шахових задач.

Набоков про себе:

«Я американський письменник, народжений в Росії, здобув освіту в Англії, де я вивчав французьку літературу перед тим, як на п'ятнадцять років переселитися до Німеччини ...Моя голова розмовляє англійською, моє серце — російською, і моє вухо — французькою...»

 

Біографія

Володимир Набоков народився 10 (22) квітня 1899 року в аристократичній сім'ї відомого російського політика Володимира Дмитровича Набокова. В сімейному колі Набокових використовувалися три мови: російська, англійська і французька, — таким чином, майбутній письменник досконало розмовляв трьома мовами з раннього дитинства. За власними словами, він навчився читати англійською раніше, ніж російською. Перші роки життя Набокова пройшли в комфорті і достатку в будинку Набокових на Великій Морській в Петербурзі і в їхньому заміському маєтку Батово (під Гатчиною).

Освіту почав в Тенішевськім училищі в Петербурзі, де незадовго до цього вчився Осип Мандельштам. Література і ентомологія стають двома основними захопленнями Набокова. Незадовго до революції на власні гроші Набоков видає збірку своїх віршів.

Революція 1917 року змусила Набокових перебратися в Крим, а потім, в 1919-му, емігрувати з Росії. Деякі з сімейних коштовностей вдалося вивезти з собою, і на ці гроші сім'я Набокових жила в Берліні, тоді як Владимир здобував освіту в Кембріджі, де він продовжує писати російські вірші і перекладає російською мовою «Алісу в країні Чудес» Л. Керрола.

З 1922 року Набоков стає частиною російської діаспори в Берліні, заробляючи на життя уроками англійської мови. У берлінських газетах і видавництвах, організованих російськими емігрантами, друкуються розповіді Набокова. У 1927-му році Набоков одружується на Вері Слонім і завершує свій перший роман — «Машенька». Після чого до 1937 року створює 8 романів російською мовою, безперервно ускладнюючи свій авторський стиль і все більш сміливо експериментуючи з формою. Романи Набокова, що не друкувалися в Радянській Росії, мали успіх у західної еміграції, і нині вважаються шедеврами російської літератури («Захист Лужіна», «Дар», «Запрошення на страту»).

Прихід фашистів до влади в Німеччині в кінці 30-х років поклав кінець російській діаспорі в Берліні. Життя Набокова з дружиною-єврейкою в Німеччині стало неможливим, і сім'я Набокових переїздить до Парижа, а з початком Другої світової війни емігрує в США. Із зникненням російської діаспори в Європі Набоков остаточно втратив свого російськомовного читача, і єдиною можливістю продовжити творчість був перехід на англійську мову. Свій перший роман англійською мовою («Справжнє життя Себастьяна Найта») Набоков пише ще в Європі, незадовго до від'їзду в США, з 1937 року і до кінця своїх днів Набоков не написав російською мовою жодного романа (якщо не рахувати автобіографію «Інші береги» і авторський переклад «Лоліти» на російську мову).

У Америці з 1940-го до 1958 року Набоков заробляє на життя читанням лекцій з російської і світової літератури в американських університетах. Його перші англомовні романи («Справжнє життя Себаст`яна Найта», «Bend Sinister», «Пнін»), не дивлячись на свої художні переваги, не мали комерційного успіху. У цей період Набоков близько сходиться з Е. Вілсоном та іншими літературознавцями, продовжує професійно займатися ентомологією. Подорожуючи під час відпусток по Сполучених Штатах, Набоков працює над романом «Лоліта», тема якого (історія педофіла, що випробовує потяг до маленьких дівчаток) була немислимою для свого часу, унаслідок чого навіть на публікацію романа у письменника залишалося мало надій. Проте роман був опублікований (спочатку в Європі, потім в Америці) і швидко приніс його авторові світову славу і фінансовий добробут.

Набоков повертається до Європи і з 1960 живе в Монтре, Швейцарія, де створює свої останні романи, найбільш відомі з яких, — «Бліде полум'я» і «Ада».

 

Письменницький стиль

У романах «Захист Лужина» (1929—30), «Дар» (1937), «Запрошення на страту» (антиутопія; 1935—36), «Пнін» (1957) — колізія духовно обдарованого одинака з тужливо-примітивним «середньолюдським» світом — «міщанською цивілізацією», або миром «вульгарності», де володарюють уявності, ілюзії, фікції. Проте Набоков не залишається на вузько-соціальному рівні, а переходить до розробки швидше метафізичної теми співвідношення різних «світів»: світу реального і світу письменницької уяви, світу Берліну і світу спогадів про Росію, світу звичайних людей і світу шахового і так далі. Вільне перетікання цих світів додає творам письменника відтінок авангардності. Також відчуття новизни і свободи цим творам дає те, що в них Набоков розробляє яскраві мовні прийоми, удосконалює свій стиль, досягаючи особливої опуклості, відчутності описів, що здаються швидкоплинними.

Сенсаційний бестселер «Лоліта» (1955) — досвід з'єднання еротики, любовної прози і соціально-критичного опису традицій, одночасно із зачіпанням популярних тем, що досяг висот витонченої естетики і навіть певних філософських глибин. Одній з провідних проблем в романі опиняється проблема егоїзму, що руйнує любов. Роман написаний від імені рафінованого європейця, ученого, страждаючого хворобливою пристрастю до дівчаток-німфеток.

Лірика з мотивами ностальгії; мемуари («Пам'ять, говори», 1966).

Розповіді дивовижної ліричної сили. У мініатюрі містять багато проблем крупних творів письменника: тему «іншого» світу, переплетену з ним тему швидкоплинного, вислизаючого переживання і так далі. Найбільш видатні твори в цьому жанрі: розповіді «Повернення Чорба», «Весна у Фіальте», «Різдво», «Хмара, озеро, башта», «Terra Incognita», повість «Спостерігач».

Ессєїстіка («Микола Гоголь», 1944).

Переклади англійською мовою «Євгенія Онегіна» А. Пушкіна і «Слова про полк Ігореве».

Поетику стилістично вишуканої прози складають як реалістичні, так і модерністські елементи (мовностилістична гра, всеосяжне пародіювання, уявні галюцинації). Принциповий індивідуаліст, Набоков іронічний в сприйнятті будь-яких видів масової психології і глобальних ідей (особливо марксизма та фрейдізма). Своєрідному літературному стилю Набокова була властива гра в шараду з ремінісценцій і головоломки із зашифрованих цитат.

 

Набоков — синестетик

Слово «синестезія» походить від грец. Συναισθησία і означає змішане відчуття (на противагу «анестезії» — відсутності відчуттів).

Синестезія — це явище сприйняття, коли при роздратуванні одного органу чуття разом із специфічними для нього відчуттями виникають і відчуття, відповідні іншому органу чуття, іншими словами, сигнали, витікаючі від різних органів чуття, змішуються, синтезуються. Людина не тільки чує звуки, але і бачить їх, не тільки відчуває предмет, але і відчуває його смак.

Феномен синестезії відомий науці впродовж вже трьох сторіч. Пік інтересу до неї припав на рубіж ХІХ і ХХ століть. Тоді змішенням відчуттів зацікавилися не тільки медики, але і люди мистецтва. Наприклад, були популярні концерти «музика + світло», в яких використовувався спеціальний орган, чиї клавіші витягували не тільки звуки, але і кольори.

Ось що писав в автобіографії Владимир Набоков: «Сповідь синестета назвуть претензійною і нудною ті, хто захищений від таких просочувань і відціджувань щільнішими перегородками, ніж захищений я. Але моїй матері все це здавалося цілком природним. Ми розговорилися про це, коли мені йшов сьомий рік, я будував замок з різноколірних азбучних кубиків і побіжно відмітив їй, що пофарбовані вони неправильно. Ми тут же з'ясували, що деякі мої букви того ж кольору, що її, крім того, на неї оптично впливали і музичні ноти. У мені вони не порушували ніяких хроматізмів».

Окрім самого Володимира, синестетиками були його мати, його дружина; синестезією володіє і його син Дмитро Володимирович Набоков.

Серед синестетіків багато відомих осіб. Наприклад, французький поет Артур Рембо пов'язував явні звуки з певними квітами. Композитор Олександр Скрябін бачив колір музичних нот. Художник-абстракціоніст Василь Кандінський, навпаки, чув звучання фарб і навіть використовував для опису своїх картин музичні терміни: «композиція», «імпровізація».

 

Цікавинки

Письменник Володимир Набоков передбачив використання смайликів. Він вважав, що існуючі знаки пунктуації слід доповнити знаками, які б передавали емоції:

Олден Вітмен. Яке місце ви призначаєте собі серед письменників (нині живих) і письменників надавнього минулого?

Володимир Набоков. Я часто думаю, що повинен існувати спеціальний типографський знак, який означає посмішку, — щось начебто вигнута лінія, лежача навзнак дужка; саме цей значок я поставив би замість відповіді на ваше питання.

— інтерв'ю Набокова, опубліковане в збірнику Strong Opinions

 

Твори

Романи і повісті

Російською мовою

  • «Машенька» (1926)
  • «Король, дама, валет» (1927—28)
  • «Захист Лужина» (1929—30)
  • «Спостерігач» (1930) — повість
  • «Подвиг» (1932)
  • «Камера обскура» (1932)
  • «Відчай» (1936)
  • «Запрошення на страту» (1938) — роман-антиутопія
  • «Дар» (1937—38)
  • «Інші береги» (1954) — автобіографія
  • «Лоліта» (1967, авторський російський переклад)

Англійською мовою

  • «Справжнє життя Себастьяна Найта» (англ. The Real Life of Sebastian Knight) (1941)
  • «Під знаком незаконнонароджених» (англ. Bend Sinister) (1947)
  • «Лоліта» (англ. Lolita) (1955)
  • «Пнін» (англ. Pnin) (1957)
  • «Бліде полум'я» (англ. Pale Fire) (1962)
  • «Пам'ять, говори» (англ. Speak, Memory. An Autobiography Revisited.) (1967) — автобіографія
  • «Пекла, або Радості пристрасті» (англ. Ada or Ardor: A Family Chronicle) (1969)
  • «Прозорі речі» (англ. Transparent Things) (1972)
  • «Дивися на арлекінів!» (англ. Look at the Harlequins!) (1974)
  • «Походження Лаури» (англ. The Original of Laura) (2009)

Збірки віршів

  • (без назви) , Санкт-Петербург, приватне видання 1914 (не зберігся)
  • «Вірші». Петроград: Худож.-графич. заклад «Уніон» (500 екз.) 1916.
  • «Альманах: Два шляхи». Петроград: видавництво інж. М. С. Персона. 1918. (збірка віршів В.Набокова і А.Балашова, його товариша по навчанню по Тенішевському училищу).
  • «Кетяг». Берлін: Гамаюн 1923.
  • «Горній шлях». Берлін: Грані 1923.
  • «Повернення Чорба: Розповіді і вірші». Берлін: Слово 1930.
  • «Вірші 1929—1951». Париж: Рима. 1952.
  • poems. Garden City Нью Йорк: Doubleday. 1959.
  • poems and Problems. Нью Йорк, Торонто: Mcgraw-hill 1971.
  • «Вірші». Енн-арбор, Мічіган: Ардіс 1979 (з передмовою В. Е. Набокової).

Екранізації творів

  • Лоліта (фільм, 1962) — британсько-американський фільм режисера Стенлі Кубрика.
  • Відчай (фільм, 1978) — німецко-французський фільм режисера Райнера Вернера Фасбіндера.
  • Машенька (фільм, 1991) — російський фільм режисера Тамари Павлюченко.
  • Мадемуазель О. (фільм, 1993)
  • Лоліта (фільм, 1997) — американо-французський фільм режисера Едріана Лайна.
  • Захист Лужина (фільм, 2000) — англо-французський фільм режисера Марлін Горіс.

Останній роман

Останній твір великого письменника: «The Original of Laura» (можна перекласти як «Походження Лаури»). За вісім місяців до своєї смерті Володимир Набоков писав одному зі своїх кореспондентів, що книга «The Original of Laura» була "почата ним до хвороби і завершена «в думках», але не на папері".

Володимир Набоков залишив заповіт, в якому розпорядився знищити рукопис після його смерті. Вдова письменника Вера після кончини Набокова в 1977 році не виконала останню волю чоловіка і заповідала перед власною смертю в 1991 році зробити це своєму синові.

Син письменника, оперний співак Дмитро Набоков, відгукувався про незавершений проект батька, як про «найвидатніший» твір письменника. Він хотів помістити рукопис в якому-небудь університетському архіві, музеї або фонді, щоб доступ до неї мав лише обмежений круг учених. Проте в своєму листі, відправленому в листопаді 2005 року електронною поштою літературному оглядачеві газети The New York Observer Рону Розенбауму (Ron Rosenbaum), він говорить, що має намір знищити книгу перед своєю смертю. Потім він раптово повідомив про свій намір видати рукопис.

Об'єм і зміст рукопису напевно невідомі. У 1989 році журналіст газети Washington Post писав, що від третини до половини роману існує в остаточному вигляді. Деякі інші експерти вважають, що рукопис складається з 30—40 сторінок, можливо, робочих карток, якими користувався Набоков при роботі над чернетками. Повідомлялося також, що у книги була і інша робоча назва — Dying is fun («Вмирати весело»).

Останній незавершений роман Набокова «The Original of Laura» вийшов англійською 17 листопада 2009, російський переклад видавництва «Азбука» (пер. Г. Барабтарло, ред. А. Бабіков) має вийти 30 листопада 2009.

 

Музеї

У жовтні 2006 року в петербурзькому музеї Володимира Набокова проходить фотовиставка «Набоковські адреси», на якій представлені фотографії будинків, в яких жив Набоков і його сім'я. Автори фото — Д.Конрадт, Д.Ріппл, І.Казноб, А.Наката і головний хранитель «Музею Набокова» Є.Кузнецова.

О музеї-садибі Набокова в Рождествено, про історію родових маєтків Набокових-рукавішникових. Музей "Рождествено". Історія і сучасність.

На честь Володимира Набокова в 1985 році названий астероїд 7232 Набоков.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова