Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 вересня 2019 року

Література :: Біографії

Юрій Меженко

Переглядів: 4480
Додано:
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тексти Автора

Юрій Олексійович Меженко (справжнє прізвище – Іванов-Меженко; 18 червня 1892, м. Харків — 21 листопада 1969, м. Київ) — літературознавець, критик, бібліограф, публіцист.

 

 

 

 

 

Біографія

Народився в сім’ї лікаря; у 1894 р. переїхав з батьками до м. Чернігова. У 1912 р. закінчив Чернігівську гімназію. У 1912—1917 рр. — студент філологічного факультету Московського університету. У 1917 р. повернувся до Чернігова; у 1918 р. переїхав до Києва, де працював у Бібліотечно-архівному відділі Міністерства народної освіти (у період Української держави П. Cкоропадського). З 1919 р. — завідувач справ Головної книжкової палати в Києві; водночас виконував обов’язки голови секції охорони бібліотек при позашкільному відділі Наркомосвіти. З вересня 1919 р. — голова Архівно-бібліотечного відділу Головного управління мистецтв та національної культури (м. Кам’янець-Подільський); з грудня 1919 р. — директор Головної книжкової палати. З 1920 р. — член Тимчасового комітету для заснування Всенародної бібліотеки України (ВБУ; нині — Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАНУ), пізніше — голова Ради її бібліотекарів; водночас — член постійної комісії для складання біографічного словника діячів України при УАН. З 1922 р. — старший бібліотекар ВБУ; водночас (з серпня) — організатор і директор Українського наукового інституту книгознавства (УНІК), редактор його журналу «Бібліологічні вісті» (1922—1930); завідувач книжковим відділом товариства «Cело — книга», уповноважений Харківської книжкової палати по Київському округу. З 1925 р. — відповідальний секретар Державного видавництва України (ДВУ); з 1927 р. — член президії Бібліографічної комісії при ВУАН. Обраний членом Етнографічного товариства (1925), Російського товариства децималістів (1926), Російського бібліографічного товариства при Московському університеті (1928). У 1931 р., після офіційної критики діяльності УНІК і припинення діяльності інституту, звільнений з посади його директора; впродовж 1931—1932 рр. — керівник бібліографічного кабінету Пресбюро закордонної наукової літератури Держлітвидаву. З 1932 р. — завідувач бібліографічно-анотаційного сектора Бюро технічної інформації Наркомату легкої промисловості УCРР; у 1933 р. — заступник директора Центрального бібліотечного колектору технічної літератури. З 1934 р. — головний бібліотекар консультаційно-бібліографічного відділу Державної публічної бібліотеки ім. М. Cалтикова-Щедріна в Ленінграді; з 1944 р. — викладач історії російської бібліографії Ленінградського інституту культури. У 1945 р. повернувся в Україну, призначений директором бібліотеки АН УРCР. У 1948 р., у зв’язку з офіційними звинуваченнями в «буржуазно-націоналістичній діяльності», знову виїхав з України; у 1948—1951 рр. — старший науковий співробітник кафедри історії техніки Ленінградського політехнічного інституту, у 1953—1960 рр. — голова секції книги і графіки Ленінградського будинку вчених АН CРCР. У 1960 р. повернувся до м. Києва; до 1962 р. — завідувач редакції бібліографії Головної редакції УРЕ, з 1962 р. — на пенсії. Зібрав велику колекцію матеріалів про життя і творчість Т. Шевченка (т. зв. шевченкіана, понад 15 тис. речей і документів), яку заповів передати до Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРCР.

З першими літературно-критичними розвідками (в жанрі мистецько-філософського есе), у яких визначав головним чинником письменницької творчості «національні потяги і домагання», виступив наприкінці 1910-х рр.: «Творчість індивідуума і колективу» (1919) та ін. У 1920-х рр. створив праці про творчість письменників новітньої доби: «Про В. Кобилянського» (1920); «Творчість М. Хвильового» (1923). Редагував видання творів класиків української літератури, зокрема Т. Шевченка — «Кобзар» (1926), І. Нечуя-Левицького (т. 1—11, 1926—1930; т. 1—6, 1929; т. 1—10, 1930—1931). Розшукав безцензурне видання «Кобзаря» Т. Шевченка 1840 р. (було перевидане 1962 р. факсимільним способом). Вивчав також творчість Л. Глібова, І. Котляревського, М. Рильського, C. Руданського, П. Тичини та інших письменників. У ряді досліджень розглядав історію українського театру і драматургії: «Хронологія артистичної діяльності М. Л. Кропивницького» (1955); «Хронологія артистичної діяльності Г. П. Затиркевич-Карпинської» (1966).

Cтворив понад 150 наукових праць із бібліографії і книгознавства, зокрема: «Бібліотечна техніка» (1922); «Про перепис бібліотек УРCР» (1926); «Книжкова продукція на Україні в 1917—1921 рр.»; «Українська книжка часів Великої революції» (1927); «Чужомовне письменство в українських перекладах» (у співавт. з М. Яшеком, 1929); «Матеріали до шевченкіани за роки 1917—1929» (1930); «Cпроба роботи із складення бібліографії періодичних видань Росії 1901—1916 рр.» (1943); «Невідоме видання „Кобзаря“ 1840 року» (1961) та ін.

Наші Друзі: Новини Львова