Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 18 квітня 2019 року

Література :: Біографії

Дмитро Загул

Переглядів: 6347
Додано:
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Тексти Автора

Загул Дмитро Юрійович (28 серпня 1890, с. Мілієве, нині Вижницького району Чернівецької області — літо 1944, Колима) — український поет-символіст, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч.

 

Біографія

Народився в сім'ї селянина-бідняка. Рано осиротів. Навчався в Чернівецькій державній класичній гімназії на кошти свого сільського вчителя В. Завадюка.

Закінчивши 1913 р. гімназію, став слухачем філософського факультету Чернівецького університету. Самостійно вивчав славістику. Одночасно працював у редакції чернівецької газети «Нова Буковина». Університетські студії не вдалося завершити внаслідок окупації Чернівців 1915 р. російськими військами, які інтернували Загула й відправили до Нижнього Новгорода. Після Лютневої революції 1917 р. Загул переїхав до Одеси, 1918 р. оселився в Києві. Працював у київському шпиталі, канцеляристом, редактором в українській секції Всеукраїнського видавництва (1919). Деякий час учителював. 1924 р. працював у сценарному відділенні «Українфільму», від осені 1926 р. — старшим науковим співробітником Комісії новітнього письменства Всеукраїнської академії наук.

У лютому 1933 р. його заарештували органи ҐПУ, і в травні 1933 р. окрема трійка ҐПУ ухвалила ув'язнити його на 10 років в концтаборах за належність до контрреволюційної організації, яка готувала збройне повстання проти радянської влади. Покарання відбував на Забайкаллі (станція Урульґа). 1943 р. термін ув'язнення було продовжено. Помер 1944 р. в ув'язненні за нез'ясованих обставин. Реабілітовано 29 квітня 1957 р. на клопотання Спілки письменників України.

 

Творчість

Поезія

Рано проявився поетичний хист — перші публікації з'явилися 1906 р. 1909 р. в газеті «Буковина» надрукував вірші «Високо вгору здійму свої руки» та «Що мені із того, мила». 1912 р. в газеті «Нова Буковина» опубліковано цикли його поезій «Весняні мрії», «Думки», «В темряві» та «Хвилі кохання». 1913 р. в Чернівцях вийшла перша книжечка молодого поета «Мережка».

1918 р. видає збірку віршів «З зелених гір», завдяки якій здобув певне визнання. Ця збірка цікава й показова як вияв раннього символізму поета, коли він почав «вростати» в метафізичну схему символістської теорії. Григорій Савченко назвав такий символізм «поміркованим, прим'якшеним, і до певної міри філософічним».

Після виходу збірки «На грані» (1919) став одним з організаторів «Музагету», активним учасником Спілки художників слова, об'єднання «Західна Україна» та Всеукраїнської спілки пролетарських письменників.

Якщо перші дві збірки було створено в дусі естетики символізму, то в збірках «Наш день» (1925), «Мотиви» (1927) критики відзначмли «ритм соціалістичних перетворень».

Переклади

Ще навчаючись у гімназії, Дмитро Загул переклав українською мовою другу пісню «Енеїди» Вергілія, кілька Горацієвих сатир та «Пісні про дзвін» Фрідріха Шиллера.

Загул перекладав із західноєвропейських літератур (Генріх Гейне, Йоганн Вольфґанґ фон Ґете, Фрідріх Шиллер, Джордж Ноел Гордон Байрон, Йоганнес Роберт Бехер, Мартін Андерсен-Нексе та ін.). З російської переклав поему Олександра Блока «Дванадцять».

 

Видання

Поетичні збірки

  • Мої думки й пісні. — Чернівці, 1912.
  • Мережка. — Чернівці, 1913.
  • З зелених гір. — Київ, 1918.
  • Мара. Памятка червоного терору. — Київ, 1919; .
  • На грані. — Київ, 1919.
  • Наш день. 1919—1923. — Харків, 1925.
  • Мотиви. — Київ, 1927.
  • Вибране. — Київ, 1961.
  • Поезії. — Київ, 1990.

Переклади

  • Генріх Гайне. Книга пісень. — Київ, 1918—1919. — 2 част. (спільно з Володимиром Кобилянським)
  • Генріх Гайне. Нові поезії. — Київ, 1919. (спільно з Володимиром Кобилянським)
  • Генріх Гайне. Сатира ті инші політичні поезії. — Харків; Київ, 1923.
  • Вольфґанґ Ґете. Фауст. Перша частина. — Київ; Відень, 1919.
  • Фрідріх Шиллер. Балади. — Київ, 1927.
  • Вибір німецьких балад. — Київ, 1928.
  • Джордж Гордон Байрон. Мазепа. — Харків, 1929.

Редактор виданя: Генріх Гайне. Вибрані твори. Т. 1—3. — Харків; Київ, 1930.

Інші праці

В брошурці "Література чи літературщина? (К., 1926) виступав проти Миколи Зерова й інших неокласиків. Досліджував біографію і творчісгь Осипа Федьковича і був автором вступних статей до різних видань його творів.

З літературознавчих праць найважливіші: "Деякі риси старонімецької пісні про Вальтарія з IX ст. аналогічні до окремих місць «Слова о полку Ігореві» (ЗІФВ, VII — VIII, 1926), «Дорога до мети. — поезія Миколи Терещенка» (Ж. і Р., 1928, кн. І). Під псевдонімом В. Тиверець надрукував огляд «Сучасна українська лірика» (Мистецтво, 1919) і «Спад ліризму в сучасній українській поезії» (Ч. Ш. 1924, № 1 −2). займався теж проблемами поетики, публікуючи статтю про Шевченкову поетику і підручник «Поетика» (К., 1923). Заарештований 1935 року, був засланий, і про дальшу його долю відомостей немає. Смерть його підтверджена в совєтських джерелах згадкою, що «помер наприкінці 30-х років» (пор. «Із поезії 20-х років», К., 1959).

 

Увічнення пам'яті

Ім'я Загула надано школі в селі Мілієве, там відкрито його музей, встановлено бронзове погруддя поета. 1998 односельці поета разом із Чернівецькою організацією Спілки письменників України заснували літературну премію його імені.

1995 у Києві на будинку 36 на вулиці Олеся Гончара відкрито меморіальну дошку Загулу (скульптор В. Сивко).

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова