Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 20 жовтня 2019 року

Література :: Біографії

Микола Дашкієв

Переглядів: 5812
Додано:
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Тексти Автора

Дашкієв Микола Олександрович (16 травня 1921, смт. Краснокутськ, Харківська область — 23 лютого 1976, м. Київ) — український письменник-фантаст, поет і перекладач. Автор двох фантастичних романів, чотирьох повістей, кількох десятків оповідань, перекладів, віршів, біографічних нарисів, багатьох документальних та одного н. ф. сценаріїв.

 

Біографія

Народився Микола Дашкієв 16 травня 1921 року в селищі Краснокутськ Харківської області у родині вчителів.

Після закінчення десятирічної школи вчився на геофізика на фізико-математичному факультеті Ленінградського університету. Навчання перервала Велика Вітчизняна війна.

У перші армійські призови Микола Дашкієв не потрапив через свій поганий зір (до мінус 8), тому він повертається додому, в Краснокутськ, і у вересні 1941 року починає працювати вчителем, одночасно викладаючи фізику, хімію та математику. З часом, після відступу наших військ, опинився на окупованій території, і ця обставина потім довго труїла його життя. На третьому році війни ніхто не зважав на діоптрії, тому, по першому звільненні Краснокутська, Микола Дашкієв все-таки потрапив до діючої армії, і з лютого 1943-го по жовтень 1945 року прослужив в Радянській Армії: спочатку рядовим бійцем, потім — радистом, а пізніше — командиром відділення радіо. Воював на лівому фланзі Курської дуги, форсував Дніпро під Ржищевом у Київській області, брав участь у Корсунь-Шевченківській операції, у бойових діях в Карпатах, у Польщі (визволяв місто Бельсько-Бяла, ) і Чехословаччині (звільняв місто Моравська Острава).

Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років».

Після війни, у 1948 році, Микола Дашкієв закінчив Харківський педагогічний інститут — за спеціальністю «фізика і математика». У 1947—1950 роках працював у школі вчителем фізики. По виході першої прозової книжки повністю перейшов на творчу роботу. Паралельно з писанням книжок, задля заробітку, якийсь час працював зав. літ. частиною у Харківському театрі музкомедії, де написав лібрето для оперети "Черевички", протягом 50-х—70-х років писав сценарії на замовлення Київської студії науково-популярних фільмів. У 1964 році переїхав до Києва, де прожив до кінця життя.

 

Творчість

Писати Микола Дашкієв почав з дитинства. І, звичайно ж, це були вірші. Ну а про рівень його "дорослих" віршів красномовно свідчить той факт, що його, попри тодішній порядок, прийняли до лав Спілки письменників без обов'язкових тоді двох надрукованих книжок, лише за журнальною публікацією віршованого роману "Правда". Щоправда, рекомендації йому давали Ю. Яновський та П. Тичина. А перша його книжка — поезії "На перевалі" — вийшла за півроку по тому. Вірші Микола Дашкієв писав все життя, але для себе, для жінки, для друзів. А для того, аби висловити те, що він хотів сказати, була потрібна проза. Сучасній молоді важко зрозуміти, чому твори старих українських фантастів здаються такими приземленими, несміливими, "фантастикою близького прицілу". Для пояснення умов, в яких працювали тодішні письменники, можна навести один красномовний факт: будинок, де у 1948 році отримав кімнату молодий письменник Микола Дашкієв, знаменитий "Будинок "Слова", в ті часи у Харкові називали ДПЗ (будинок попереднього ув'язнення), бо чимало його мешканців у сталінські часи відправили туди, куди Макар телят не ганяв, і багато хто так звідти і не повернувся. На кожному кроці з різних боків чулися, бува, нагадування про перебування на окупованій території... Зараз у це важко повірити, але, готуючи до друку своє "Торжество життя", Микола Дашкієв мав прикласти до рукопису довідку провідного фахівця в галузі за темою роману (біології), про те, що наукова фабула твору цілком можлива. З часом письменникам стало дихати трохи легше, хоча, як на наш час, не дуже. Щоправда, письменники потроху вчилися писати так, аби була змога читати по-між рядків. Інший вихід підказувала фантастика — змальовуєш те, що бачиш, але кажеш: "Це відбувається на іншій планеті, на Піреї", і цензор все ковтає. Однак видати, скажімо, книгу на історичну тему — зась! Втім, було перекрито не все минуле, так, зовсім маленький шматочок — останні 300—400 років, і не вся поверхня Землі — лише територія України. Тим-то й не побачив Микола Дашкієв свою "Страчену пісню", яку він закінчив у 1968 році, бо у ній йшлося про часи Катерини ІІ... А от з фантастикою все було більш-менш добре. Фізик за освітою, учитель за фахом, радіоаматор з дитинства, Микола Дашкієв знав радіотехніку та електроніку, кібернетику та медицину, хімію і біологію. Батьки-вчителі прищепили йому безмежну жадобу до знань, а ще — любов до книг, які він збирав усе життя, черпаючи з них без упину. Грунтовні знання основ різних наук допомогли йому створити колоритні образи мужніх і сміливих людей — вчених, інженерів, творців складних машин і механізмів. Герої його творів штурмують простори космосу і проникають у таємничі глибини атома, зводять дивовижні споруди на Землі і за її межами, створюють нові небачені матеріали...

Публікуватися Микола Дашкієв почав у 1943 році як поет. Деякі з його віршів, написаних під час війни, згодом увійшли в поетичну збірку «На перевалі» (1948). У віршах Дашкієва — і ненависть до ворога, і захоплення героїзмом радянських солдат, і мрія про повернення до рідної домівки.

Тобою звеличена наша країна,
Об'єднані труд і натхнення — тобою!
Дерзай же, могутня радянська Людино,
Щасти вам, прийдешні й сучасні герої!

Романтика — це не у джунглях бродити,
Не зводити прапор на щоглі фрегата,—
Романтика — це коли хочеться жити
Яскравим життям... І не страшно вмирати!

У 1950 році вийшов перший варіант першого науково-фантастичного роману Дашкієва — "Торжество життя", до якого він постійно повертався і загалом пропрацював над ним понад двадцять років. З появою нових знань в царині біології і медицини, постійно переробляв і доповнював книгу, дописував нові розділи. В 1966 році у видавництві «Молодь» вийшов другий варіант першої книги роману. Письменник мав намір написати і другу, де хотів розвинути основну сюжетну лінію, але зробити це так і не встиг. Дія роману відбувається в недалекому майбутньому, де вчені намагаються розгадати причини найпідступнішої недуги ХХ століття — раку, і врешті перемагають злоякісну пухлину.

Коли була готова перша версія роману, Микола Олександрович показав її своєму другові, письменникові Ігорю Муратову. Той, побоюючись, що роман викличе колотнечу, сказав:

« Миколо, ця книга забезпечить тебе матеріально на двадцять років, а морально – на все життя! Але тебе битимуть, а в мене молода дружина, і я тебе захищати не буду! »

Згодом, уже після виходу роману в світ, Микола Дашкієв писав:

« Наші нащадки житимуть, можливо, на 20—30 років довше, аніж живемо ми — так само як середня тривалість життя в Радянському Союзі збільшилась порівняно з тривалістю життя в дореволюційній Росії майже на 15. Хвороби, звісно, не зникнуть: мікроорганізми існували й існуватимуть. Але і рак, і гіпертонія, і серцеві захворювання стануть такими ж легковиліковними, як зараз такі страшні у минулому малярія та запалення легень. Наближається той час, коли медицина лікуватиме хворих без ножа, без болю; час, коли людина дістане змогу жити й працювати хай не сто п'ятдесят, хоча б сто років . »

Через десять років письменник публікує ще один роман — «Загибель Уранії» (1960), дія якого відбувається як на Землі, так і на далекій планеті Піреї, в зоряній системі Двох Сонць, яка переживає страшну трагедію. Дві держави в атомному протистоянні поставили свій світ і цивілізацію на межу знищення. В цьому романі Микола Дашкієв вперше вказав на можливість ведення метеорологічних війн, коли термоядерними вибухами можна спровокувати або скерувати на територію ворога ніщівні тайфуни.

Крім двох романів, Микола Дашкієв написав чотири повісті і кілька десятків оповідань, більшість яких були зібрані в двох збірках «Галатея» (1967) і «Право на ризик» (1974).

Одна з повістей була опублікована в 1970 році під назвою «Кришталеві дороги». Серед шанувальників фантастики панує думка, що це — перероблений варіант роману українського письменника і поета Дмитра Бузька «Кришталевий край» (1935). Насправді ж, у 1968 році Микола Дашкієв вирішив переробити свою, написану на початку 50-тих років повість, дія якої відбувалася в атомному центрі. Зрозуміло, що у той час подібна книга вийти не могла, тим більше, що, фізик за фахом, Микола Дашкієв в загальних рисах описав в ній відповідне наукове приладдя. Ясно й те, що наприкінці 60-х атомний антураж був не таким актуальним, тому, за його власними словами, від попередньої книжки залишилася хіба що стежка із скла. Чому він зробив своїх героїв вченими-сілікатниками — неясно. Можливо, першою ланкою в цьому ланцюжку і була скляна доріжка.

Повість «Зуби Дракона» (1957) була відзначена третьою премією на Республіканському конкурсі на кращу науково-фантастичну і пригодницьку книгу для дітей і юнацтва. В ній — як водиться, на тлі боротьби радянських і індійських учених-біологів з англійськими шпигунами за право володіння секретами «Їжі Богів» і «Зубів Дракона» — розповідалося про унікальні біологічні каталізатори, за допомогою яких можна було б вирішити споконвічну проблему голоду в усьому світі або робити унікальні операції з трансплантації органів.

Твори Дашкієва перекладалися англійською, болгарською, угорською, грузинською, китайською, корейською, монгольською, німецькою, польською, сербсько-хорватською, словацькою, французькою, чеською і японською мовами.

На початку 1950-х років Микола Дашкієв написав біографічну книгу «Неходженою стежкою». Справа в тому, що під час роботи на своїм романом "Торжество життя" він познайомився з тодішньою зіркою на біологічному небосхилі, "червоним професором" Ольгою Борисівною Лепешинською, що виявилася незвичайно цікавою людиною: старою більшовичкою, соратницею Леніна, яка у свій час тримала у Женеві ідальню для більшовиків-емігрантів. Яке ж було здивування Миколи Дашкієва, коли він дізнався, що вона, виявляється, була донькою відомої мільйонерші Протопопової. Отож він, після виходу "Торжества життя", написав повість про цю непересічну людину. На жаль, наукові здобутки його героїні були не такими яскравими, як її доля і невдовзі потрапили на звалище разом із надбанням Т. Д. Лисенка. А рукопис довго лежав у шухляді письменника. Але одного разу Микола Дашкієв наважився запропонувати видавництву книжку про незвичайну, як на той час, долю мільйонерші-більшовички. А коли на пропозицію відгукнулися, дуже пожалкував, що в книзі неможна залишити те, що розповідала О. Б. Лапешинська про колоритні нрави кремлівської верхівки 20-х—30-х років. Разом зі своїм молодшим сином Миколою він переклав рукопис на українську, і у 1973 році книжка побачила світ. Крім письменства Микола Дашкієв займався і перекладами. Так він переклав українською роман свого друга, чеського фантаста Володимира Бабули «Сигнали з Всесвіту». Втім, термін "переклав" не зовсім відповідає дійсності. Бо оригінальна версія книги «Сигнали з Всесвіту» скоріше технічна, ніж фантастична, і більше схожа на великий науково-фантастичний нарис. Власне, Микола Дашкієв не переклав, а переробив її у повноцінний художній твір. Однак за кілька років, коли Володимир Бабула написав повість «Пульс Всесвіту», тут від Миколи Дашкієва дійсно був потрібен лише переклад.

Єдиною книжкою Миколи Дашкієва, що й досі не надрукована — літературна обробка спогадів льотчика-винищувача Еміра Усейна Чалбаша, який вчився у Качі разом із синами Сталіна та Фрунзе, був інструктором "Школи червоних асів" під час Другої світової війни, а по війні — льотчиком-випробувачем, що брав безпосередню участь у впроваджуванні нової, реактивної техніки. У 1975 році ніяке видавництво не наважувался на їхній друк. Проблема полягала у тому, що льотчик був кримським татарином, ну а кримські татари були у радянські часи темою закритою.

Микола Дашкієв — член Спілки письменників СРСР з 1947 року. Крім української писав також російською мовою. Товаришував з такими українськими письменниками, як вже згаданий Ігор Муратов, Наум Тихий, Юрій Герасименко, Сергій Мушник, Олесь Жолдак, Анатолій Дрофань, Володимир Владко, Юрій Дольд-Михайлик, Володимир Савченко, Олесь Бердник.

У фантаста було чимало творчих планів, задумів, нарисів майбутніх книжок: основними в його архіві залишилися матеріали для другого тому "Торжества життя" та прикидки для великого роману "Під знаком нейтрона" про події, що відбувалися на його очах: колективізація, голодомор, війна. В цій книзі йому хотілося б на писати правду, але, знаючи, що таке не надрукують ніколи в житті, з сумом казав: "Не хочеться писати в стіл". Та нічого із замріяного здійснити йому не судилося. Тяжка хвороба, напружена праця, якій він віддавався весь, — міг працювати по 14—16 годин на добу, — підірвали його здоров'я: 23 лютого 1976, на 55-му році життя, Микола Дашкієв помер.

Не була видана за його життя і лебедина пісня — роман «Страчена пісня». Вважається, що це — біографічний твір про композитора Максима Березовського (1745— 1777). Ні, все не так! Микола Дашкієв скористався тим, що всі відомості про життя Максима Березовського вкладаються на одній-двох сторінках, і написав роман про творчість і творця в задушливій атмосфері тваринної за своєю суттю влади. "Страчена пісня", значно пошарпана цензурою, була надрукована через 9 років після його смерті.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова