Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 18 липня 2019 року

Література :: Біографії

Франсуа Війон

Переглядів: 8499
Додано:
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Тексти Автора

Франсуа Війон (фр. François Villon; 1 квітня 1431, Париж — між 1463 і 1491) — французький поет (Великий заповіт, Малий заповіт). Справжнє прізвище – де Монкорбье (de Montcorbier), Монкорб'є (Montcorbier) або де Лож (des Loges).

 

Дещо з біографії

Сьогодні ми знаємо не так вже багато про особу поета — бродяги і злодія, метра і клірика, вбивці і сутенера. Точні відомості про Франсуа Війона можна запозичити тільки з його творів і судових архівів. Його життя — це черга арештів і вигнань. Але, незважаючи на це, творчість Франсуа Війона без перебільшення можна назвати унікальним явищем в середньовічній літературі Франції. Перші його балади наповнені любов'ю до життя, останні — з'єднані думкою про тлінність існування, про суперечності душі і тіла. Частина з них написана на жаргоні кокійярів (la Coquille — раковина — назва відомої зграї розбійників) і не розшифрована дотепер.

 

Канва біографії

Франсуа Війон (справжнє ім'я Франсуа Монкорбьє або де Лож) народився 1 квітня 1431 р. в Парижі в провінції Бурбонне. В 8-річному віці він втратив батька, і мати віддала хлопчика далекому родичу капелану Гійому Війону, настоятелю церкви святого Бенедикта. В 1443 році Франсуа поступив в Сорбонну на факультет мистецтв( що мав підготовчий характер), де отримав ступінь лінценціата, а потім магістра.Закінчення курсу давало право бути дрібним чиновником або викладачем. Війон зробив усе, аби не бути бюрократом при житті і став викладачем французької поезії для багатьох, але - в посметних виданнях.

 

Козацькі витівки Війона

Але Війон зовсім не був старанним студентом: "О господи, якби я вчився в дні моєї нерозсудливої юності і присвятив себе добрим вдачам — я отримав би будинок і м'яке ліжко. Але що говорити! Я біг з школи, як лукавий хлопчисько: коли я пишу ці слова — серце моє обливається кров'ю". Його більше привертали гулянки, зіткнення студентів з властями, вуличні бійки. Наприклад, дуже популярною розвагою студентів Сорбонни були викрадення самих відомих вивісок з паризького ринку. Сіль цієї забави полягала в тому, що, наприклад, "Олень" повинен був повінчати "Козу" і "Ведмедя", а "Папуга" — стати "весільним подарунком" для "молодожонів". Але, мабуть, найбільш відома історія про трьохлітнє протистояння студентів Латинського кварталу і властей — боротьба за межовий камінь, який школяри називали la Vesse і неодноразово викрадали з володінь мадам Брюйер. Одного разу, відвоювавши камінь, студенти утягнули його на гору святої Женевьєви і прикріпили залізними обручами. На круглий межовий камінь встановили довгастий, якому дали не зовсім пристойну назву — Pet au Diable. Розлючена господиня каменя подала до суду, і прево Парижа зажадав від начальства Сорбонни зразкового покарання винних. Війон, який ніколи не упускав випадку взяти участь в подібних розвагах, разом з учасниками витівки вимушений на колінах просити вибачення у ректора.

 

Випадкове вбивство

В 1455 році після випадкового вбивства священика Шермуа Війон втік з Парижа в Шеврез і Бур-ля-Рен, де весело проводив час в обіймах нестрогої ігумені монастиря Пор-Рояль. Перед своєю смертю після бійки з війоном священик пробачив поета, і Війон подає два клопотання про помилування, яке через півроку було йому даровано. Але, повернувшись до Парижа, вже перед Різдвом він зв'язався із зграєю розбійників і взяв участь в пограбуванні теологічного факультету в Наваррському коледжі. Було вкрадено 500 золоті екю — сума на ті часи чимала. І хоча Франсуа під час пограбування всього лише стояв на варті, він передбачливо вирішив знову сховатися із столиці — надовго. Тоді ж він написав і невелику поему "Малий заповіт, або Ле", в якій відписав своє неіснуюче майно друзям і знайомим. В цій поемі Війон представляє справу так, ніби біжить з Парижа через неподілену любов, а насправді, щоб підготувати пограбування свого багатого родича, яке швидше за все, не відбулося. Професійним злочинцем Війон не був і брав участь в пограбуванні коледжа, щоб розжитися грошима для подорожі в столичний Анжер, де хотів стати придворним поетом "короля Сицилії і Єрусалиму" Рене Анжуйського. Але ця спроба закінчилася невдачею — Війон не ужився при дворі герцога. Життя без пригод здавалося Франсуа прісним, і в Анжері він знову відрізнився. За які гріхи — невідомо (говорили, що навіть ради доброї вечері Франсуа був здатний на що завгодно), але він був засуджений до повішення. В очікуванні страти у в'язниці Війон написав знамениту "Баладу повішеного". Але вирок чомусь скасували і поет якимсь чудом виявився на волі.

 

Блуа в житті Війона

Блуа уславив герцог Карл Орлеанський ( 1394-1465 ), що влаштовував з замку поетичні турніри.Сам непоганий поет, він був рефері (судією) поетичних змагань, теми до яких давав. Для альбому балад на тему «Від спраги помираю над водою » свій варіант написав і Війон. Жартівливий вислів-парадокс вельможі став для Війона приводом для натхненого твору з широкими філософськими узагальненнями і трагічним змістом.

Ймовірно, цю баладу знав і Шекспір ,а перегукуванням крізь віки з французьким поетом буде монолог Ромео з подібною ж темою в п'єсі «Ромео і Джульєта».

 

Війон та кокійяри

З 1457 по 1460 роки про життя Франсуа Війона майже нічого точно не відомо. Існують припущення, що він був ватажком зграї кокійярів, саме тому, що деякі твори поета написані на їх жаргоні. Але цю мову чудово знали і школярі, і бродячі комедіанти, і священики — в їх компанії Війон міг мандрувати всі ці роки. В 1460 році Війон за чергову з своїх "витівок" знов виявляється в ув'язненні, але вже у в'язниці Орлеана. Амністія на честь приїзду малолітньої дочки Карла Орлеанського Марії врятувала його від смерті — у котрий раз! Достовірно відомо, що Війон якийсь час служив при дворі герцога Карла Орлеанського, а потім при дворі герцога Жана Бурбонського, який навіть подарував поету шість екю. Але палацове життя незабаром набридло Війону, і весною 1461 року він знову опиняється в рідних пенатах — у в'язниці, цього разу в містечку Мен-сюр-Луар. Про причини ув'язнення поета існують різніші припущення. Згідно одному з них, під час поетичного турніру при дворі Карла Орлеанського Війон викрав таємний манускрипт з рецептом шартреза — "еліксиру довголіття". Рецепт цього лікеру знали тільки три ченці монастиря Гранд-шартрез, які давали обітницю нерозголошування і яким дозволялося спілкуватися тільки один з одним і не частіше трьох разів на тиждень. Війон же не тільки отримав перемогу в поетичному турнірі, але і зумів викрасти рецепт, що і стало причиною його арешту за наказом єпископа Тібо д’Оссиньи. Що трапилося з рецептом далі, невідомо. Але, як би там не було, і ця історія для Війона закінчилася благополучно: недавно Людовик XI, який тільки зійшов на престол, проїжджав через містечко і за традицією помилував всіх злочинців, а разом з ними був звільнений і Франсуа Війон. Це було 2 жовтня 1461 року...

 

Останні роки

Але його життя на волі виявилося не набагато краще, ніж у в'язниці — справа про пограбування Наваррського колледжа не забута, і Війону доводиться ховатися в околицях Парижа. Тут, ховаючись від правосуддя, він і написав свій, мабуть, найзначніший твір — "Великий заповіт". Витівки і злочини поета переповнили чашу терпіння його друзів, але проте вони постаралися добитися для нього умовного помилування, і після декількох днів, які йому все-таки довелося провести у в'язниці (3—7 листопада), він був звільнений, давши зобов'язання відшкодувати свою частку від вкрадених 500 екю. В одному з листів прокурору після отримання помилування він пише: "Чи не так, Гарньє, я добре зробив, що апелював, не кожний звір зумів би так викрутитися". Створюється враження, що Війон грав в дуже небезпечну гру з життям і смертю, що йому приносило певне задоволення небезпека і ризик, наповнювали життя гостротою. Через деякий час любов до пригод знову примусила Війона забути, що він знаходиться в чорному переліку поліції. І знову в'язниця. Цього разу — Шатле. Цього разу — вулична бійка, в якій був смертельно поранений нотаріус папи римського. Провини Війона в цьому не було ніякої — він просто був присутній при колотнечі. Але, враховуючи колишні гріхи, його піддали тортурам і засудили до повішення. Прохання про помилування, подане їм, було, швидше, жестом відчаю — сподіватися на те, що його випустять з в'язниці, було смішно. Але 5 січня 1463 року божевільні надії Війона виправдалися: смертну страту замінили десятилітнім вигнанням із столиці, "приймаючи в міркування погане життя пойменованого Війона". Він, звертаючись до суду, пише "Баладу суду" з проханням надати йому відстрочення виконання вироку на три дні. Він її одержує і 8 січня 1463 року покидає Париж. Більше про нього ніхто нічого не чув. Достовірно відоме одне: в 1489 році, коли Пьєр Льове видав першу збірку його віршів, Війона вже не було в живих.

 

Джерело: Вікіпедія

Наші Друзі: Новини Львова