1. Перша мить обожнюваного тіла
1. ПЕРША МИТЬ ОБОЖНЮВАНОГО ТІЛА
Місце моє впливає у пам’ять. Не минає
тиша далеких провулків, що в просторі висла як шкло,
котре в зіницях чистих ставало сапфіром
і світлом. —
Найближчі слова дитини, на котрих ця тиша
ширяє,
“мамо — мамо\".
І знову на дно тих самих провулків спадає
невидимим птахом.
Довго там я вертала до згадок,
бо від кожної з них
невгамовне життя височіє, повнить душу
нечуваним змістом.
Так прилягає до мислі й чуттів —
ніби крові гулка вагота
не розбивала тиші —
тільки рівно, з диханням спільно, вихилялася
.....