В сьому Миропільському займищі, от що звуть Буняко-
вим, вгору по Случі, за містечком, у лісі жив колись-то дав-
но поганий Буняка, ворожбит, татарин. Коло того займища
давно колись був перевіз через Случ і йшов шлях на Берди-
чів. Того ліса, що навкруги його теперечки росте, зовсім не
було. От той Буняка дуже любив Настю, тутешню-таки дів-
ку чи молодицю, і взяв її до себе за жінку. А вона його не
любила. Та ще як стала з ним жити, то й догледілася, що
у його печінка наверсі, так просто за плечима, і побачила
вона, що то він не аби з ким знається.
От та Настя якось одкралася та й утекла од Буняки, а
він догонити! Наздогнав її у степу, що тепер за Миропіллям,
туди до Гордієвки, вговорює вернутися, а вона каже, що