Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 24 лютого 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання  ::  Тексти > Тематики > Гумор

На широку ногу

Переглядів: 1416
Додано: 04.08.2015 Додав: Марисенька  текстів: 2
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: переклад
<
1
>
За величезним письмовим столом,на дубових боках якого було вирізано індиків та виноградні грона,сидів голова установи Семен Семенович. Перед ним стояв завгосп у кавалерійських галіфе з жовтими лампасами. Завгоспи чомусь полюбляють надівати на свої цивільні черевця напіввоєнні однострої,наче їх діяльність полягає не у мирному перераховуванні електричних лампочок та чіплянні мідних інвентарних номерів на шафи та стільці,а у безперервному вишкілі молодих та гарцуванні верхи.
-Ось що,товаришу Котячий,-захоплено промовляв Семен Семенович,- візьміть сьомги,а ще краще лососини,ну ще шинки,сиру,яких-небудь консервів подорожче.
-Шпротів?
-Ось ви завжди так,товаришу Котячий. Може,ще кабачки фаршировані чи квасоля у смальці? Гумкомбінат у себе на останньому бенкеті ставив паштет їз печінки акули,а ви-шпроти! Записуйте-не шпроти,а краби. Двадцять коробок крабів.
Завгосп хотів щось заперечити,та навіть відкрив задля цього рота, але нічого не сказав та мовчки став записувати.
-Краби,-повторив Семен Семенович,- та п*ять кіло чорної ікри.
-Чи не забагато? Минулого разу три кіло брали,і цілком вистачило.
-Як на вас,- вистачило,а як на мене-не вистачило. Я бачив.
-Сорок рублів кіло – у тузі мовив завгосп.
-Ну,і що з того?
-Та те,що лише ікра стане нам у двісті рублів.
-Я давно хотів вам зауважити,товаришу Котячий,що ви не маєте розмаху. Бенкет – то вже бенкет. Закуска,гаряче,навіть два гарячих, морозиво,фрукти.
- Навіщо ж такі витрати?-забурмотів Котячий,- Звісно,я не заперечую,ми виконали виробничу програму за квартал. Це дуже добре. Можна запропонувати чаю,пива,бутербродів з червоною ікрою. Хіба погано? До того ж ,на тому тижні був бенкет з приводу п*ятидесятиріччя головного бухгалтера.
-Я все ж таки вас не розумію,товаришу Котячий. Вибачте,але ви якась болісно скупа людина. Що у нас- ятка на базарі?! Що ми- жмикрути-приватники?
Завгосп знітився,здоланий аргументами.
-І ще одне,- продовжував Семен-Семенович,- купіть ви вже пристойний посуд,а то ви ставите на стіл чорт зна що. Якісь різнокаліберні тарілки,келихи різних розмірів. Минулого разу вино пили з чашок. Розумієте,що це таке?
-Розумію.
-А як розумієте,то підіть негайно до комісійного магазину та придбайте усе,що треба. Неможна ж так.
-Дорого дуже у комісійному, Семене Семеновичу .Ми ж маємо цілком певний бюджет…
-Я краще за вас розуміюсь на бюджеті. Ми не злодії,не крадії, додому цю ковбасу за пазухою не розтягуємо. Та навіщо нам вдавати з себе злиднів? Наше підприємство збитків не завдає. І якщо у нас товариська вечірка,то хай це буде вечірка справжня. Треба запросити джаз,артистів,а не цей оркестр з кладовища,чи хто вони там….
- Лірична капела….-хрипло мовив завгосп.
-От-от,не треба більше цих плакальників. Запросіть гарного співака,хай він нам заспіває щось ... \"Ой ти Галю,Галю молодая…\"
-Та такий співак,-зі слізьми у голосі заперечив Котячий,- З нас три шкури здере.
-Та яка ж ви,дійсно, уперта людина! З вас він здере ті три шкури,чи що? А потім,не три,а дві. І для наших мільонних прибутків це не має жодного значення.
-Таксі співаку доведеться наймати – сумно прошепотів завгосп.
Семен Семенович уважно подивився на співрозмовника та відверто сказав:
-Ще раз вибачте,товаришу Котячий,та ви просто скнара. Звичайний куркуль. Такий,розумієте,узагальнений тип навіть описаний у літературі. Ви-Плюшкін! Гарпагон! Саме так,і не заперечуйте. У вас нестерпна звичка завжди починати суперечку. Ви скнара,і все. Мій заступник також скаржився на вашу безглузду міщанську скупість. Ви досі не придбали для його кабінету пристойних меблів.
-У нього гарні меблі,-похмуро сказав Котячий,- Все,що треба-стільців шведських-шість,столів письмових-один,ще один стіл-малий,для радіоприймача,графін,бронзова попільничка з собакою,гарна нова репсова канапа.
-Репсова!-застогнав Семен Семенович,- Завтра ж придбайте йому шкіряні меблі! Чуєте?Підіть до комісійного.
-Шкіряний,СеменСеменович,п*ятнадцять тисяч коштує.
-Знову ці гроші! Просто огидно слухати. Ми що-злидні? Жити треба на широку ногу,товаришу Котячий,мати соціалістичний розмах. Зрозуміло?
Завгосп заховав у кишеню складний метр,котрий крутив у руках,та,шерхочучі шкіряними лампасами,вийшов з кабінету.
Ввечері,сидячи за вечерею,Семен Семенович з нудним виглядом слухав дружину,котра щось читала з папірця та радісно говорила:
- Буде дуже добре та недорого. Чотири пляшки вина,літр горілки,дві коробочки анчоусів,триста грамів лососини і шинка. Потім,я зроблю весняний салат з огірками та зварю кіло сосисок.
- Оце так.
-Ти,здається,щось сказав?
- Сказав.
-Тобі щось не подобається?-занепокоїлась дружина.
-Так,дещо,-сухо відповів Семен Семенович,- Мені,наприклад,не подобається,що кожен огірок коштує один карбованець і п*ятнадцять копійок.
-Але ж на весь салат піде лише два огірки.
-Так-так,огірки,шинка,анчоуси.Ти знаєш,у скільки все це стане?
-Я тебе не розумію,Семене. Мій день народження,прийдуть гості,ми вже два роки нікого не запрошували,а самі постійно до всіх ходимо,просто незручно.
-Чому незручно?
-Незручно тому,що неввічливо.
-Ну добре,- сказав Семен Семенович лагідно,-Дай сюди папірець. Так ось,оце,і це,і це, ми викреслюємо. Лишається…власне,нічого не лишається. А візьми ти,Катю,пляшку горілки та оселедця. І годі.
-Ні,Семене,так неможливо.
-Цілком можливо. Горілка під оселедець-то ж класика, тобі хто завгодно скаже. Навіть у літературі це описане,я читав.
-Семен,це буде ганьба.
-Ну добре,добре,тоді придбай ще шпроти. Тільки не бери ленінградських шпрот,а вимагай тульських.Вони хоч і дешевші,та значно корисніші.
-Чому!? Та ми що,злидні!?- закричала дружина.
-Ми маємо будувати свій добробут на засадах найсуворішої економії та та розумної витрати кожної копійки,- з гідністю відповів Семен Семенович.
-Ти отримуєш тисячу карбованців на місяць Нащо нам прибіднятись?
-Катю,я не злодій,не крадій, та не зобов*язаний на свої зароблені гроші годувати купу жадібних дармоїдів.
-Тьху на тебе!
-Я залишаю цей закид без уваги. У мене є бюджет,і я не маю права виходити за його межі. Зрозумій,не маю права!
-І чому він такий жмикрут уродився….?,- запитала дружина у стінки.
-Свари мене,свари,-сказав Семен Семенович,- та попереджаю,що фінансову дисципліну я буду запроваджувати неухильно.,що б ти там не казала.
-Казала ,і буду казати!,- закричала дружина,-Миколка вже місяць ходить у подертих черевиках!
-До чого тут Миколка?
-До того тут Миколка,що він наш син!
-Ну добре,добре,не кричи! Купимо цьому хулігану черевики. З плином часу. А що там ще треба,кажи вже . Може рояль треба придбати,арфу?
-Арфу не треба,а стільця на кухню треба.
-Стільця!-Заверещав Семен Семенович,-Та чого вже там!Купимо на кухню одразу шкіряні меблі! Лише тільки п*ятнадцять тисяч!Ні,Катерино, приведу цей дім до порядку!
І він довго ще пояснював дружині,що треба вже покінчити з безглуздими витратами,бенкетами,і їм подібним нестримним розтринькуванням трудової копійки.
Спав він спокійно.



 
Наші Друзі: Новини Львова