Ввійти Зареєструватися

Література :: Яків Савченко

Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0

Яків Савченко

Христос отаву косив

Танцювали за вікном чотири кущі,
Тоді, як не стало вже сліз.
Згинув син у боях революцій —
І ніхто і чутки не приніс.

Носила осінь сонце в золотих відрах,
А мужик перепланував журбу сліпу.
— Тату! Осідлайте не коня, а вітра,
Пошукайте ще раз у степу.

Може, він спочиває в знемозі,
Або на грудях Великдень несе,
Чи в степах на небитій дорозі
На споришах коня пасе.


І полетіли —
Долинами,
Ярами
Та лісами.
А вгорі
На високій брамі
Самотній місяць
Грає-виграває,
Жалібно промовляє:
Ой, туго, туго мужикова,
Червона, як кров,
Як трава шовкова!
Та не пить тобі, туго,
Води з криниці —
Бо вже ж тобі, туго,
Страшне сниться.
Та не милувать тобі, туго,
Русявого сина, —
Ой, у того сина
Парчева домовина...


А як повертались:
Упав мужик на торішніх покосах:
Аж сто зірок цвіте!
Глянув: — Христос отаву косить
І в копиці кладе.
Глянув прострелено: хто се?
Чи ти, мій синочку, чи ти, Христосе,
Обірваний, босий?
Хто се?
Ой, зацвіли в степах слова зоряно,
Ой, заплакав смуток нив.
Давно вже людське поле зорано,
А ти й отави не скосив...
Підвівся мужик. Не ніч. Журба синя.
Став тонути в Христових очах.
Я прийшов косить тобі за сина,
Твій син — на моїх жнивах.


Ой, полетів вітер
До мужикової хати,
Упав на призьбі:
Добривечір!
Радій, Маріє!
Та збирай барвінок,
Стели лепехи
На помості:
Іде в степу твій батько,
А з ним —
Христос у гості...

1918

 

Зберегти TXT формат