Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 24 лютого 2020 року
Тексти > Жанри > Повість  ::  Тексти > Тематики > Дитяча

Піраміда

Переглядів: 6257
Додано: 10.04.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Юрiй Дмитрович Ячейкiн

Пiрамiда

Фантастична повiсть
____________________________________________________________________________

Київ. Видавництво "Веселка", 1989.
Iлюстрацiї Василенка Анатолiя Петровича.
OCR та редакцiя Dauphin, 2005.
____________________________________________________________________________

ЗМIСТ

Роздiл 1. ЛЮДИНА, ЩО БАЖАЛА ПОСТАРIТИ
Роздiл 2. ГОСПОДАРСТВО СЕРГIЯ ТКАЧУКА
Роздiл 3. "ВОГНЯНА КОЛIСНИЦЯ АМОНА"
Роздiл 4. ПОСЛАНЕЦЬ З ТА-КЕМТУ
Роздiл 5. ДЖОГЕНРА ОВОЛОДIВАЄ ТАЄМНИЦЕЮ
Роздiл 6. "ТОЙ, ХТО ОБРАЗИВ ФАРАОНА"
Роздiл 7. ВЕЧIР ЗАПИТАНЬ
____________________________________________________________________________


Роздiл 1. ЛЮДИНА, ЩО БАЖАЛА ПОСТАРIТИ

Лiтак ледь одiрвався од бетонної смуги, як Миколу охопило дивне
почуття. Усе його тiло нiби втратило вагу i забринiло якоюсь легкою
незвичайною радiстю. "Мабуть, це радiсть птаха, - подумав вiн, - володаря
безмежжя простору..." А повiтряний лайнер стрiмко здiймався до Сонця.
Це був перший день Миколиної вiдпустки. I вранцi було навiть якось
дивно, що не треба втискатися в переповнений вагон метро, поспiшаючи до
iнституту, не треба порпатися в архiвi, нишпорити по полицях iнститутської
бiблiотеки, шукаючи хоч якихось аргументiв з вiдомих або маловiдомих джерел
для своєї, за визначенням його наукового керiвника професора Бородая, "геть
химерної" гiпотези.
Бездумно, завченими рухами прибрав лiжко, ранкову гiмнастику робив
якось повiльно, не з тiєю похапливою енергiйнiстю, як, скажiмо, вчора, бо ж
нiкуди було поспiшати.
Раптом у дверi подзвонили.
- Хто? - запитав вiн.
- Телеграма! - гукнув за дверима чоловiчий голос.
Телеграма виявилася вiд його друга шкiльних рокiв Сергiя Ткачука. Цей
кримський чаклун, як завжди, сипав загадками: "Сiдай на лiтак. Є нагода
вiдкоркувати пляшку шампанського. Сергiй". Та для Миколи її змiст не
становив таємницi. "Мабуть, Сергiй таки домiгся свого, i бiовiзор дiє", -
щиро зрадiв Микола.
Отож мерщiй на аеродром! Квитка нема? А навiщо тодi людинi мозок i
всiляка там боєздатнiсть?
...I ось вiн уже летить до друга. На Сергiя теж чекає сюрприз,
приготовлений уже давненько, - старовинна наукова праця про неможливiсть
передачi думок на вiдстанi. Безумовно, такий дарунок спочатку друга
роздратує, та потiм вiн почне з тiєї працi донесхочу глузувати. I буде
добре. I буде весело! I буде щиро, як i ведеться у старих друзяк!..
- А здорово ви придумали! - раптом почув вiн захоплений дитячий голос.
Микола озирнувся. Лiворуч сидiв хлопчина рокiв дванадцяти i, як кажуть,
їв Миколу очима. Здавалося, вiд радостi вiн от-от почне стрибати.
До цього Микола зовсiм не звертав уваги на пасажирiв. У салонi були
створенi всi умови для вiдпочинку. Можна було вiдкинутися на спинку крiсла,
насунути козирок i спокiйно дрiмати пiд його захистом. Микола дивився собi в
iлюмiнатор, його не вабила навiть програма кольорового телевiзора, що
яскраво поблимував над входом до кабiни пiлотiв.
I раптом цей хлопець...
- А ти що, читаєш думки на вiдстанi? - посмiхнувся Микола.
- От ви смiєтеся, - ображено сказав хлопець. - А якби я був дорослим, -
у голосi його виразно забринiла заздрiсть, - я, може, теж був би вченим. I,
може, це я, а не ви, придумав би!
- Ви не дивуйтеся, вiн у мене теж єгиптолог, - пояснив Миколi кремезний
чоловiк з короткою щiткою чорних вусiв. Хлопець, очевидно, був його сином.
Вусань поклав йому на плече руку i пригорнув до себе. - Не заважай дядьку
Миколi, - сказав вiн.
"Нi, вони таки справдi читають думки! - вражено подумав Микола. -
Звiдки вони знають, як мене звуть? Звiдки вони знають, що я вчений? Звiдки
вони знають, що я єгиптолог?"
Чоловiк з вусами, очевидно, здогадався про цi три "звiдки".
- Кiлька хвилин тому вас вiдрекомендували по телевiзору, - вiдповiв вiн
на нiмi запитання вченого.
Микола вп'явся очима в кольоровий екран. Так, це був вiн. Чорний
костюм, похмуре обличчя... А загалом - несолiдний, хлоп'ячий вигляд. А вже
як Микола намагався надати собi серйозного i авторитетного вигляду, коли
оператори з хронiкальної студiї приїхали були в Експериментальний iнститут
iсторiї людини...
Микола, той, що був на екранi, говорив навiть з якоюсь легковажнiстю:
- Вже попереднє вивчення тектонiчних змiн не може не навести на думки
про катастрофу. Звичайно, гiпотеза ще потребує багатьох уточнень, але я вже
зараз певен, що у далекому минулому Землю вiдвiдали мислячi iстоти з iншої
планетної системи, i саме тодi сталася остання геологiчна катастрофа.
Фантазiя чи реальнiсть? Це й треба з'ясувати. Я думаю, що на земнiй кулi є
багато слiдiв їхнього перебування. Але ми або не бачимо їх, або не хочемо
побачити. Може, легенда про загибель Атлантиди - теж доказ?
На екранi з'явився ведучий.
- Миколо Андрiйовичу, - звернувся вiн до молодого науковця, - на
початку нашої бесiди ви побiжно згадали, що первiсним поштовхом, який
врештi-решт привiв до народження гiпотези, є геометрична будова єгипетських
пiрамiд.
- Так. Хоча спочатку це був скорiше пiдсвiдомий процес...
- А чому саме пiрамiди привернули вашу увагу?
- Це давня i довга iсторiя. По-перше, пiрамiди - одне з семи чудес
стародавнього свiту, а хто ж не звертає уваги на чудеса? - вже зовсiм з
дитячою щирiстю засмiявся Микола. - Так-от: це було ще в школi. Мене
вразило, що при всiй примхливостi i фантастичностi давньоєгипетської
архiтектури пiрамiди, гробницi фараонiв, мають точну форму геометричних
фiгур. Менi здавалося, що ця не пишна, а дуже скромна форма була викликана
якимись дуже важливими причинами, ще невiдомими науцi. Але тодi це було
тiльки припущення. Випадкове знайомство з проблемами сучасного
ракетобудування навело мене на думку, яку й покладено в основу гiпотези...
Микола вiдчув, як нестерпно червонiє. Обличчя палало. Без сумнiву,
професор Бородай не розпинався б так перед кiношниками. Микола нервово почав
шукати кнопку, що вiдпускає пружину козирка. Та в цю мить хтось обережно
доторкнувся до його руки. Це був той самий хлопчина, що так несподiвано i
своєрiдно пiдтримав його гiпотезу.
- Дядечко Миколо, - заблагав вiн, - а ви розкажiть, як вони
прилетiли... Люди з космосу!..
"Я справдi поводжуся, мов дитина! - вже сердито подумав Микола. - Ну,
що тут дивного: одна людина висунула незвичну iдею - iншi зацiкавилися нею.
А цей юний єгиптолог, безперечно, всiм своїм друзям розповiсть, що летiв iз
"справжнiм ученим".
- Колего, - вже розважливо мовив вiн, - я б тобi не тiльки розповiв, а
й показав би, як це вiдбулося. Саме сьогоднi є така можливiсть.
- Тату! - смикнув хлопець батька.
Вусань запитливо подивився на Миколу.
 
Наші Друзі: Новини Львова