Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Тематики > Дитяча  ::  Тексти > Жанри > Повість

Мої і чужі таємниці

Переглядів: 14415
Додано: 10.04.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Юрiй Дмитрович Ячейкiн

Мої i чужi таємницi

Гумористична повiсть
____________________________________________________________________________

Київ. Видавництво "Веселка", 1989.
Iлюстрацiї Василенка Анатолiя Петровича.
OCR та редакцiя Dauphin, 2005.
____________________________________________________________________________

ЗМIСТ

У МЕНЕ ЖИВ НЕВИДИМКА!!!
Роздiл 1. СЕНСАЦIЯ
Роздiл 2. КОСМОНАВТИ
Роздiл 3. МАРСIЯНИ
Роздiл 4. ЗМАГАННЯ
Роздiл 5. ЗМОВНИКИ
Роздiл 6. ПОМСТА
Роздiл 7. ЩО БУЛО ПОТIМ
Роздiл 8. ОДНОГО РАНКУ
Роздiл 9. ТАЄМНИЦЯ
Роздiл 10. ПРОБЛЕМА № 1
Роздiл 11. ЩО РОЗПОВIВ НЕВИДИМКА
Роздiл 12. ЖИТТЄВИЙ ДОСВIД
Роздiл 13. УГОДА
Роздiл 14. ДЕНЬ ТАЄМНИЦЬ
Роздiл 15. КОЛЕГИ
Роздiл 16. "РАКЕТА"
Роздiл 17. КАТАСТРОФА
Роздiл 18. ОСТАННIЙ
ЗАМIСТЬ ПIСЛЯМОВИ - ЩЕ ОДНА ТАЄМНИЦЯ
____________________________________________________________________________


У МЕНЕ ЖИВ НЕВИДИМКА!!!

Що, цiкаво?..
Отож!
Але передусiм - будьмо знайомi.
- Я - Толя Сливка.
Живу в Києвi i вчуся в середнiй школi. Тiльки номера школи я вам
навмисне не скажу, бо мiй друг Лесик порадив менi зберегти його у цiлковитiй
таємницi.
- Якщо ти назвеш номер, то нiколи в життi не допишеш своєї iсторiї i
залишишся в класi на другий рiк.
- Чому? - запитав я.
- А тому, що тiльки-но люди дiзнаються про номер школи, як тобi почнуть
писати листи. З усiх усюд! Вдень i вночi ти тiльки й знатимеш, що
вiдповiдати незлiченним адресатам. I в тебе не залишиться анi вiльної
хвилини.
- А може, i не писатимуть, - вагався я.
- Писатимуть, - запевнив мене Лесик. - Усiм знаменитим людям пишуть, їм
пишуть так багато, що пошту привозять до них додому на вантажних машинах. Я
про це читав у газетi в одному смiшному оповiданнi. Там знаменитий футболiст
одержав стiльки листiв, що вони заповнили геть усю квартиру. Йому навiть
спати було нiде. Тодi його переселили у гуртожиток, а квартиру обернули на
нове поштове вiддiлення.
- А якщо я не братиму листiв i не вiдповiдатиму?
- Тодi тебе вважатимуть за нечему i слава твоя потьмариться!
Ну, гаразд, не вiдкрию таємницi. У мене тих таємниць стiльки, що деякi
я навiть позабував.
Авжеж, у мене завжди було багато цiкавих секретiв. А потiм з'явилася
вже така неймовiрна таємниця, що про неї обов'язково треба всiм розповiсти.

П_р_и_м_i_т_к_а:
Любi друзi!
Ми, товаришi Толi Сливки, колективно прочитали його рукописа i
свiдчимо: все правильно! Тiльки деякi незнайомi йому науковi слова вiн
написав неправильно. Наприклад, замiсть слова "субстанцiя", вiн ужив
неграмотне словосполучення "супстанцiя". Але за цей твiр нiхто не поставить
Толi двiйку, бо ми гуртом виправили усi помилки. Коли прочитаєте, самi
переконаєтеся.
Один за всiх, всi за одного!

За дорученням пiонерської ланки
iменi Юрiя Гагарiна
ОЛ. УСЕНКО


Роздiл 1. СЕНСАЦIЯ

Ми з Лесиком вирiшили: пiсля закiнчення школи пiти у космонавти i
полетiти на Марс.
Прославимося на весь свiт. Нашi великi портрети у скафандрах надрукують
у всiх газетах та журналах i навiть на сiрникових коробках. За парту, на
якiй ми зараз сидимо, посадять найкращих учнiв. А вчителi на уроках
розповiдатимуть, що я i Лесик нiколи-нiколи не мали двiйок.
Та спочатку про цю нашу мрiю нiхто не знав.
Таємниця вiдкрилася зовсiм випадково.
Це сталося у суботу. Щойно почався урок з географiї, як пiшов снiг.
Перший снiг! У класi одразу стало темнiше, бо снiг падав густо. Великi
пухнастi снiжинки танцювали за вiкном, наче дражнилися. Вони нiби
пiдмовляли: "Ану, пограймося у снiжки!" I справдi, з такого снiгу можна
вилiпити найкращi у свiтi снiжки.
От не пощастило!
Пощастило тiльки Юрковi Бублику, бо вiн запiзнився на урок.
Вчитель географiї Павло Петрович запитав його:
- Бублик, чого ти запiзнився?
Юрко вiдповiв:
- Я загубив одного бота i довго шукав його.
Павло Петрович пiдозрiло подивився на його черевики.
Та пiдозрював вiн даремно. Один черевик у Юрка був чистенький, а другий
такий брудний, наче Юрко по дорозi у школу не минав жодної баюри.
- Що, не знайшов? - знову запитав Павло Петрович.
Юрко скромно вiдповiв:
- Нi, не знайшов, бо я поспiшав у школу. Але пiсля урокiв я ще пошукаю.
Юрко як у воду дивився: пiсля урокiв вiн одразу знайшов свого бота. Це
йому зовсiм не важко було зробити, бо вiн сам його заховав.
Але це було потiм.
А тодi Юрко сiв на своє мiсце i нишком почав їсти снiг. Та крився вiн
тiльки вiд учителя, а вiд нас вiн анiтрохи не крився. У нього були повнi
кишенi снiгу.
Усi ми дуже заздрили Юрковi. Хто ж не знає, що перший снiг смачнiший за
морозиво?
Та Бублик нi з ким не дiлився своїми запасами. Вiн сам один наминав
чудовий свiжий снiг. Тодi ми удали, що нас зовсiм не цiкавить снiг, а
цiкавить географiя.
I раптом Юрко злякався, бо снiг у його кишенях почав танути. Куртка i
 
Наші Друзі: Новини Львова