Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 21 жовтня 2019 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Повість

Слідство веде прокуратор

Переглядів: 18528
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 1
- Чи усвiдомлюсш ти, що зробив полiтичне звинувачення ?
- Я не зовсiм добре знаю римськi закони.
- Ми суворо карасмо за образу особи цезаря. А ти повiдомив важливе: до
храму не допускаються люди, якi несуть монети з карбом божественних
принцепсiв. Так?
- Я це сказав...
- А чому левiти це роблять? Чи знасш?
- Чому? Бо у них. гендлярський бог - золотий тiлець. Iншого вони не
знають i знати не хочуть.
- Я запитав не про це. Сформулюю iнакше, щоб ти зрозумiв: як левiти
пояснюють вiдмову брати монети з зображенням римських принцепсiв?
- Та просто: Кайафа каже, що цi сустнi зображення - образа для царя
небесного. А насправдi, окрiм наживи...
- Досить, це вже лiрика! - зупинив його Понтiй Пiлат. - Скажи менi
лiпше таке: що ти зробив би з храмом?
- Я сказав про це в очi самим левiтам. Я сказав ум: "Як прийшов потоп i
знiс усiх, так i ваш храм облуди буде знесено. Бо де буде падло, там
зберуться й орли. Нерозумнi i слiпi ви, бо святите золото! Горе вам! Бо за
злочинами вашими прийдуть чорнi днi. I обложать храм окопами, i обступлять
навкруги, i стиснуть звiдусюди. I знищать його з лиця землi, i не залишать
каменя на каменi! Бо цей храм уже не божий дiм молитов, а вертеп з кублом
гадючим!"
- Ти справдi це сказав? - не стримав свого подиву прокуратор.
- Я сказав це...
- Першосвятенник Кайафа знас про це?
- Вiн теж слухав мене.
- Коли це було?
- Три днi тому.
- А потiм ти з ватагою спiльникiв пiшов грабувати храмових мiняйл?
- Я нi в чому не винен. Хiба на мене хтось скаржився?
- Масш рацiю: нема нi скарг, нi позову. Адже, щоб звинуватити тебе, ум
треба викрити самих себе. Але зараз я зроблю одне припущення. Якщо воно
вiрне, можеш не вiдповiдати нiчого. Ви забрали у мiняйл монети старого
карбу?
Запала промовиста мовчанка.
Велична Клавдiя Прокула з веселою повагою позирала на свого
проникливого чоловiка.
Понтiй Пiлат бачив, як до Веселого Германа пiдiйшов легiонер i про щось
доповiв.
Веселий Герман пiдняв руку, просячи дозволу потурбувати прокуратора.
- Пiдiйди! - дозволив йому Понтiй Пiлат i, коли той наблизився,
запитав: - Щось трапилося?
- Прийшов колишнiй першосвятенник Аннан, тесть Кайафи. Просить, щоб ви
його прийняли.
- По мою душу прийшов, - тихо мовив Iсус.
- Про що ти? - запитав прокуратор.
- Аннан вимагатиме мосу смертi.
- Заспокойся, - твердо сказав Понтiй Пiлат. - Без серйозноу провини я
ще нiкого не скарав. А за тобою я нiякоу вини не бачу. Розходження у
поглядах на призначення храму е суто релiгiйним i моуй юрисдикцiу не
пiдлягас. Право ж святенникiв на смертний вирок i покарання скасованi.



6. АННАН, ТЕСТЬ КАЙАФИ

Коли Веселий Герман повiв затриманого через бiчнi дверi, Клавдiя
Прокула мовила:
- Я хочу лишитися.
- Але ж Аннан - не в'язень, - завагався Понтiй Пiлат.
- Шкода, що вiн досi не в'язень...
Прокуратор засмiявся.
- Зрозумiй, моя люба, я б охоче, але...
- Але, мiй Понтiю, вiдiслати мене зараз було б ще бiльш жорстоко, нiж
примушувати мене мовчати. Хiба я тобi заважала? А тепер... Та це все одно,
що вiдiбрати у мене книгу на найцiкавiшому мiсцi.
- Пiдкажи, як вмотивувати твою присутнiсть, i ти залишишся.
- Ах, мiй Понтiю, це так просто!
- Навiть просто? - усмiхнувся Пiлат.
- Авжеж! - запалена надiсю, наполягала Клавдiя Прокула. - Хiба ти
кликав до себе того Аннана? Хiба тут мiститься твоя канцелярiя, де ти
мусиш дотримуватись службових приписiв?
- Нi i нi! - сказав Пiлат. - Що з цього?
- Аннан прийшов без зову. Прийшов до твого приватного житла. Прийшов як
прохач. Ти тут повний господар. Ти можеш його навiть взагалi тут не
прийняти i призначити зустрiч в канцелярiу у час зручний для тебе. Отже...
- Отже, менi лишасться дати згоду.
- О, мiй Понтiю, у подяку тобi я знову обiцяю стiйко мовчати.
- Ця присяга тiльки свiдчить, що ти у мене велика розумниця.
Тим часом прислужники внесли до портика масивний, гiдний сану
несподiваного вiзитера стiлець з твердою й прямою спинкою: iудеу чомусь
люблять сидiти в незручнiй, задерев'янiлiй позi. Та хай! Хоч би й на цвяхи
сiдали. Химернi мiсцевi звичау та уподобання адмiнiстрацiю Риму не
обходили.
Як i в'язень Iсус Назарей, минулорiчний першосвятенник Аннан, тесть
теперiшнього - Кайафи, виглядав у портику чужорiдним тiлом, хоч являв
собою зовсiм iнший соцiальний тип. В'язень був тут темною плямою,
святенник - занадто пiстрявою. В'язень стукотiв по мармуру дерев'яними
пiдошвами, святенник вiддзвонював дрiбними срiбними бубенцями, нашитими по
всьому його фантастично барвистому вбранню. На груди звисав триколiрний
омофор - ознака, що вiн походить з роду блаженного Левiя. До пояса був
припнутий розшитий бiсером мiшечок з паличками-жезлами для жеребкування.
Аннан вiддзвонював своуми бубенцями, мов цiла отара, аж поки не
доп'явся до крiсла. У ньому вiн укляк непорушне, i бубенцi вгамувалися.
Прокуратор та його дружина мовчки тупили очi на це розцяцьковане опудало з
ледь прихованою зневагою.
Святенник теж позирав на латинян з тамованою вiдразою.
Цей римлянин з непристойно коротким волоссям, з голим обличчям, з його
нiби стесаним носом, що незугарне продовжував лiнiю лоба, з його вузьким,
наче щiлина, ротом i важкою, мов каменюка, щелепою виглядав потворно.
А його дружина?
Хiба цю дебелу, як вежа, iстоту з холодними рисами обличчя i потужною
статурою ратоборця можна вважати жiнкою? ту б тримати в гуртi тягловоу
худоби - ось де цiй римлянцi мiсце! Хiба уу можна порiвняти з сврейськими
жiнками - гарячими, мов вогонь, тендiтними, як iграшки, нiжними, наче
квiти? рврейки дозрiвають на дванадцяту весну, коли душа ще не уражена
грiхом, а плоть - хтивiстю. У своу дванадцять весен вони йдуть, мов агнцi
непорочнi на заклання, пiд шлюбний вiнець невинними створiннями...
А латинянки? З ухнiми тренованими фiзичними вправами ручиськами, що
годнi залюбки звернути шийнi м'язи або придушити....
Вiд цих думок Аннан аж гидливо затрусив фарбованою червоною цаповою
бородою.
- За нашими звичаями не мiсце нечистiй жiнцi серед чистих чоловiкiв! -
не стримався вiн. - Ребро [за сврейськими племiнними сказаннями, бог
сотворив жiнку з ребра чоловiка] - нiкчемна частина цiлого.
В опуклих очах Клавдiу Прокули блакиттю палахнули крижанi блискавки.
Проте грiм не вiдповiв на образу. Вона, тримаючи свос слово, тiльки
вимогливо звела холоднi очi на Понтiя Пiлата.
- Звичау слiд шанувати, - сухо зазначив прокуратор. - Це шанування
мусить бути взасмним. Хто до кого прийшов?
Аннан збагнув, що, коли й надалi дозволятиме собi дратуватися, йому
 
Наші Друзі: Новини Львова