Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 21 жовтня 2019 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Повість

Слідство веде прокуратор

Переглядів: 18525
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 1
- Так, тепер усяке може трапитись, - погодився Луцiй Галл. - Якi ж твоу
мiркування, Германе?
- Хочете, щоб я передбачив прийдешнс, як це роблять мiсцевi вiщуни?
- Тим паче, що твоу завбачення, на вiдмiну вiд екзальтованих зойкiв
"пророкiв", завжди дуже вiрогiднi. Отож, не бiйся знеслави i починай.
Герман розумiв, що слiдчий у цей спосiб хоче перевiрити своу власнi
припущення й передбачення, якi у нього вже склалися в певну схему дiй i
протидiй.
- Слухаю i корюся наказовi! - бадьоро проголосив вiн. - Пророкування
перше: з того моменту, як Марiя Магдалина ступила за арку прокуратури,
наше розслiдуваня вже нi для кого не тасмниця.
- Слушно.
- Пророкування друге: кiт наполохас мишей.
- Само собою...
- Мишки поводяться рiзно. А надто скнари, ураженi патологiчною
жадiбнiстю. Чому б, поки не пiзно, не продати ватага? Хiд думки простий:
заводiя все одно схоплять римляни, треба хоч якусь користь з цього мати. А
щоб Фортуна не проминула з щедротами своуми, слiд поспiшати, дiяти не
гаючись.
- Правильно.
- Але я певен: Iуда не пiде до нас. Не наважиться...
- Проте вiн насмiлиться шантажувати храмових павукiв! - завершив Луцiй
Галл. - Адже храмова зграя не вiд того, щоб знешкодити небезпечного
грабiжника. Вiн принадився ух вительбушувати безкарно! Кумедно виходить...
- Що я маю робити? - запитав Веселий Герман.
- Пильнувати! Увечерi не спускай ока з храму. Я певен, довгоносик не
зволiкатиме: жадiбнiсть - надiйний батiг. Вiн нам потрiбен живим i
неушкодженим! Якщо зможеш, одразу вибий з нього зiзнання i, не гаючись,
схопи ватага.
- Зрозумiло, патроне.
- Одноу деки легiонерiв тобi вистачить?
- Цiлком.
Людину, вузьке обличчя якоу нагадувало сокиру, бо на ньому домiнував
могутнiй нiс. Веселий Герман примiтив, коли вже впали густi сутiнки.
Герман обрав собi зручну для стеження позицiю. Вправно розташував
наданих йому воякiв, якi за його знаком вмить могли замкнути коло без
надiу на втечу в бiчнi вулички.
Присутнiсть поблизу храму поодиноких легiонерiв нi в кого не могла
викликати тривогу: Вежа Антонiя, перетворена в казарму для римських
воякiв, i храм Соломона, власне кажучи, складав одне цiле. Тому
присутнiсть тут окремих легiонерiв, була такою ж природною, як i
святенникiв. Iнша справа, якби вони чатували чiльним загоном, - це,
безумовно, привернуло б увагу i могло наполохати.
Веселий Герман не дав знаку затримати кандидата в запроданцi: намiр
щось зробити i здiйснений вчинок трактуються рiзно. Хай iде. Хай наполохас
храмових павукiв. Хай зробить свос чорне дiло. А тодi... Адже вiн
повертатиметься цiсю ж дорогою. Iншого шляху тут нема.
Велетенський дiм дивного й незрозумiлого бога iудеув було споруджено на
крутому горбi, i вiн своум кам'яним громаддям наче чавив мiсто. Це
враження особливо посилювалося вночi, коли темний купол зливався з темним
небом. Уже тодi, коли за царя Соломона ще тiльки почали споруджувати цю
гiгантську будiвлю, виникло побоювання, що вона свосю вагою розчавить горб
i впаде на мiсто. Тому будiвничi пiддали архiтектурнiй реконструкцiу i
самий горб. З одного боку його зтесали i закрiпили циклопiчними брилами,
посднаними для мiцностi мiж собою залiзними скобами. Ця стiна тепер
здiймалася вгору на чотириста лiктiв i вражала навiть римлян, звиклих до
колосальних споруд.
Храм i справдi чавив. Але не своум кам'яним громаддям. Вiн чавив
податками i нескiнченними додатковими поборами, якi треба було нести
святенникам пiд час кожного з численних, вигаданих ними ж релiгiйних свят.
Це було середовище i недоторканний для римських законiв притулок
спадкосмних дармоудiв. Це була фортеця трутнiв з роду Левiя, яким Мойсей
надав довiчне й виключне право "слугувати боговi" i за цю "працю" ссати
пiт i кров трудящого люду, жорстоко - аж до смертного побиття камiнням -
караючи непокiрних. Нинi це "колiно" було розподiлено на двадцять чотири
"череди", в кожнiй з яких налiчувалось до п'яти тисяч святих нероб. А на
кожного спадкосмного левiта припадало ще по два-три служки з нижчих
кастових ступенiв. I вся ця сарана хоче жерти, i то - смачно, хоче ходити
в розкошах, хоче м'яко спати, хоче утримувати бiля себе якнайбiльше гарних
рабинь i наложниць.
Римлян вражало, що цiлий народ дав себе уярмити цим неробам з кадилами,
щоб його сили й достаток, його енергiю й наснагу пожадливо висотувала
плодюча зграя святих дармоудiв. Iмперський Рим вважав це становище, м'яко
кажучи, нерозумним. Вiн запровадив своу податки, якi дiяли по всiй
iмперiу, а храмову десятину вилучив з категорiу, що охоронясться законом.
Будь-якi пожертви iудейському боговi набули чинностi доброу волi. А щоб
вибити у схидни зуби, у верховного суду - Синедрiону - було вiдiбрано
право нй смертне покарання. У вiданнi святенникiв лишився тiльки розгляд
суто релiгiйних питань, в якi iмперська адмiнiстрацiя не втручалася.
Рабини злобилися, але сила була на боцi Риму...
...Iуда iз Карiота вислизнув з храму, коли зовсiм стемнiло. Бiля
пiднiжжя сходiв, що вели до Нижнього мiста, його зненацька оточили. З
переляку цей уже викiнчений запроданець мимовiльним порухом шарпнувся до
широкоу поясноу намотки. Веселий Герман негайно запустив туди свою
десницю. Вiн витяг шкiряний гаман, що присмно брязнув благородним металом.
- Запалiть смолоскипи! - наказав вiн.
Захиталося чадне червоне полум'я, пострiлюючи смоляними бризками.
Веселий Герман витрусив монети на долоню, старанно порахував ух i неквапом
зсипав назад у гаман.
- Ха, лише тридцять шекелiв, - розчаровано пробурмотiв вiн. - Ну й
скнари! Га? За голову ватага - лише тридцять срiбнякiв! Де це чувано? От
якби дали золотими денарiями...
Iуда розгублено клiпав. Веселий Герман простягнув йому гаман:
- Бери! Для нас це не грошi...
Iуда жадiбно схопив свою здобич i поспiхом сунув за пазуху.
- Слухай, - зичливо мовив Веселий Герман, - може, ти продаси його
вдруге?
- Кого? - пробелькотiв Iуда, який досi не оговтався вiд ляку. Його
крихiтнi оченята, перегородженi видатним носом, полохливо никали по
вояках.
- Нiби не знасш... Iсуса Назарея - ось кого! Нам же вiдомо, кого ти
щойно продав скупердяям з храму. А нас цей товарець теж цiкавить! Ну то
що, приятелю, залагодимо гендель, га?
Iуда завагався. Цей рудий здоровань - що вiн: пропонус всерйоз чи
кепкус? Його непокоуло навiть те, що йому повернули грошi. Щось повертати
- не належить до чеснот римських воякiв. Як i будь-яких iнших... А може, й
справдi?..
- Давай виказуй хутенько, - наполiг рудий. - Ми знасмо, кому його можна
вигiдно перепродати. Понтiй Пiлат за Назарея дасть золото...
Тiльки тепер Iуда збагнув: гаман йому повернули лише тому, що
сподiваються заробити бiльше. На душi полегшало - усе стало на свос звичне
мiсце.
- Ну, кажи нарештi: де вiн ховасться?
- У Гефсиманському лiсi... Та чи встигнете?
- А що таке?
- Уже збирасться йти по нього храмова варта...
- Нехай собi збирасться. А ми вирушаймо зараз. Веди!
- Навiщо я вам? - сполотнiв Iуда.
- Як то навiщо? Лiс великий. Чого ж нам нишпорити в ньому, коли ти
знасш точне мiсце? I от що: аби не сталася помилка, ти Iсуса обнiмеш i
назвеш. Зрозумiв?
 
Наші Друзі: Новини Львова