Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 21 жовтня 2019 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Повість

Слідство веде прокуратор

Переглядів: 18535
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 1
самогубством. Спосiб - за власним вибором. Хоч би й за допомогою цикути
або мандрагори...
Додатком "Веселий" Германа нагородили його "клiснти": вiн з кожним умiв
балакати без злоби, жваво, мало не з приязню, хоч нiколи не переступав
службових преписiв.
За вiком вiн ще був дуже молодий - лише дватри роки тому розмiняв
третiй десяток. Слiдчий Луцiй Галл служив у прокуратурi давно, пошукувач
Веселий Герман - з недавнього часу. Але вони аж на подив пасували один до
одного.
- Ось i я! - мовив Веселий Герман, входячи з широкою усмiшкою до покою
прокуратора. - Довгенько довелося чекати вашого виклику, Луцiю. Чи не
марно? - казав нiби до слiдчого, а сам позирав хитрим синiм оком на
прокуратора.
- Справу вирiшено позитивно, - повiдомив Луцiй Галл. - Ось за цими
прикметами знайди людину. Iм'я - Iсус Назарей.
Веселий Герман уважно прочитав опис.
- Ну й дiла! - вiн за звичкою, яка водиться у варварiв, полiз п'ятiрнею
чухати свою руду потилицю. - За цими прикметами, Луцiю, можна схопити
половину населення ррусалиму. Друга половина - жiнки...
- А зуби? - нагадав Луцiй Галл.
- Люди - не конi, щоб ум у роти зазирати.
- Масш сумнiв, що упорасшся? - подав нарештi голос i Понтiй Пiлат.
Веселий Герман вмить розвернувся до нього.
- Та що ви, патроне! Якi можуть бути сумнiви? Раз с наказ, буде й дiло!
Накази для того й iснують, щоб люди по них творили чудеса.
Понтiй Пiлат не втримався вiд посмiшки.
- Однак доведеться добряче понишпорити, - заклопотано додав Веселий
Герман. - Сьогоднi звечора я пiду по шинках - там люди про всяке гомонять.
- У нього руки, як у жiнки, - сказав Пiлат.



3. СВIДЧЕННЯ МАРIт З МАГДАЛИ

Нiчний вилов Веселого Германа виявився для Луцiя Галла вкрай
несподiваним. Чого не чекав, того не чекав, - нiкуди правди дiти! Проте
слiдчий давно переконався, що його молодий спритний пошукувач, хоч i йде
подекуди незвiданими у дотеперiшнiй практицi шляхами, незмiнно й неухильно
пiдпорядковус своу дiу чiтко окресленiй метi. Та коли цього ранку Луцiй
Галл побачив юне, бездоганне, гнучке, тендiтне, буйновласе створiння з
очима великими, наче свiтильники, вiн дещо отетерiв. Всенький вид юнки,
яку привiв Веселий Герман, свiдчив про скромнiсть, цнотливiсть, неторкану
чистоту i наувну незвiданiсть у любощах, що так зворушують, але водночас й
магiчно ваблять чоловiкiв.
"У неу мусить бути чарiвний голосочок", - сентиментально помислив вiн i
не помилився.
Але те, що вона промовляла своум напрочуд мелодiйним голосочком
iстинноу сирени, вразило слiдчого не менш, анiж уу рiдкiсна, казкова,
приголомшлива краса. Форма i змiст цiсу вишуканоу амфори насолод здавалися
несумiсними. А може, навпаки? Хiба когось спокусить потвора?
- Хто ти? - було перше, що вiн запитав.
- Мене звуть Марiя, - скромно вiдповiла i пiд його пильним, суворим
поглядом густо, сором'язливо зашарiлася. - А ще кличуть Магдалиною...
- Заспокойся, дiвчинко, - статечно мовив Луцiй Галл з iнтонацiями
батькiвськоу поблажливостi. - Що ти опинилася тут, мабуть, якесь прикре
непорозумiння.
Веселий Герман зареготав.
Слiдчий незадоволено спохмурнiв.
- Чи не скажеш сама, як ти тут опинилася? - м'яко запитав вiн.
- Ха! Ваш рудий приятель умовив пiти з ним, - звабливим голосом сирени
вiдповiла вона. - Я гадала, вiн хоче завоювати мос серцева вiн полонив
мене усю! Та чи вiдшкодус менi збитки за марно втрачену нiч? Адже я
сподiвалася роздiлити з ним лiжко, а не ламати собi кiстки на тюремному
тапчанi...
Луцiй Галл спочатку було й не второпав, про що йдеться. А коли збагнув,
то побуряковiв, наче зварений живцем рак. Чари розтанули! Вiн уже не бачив
чарiвного створiння, а лише мiшок з кiстками, який неухильно руйнуватиме
час. Шкода, що вона ще не замислюсться над цим. Мине зовсiм небагато
рокiв, i хто з пиякiв, з котрими вона переспала, згадас про неу? А Веселий
Герман аж квiтнув, насолоджуючись природним комiзмом цiсу сцени, гiдноу
пера безжального дотепника Менандра.
- Дозвольте менi поспитати уу, - нарештi запропонував вiн. - Це
прискорить справу.
Луцiй Галл тiльки мовчки хитнув головою на згоду.
- Спочатку - деякi бiографiчнi вiдомостi, - почав неприступний для
згубних жiночих чар Веселий Герман. - Життспис нашоу Марiу дуже
простенький. Чотирнадцяти рокiв уу ще дiвчам вiддали за старого Паппуса,
сенатора з оточення тетрарха Iрода Антипи. А вже за рiк вона втекла до
вiдомого розпусника Елiу Ламiя.
- Того самого? - запитав слiдчий.
- Так, обранець уу серця - той Елiй Ламiй, якого принцепс Тiберiй
покарав висланням за розпусту, нечувану навiть у розбещеному Римi. Та от
бiда: розпусник Ламiй спасував перед уу невситимiстю i сам вiд неу утiк.
Про наступного уу коханця можна сказати тiльки у множинi - це була
манiпула, що стояла гарнiзоном пiд Магдалою. Коли легiонерiв перевели на
постiй в iнше мiсце, вона перейшла на обслугу цивiльного населення.
Оскiльки встановити уу коханця було неможливо, уу почали вважати подружкою
всiх чоловiкiв Магдали. Звiдси походить друге уу iм'я - Магдалина.
Луцiй Галл з неприхованим жалем поглянув на Марiю Магдалину - рiдкiсну
квiтку природи, що сама себе занапастила на гнойовиську, - i похмуро
запитав:
- Усе це дуже повчально, та чи мас стосунок до нашоу справи?
- Мас! - запевнив його Веселий Герман. - Чи знасте ви, за ким вона
подалася з Магдали i волочиться по всiх усюдах?
- Кажи!
- Iсус Назарей.
- А! - сказав Луцiй Галл. - Починай допит.
Веселий Герман повернувся до Марiу, дружньо всмiхаючись:
- Ти давно в ррусалимi?
- Мабуть, уже з тиждень...
- А точнiше?
- Не рахувала...
- Де перебувала до того?
- У Вiфанiу, у брата.
- Хто твiй брат?
- Бiдак, як усi.
- Я питаю, як його звати.
- Лазар.
- Лазар? Чи не про твого брата, бува, по всiх шинках гомонять, нiби вiн
вмер i воскрес?
Жiнка завагалася:
- А що йому за це буде?
- За те, що воскрес? Нiчого. Мабуть, житиме, як i жив. Але мене
цiкавить, як це покiйник примудрився живiсiньким пiднятися з труни?
- А при чому тут я? - вперше обурилася чарiвна повiя. - Хiба я вигадую
податки?
- До чого тут податки?
- Аякже! Ще не прохолонуть слiди римських митарiв, як уже сунуть по
десятину бiрючi Кайафи. Бiдаковi хоч живцем у труну лягай! От Лазар i влiз
до труни...
Веселий Герман зареготав:
 
Наші Друзі: Новини Львова