Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 21 жовтня 2019 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Повість

Слідство веде прокуратор

Переглядів: 18530
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 1
А як поставиться до нього Клавдiя? Адже Пiлат ще нiколи не рушив свого
твердого, мов криця, слова. Вiн страшився, що у Клавдiу народиться
презирлива нехiть до нього...
Несподiвано добру пораду дав спритний проноза Веселий Герман. Вiн
сказав:
- На свята до ррусалима прибув тетрарх Галiлеу, васальний цар Iрод
Антипа.
- Знаю, - стримано озвався Пiлат.
- Саме перед вашим прибуттям до Iудеу цар скарав на смерть мiсцевого
"пророка" Iоанна за прiзвиськом Хреститель.
- То й що?
- Цей вiщун Iоанн - двоюрiдний брат нашого Назарея. За вiком - старший.
- Цiкаво, - мовив Пiлат. - За що його страчено?
- За нице втручання в родинне життя царя.
- Неймовiрно! - здивувався Пiлат. Ця крауна позбавлених логiки безумств
весь час вражала його все новими дивовижами, якi вiн, живучи в Римi, не
мiг би уявити навiть у фантасмагоричному мареннi. - Оповiдай!
- Справа ця почалася з того, що молодший брат царя Фiлiпп пiдшукав собi
у жони дивну красуню Iродiаду. Однак сталося так, що Iрод та Iродiада
покохали одне одного. Брати розв'язали цей iнтимний трикутник полюбовно -
Фiлiпп вiддав холодну до нього Iродiаду старшому братовi, а той повiнчав
уу царським вiнцем.
- До чого ж тут Iоанн?
- Ось тут вiн i з'явився. Ледве справа мирно уладналася, як з пустелi,
де вiн "вбивав плоть", приперся Iоанн. У геть зотлiлiй одежинi, смердючий
вiд багаторiчного бруду - iстинно святий подвижник. Чи йому в пустелi
сонце голову напекло i мозок висушило, чи вiн сараною та ящiрками
отруувся, а тiльки цей засмердiлий вiдлюдник нiчого кращого не придумав,
як звинуватити царя в розпустi i порушеннi "законiв божих". Та ще цей
всохлий заброда з пустелi каламутив воду, вимагаючи, щоб Iрод вiддав свою
царицю назад нелюбому Фiлiпповi.
- Неймовiрно! - знову пробурмотiв Пiлат.
Ця iсторiя нiяк не вкладалася в його свiдомiсть, бо перечила усьому
трибу життя в Римi, де жiнка у побутi мала рiвний з чоловiком правовий
статус. Як чоловiк мiг покинути свою дружину, так i жiнка мала право
покохати iншого i пов'язати власну долю з обранцем серця. Жiнка в Римi для
чоловiка - друг, найближча людська iстота, на яку муж спирасться в своуй
життсвiй борнi. Часто траплялося, що вони й гинули удвох. Але й
кiлькаразовi шлюби не були дивиною.
Понтiй Пiлат пригадав, що шляхетна патрiцiанка Лiвiя Друзiлла пiшла вiд
свого чоловiка, щоб стати дружиною принцепса Октавiана Августа, коли уже
мала в першому шлюбi сина i була вагiтна другим. Обох уу синiв принцепс
оголосив своуми дiтьми. I нинi первiсток Лiвiу Друзiлли - принцепс Тiберiй
- уособлюс вершину iмперськоу влади.
Чи можна у цiй ситуацiу уявити придурка на зразок "святого пророка"
Iоанна?
А Веселий Герман уже завершував свою фантастичну оповiдь:
- Нарештi царевi урвався терпець. Вiн кинув цього знавiснiлого
мiзантропа-вiдлюдника у застiнок прикордонноу фортецi Машерон. Але той
здичавiлий у пустелi бовдур i з вiконця в'язницi не томився волати про
"цареву розпусту". Так минув рiк - Iоанн затявся. Цар i вiддав його
катовi.
- До чого ти ведеш? - запитав Пiлат.
- Внаслiдок цiсу неприсмностi iсторiу Iрод знас все оте сiмейство. I
ще: Назарей за мiсцем народження - галiлеянин, тобто формально пiдлягас
юрисдикцiу тетрарха Галiлеу. Отож i виникла у мене думка: чи не попрохати
царя як безстороннього суддю розiбратися у нашiй делiкатнiй справi? У
будь-якому випадку його думка для нас - вагоме пiдгрунтя.
- Рацiя! - схвалив його пропозицiю Пiлат.
Цар Iрод розiбрався - повнiстю "обiлив" звинуваченого, зняв з Iсуса
усяку вину. Назарей повернувся вiд тетрарха Iрода Антипи в бiлому
парчовому вбраннi з царського плеча. Дуже коштовному. Яснiше вiдповiсти
було неможливо. Якби Iсус Назарей був винен, цар "очорнив" би його
вiдповiдним одягом.
Та цей логiчний демарш прокуратора викликав у фанатичному натовпi новий
вибух лютоу злоби проти ненависного Назарея, проти ненависного Iрода,
проти ненависного Пiлата.
Тепер волали:
- Тiберiй - цезар!
- Самозванця - на Голгофу!
- Пiлате, розiпни його!
Все! Коло замкнулося. Це вже було суто полiтичне звинувачення. Iсуса
Назарея оголошено ворогом цезаря. Кайафа завдав останнього нищiвного
удару!
Ворогiв цезаря карають на горло. Хто б вони не були. Кара обирасться
залежно вiд суспiльного становища злочинця. Назаресвi випадав хрест на
Голгофi. Нiхто i нiщо його не врятус: вище цезаря нiкого нема.
А уже завтра - останнiй день пасхи!
Прокуратор Понтiй Пiлат викликав до себе Веселого Германа i наказав:
- Приведи обох Iсусiв.
- Назарея i Вар-Авву? - уточнив той.
- Так, я хочу поглянути на обох разом.
Невдовзi обидва в'язнi стояли перед прокуратором. Один - в бiлому.
Другий - в чорному. День i нiч. Пiлат позирав на них зовнi холодними, мов
крижини, навiть дещо байдужими очима. Нiхто б не здогадався тiсу митi, якi
думки його нуртують.
У чомусь в'язнi були подiбнi. Обличчя овальнi. Очi у обох темнi.
Гачконосi. Смаглявi. Однаковi на зрiст. От тiльки волосся у бiлого Iсуса
було пряме, понизу хвилясте, а у чорного - скуйовдженою кучерявою шапкою.
Та ще в обох - бороди, якi надто змiнюють обличчя.
- Германе, - сухо запитав Пiлат, - у нас в'язниця чи косметичний
заклад?
- В'язниця, патроне! - засвiдчив Веселий Герман.
- Чому ж вони бiльше схожi на чепурунiв, анiж на пристойних в'язнiв?
- Прикрий недогляд, патроне.
- Слiд негайно виправити.
- Слухаюсь, патроне!
- Хто зробить?
- У нас с вiдмiнний фахiвець з тюремноу косметики. Розфарбус ум пики -
мати рiдна не впiзнас!
- Iм'я?
- Пантера, колишнiй легiонер.
- Знаю, славний був вояк.
- Та вiн i зараз...
- От що: перед тим, як Пантера вiзьметься до косметичних вправ, хай
в'язнiв поголять. Щоб не лишилося й волосини нi на черепi, анi на щелепах.
I брови зголити також.
- Слухаюсь, патроне!
- Решту зробиш сам. Без свiдкiв...
- Само собою, патроне!
- Про мене кажуть: Пiлат - жорстока людина. От я i мушу завтра бути
таким, яким мене уявляють. Навiщо розчаровувати дурний натовп?
- Слушно, патроне!
А вночi в помешканнi Веселого Германа можна було б почути шепiт:
- Марфо, завтра зранку чекатимеш за Давидовими ворiтьми.
- Кого?
- Побачиш...
- А довго чекати?
- Поки дочекасшся... Дивись, нiкуди не йди!
- Бiльше нiчого не скажеш??
- Спи - завтра у мене важкий день.
 
Наші Друзі: Новини Львова