Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 жовтня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Повість

Народження Адама

Переглядів: 21441
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тiльки-но ми одягли коробку у непроникливу спиртову сорочку, як з
ботанiчноу гущавини вистрибнув хвацький монстр завбiльшки з п'ятиповерхову
будiвлю.
Щоб змалювати його, досить уявити видовжений, як труна, череп з
кровожерними i великими, наче миски для вареникiв, баньками та рясно
всiяною iклами i зубами пащекою, з якоу невпинно котилася пожадлива слина.
Оцю бридку голову напнуто на гнучку драконiвську шию, що поволi переходила
у циклопiчне черево, надiйно вкрите плетивом кам'яних м'язiв i твердою,
мов наждак, лускатою шкiрою.
Потвора жваво стрибала на двох заднiх колодах (лапами ух не назвеш!), з
яких стирчали страшнi пазури, що бiльше скидалися на залiзнi гаки сучасних
пiдйомних кранiв.
Щоправда, переднi кiнцiвки цього страхiтливого монстра не являли нiякоу
небезпеки. Вони були маленькi i кволi, як у пуголовкiв. На знак свосу
цiлковитоу нiкчемностi вони безсило звисали перед могутнiми грудьми.
Але хвiст! Якби хто бачив хвiст! Одним ударом довжелезного хвоста хижак
легко зробив би з нашоу коробки гармошку.
Оцей допотопний красунчик споганив усю ранкову iдилiю.
Тiльки-но його уздрiли закутi в панцири мирнi папороуди, як вони наче
збожеволiли. Панцерники кинулися хто куди, сповнюючи повiтря жалiбним
зойком.
Та ось вони спритно позакопувались у землю i перетворилися на
довготривалi опорнi точки. Iз западин випиналися на поверхню лише масивнi,
як валуни, роговi щити, що були явно не по зубах будь-якому вороговi. До
того ж бiля кожного щита ще лежала напохватi страхiтлива булава.
Але пятиповерхове чудовисько не звертало на велетенських черепах жодноу
уваги. Воно з диким гиканням метнулося до тиховоду, де й досi ласував
комишем гороподiбний завр.
Що там сталося, важко й описати. Насамперед тому, що картину двобою
ховав туман, який значно погустiшав. Але зважаючи на несамовите ревище,
вiдчайдушне виття, брязкiт щелеп i пазурiв, оглушливий хрускiт кiсток,
чудовиська тюжили один одного не на життя, а на смерть.
Нарештi переможне ревище лускатого страховища та передсмертний хрип
гороподiбного гурмана злилися в заключний трагiчний дует.
З туману виринули заюшена хава хижака з величезним куснем паруючого
м'яса в зубах...
- А що. Азимуте, - порушив гнiтючу мовчанку капiтан Небреха, - далебi,
штучнi копiу колишнiх потвор жеруть одна одну? Не хотiв би я опинитися на
мiсцi твоух бiдолах-першокласникiв, аби не потрапити на десерт оцьому
"машинозавровi"...
Чим я мiг заперечити? Та й навiщо заперечувати очевиднi факти? Я й сам
розумiв, що ми були б чудовиську на один зуб. I скафандри не врятували б.
Потвора злускала б ух, мов горiшки.
Та на цьому сюрпризи ще не скiнчилися.



8. 4ПI-ЕР-КВАДРАТ

Що я мав робити?
Ясно, пiдняти руки вгору на знак беззастережноу капiтуляцiу i щиро
визнати:
- Капiтане, ви - генiй!
Але, на щастя, не встиг цього зробити. Бо саме тiсу митi вдарив грiм з
чистого неба. Грiм дужчав, ширився i вже обiймав небо вiд краю до краю.
Тасмничий грiм страшенно наполохав велетенських черепах. Вони
повидиралися iз земляних схованок i панiчно ринули у надра первiсноу хащi.
Лускатий убивця теж не лишився байдужим до громових ритмiв. З
незадоволеним риканням, яке тепер видавалося жалюгiдним скавучанням, вiн
схопив свою жертву iкластою пащекою i насилу поволiк уу у пралiс
протилежного берега.
За хвилину на галявинi було порожньо, як у мить нашого акробатичного
приземлення. Тiльки трава, я помiтив, стала сторч, мов волосся на головi
людини, коли вона цiпенiс з ляку.
Хоч це було ненормальне i тому тривожне видовисько, хвилюватися не було
й найменшоу причини. Навпаки, були всi пiдстави радiти i пишатися власною
далекогляднiстю. Адже це був гуркiт авiацiйного мотора!
Я прислухався до шумовиння авiацiйного мотора з невимовною насолодою.
Наче сидiв не в залiзнiй бочцi, а в партерi Великого театру на прем'срi
чудовоу опери.
Але найприсмнiше було, безумовно, попереду.
Ось зараз капiтан Небреха пiднiме вгору руки i визнас:
- Азимуте, ти - генiй!
I щоб наблизити цю врочисту мить, я взяв мегафон, аби перемогти гуркiт,
i в'удливо проревiв на вухо Небресi:
- Капiтане, це справдi нечувано! Птеродактилi лiтають з мотором!
Ха-ха-ха!
Та мiжзоряний вовк i не подумав визнати поразку. Вiн узяв в мене з рук
мегафон, щоб спокiйно прокричати на мою адресу:
- Добре смiсться той, хто смiсться останнiйi
На жаль, на цю тривiальну реплiку я не мiг вiдповiсти новим нищiвним
"ха-ха-ха", бо капiтан завбачливо не випускав з рук мегафона. А в
несамовитiй гуркотнi мiй голос розтанув би, як снiжинка у пекучiй Сахарi.
Я присiв навпочiпки, схилив голову набiк i глянув у iлюмiнатор знизу
нагору. Та хоч я одразу побачив те, що й сподiвався побачити, я аж
сторопiв.
Я уздрiв вертолiт, але вiн падав на землю догори колесами! Його потужнi
гвинти страшенно хурчали, утворюючи могутнiй повiтряний вир, що безжалiсно
скуб за зеленi чуприни дерева i з корiнням видирав кущi.
Тисяча пропелерiв! Оперезати космiчною трасою Чумацький Шлях i лише для
того, щоб потрапити на повiтряну катастрофу! Адже ще мить, i вiд
вертольота залишиться тiльки гiрка запчастинi
Лише капiтан Небреха з його проникливим розумом i багатющим досвiдом,
можливо, мiг би порятувати пiлотiв. Та як закликати його до рятувальних
робiт, коли вiн мертвим хапком вчепився у мегафон?
I тут мене осяяло. Знасте, у небезпецi думка завжди працюс гострiше. Я
схопив порожнiй бiдон з-пiд пасти i заклично загув у нього:
- Капiтане, придумайте щось i врятуйте смiливцiв.
- Нi, Азимуте, - з неприховавим сумом вiдгукнувся Небреха, - ухнiй бiдi
не зарадиш. Якби ми пiдготувалися до цього заздалегiдь...
- Але ж ум загрожус жахлива небезпека!
- Авжеж, - погодився капiтан, - якщо вони зупинять двигуни, ух закине
аж на орбiту Мiсяця, а можливо, ще далi. Бр-р! Опинитись у космосi на
вертольотi!
- Як так?! - запитав я, до краю вражений цiсю неймовiрною версiсю.
- А отак, - розважливо пояснив Небреха. - Хiба ти не бачиш, що Земля не
притягас, а вiдштовхус цю повiтряну машинерiю? Iнакше вiд неу ще хвилину
тому залишилася б сама згадка...
Я схилився над бiдоном i здивовано пробубонiв :
- Що це значить? Невже за час наших мандрiв Земля втратила силу
тяжiння?
- Нi, Азимуте, нi! - заспокоув мене капiтан Небреха. - Просто ми бачимо
антигравiтацiйний вертолiт, який Земля, замiсть притягати, вiдштовхус. Вiн
вiдрiзнясться од звичайних вертольотiв, як ракети типу "земля - небо" вiд
ракет типу "небо - земля". Коротко кажучи, небо i земля помiнялися для
нього мiсцями. Ось чому цей перевертень лiтас догори колесами. Але я не
знаю, чим можна допомогти пiлотам у цiй справдi крутиголовнiй ситуацiу.
Капiтан на хвильку замовк, а потому глибокодумно закинув у мегафон:
- Атож, вони могли б приземлитися хiба що на магнiтному полюсi...
I що ви думасте? Тiльки-но вiн це сказав, як у хвостовiй частинi
вертольота-перевертня вiдкрилися якiрнi шлюзи i на волю з брязкотом
 
Наші Друзі: Новини Львова