Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 жовтня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Повість

Народження Адама

Переглядів: 21439
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
його блискучi боки, почав старанно виголювати щоки. Адже не було сумнiвiв,
що з борту коробки ми одразу потрапимо на борт трибуни. Як колись казали,
з корабля та на бал.
А мiй знаменитий супутник безтурботно розлiгся на колодi й не думас
дженджуритися. I ще тiльник одягнув, до того недбало залатаний, що серед
моря горизонтальних хвиль раптом виринали материки з вертикальними
смугами. Хоч би не полiнувався та вийняв iз скринi парадний мундир.
Нi! Лежить, перекинувши протез на праву ногу i заклавши руки за голову,
скептично спостерiгас моу перукарськi хитрощi i тiльки в'удливо гмукав.
- Капiтане, - не стримався я, дивуючись його байдужостi до iсторичних
подiй, - нiж ото на колодi винiжуватися, сiли б та заздалегiдь склали
вiтальну промову. Де ви бачили мiтинги без вiтальних промов!?
- Азимуте, - примирливо озвався капiтан Небреха, - троглодити ще не
призвичаулися до духовного поживку. На мiй погляд, ух слiд пригощати не
вiтальними перебiльшеннями, а принаймнi окiстом печерного ведмедя.
Вiд цих слiв мене аж струснуло. Аж руки безсило впали.
- Знову ви за старе, - скривився, як вiд зубного болю. - Адже теорiя
вiдносностi говорить...
- Мiй юний друже, - зупинив мене зореплавець, - ти подорожусш не з
теорiсю вiдносностi, а з мiжзоряним вовком, який на галактичних путiвцях
проковтнув не одну торбу космiчного пилу. От i слухай, що тобi говорить
старий капiтан...
Сталося найжахливiше - я необережно вiдкрив шлюзи капiтанового
красномовства. Ось зараз вiн витягне свою люльку, втрамбус у неу добрячу
пучку тютюну i почне верзти нечуванi речi.
Так i е!
Небреха верхи сiв на колодi, полiз обома руками у кишенi по люльку та
гаман.
- Авжеж, добрячий шмат ведмежатини одразу налагодив би мiж нами
товариськi стосунки, - мовив вiн, запалюючи люльку. - Ти тiльки уяви,
Азимуте, колоритну картину первiсного побуту. Стоуть гора висока, а пiд
горою рiчка. На майданi бiля входу до печерних квартир височить намет з
усiяноу гостряками шкури тиранозавра. Ця споруда тимчасова, бо намет
напинають на циклопiчнi ребра iклоносця лише вдень, а вночi ховаються в
печерах. Так от. Бiля намету весело трiщить багаття. Старий троглодiд, у
якого навiть волохата спина вже посивiла, сидить на вiдполiрованому
прадавнiми удцями черепi мамонта i спритно майструс кам'яну сокиру вагою у
пiвцентнера. А поряд з ним хазяйнус троглобаба, теж старенька. Вона вкидас
у кам'яний казан, повний джерельноу води, розпечену до червоного брукiвку,
щоб у такий спосiб зварити юшку з вiтамiнiзованих корiнцiв. Неподалiк, на
галявинi, троглодiти грають у скраклi, а за битки ум правлять пудовi
суглоби хижих ящерiв...
Капiтан по-змовницькому пiдморгнув менi i завершив свою дику
троглофантазiю незграбним жартом:
- I от, коли ти, Азимуте, з'явишся виголений, як поле пiсля жнив, серед
кудлатих волохачiв, тебе не вiзьмуть навiть у троглоприйми. Знавш, iз
санiтарних мiркувань, бо всi вважатимуть, що ти безнадiйно уражений якоюсь
невилiковною проказою.
Тим часом ми чорною блискавкою перетнули орбiту Марса. До Землi
лишалися лiченi хвилини льоту.
Слiд було готуватися до приземлення.
Нарештi капiтан Небреха знявся з колоди, насунув на свою загорiлу, як
бронза, голову кашкета i зарипiв на протезi до пульта управлiння.
Хоч як мене дратував його затрапезний вигляд, але спостерiгати, як вiн
фiлiгранне керус коробкою, було справжньою насолодою. Бачили б ви, як вiн
з натхненним чолом фортеп'янного вiртуоза вмостився серед численних
важелiв!
Одразу носовi дюзи заграли пронизливу увертюру до божественноу симфонiу
гальмування. Пiд акомпанемент запаморочливого вищання коробку понесло, як
музейний драндулет на химерних вибоях периферiйного битого шляху. Вiд
несподiваних поштовхiв ракету трусило так, що навiть я змушений був
вицокувати зубами якусь тривожну партiю.
А капiтановi хоч би що! Сидить собi i чутливо прислухасться до
принадних звукiв, торкаючись час вiд часу наужачених важелiв.
Ось пiд врочисте бухкання правобортного квартету ми мало не зачепили
цирк Платона, коли проскакували пiд самiсiньким Мiсяцем. Ось звуковi хвилi
пiднялися до переможних спалахiв, коли зореплавець впритул розстрiляв
небезпечний рiй небесних ядер, якi астрономи чомусь охрестили метеоритами.
Скажу одверто, вiд нелюдськоу майстерностi капiтана у мене волосся
ставало сторч i кров холола у жилах.
I от, коли ми на першiй космiчнiй швидкостi вдерлись у зону штучних
супутникiв, я виразно вiдчув, що в капiтановiй партитурi явно бракус
мужнього голосу людини.
- Грiм i блискавка! - чимдуж заволав я. - Капiтане, що ви робите? Ви
порушили правила навколоземного руху! Хiба ви забули, що в зонi штучних
супутникiв рух приватного космотранспорту суворо заборонено? Ех, тепер
заберуть права та ще оштрафують!
I уявiть, капiтан Небреха поставився до моух критичних зауважень цiлком
об'сктивно.
Навiть бiльше того - у свою космiчну симфонiю вiн ввiв дует, взявши на
себе партiю другого солiста.
Вiн притишив двигуни, щоб нашi голоси домiнували над модерним хаосом
звукiв, i заспiвав свосу:
- Азимуте, красно дякую за дружню пересторогу. Скажи менi тiльки, куди
подiлася твоя заборонена зона?
Я припав до окуляра телескопа.
- Даремнi намагання, штурмане. З однаковим успiхом ти мiг би шукати
супутники у мiкроскоп. Ну, хто в доiсторичнi часи закинув би ух на орбiту?
I справдi. У навколоземному просторi, де ще так недавно юрмилися, мов
на ярмарку, мiрiади супутникiв з радiопередавачами, телевiзiйними
ретрансляторами i фотоапаратами, тепер зяяла бездонна незаймана порожнеча.
Вiд хитромудрих штучних створiнь не лишилося й голки. Нiби ух нiхто i
нiколи не вiшав на небi.
Видно, я таки даремно голився. Це тiльки ускладнить iсторичнi
переговори представникiв майбутнiх iнтелектуалiв з колишнiми троглодитами.
Однак вийшло не зовсiм так.
Я вже складав у головi вишуканi дифiрамби на адресу видатного
зореплавця, коли раптом з лiвого борту Землi у веселчастому сяйвi сонячних
протуберанцiв виринув на траверз Великого Воза циклопiчний дисколiт
оригiнального вигляду.
Формою i кольором вiн надто нагадував гiгантський сирник. Якби вiн
справдi був устiвний, ним можна було б нагодувати усiх мешканцiв Сонячноу
системи.
Вiд такого, незвичайного дивовиська я мало не остовпiв.
Що воно означас? I куди ми потрапили? Якщо в минуле, то звiдки узявся
цей орбiтальний млинець? А якщо у майбутнс, то куди подiлися штучнi
супутники? А може, нащадки замiсть засмiчувати навколоземний простiр
численними супутниками випекли на заводах один космiчний млинець та й
поклали на нього усю радiо-, теле- i фотообслугу планети? А що?
Атож! Тепер настала моя черга кепкувати. Нема чого збивати мене з
пантелику!
- Капiтане, - хитро докинув я, - ви лишень гляньте, куди сягнули
олiмпiйськi рекорди! Бачите, якийсь троглодит чи троглодитка закинули диск
аж на орбiту...
Але досвiдченого зореплавця нелегко збочити з обраного ним курсу.
Небреха на мить одiрвався вiд важелiв i спокiйно зазначив:
- А чи не здасться тобi, Азимуте, що на дискольотi ось цiсу хвилини
черговий навiгатор записус у бортовий журнал: "Вже елементарне вiзуальне
спостереження показало, що на Третiй iснус високотехнiчна, хоч i
малокультурна цивiлiзацiя. Так, розумнi iстоти нерозумно перетворили
навколопланетний простiр на космiчний смiтник, бо викидають туди консервнi
 
Наші Друзі: Новини Львова