Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 29 жовтня 2020 року
Тексти > Жанри > Повість  ::  Тексти > Тематики > Фантастика

Народження Адама

Переглядів: 21495
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
планету, яку гойдало на хвилях протилежноу течiу.
Не криюсь, я не годен був щось втямити. Однак мовчки чекав подальших
пояснень, бо за час мандрiв устиг переконатися, що коли каштан Небреха
стартував з гiпотезою на борту, зупинити його так само неможливо, як
стрiлки заведених ходикiв.
Капiтан ще ближче присунувся до мене i почав викладати своу припущення.
- Ще у древнiх учених, - загув вiн менi на вухо, - бринiв невиразний
здогад, буцiм суходiл з усiх бокiв оточус велетенська рiка, на тасмничому
узбережжi якоу дiють недослiдженi закони матерiального iснування. Оцi
береги вони населяли тiнями своух предкiв. Та бiда в тому, що стародавнi
вченi мислили не в космiчних, а в обмежених географiчних масштабах та ще
забобонно впадали в мiстику. А тим часом Земля справдi пливе i
погойдусться на величних хвилях безмежноу, як i сам Всесвiт, рiки. I назва
уу - рiка Часу!
Почувши таке, я про всяк випадок пересiв на рюкзак i непомiтно для
Небрехи розстебнув ремiнцi.
Ху! Так можна i посивiти!
- Це факт, правда, мною ще не доведений, - виспiвував свосу капiтан, -
що течiу рiки Часу кидають планети Сонячноу системи, як безпомiчнi трiски.
Хiба рух планет не нагадус рух трiсок у водяному вирi? Як i в звичайному
ручау, течiу рiки Часу то прискорюються, то уповiльнюються, то стоять
нерухомо, як у ставку, або повертають назадгузь, мов перед греблею.
Вiдповiдно й iсторичний розвиток то прискорюсться, то уповiльнюсться, то
завмирас, а то й задкус. В iсторiу безлiч таких приладiв! То що було б,
якби зараз Сонячну систему кинуло на хвилi тривалоу протилежноу течiу
часу? Вiдповiдь одна. Прогрес почав би поступово занепадати. Великi
винаходи безслiдно загубилися б в архiвах (таке вже бувало). Людство
поволi втрачало б своу знання. Замiсть реактивних лiтакiв почали б
незграбно шугати першi пропелернi "етажерки". Впорядкованi автостради
знову перетворилися б на непролазне баговиння. В Англiу королiвська влада
знову начепила б лицарськi обладунки часiв короля Артура. Повернулися б
часи, коли у незайманих степах пiвденноу Русi нишпорили б з арканом i
луком за плечима косоокi мисливцi за двоногим товаром. I тебе, Азимуте,
поволокли б на мотузку, сплетеному з конячого хвоста, аж у Царград, щоб за
безцiнь збути у неволю першому-лiпшому рабовласниковi-
Оцi науковi припущення капiтана Небрехи почали мене дратувати. Тут i
так дошкуляс невагомiсть, то вiн ще свосю балаканиною виводить мене з
рiвноваги.
- А вам, думасте, минулося б? - мстиво запитав я, перехоплюючи
iнiцiативу. - Вас, капiтане, з вашим унiкальним протезом демонстрували б
за помiрну платню перед невибагливою публiкою в базарних балаганах.
- Азимуте, з тебе вийшов би неабиякий iсторик! - охоче встряв у
обговорення свосу сумноу долi каштан Небреха. - Але твоу припущення
позбавленi здорового . глузду. Мене з моуми скромними знаннями визнали б
за чаклуна i, безумовно, посадили б на палю або живцем засмажили у мiдному
казанi. Лише наступнi поколiння достойно вшанували б мою свiтлу пам'ять.
Та не в тiм рiч. Подумай лишень, що залишилося б за таких умов вiд нашоу
цивiлiзацiу? Нiчого! А коли Сонячна система знову виринула б на нормальну
течiю i майбутнi археологи знайшли б, скажiмо, сучасний керамiчний глек з
зображенням космонавта у скафандрi, що подумали б ученi? Ясно, почали б
запекло дискутувати, прилiтали чи не прилiтали на Землю чужинцi.
- Але, капiтане, - зупинив я Небреху, - хiба вимiри часу - це не сталi
одиницi?
- Ет, знайшов сталi одиницi! - з цiлковитою зневагою до часу вiдказав
вiн. - У тебе. Азимуте, якась примiтивна уява. Вона придатна лише на те,
щоб вчасно накрутити будильник, аби не запiзнитися на вахту. Та ще у
вiдпустцi призначити побачення пiд вуличним годинником. I я побоююся, що
на оцi побачення ти тiкав навiть з лекцiй. Бо вас у школi не могли не
познайомити з тiсю аксiомою, що на зорельотах, а також поблизу масивних
зiрок плин часу набагато уповiльнюсться. Секунди розтягуються на свiтловi
години, а то й на тижнi. У першому випадку, хоч як це парадоксально, плин
часу гальмусться швидкiстю ракет, а в другому його хапас за поли
надпотужна сила тяжiння. Та й на самiй Землi ми масмо певнi
невiдповiдностi. Ось на екваторi день i нiч дiлять добу рiвно навпiл, а на
полюсах вони вже дiлять не добу, а цiлий рiк.
Капiтан на хвильку замовк, щоб ретельно прочистити голосовi комунiкацiу
"антиречовиною". Вiдтак вправно вийшов на фiнiшну пряму:
- Але повернiмося до початку розмови. Якщо врахувати, що бiографiя
людства налiчус якихось двадцять тисяч рокiв, а тектити були утворенi
шiсть мiльйонiв рокiв тому, то скажи менi, хто працював на атомних
двигунах? Космiчнi заблуди? Хибна думка! Якби це справдi було так, ми
знайшли б два чи три тектити, не бiльше, Адже тiльки навiжений гасатиме по
планетi на важкому зорельотi i марно витрачатиме ядерне пальне. Набагато
зручнiше дослiджувати невiдому планету на всюдиходах або вертольотах. Нi,
Азимуте, на атомних двигунах працювали нашi нещаснi попередники. А потiм,
коли невблаганний час почав поглинати ухнi науковi та технiчнi досягнення,
вони й шугонули на пошуки бiльш придатноу для суспiльного поступу планети.
Звичайно, якщо не барилися анi хвилини...
Всесвiт дивився на нас вогненними очима галактик. У чорнiй безоднi
вирували невидимi страхiтливi течiу. У спалахах мертвоу матерiу
народжувалися новi свiти. Безмежний простiр пронизували вiдчайдушнi зойки
радiогалактик, що, певно, потерпали на мiлинах часу.
- Капiтане, - стиха мовив я, - а може, час i с ота казкова жива вода,
тiльки ми ще не вмiсмо уу конденсувати?
Небреха зачудовано глянув на мене i побатькiвськи порадив:
- Лiзь краще, Азимуте, в гамак, бо ми розпатякасмося аж до спалаху
понадновоу зiрки. До того ж я давно вийшов з вiку, коли менi на нiч
розповiдали казки...
Я сумлiнно виконав суворий капiтанiв наказ. Дисциплiна с дисциплiна!
Так, що не кажiть, а капiтан Небреха i нудьга були поняття абсолютно
несумiснi.



6. ПОВЕРНЕННЯ З ЗIРОК

Довго чи коротко ми мандрували, не скажу. Та й як менi було визначити
точний термiн навiгацiу, коли капiтан Небреха безнадiйно заплутав весь
хронометраж своуми видовженими, як свiтловi роки, розмовами?
За час мандрiв я мав цiлковиту змогу переконатися, що у порiвняннi з
парадоксальними знаннями Небрехи класична шкiльна наука не витримус нiякоу
критики. У космосi вона виявилася такою ж непридатною, як колеса вiд воза
на Чумацькому Шляху.
Вiзьмемо злощаснi ходики. Ще у середнiй школi менi прищепили про них
уявлення, як про випробуваний iсторiсю лiчильник часу. Але пiд благодiйним
впливом капiтана Небрехи я почав дивитися на них, як на кумедне вмiстилище
аварiйних калорiй. Мабуть, ходики були на борту коробки просто даниною
давнiй традицiу. З цього погляду було б набагато доцiльнiше, якби ми
замiсть безупинно цокаючого анахронiзму повiсили над пультом управлiння
звичайну автомобiльну канiстру з олiсю або недоторканним запасом пального.
Та скiльки б ходики не нацокали, а наша навкологалактична одiссея мала
ось-ось завершитися.
Це стало цiлком очевидним (навiть неозбросним оком) фактом, коли на
металевi груди коробки, мов фiнiшна стрiчка, лягла велетенська орбiта
Плутона.
Звiдси, якщо не гальмувати мало не свiтлову швидкiсть ракети, до Землi
по прямiй залишалося чотири години льоту.
Пора було чепуритися перед врочистою зустрiччю. Не з'являтися ж на очi
майбутнiх поколiнь здичавiлими робiнзонами!
Я присiв навпочiпки перед дванадцятилiтровим чайником i, вдивляючись у
його блискучi боки, почав старанно виголювати щоки. Адже не було сумнiвiв,
 
Наші Друзі: Новини Львова