Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 жовтня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Повість

Народження Адама

Переглядів: 21442
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
- Куди ж ви? - пiдвiвся й капiтан Козир.
- До Небрехи! - вiдповiв я.
Капiтан тiльки скептично знизав плечима.
- А я б не радив отак нерозумно поспiшати, - дружньо зауважив вiн. -
Про що ви з вашими обмеженими знаннями розмовлятимете з цим кульгавим
енциклопедичним словником? Я б на вашому мiсцi передусiм сiв за
пiдручники, щоб пiдфарбувати у пристойний колiр численнi бiлi плями вашоу
освiти. Тихше удеш - далi будеш. Гей, Малюче, ще коктейль нашому юному
друговi! Дiксi! [dixi (лат.) - я сказав, тобто, закiнчив]



3. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ

У мене була тисяча книг i лише одна нiч. Та для студента-ветерана це не
трагедiя.
Я шпарко гортав пiдручники, посiбники, монографiу, i, коли зiйшло
сонце, у мене пiд рукою вже не було жодноу книги, в якiй я не встиг би з
швидкiстю спринтера пробiгти хоча б передмову. Отже, якось зорiснтуюся.
Недарма ж мене вчили на штурмана!
За ранковою кавою я намагався уявити, який на вигляд капiтан Небреха.
Моя збуджена кавою уява послужливо малювала типовий образ мiжзоряного
вовка. Кремезний, як дуб, мудрий, як унiверсальний довiдник, хоч i
середнього вiку, але вже бiлий, як голуб, вiд космiчних звитяг. Очi чорнi,
як терен, брови густi, як вуса, з вуха звисас срiбний пiвмiсяць. Душа у
нього щедра, як Всесвiт, а вдача запальна, як у понадновоу зiрки. Живе
виключно космосом, а на бiдну Землю дивиться, наче транзитний пасажир,
лише як на випадковий притулок. Певно, навiть голитися ходить до перукарнi
у скафандрi. Ех, тiльки б мене не випередили...
Ось чому, коли я нарештi ввiйшов у кабiну лiфта готелю "Комета", серце
мос шалено калатало. Я ще нiколи так не хвилювався.
Подумати тiльки, за якусь хвилину я вiч-на-вiч розмовлятиму з одним з
найвидатнiших зоряних капiтанiв, який зажив всесвiтньоу слави, коли я ще
тiльки вперше пишався "дорослими" штанами!
Я вийшов з лiфта на дванадцятому поверсi i, весь час звiряючись з
вказiвками об'яви, вiдмiряв три кроки уперед, чiтко, як на стройових
заняттях, повернув лiворуч, вiдрахував уздовж коридора п'ятдесят один
крок, повернув праворуч, ступив ще чотири кроки i опинився перед дверима з
номером 326.
Каштан Небреха вирахував трасу до свого номера з точнiстю електронного
обчислювача!
Я кiлька разiв глибоко зiтхнув, щоб заспокоутися, i чемно постукав у
дверi.
- Ласкаво прошу! - пролунав звiдти спокiйний, трохи хрипкуватий голос.
Я зайшов до кiмнати i одразу спостерiг, що тут завбачливо i ретельно
готуються до тривалих космiчних мандрiв.
На пiдлозi валялися натоптанi рiзним туристським начинням спальнi мiшки
та наймодернiшi скафандри з магазину "Спорттовари", дерев'янi скринi з
написом "не кантувати" i зображенням великоу чарки, у кутку стояв на
тонких металевих нiжках червонобокий казан, в якому добре варити картоплю
в мундирах або немудру рибальську юшку, а поряд лежала стародавня коцюба.
Такоу унiкальноу речi нинi не побачиш, хiба що у музеу прадавнього побуту.
Видно, капiтан любить iнодi посидiти на невiдомiй планетi бiля привiтного
багаття i неквапливо ворушити коцюбою жарини.
Але самого хазяуна нiде не було видко. Тiльки посеред кiмнати гойдалася
якась химерна хмара.
- Капiтане, де ви? - напiвголосно гукнув я.
I раптом з клубiв сивого диму, як сонечко з хмарного неба, вигулькнуло
рожеве усмiхнене обличчя. Якби не хвацько закрученi вуса i не люлька в
зубах, оця бездоганно кругла голова цiлком могла б правити за зразкову
модель якоусь привiтноу планети, оточеноу густою тютюновою атмосферою.
Та я, визнаю, з неприхованою вiдразою дивився на оцю неочiкувану модель
планети курцiв.
От i маю собi конкурента! Бач, таки встиг випередити мене! А я
сподiвався, що капiтан запише мене у своу супутники без усякого конкурсу.
Тим часом це опудало остаточно випурхнуло з тютюновоу хмари i,
кульгаючи на протезi, зарипiло до мене з простягненою рукою. Мабуть,
нахаба вирiшив зi мною ще затоваришувати.
Але я тiльки насмiшкувато спостерiгав за його недоладним маневром.
- На однiй нозi вирiшили стрибати у космос? - уудливо запитав я. - Та
ви спiткнетесь у першому ж кабiнетi медичноу комiсiу.
Я з радiстю побачив, як сяюче обличчя мого конкурента одразу
спохмурнiло. Здорово! Отак двома словами збив з нього пиху!
А вiн похмуро зупинився, люто вибив просто на долоню попiл з люльки i
крижаним тоном вiдрекомендувався:
- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха. З ким маю честь?
Я закляк на мiсцi.
Сили небеснi, що я накоув! Отак з дурноу голови образив легендарного
капiтана! Та краще б я подавився найбiльшим астероудом!
- З ким маю честь? - знову прогримiв владний голос капiтана Небрехи.
- Майбутнiй штурман Азимут, - спантеличено пробелькотiв я. - Днями здаю
екзамени на атестат космiчноу зрiлостi... Прибув згiдно з вказаними в
об'явi координатами...
- Пречудовоу - прогарчав космiчний вовк. - А я вже не мав i надiу, що
хтось завiтас до мене. Уявiть, якийсь недоумкуватий телепень зiрвав мою
об'яву! Якби вiн потрапив до моух лап...
- Я б йому перший звернув щелепи, - безсоромно збрехав я, щоб якось
спокутувати свою мимовiльну провину.
Та краще б у цю мить я подавився другим астероудом, бо капiтан
презирливо застерiг мене:
- Бережiть своу щелепи, молодий чоловiче. Що це у вас з кишенi
стирчить? Чи не моя об'ява?
Я почервонiв, як пристаркувате свiтило.
Спостережливий капiтан вправно поквитався зi мною!
Як я жалкував, що його ще недавно лагiдне обличчя вже не нагадус веселе
сонечко, а скорiше скидасться на наше свiтило пiд час повного затемнення.
- Якби я не розумiв вашого палкого бажання поринути у незвiданi крау
Всесвiту, - суворо мовив вiн, - на цьому б наше знайомство й припинилося.
Мало того, що ви невихована людина (а в об'явi я цiлком ясно застерiгав
нечем), ви ще позбавили мене широкого вибору. Що ж, доведеться розмовляти
з вами, сдиним кандидатом.
Я запхав подалi у кишеню злощасний клапоть паперу. Чому я його не
викинув у смiттспровiд?
- Отже, почнемо, - сказав капiтан, натоптуючи свiжим тютюном люльку. -
Дозвольте передусiм поставити вам запитання, що дублюсться в усiх без
винятку анкетах. Сидiли?
Вiн пильно подивився на мене.
- Було, - тихо вiдповiв я.
- Де саме? - одразу ж пожвавiшав Небреха.
Я почав перераховувати:
- У баротермокамерi, у сурдокамерi, на центрифузi, на вiбростендi...
- Непоганоу - оцiнив вiн. - Тепер залишасться тiльки перевiрити вашi
теоретичнi знання...
Мiй надто допитливий екзаменатор замовк, очевидно, обмiрковуючи якийсь
новий пiдступ. А я в цей час гарячкове пригадував змiст тисячi
пiдручникiв.
I ось капiтан запитав:
- Що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини?
В його блакитних очах свiтилася впевненiсть, що я дам хибну вiдповiдь
навiть на таке елементарне запитання.
Та я вже заспокоувся i самовпевнено посмiхнувся.
 
Наші Друзі: Новини Львова