Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 жовтня 2020 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Повість

Народження Адама

Переглядів: 21438
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
вiдворотну силу тяжiння.
Та головний переляк був ще попереду.



12. ЗА ОБРАЗОМ ТА ПОДОБОЮ

Чи варто описувати всi дивовижнi принади дискольота? Адже колись люди
самi почнуть монтувати подiбнi озiу, i докладний опис ух буде вмiщено в
численних технiчних довiдниках. А ще, мушу чесно визнати, я тих див не
дуже й роздивився, бо ми поспiшали до лабораторiу, мов на пожежу. А потiм,
самi переконастеся, менi було не до спостережень.
Вiдзначу тiльки, що всi примiщення дискольота були бездоганноу
сферичноу форми, отже, уявлення про стелю, пiдлогу та стiни одразу
зникало. Орiснтуватися у цих помешканнях було неможливо, i я нiяк не мiг
утямити, де ми ступасмо - по стелi чи по пiдлозi. Гадаю, правда, що
маршрут був комбiнований.
От про саму лабораторiю розповiм докладнiше.
Вона теж була кругла, як надувна куля. З протилежних бокiв уу зависали
двi бiлi шафи, що надто нагадували холодильники. Мiж шафами - примхливе
плетиво рiзнокольорових дротiв. Куди не кинь оком, на полицях стояли
сполученi посудини, в яких пульсувала жива рiдина. З колб i реторт
пiднiмались у повiтря рiзкi випари.
4пi-ер-квадрат запропонував менi, як новобранцевi на медичному оглядi,
роздягатися, а потiм у самих плавках зайти до однiсу з шаф!
У шафi було темно, хоч в око стрель. Але тепло. I, головне, нiчого зi
мною не робиться. Стою собi i знiчев'я чухаюсь.
Я вже зовсiм було призвичаувся до незвичайного експерименту, коли чую
голос конструктора:
- Мiй юний друже, - питас вiн, - ти готовий?
- Ще нi, - вiдповiдаю, - ще дихаю.
- Та я не про те.
- А про що?
- Чи готовий ти до експерименту?
Он воно як! Виходить, вiдтворення ще й не починалося. Виходить, його
тiльки починають, i менi, як ув'язненому, надають останнс слово. Аж
непереливки стало. Та я переборов своу побоювання.
- Готовий! - кажу.
Щось ззовнi загупало, нiби капiтан Небреха випробував протезом мiць
шафи, а тодi стало тихо-тихо, як бувас уночi перед ранком.
I раптом знову залунав напружений голос конструктора:
- Увага, увага, увага! П'ять! Чотири! Три! Два! Один!
Я вiдчув, як незримi променi прошили мос тiло. Свiдомiсть поволi
згасала, нiби цiпенiла. Я поринув у цiлковитий морок без думок i
сновидiнь. Я засинав, це точно. Тiльки засинав, як кiнь, на ногах. Та,
коли подумати, сон у вертикальному положеннi за умов сферичноу лабораторiу
мав чисто вiдносний характер. Усе залежало буквально вiд точки зору. Якби
на мене дивилися з протилежного боку, то здалося б, нiби я задрiмав догори
ногами.
Скiльки я спав, не знаю. Вiдчуття було таке, нiби я склепив i розклепив
очi. А коли розклепив, знову почув голос конструктора:
- Один! Два! Три! Чотири! П'ять!
Дверi шафи вiдчинились, i я, потягуючись, що аж у кiстках хрумтiло,
вийшов.
I що ви думасте? Тiсу ж митi з протилежноу шафи, теж потягуючись,
вивалилася моя копiя, новоспечений АДАМ.
Так, це було чудове видовище! Якби я заздалегiдь не знав, що це
звичайнiсiнька кiбернетична машина, я б нiколи не сказав, що вiн був
штучним створiнням. Красень вийшов хоч куди! Чубатий, руки-ноги на мiсцi i
голову мас на в'язах! Добрi космонавти колись повиростають на Землi, адже
АДАМ з дня свого народження годуватиметься космiчною пастою i спатиме на
оберемку хлорели.
Я з радiсним хвилюванням ступив до нього i дружньо поплескав по плечу.
- Ну, як ся масш?
Вiн теж з нечуваною для машини доброзичливiстю поплескав мене по плечу
i теж привiтно запитав:
- А ти як, чудове створiння?
Хоч мене трохи збентежила його фамiльярнiсть, та комплiмент зробив свос
дiло. Та й що вiзьмеш з невихованого кiбера, якому вiд народження минуло
кiлька хвилин? Йому ж нiхто ще не читав лекцiй на морально-виховнi теми.
- Молодця! - по-товариськи ляснув я його по животi.
- З тебе будуть люди! - ляснув вiн мене.
Я весело посмiхнувся i ласкаво виправив його першу у життi помилку:
- Не з мене, а з тебе будуть люди, АДАМе.
- Що?! - раптом визвiрився вiн. - Який я тобi АДАМ? Я штурман Азимут,
нахабо! Бачите штучку, не встиг вилiзти з шафи, як починас шахраювати!
- Це хто вилiз з шафи? - обурився я. - Я вилiз з шафи? Це ти, нечемо,
вилiз з шафи! А справжнiй штурман - це я, нещасна копiс!
- Самозванець! - заверещав вiн.
- Узурпатор! - заволав я i схопився за штани, щоб одягтися i тим самим
покласти край цьому дикому непорозумiнню.
Але цей невдячний штучний хулiган так штурхонув мене в груди, що я мало
не полетiв шкереберть. Ах, так! Я вiдкинув штани вбiк, щоб не заважали,
пiдхопив знавiснiлого кiбера i майстерним прийомом перекинув його через
стегно. Та вiн став на мiсток i випручнувся з моух обiймiв.
Силу вiн мав нелюдську. Певно, конструктор не пожалiв йому на м'язи
бiлкового мiсива. Та я теж не пiддавався. Ми качалися по всiй сферi, марно
намагаючись покласти один одного на лопатки.
Була мить, коли вiн сiв на мене копки i, ламаючи менi шию, злiсно
сичав:
- Я тобi не еволюцiя! Я тобi вмить прищеплю гарнi манери!
Та наступноу митi вiн сам плазував пiд моум колiном, а я навчав його
уму-розуму :
- Нiкчемна копiрко, штанiв тобi закор" тiло? Будеш шикувати, допотопний
моднику, у цаповiй шкурi!
Аж врештi-решт ми обидва заплуталися у численних дротах, мов у
павутиннi, i вимушений сеанс класичноу боротьби завершився внiчию.
- Капiтане! - прохрипiв Лжеазимут. - Скажiть, капiтане, хто з вами
прилетiв? Я чи оця пiдла потвора?
- Конструкторе! - ревнув я. - Ваша генiальнiсть, скажiть нарештi, кого
ви сотворили? Оцього нахабного йолопа чи мене?
- Небрехо!
- 4пi-ер-квадрат!
Але з однаковим успiхом ми зверталися б до стiн, яких в лабораторiу,
власне, й не було. Конструктор розгублено тiпався, а капiтан Небреха
зосереджено шкрябав потилицю.
- Ех, конструкторе, - з докором мовив знаменитий зореплавець, - треба
було позначити Азимута хоча б хрестиком...
На це 4пi-ер-квадрат лише скорботно зiтхнув:
- Це нiчого не дало б, капiтане. Вони обидва повиходили б з шаф
затаврованi хрестами. Хто ж мiг подумати, що вони схопляться i ми ух
переплутасмо? А зараз вони однаковоу мiри Азимути i автономнi довгодiючi
аналiтичнi мишини... Тотожнi, як двi краплi Н2О.
Ну? Пiдклали-таки менi свиню у виглядi АДАМау А може, це я свиня? Та не
може цього бути? Яка ж я свиня, коли пам'ятаю Азимутову, тобто власну
бiографiю до найменших дрiбниць? Хто читав на Хрещатику капiтанову об'яву,
я чи оцей брехливий блазень? Хто пив коктейлi з молока i пасти у капiтана
Козира? Хто зав'язав коцюбу у вузлик на згадку? Хто, нарештi, про всяк
випадок поклав у рюкзак гамiвну сорочку? Ех, якби я захопив уу сюди!
- Капiтане! - подав у цей час свiй бридкий голос нiкчемний узурпатор. -
У мосму рюкзаку лежить на сподi гамiвна сорочка. Привезiть уу, i ми одразу
 
Наші Друзі: Новини Львова