Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Повість  ::  Тексти > Тематики > Фантастика

Народження Адама

Переглядів: 20095
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Iз спогадiв штурмана Азимута

Одного незабутнього вечора (i майте на увазi, що це абсолютно
об'сктивне визначення, а не просто лiтературний прийом) капiтан далекого
мiжзоряного плавання Небреха заходився складати повний список своух
незлiченних скарбiв.
Робота ця копiтка, вимагас винятковоу уваги i зосередженостi. Тому,
звичайно, галактичному мандрiвниковi було не до мене.
Як людина i друг капiтана, я розумiв його. Треба ж колись навести у
садибi зразковий музейний лад! Але як сдиний представник небрехознавства -
не мав права вибачити цього злочинного для молодоу науки розбазарювання
дорогоцiнного часу.
Хiба ж не мiг вiн проiнвентаризувати своух унiкумiв пiсля мого
вiд'узду?
Я нервово мiряв кроками з кутка в куток вiтальню, з вiдвертим
незадоволенням спостерiгаючи цю нескiнченну сiзiфову працю. Та тут же
роботи на рiк для чортовоу дюжини досвiдчених експертiв! А небрехознавство
в моуй особi нетерпляче чекас нових захопливих пригод. А капiтан мовчить,
мов зiпсований гучномовець!
Та Небреха нiби прочитав моу понурi думки. Вiн на мить одiрвався вiд
ресстрацiу i розсудливо порекомендував:
- Молодий чоловiче, замiсть вiдволiкати мою увагу оцим iмпровiзованим
хатнiм марафоном, узяли б краще та переглянули один досить цiкавий
документ. Допитливий читач знайде в ньому багато повчального. Це мiй
штурман Азимут накидав звiт про нашу першу спiльну подорож. Пам'ятасте, я
колись побiжно згадував про навкологалактичнi мандри? То оце про них. Ех,
якби я тодi запiзнився хоч на день...
I замiсть продовження свого iнтригуючого вступу вiн тiльки махнув
рукою. Та оця красномовна пантомiма була зрозумiла без слiв. Капiтанова
рука з затисненою люлькою наче промовляла:
- Авжеж, ще день затримки, i ви ниньки не мали б честi слухати старого
бувальця...
Капiтан Небреха визволив з-пiд циклопiчноу купи сувенiрiв грубезний
пожовклий фолiант, надiйно прошитий з лiвого борту позеленiлим вiд часу
мiдним дротом, здмухнув з палiтурки солiдний шар пилу (безумовно,
космiчного) i протягнув його менi.
Я з радiсним хвилюванням поклав рукопис собi на колiна. Зрозумiйте
мене, я тримав докладний звiт про першу спiльну мiжзоряну подорож Небрехи
та Азимута, власноручно занотований його вiрним штурманом! Оце
поталанило...
Та ледве я з побожнiстю перегорнув першу сторiнку, як мало не впав з.
стiльця вiд подиву.
Спостережливий хазяун пильно глянув менi в очi i спокiйно зауважив:
- Певно, вас бентежить той, на перший погляд, незбагненний факт, що
рукопис незабутнього Азимута нашкрябано мосю власною рукою?
Я тiльки й годен був, що ствердливо хитнути головою.
- Дiйсно, це моя рука, - холоднокровне визнав капiтан Небреха. - Мiй
почерк i справдi можна упiзнати навiть без графологiчноу експертизи. А мiж
тим, у цiй невiдповiдностi мiж особою автора i рукописом немас нiчого
дивного. Бачите, загалом Азимут був хлопець хоч куди, але на писанину
страшенно ледачий. Його легше було примусити зжувати мiшок сухоу хлорели,
анiж скласти хоча б маленьку телеграму. I от, коли я дав йому домашнс
завдання пiдготувати оцей звiт, вiн, аби полегшити собi працю, набалакав
його на магнiтофонну стрiчку. Згодом, на дозвiллi, я й переписав слово в
слово його, треба визнати, вельми зухвалi теревенi, щоб в архiвi був хоч
елементарний порядок. Знову ж таки, що записано пером, того не виволочеш
волом.
Капiтан Небреха вмочив свою постiйнонедiючу авторучку у пiвлiтрову
банку з чорнилом i замислено додав:
- I, знасте, я вчасно це зробив, бо ледве поставив останню крапку, як
мишi оту стрiчку погризли...
Ось чому зараз, гортаючи неоцiненнi сторiнки правдивого Азимутового
лiтопису, я з завмиранням серця думаю, що якби не оця далекоглядна
завбачливiсть капiтана, людство й понинi не знало б однiсу з
найдивовижнiших його пригод.
Н.Е.ЗАТУЛИВУХО, небрехознавець.



1. БЕНТЕЖНА ОБ'ЯВА

Слухайте, слухайте, слухайте!
Говорить штурман Азимут.
Почну з iнтимного визнання. Менi завше спадас на думку, що якби мiй
улюблений капiтан Небреха за усю свою космiчну практику здiйснив тiльки
оцю незвичайну подорож, про яку вiн примусив мене звiтувати, i бiльше
нiколи в життi не торував мiжзоряних шляхiв, iм'я його все одно слiд було
б золотими лiтерами вписати в iсторiю всесвiтнiх мандрiв.
Спочатку це була просто смiлива до божевiлля гiпотеза, а потiм
неперевершений за свосю вiдчайдушнiстю навкологалактичний рейс, що
завершився таким несподiваним вiдкриттям, яке перевернуло наше уявлення
про походження життя на планетах i примусило усiх по-новому подивитися на
самих себе.
Та спершу розповiм вам, з чого все почалося.
Я тодi кiнчав школу космонавтiв по класу штурманiв. За кiлька днiв мали
вiдбутися останнi екзамени на атестат космiчноу зрiлостi!
Втiм, перспективи у мене були невтiшнi, хоч я змалку мрiяв про
захопливi звитяги за межами тяжiння Землi. Рiч у тiм, що остання мiжзоряна
експедицiя стартувала ще тодi, коли я навiть не голив вуса, а наступна
планувалася аж на той час, коли я вже ходитиму з бородою.
Отож годi було й сподiватися на путнс призначення.
Я прекрасно усвiдомлював, що у найкращому випадку мене зарахують до
екiпажу вантажноу ракети, i я до скону возитиму по зауждженiй трасi
мiнеральнi добрива з Мiсяця.
Звичайно, дiло це потрiбне й почесне. Але з нескладними штурманськими
обов'язками на борту вантажноу ракети впорався б навiть робот,
запрограмований у куцих межах пiдготовчого курсу. Заприсягаюся усiма
заресстрованими сузiр'ями, що у тi днi я вiддав би пiвжиття тiльки за те,
щоб опинитися на задубiлому астероудi i зубами вицокувати сигнали SOS!
Та нинi у мене немас нiяких пiдстав лаяти долю. Саме у тi невеселi днi
я повiрив у глибоку мудрiсть загальновiдомого правила : чим гiрше - тим
краще.
А було так.
Iду якось Хрещатиком, i все не миле менi. Навколо весна, дiвчата вже
морозивом ласують, а менi байдуже. Дивлюся на чисте блакитне небо, де
невтомно снують бiле павутиння реактивнi лiтаки, i сумовито зiтхаю:
- Ех, Азимуте, Азимуте! Невиправний романтику! Не бути, видно, тобi,
Азимуте, мiжзоряним вовком, а бути периферiйним вiзником...
Ну, сам не знаю як, мабуть, знiчев'я, зупинився перед велетенською
дошкою "Мiськдовiдки". Стою - руки у кишенях - i апатично переглядаю
усiлякi "шукаю", "мiняю", "приймаю", "пропоную"...
Вже й повернути хотiв, коли раптом мене нiби громом ударило. Аж
потилиця спiтнiла. Дивлюся на маленьку непоказну об'явку, надряпану
хiмiчним олiвцем на аркушi з учнiвського зошита, i власним очам не йму
вiри.
Що це? Сон, галюцинацiя, марево?

"ШУКАЮ СУПУТНИКА (НЕ ШТУЧНОГО, А ЗВИЧАЙНУ ДВОНОГУ IСТОТУ) ДЛЯ
НАВКОЛОГАЛАКТИЧНОГО РЕЙСУ. ЗАЦIКАВЛЕНIЙ ОСОБI СЛIД ПIДНЯТИСЯ ЛIФТОМ НА
ДВАНАДЦЯТИЙ ПОВЕРХ ГОТЕЛЮ "КОМЕТА". СТУПИТИ ТРИ КРОКИ ВПЕРЕД, ПОВЕРНУТИ
ЛIВОРУЧ I ВIДРАХУВАТИ ВЗДОВЖ КОРИДОРА П'ЯТДЕСЯТ ОДИН КРОК, ПОВЕРНУТИ
 
Наші Друзі: Новини Львова