Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 17 вересня 2019 року

Чотири шаблі

Переглядів: 63186
Додано: 28.11.2005 Додав: Юлія  текстів: 1844
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Юрiй Яновський. Чотири шаблi


Пустимо стрiлку, як грiм по небу;_
Пустимось кiньми, як дрiбен дощик;_
Блиснем шаблями, як сонце в хмарi!_
(К. о л я д _к а. "Н а р. Ю ж.-Р у с.
П е с н и" Метлинського,
с т о р. 338).
ПЕРША ПIСНЯ


Голос:

Благословiть почати щирий труд,
Що вiдчинив би далину, як дверi.
Довiрте не достойному перу
Достойне слово ставить на паперi.

Багато в свiтi радостi й принад,

Країн багатих i зелених вiчно,

На сонцi спiє синiй виноград,

I синє море майорить музично.

Чудеснi дива ходять по морях
I манять нас, i закликають нiжно.
Та що нам їхнiй бунтiвливий стяг,
Коли не стяг це нашої вiтчизни!

Мине i молодiсть, як золотiнь,
Лиш вiчний труд нiколи не загине,
Коли кладе отак покiрний син
Країнi милiй - серця тепле вiно.

На вiтрi рухаються руки рей,
На обрiї - омана заозерiй...

Хор:

Ми стаємо плечима до плечей.
I свiт вiдчинено, як дверi!

Вони завмерли, нiби ковтнули мiцної отрути i вона їм забила дух.
Галатiв чуб один ворушився, звисаючи над оком. Подзьобане вiспою обличчя
Марченка стало страшним одразу - оббите морською водою обличчя кольору
сухого полину. Остюк безтурботно тримав у руцi соняшника i поклав руку на
Шахаєве плече. Цей похмуро пригнувся на стiльцi, простягши наперед
зцiпленi руки. Вiн наче сидiв на сiдлi. Новенький френч з плямами на
плечах, де були погони, солдатськi штани i новi шевровi чоботи з
острогами, букет весiльних воскових квiтiв на грудях - так виглядав Шахай.
Це сидiли на скелi орли, напустивши на себе всю поважнiсть завмерлих
хвилин. Це - ще не порушена нiчим тиша, яка розiрветься через голосне
квилiння стрiл, брязкiт щитiв, iржання коней, i затремтить степ,
затрясуться шляхи пiд копитами смiливих вершникiв. Чи знають вони свою
силу i волю, замах клинкiв своїх, мужнiсть серць i свiтло очей? Не знають
вони нi сили, нi волi, нi мужностi серць, нi замаху клинкiв. Та що їм до
таких дрiбниць, коли вони почувають, що живуть! Їх четверо верховодить
усiм Новоспаським. Вони лiтають, як птахи, кружляючи над рiдними хатами,
вище й вище, на синю скелю неба, ледве помiтними крапками стають там, i
насилу впасти може згори завмираючий клекiт. Вони живуть!
- Ворушися, чортова клацалко! - сказав крiзь зуби високий Галат. Проте
сам вiн не ворушився, упершись рукою в бiк i одставивши лiву ногу.
Наймолодший з чотирьох, вiн був i найнетерплячiший.
Марченко сердито скосив очi на Галата, i в цей момент фотограф клацнув
затвором. Так вони й залишилися на платiвцi, цi Марченковi косi очi.
- Готово, - сказав фотограф, грацiйно вклонившись чотирьом друзям.
Вийшли на сiльську вулицю. В повiтрi лiтало довге бiле павутиння.
Ранок, чудний ранок Шахаєвого весiлля, кiнчився. Галат бiг попереду -
довгоногий, тонкий i чубатий. Остюк забирав усю землю пiд себе, ступаючи
кривими ногами кiннотника. Вiн розмахнув правою рукою, а лiва увесь час
висiла, не рухаючись, наче нею вiчно притримував Остюк шаблю. На
Марченковi була матроська сорочка i капелюх, тiльки славетний кльош було
запхано в чоботи. Шахай iшов, нечутно ступаючи по порохнявiй дорозi.
- Ми знялися на карточку, - сказав похмуро Марченко. Вiн трохи
гаркавив.
- На карточку! - прокричав Остюк сильним голосом: вiн звик
вахмiструвати в ескадронi. - Тепер революцiя!
- Ми забули знятися з шаблями. I з револьверами в руках...
- Ми виходимо на дорогу, - раптом почав Шахай, перебивши Галата, -
дайте менi тiльки повiнчатися. Як на карточцi ми разом, так i скрiзь
чотири наших голови не виходять з карточки. Ось ми всi нежонатi йдемо, а
сьогоднi я повiнчаюсь, i всi ми повiнчаємось, i одружить нас iз собою
далека путь та грiзне життя.
Вони дiйшли до ярмарку. Осiнь, найкраща пора, пахла з усiх пiдвiд.
Пшениця, ще не продана, стояла в лантухах, i мiдяне зерно поллято сонячним
блиском. Вози гарбузiв, кавунiв та яблук, гарби соняшникiв, фортецi з
капусти, бурякiв, картоплi, вiнки цибулi, ще яблука, огiрки, баклажани -
все, що вродила оброблена гiрко земля.
- Революцiя здала нам козирi у руки. Ми їх тримаємо, доки прийде наша
гра. Я не знаю, що буде в мiстах, бо я загубив нитку до тих, що там
керують. Але тут у нас ми будемо готовi до того, щоб не дати нiгде,
нiкому, нiчого за нас вирiшувати. Наше слово - у нас у пельцi, а в руках
шаблi, й кулемети, i тридюймовки, i сам господь! На колосальнiм безмiр'ї
вiє зараз вiтер, немає жодної влади, а кожен ярмарок - настояща революцiя.
Шахай показав рукою навкруги.
- Ось тi, що приїхали на наш клич. Я чекаю з дня на день вiд
телеграфiста на станцiї повiдомлення про офiцерський ешелон з фронту, який
варто було б обеззброїти.
- Може, їм, понiмаєш, теж треба зброї вдома? - сказав Остюк.
- Гасити революцiю? Бач, вони поодинцi не можуть, вони їздять
ешелонами! Справедливий i правий лише той, хто перемагає. Годi тобi
згадувати за дурну справедливiсть. Сила i воля до життя - ось
найсправедливiший закон. Хватай за горлянку i вiдбери зброю, а потiм хай
кажуть, де справедливiсть. Мало тобi за твiй вiк бито зуби?
Так розмовляючи, вони дiйшли до валки пiдвiд, що розташувалася осторонь
ярмарку. Добрi вiйськовi фургони, конi аж репаються, брезенти зверху, i
пiд ними на двох возах кулемети. Хазяї коней поважно ходили навкруги,
лускаючи насiння, i груди їхнi розпирало чекання.
- Здоровi були, - сказав Шахай привiтно.
- Здоров, - вiдповiв йому Шворень - рябий гевал, що пишався з свого
кулемета, котрого вiн з братом Санькою привiз з фронту.
- Мовчи, дурень! - крикнув на нього Санька, метко пiдбiгши до Шахая. -
Ми приїхали, - притишив Санька голос, - приїхали з усiєю бандою. Нас двоє
та Виривайлiв аж четверо. Бубонiв Петро з кулеметом. Василишиних два брати
з хутора, дядько Макар-чередник. Отакi ми всi.
- Сила велика, а головне - надiйна, - промовив Шахай, ручкаючися з
усiма названими людьми, - я вас запрошую до себе на весiлля сьогоднi.
- А кулемети?
 
Наші Друзі: Новини Львова