Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 26 березня 2019 року
Тексти > Тематики > Український Націоналізм  ::  Тексти > Жанри > Есе

Москва, Маросєйка

Переглядів: 17296
Додано: 27.09.2011 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
ЮРІЙ ШЕВЕЛЬОВ

МОСКВА, МАРОСЄЙКА

Тут, на цій московській вулиці, серед кварталу, за-
селеного «блінніками», майстрами зипікання москов-
ських млинців, розташувалися в другій половині XVII сто-
річчя двоє «подвор'єв» — Гетьманське й Малоросій-
ське. Тут зупинялися новоприбулі з України, і сама на-
зва вулиці — це зіпсоване слово «Малоросєйка». (Те-
пер Мароссйка зветься вул. Богдана Хмельницького.)
Тут відбулося чимало людських драм, і через цю вули-
цю прийшли ті впливи, що досить глибоко змінили ро-
сійську культуру в XVII столітті. Це був той мостовий
причілок, звідки після Переяслава почався наступ укра-
їнської культури на московську.
Великий і розмашний плян культурного завоювання
розлогої і військово сильної Москви був задуманий
українською інтелігенцією ще з кінця XVI століття. Не
без впливу цього пляну був спинений рух літературної
мови в напрямі наближення її до народньої і були від-
новлені церковнослов'янські первні літературної мови
трудами Лаврентія Зизанія, Памви Веринди, а переду-
сім Мелетія Смотрицького. Заради цього пляну київ-
ська інтелігенція творила міт двох Росій — Малої і Ве-
ликої — міт, створений передусім на Україні, — і під-
тримувала теорію політично-державної переємности
між старим Києвом і тогочасною Москвою. Заради
нього переможець Москви гетьман Сагайдачний про-
понував їй союз 1620 року, Лаврентій Зизаній привіз
до Москви рукопис свого «Катехізису» 1626 року, Ки-
рило Транквіліон Ставровецький — рукопис свого
«Учительного євангелія» 1627 року, а митрополит
Петро Могила присилав 1640 року Ігнатія Старушича з
пропозицією заснувати в Москві школу — першу шко-
лу — силами українського духівництва.
Справжнє поле для діяльності! відкрилося після Пе-
реяслава. Переяслав став передумовою української куль-
турної інвазії. Харлампович підрахував, що в другій по-
ловині XVII століття в самому тільки місті Москві було
7 манастирів, повністю заселених українцями й білору-
синами, а один з них навіть був переданий у зв'язку з
цим у відання Малоросійського приказу! Українські при-
ходні наклали потужний відбиток на культуру тогочасної
Москви. Вони в ній чимало зрушили і змінили, вони її
істотно збагатили. Славнозвісна реформа патріярха Ні-
кона, що доглибно струснула російською церквою, була
фактично проведена з участю українців, виходців з Київ-
ської академії. Заснована 1685 року Московська акаде-
мія, пізніше відома під назвою Слов'яно-греко-латинської,
після короткого періоду, коли нею керували греки брати
Ліхуди, а потім ніхто не керував, від 1700 року фактично
перейшла в українські руки. Протягом наступних 64 ро-
ків вона мала 19 ректорів, з них один був грек, два — ро-
сіяни, а решта 16 — українці, вихованці Київського коле-
ґіюму. Такий був і склад викладовців.
Після смерти останнього російського патріярха
Адріяна на чолі російської церкви став українець Сте-
фан Яворський. У період 1700— 1762, за підрахунком
того ж Харламповича, в Росії, на чисто російських зем-
лях, було 70 єпископів-українців. Були часи, коли ро-
сійська церква була цілком в українських руках. Не
забуваймо, що в XVII сторіччі церква раз-у-раз озна-
чала культуру, а культура — церкву. Нове, доти нечу-
ване вливалося в консервативну Москву через Мало-
р о с є й с к о є п о д в о р ь є на Маросєйці.
Не з легким серцем ішла українська інтелігенція в
Москву. Вона добре знала, що таке Москва. «Катехі-
зис» Лаврентія Зизанія видали, але з страху перед мож-
ливими єресями без титульної сторінки. «Учительне
євангеліє» Кирила Ставровецького засудили за єресі й
спалили. Ще була свіжа пам'ять про перші десятиріччя
XVII сторіччя, коли українських священиків і ченців не
вважали за охрищених і силоміць христили вдруге, сво-
їм звичаєм. Ще 1632 року був з нагоди прибуття груми
українських ченців виданий наказ: «А в церковь их не
пугцать, а пения слушать в трапєзе или в паперти, а свя-
тьіни им никакие не давать и крестом воздвизательньїм
не благословлять и ко образом не прикладьіватися».
В 1652 році, за два роки перед Переяславом, чужинців
виселено з Москви до 1 Іімецької слободи, а м а л о р о с і -
я н и н — це ж було для тогочасної Москви те саме, що
л и т в и н , що п о л я к , що і н о з е м е ц ь взагалі.
Сучасник писав 1666 року: «малоросам і смерть не
така страшна, як відіслання до Москви». Дмитрові Туп-
талові виклик до Москви коштував нервової хвороби.
Стефан Яворський, призначений бути рязанським
єпископом, утік був з Донського манастиря в Москві,
де його потім тримали під наглядом. І далі люди почува-
ли себе чужими в чужому московському світі, чужими
до самої смерти. Навіть Теофан Прокопович, близький
співробітник Петра І, головний ідеолог новонароджува-
ної російської імперії, навіть він у передсмертні дні під-
сумовував своє життя:
Ні з каких схорон світа не видно,
Все ненастьє,
Ніг і надежди, о многобідно
Моє щастьє.
Многобідне щастя — чи можна влучніше оцінити щас-
тя людини, що досягла найвищих верховин суспільної
драбини, — що їй заздрять, — але вона почуває себе
кінець кінцем усім і всьому чужою...
Було б хибно зводити цей рух до шукання кар'єри.
Це був також ідеологічний рух. Що таке Москва, —
знали, і все-таки пішли на Переяслав і все-таки рушали
до Москви. Рушали, може, саме тому, що усвідомлюва-
ли, наскільки нижчий був той культурний і побутовий
рівень, що на ньому стояла Москва. Бо це було чи при-
наймні здавалося передумовою можливости завоювати
Москву. Переяслав у перспективі трьох сторіч уявля-
ється нам початком великої трагедії. Це слушно. Але в
умовах 1654 року не був з конечністю закладений роз-
виток тільки в цьому напрямі. Навпаки, сучасникам
Переяслав здавався вихідним пунк том для великої екс-
пансії. Нічого майже не втративши політично, — адже
Україна зберігала цілковиту внутрішню незалежність і
майже цілковиту незалежність зовнішніх зносин, —
умови зобов'язували її тільки прийняти московського
воєводу й залогу до Києва і повідомляти Москву про
посольства до Польщі чи Туреччини і про вибори геть-
манів, — Україна, здавалося, діставала військову допо-
 
Наші Друзі: Новини Львова