Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 14 серпня 2020 року

Дезертир (Не цареві мостивому) :

Стойкар

Переглядів: 3234
Додано: 26.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Місяцю-князю,
Білий вівчарю,
Вийди, голубе,
З чорної хмари!
Бо я далеко
Сю ніч мандрую;
Сю ніч мандрую -
Де цар ночує,
Той білий цісар
В золотій зброї,
Що му три зорі
Над головою,
На княжих грудях
Золоте руно...
О моя думо!
.......................
Не плач, серце, не плач, моє!
Не буду з тобою, -
Між білими німчиками
Найду свою долю.
Буду з ними, молодими,
Під германом биться,
Буду у їх пишних церквах
Богові молиться.
Буду тихим їх дівчатам
Під вікнами співати,
На золотій бандуроньці
Всю ніч пригравати.
А у днину припочину
На лебедіх грудях,
Заплакану Україну
Навіки забуду.
Заплакану Україну,
Заплакані діти...
Забуду тя, серде моє,
При місяця світі...
Світи ж, мій князю!
Хоть на годину,
Хоть в домовину...
Чого ж я плачу?..

Зійди, зійди, срібнорогий,
в рожевім гаю,
Скажи єї, серце моє,
що їй продаю
Молодому цісареві
в барвінковий край
За чарочку токай-вина,
за меду бокал.
В барвінковій Німтчині,
як місяць сходив,
По ганочку мальованім
цар-цісар ходив,
На золотій алеуті
дві пісеньці грав.
В його личко кривавоє -
він го утирав;
На голові залізная -
він єї здоймив,
Поцілував, та й заплакав,
та й переломив.
\"Одну, - каже, - половину
буду дарувать,
А з другої в злотарчика
два персні кувать.
Два перстені насаджені,
а доля одна:
Звінчаються з Чорним морем
в неділю до дня.
А щоб люди не казали, -
не буду тужить:
У годину повінчаюсь,
увік будем жить\".

А ви, люди, вибачайте,
Коли вас клопочу!
Тільки серцю в світі волі,
Що темної ночі.
Душа ломить свої замки,
Ланці олов'яні,
Гуля собі білим конем
Межи віщунами
Та вгадує чужу долю.
Така божа воля!
Тільки свою не вгадає
Ніколи, ніколи.
Чи так, браття-товариші,
Чи добре я кажу?
Співак правду заспіває, -
Правду не покаже.

Світить місяць серед неба,
Зіроньки сіяють.
Спочивають бідні люди,
Як хто собі знає.
Дехто собі в єдамашках
Та в білих перинах,
Дехто в шинку під лавою,
А дехто й під тином
Ізогнувся - ніч приспала,
Як рідна мати.
А Морфаїс молоденький,
Той син її багатий,
Колюдує з гостинцями:
Цісареві з Відня
Віддав назад Малан-місто;
А удові бідній
Привів сина з Італії,
Де го поховали;
Поручникам молоденьким -
Грошиків чимало
Та патенти на майорів;
\"Матиці\" та \"Слову\" -
Карбованців та орденів.
Що кому до того!
А що санів, а що слави,
А сліз України...
А прокльону!.. аж упились!
А мені, єдиний,
Що осталось в твоїм розі?
Тільки дрібні сльози
 
Наші Друзі: Новини Львова