Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 24 листопада 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання  ::  Тексти > Тематики > Фантастика

Історія для кількох

Переглядів: 7746
Додано: 17.05.2006 Додав: Сула  текстів: 2
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
«У, як цікаво… у вас часом дах не поїхав чи не всі в дома?»
«Проїхали… їсти будеш?»
«А що, дасте? Ягідку, травинку, росинку, тваринку?»
Моно нахмурився.
«Якщо не подобається, будь ласка, йди. Взагалі це була погана ідея вас берегти…»
«Я щось не зрозуміла, я погана ідея? Це я погана ідея, а ти взагалі, що від мене хочеш, чорт забирай!?»
«Молодій дамі не личить так висловлюватися» Побачивши насуплене лице Саму одразу виправився «Добре, перестаю, зараз тобі розповім гарну історію.»
І він розповів.
Завжди було щось, коли Щось зникало тоді Дехто прокидалося і уявляло нове Щось(в майбутньому всесвіт), одна думка, що пролітає мимохідь будувала історію цілого всесвіту. Всесвіт з часом старів, руйнувалася його суть роз’їдаючись з середини і згодом Дехто був змушений прокидатися на мить будуючи СВІТ і знову поринати в Темінь. Дехто і не уявляв, хоча йому все було здійсненне, що і він розпадається з часом, розпадається неминуче віддаючи частку себе в будову СВІТУ.
І як би це не банально звучало, раз в одне покоління, одної народності, по лінії предків, що ведеться з часів Першого Приходу, з’являється персона, що за обітницею богам мусить стати Деким. Цей дар богів був причинною віри людей у них, вони їм дозволили будувати власний світ.
Персона в ролі Декого отримала безмірну владу, Вона є усім і тому боятися за рівновагу між добром і злом не варто—Дехто і є Добром-Злом… В період переміни персони в Декого, в свої права входить Хаос, але якщо це співпаде з розкладанням Всесвіту, ну тоді виникає загроза повного зникнення всього. Якщо ж звичайно не прокинуться древні, яким знову ж таки прийдеться все створювати заново.
Ще за Першого Приходу все йшло своєю чередою. Всесвіт не старів, постійно оновлюючись повна гармонія без втручання вищого розуму. Але один народ, що жив там, де живуть тепер люди, перейшов кордон простого світосприйняття і відправився в мандрівку власним розумом, відкривши ворота до повного контролю Всесвітом. Будучи древніми, цей народ створив собі помічників, що є тепер богами, вони допомагають їм прикрашати чорноту. Помічники відчувши свою могутність стали богами і вершать тепер волю древніх серед Рас. Віра—сила творіння. Саме вірою древні добудовували Всесвіт.
Згодом Древні заснули серед чорної Чорноти втомленими від роботи і все перейшло до рук помічників.
Боги також створіння й тому втомились повністю впившись власною могутністю, знайшовши зв’язок у одному старому роді, що бере свій початок від Древніх, боги наділили цей рід здатністю «будування». Цим першим, «батьком» Світів, став земський дідусь з вісьмома внуками, одного вечора, прийшовши помолитися до Скелі богам, йому відкрились таємниці усього і він зрозумів, на що це його зобов’язує. Скеля відтоді зовсім не змінилась, лиш обросла навколо Чарівним лісом. Найцікавішим є те, що за уявленням Моно, але аж ніяк не Лева, саме Скеля є ложем Древніх де вони спочивають, що ж, він не далекий від істини.
«І як це не банально звучить --- я Дехто…»--- усміхнулась Саму.
«Прийшов твій час, йдемо, ти ж хочеш побачити завтра сонце.»
«Але ж я постійно буду спати в чорноті Всесвіту…»
«А це вже від тебе залежить.»--посміхнувся Лев винирнувши з кущу фіолетової папороті.

Перероджена ера наших мрій, що вибиваючись у майбутнє згрібала все навколо в мішок для сміття. Цілі народності гинули від рук «провидців», міста падали під вагою небесних птахів, якими були колись ми.
Вищі, наймогутніші, найбагатші, ті що мали жити вічно зараз гниють в грудах звалених Світовим Вітром Хаосу хмарочосів.
Матері захищаючи своїх дітей, рідних дітей, так і залишилися в своїх непереможних позах, засохлими від потоку лави, при грудях тримаючи, свій майбутній захист.
А там де співали б птахи, де тече молоко в струмках, де сонце супроводжує вічний хор флейт, і де сумирно плещуть в небесних потоках захисники всесвіту… там панує пустка… мабуть відпустка.
Коли планета трясучись від злості була готова назавжди залишити простори Всесвіту й сам всесвіт був готовий залишити Чорноту… все навколо засяяло голубим, вільним світлом, який винирнув з «богом забутої планети», з древньої скелі, що мов рука тягнулась до неба.
На ній стояло створіння з тулубом лева і головою людини, дві руки додатково виросли біля лап, тримали дівчинку, піднявши у гору. Вона простягла ручки обнімавши цілий світ. І злетіла випромінюючи з себе це сіяння. Все вище і вище, ось вона вже над планетою, ось розчиняється і водночас збільшується. Вона стала центром, існуючим, живим, думаючим центром. Пройшла мить, дрож у Всесвіті припинилась, ще мить і на гниючих планетах відновлюється життя. Ще мить і … вона не засинає, а далі виблискує власним промінням.
Древні прокинулись і померли, помічники сумно опустили голову і розчинились у просторі темряви.
Саму --- одна, довершена частина істини, що вітає свій колишній дім, свої, теперішніх друзів.

--- Як ти знав? Що древні помруть?! Ти встановив рівновагу, а Саму не загинула! --- віддавався внутрішній голос з тіла лево-людського створіння.
--- А вона досягла моменту найвищої ейфорії щастя, вона не заснула, і зберегла тепло сердець, що її люблять, зберегла чистоту власного я, її уста не оскверняла брехня і смуток ніколи не спадав на її обличчя. З неї вийшов чудовий страж хаосу, ти не думаєш?--- усміхнулась голова.
Тіло відізвалось:
--- І що далі?...
--- Наразі хочу перекусити… дивний хижацький голод, хех…




















 
Наші Друзі: Новини Львова